Постанова

від 30.01.2025 по справі 456/3042/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №456/3042/23 Головуючий у 1 інстанції:Шрамко Р.Т.

Провадження №22-ц/811/1334/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області в складі судді Шрамко Р.Т. від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати в розмірі 18469,36 грн та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 69022,80 грн.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Вказане рішення оскаржило Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів УДП «Укрінтеравтосервіс».

В апеляційній скарзі просять рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 8369,36 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 4100 грн без врахування податків та інших обов`язкових платежів, а також розстрочити виконання рішення строком на 6 місяців із щомісячною сплатою на користь ОСОБА_1 боргу в рівних частинах.

Вважають рішення суду незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним з`ясуванням обставин справи.

Щодо тверджень суду першої інстанції про наявність заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 у розмірі 18469,36 грн. Так, УДП «Укрінтеравтосервіс» у лютому-березні 2024 року було сплачено на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 5600,00 грн, згідно платіжних інструкцій № 1 від 19.02.2024 в сумі 4500,00 грн та № 1 від 27.03.2024 в сумі 1100,00 грн. Також УДП «Укрінтеравтосервіс» у квітні 2024 року було сплачено на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 4500,00 грн згідно платіжної інструкції № 1 від 22.04.2024. Отже, заборгованість УДП «Укрінтеравтосервіс» по заробітній платі на користь ОСОБА_1 на день подання апеляційної скарги становить лише 8 369,36 грн.

Щодо тверджень суду першої інстанції про те, що позивач зважаючи на посаду яку він займав, не має знати порядок оформлення роботодавцем відповідних документів, зокрема довідок щодо наявності боргу по заробітній платі, порядку внесення записів до трудової книжки тощо. Так, в період невиплати ОСОБА_1 (власне собі) заробітної плати, він особисто ніс персональну відповідальність, як керівник Філії за належний стан фінансової дисципліни, організацію бухгалтерського обліку, виплату заробітної плати та сплати всіх відповідних податків. Отже, виконуючи обов`язки директора Філії 25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 мав всі можливості виплатити собі у цей же день заробітну плату. До цього ж йому, як керівнику Філії, було відомо про нараховані суми та на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні. Отже, судом першої інстанції невірно надано оцінку обстазинам справи та доказам наявним у матеріалах справи, а саме зроблено помилковий висновок що тривалий час виконуючий обов`язки директора Філії, позивач ОСОБА_1 , не повинен знати порядок оформлення роботодавцем відповідних документів та порядок виплати заробітної плати під час звільнення.

Вказують, що враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, районний суд безпідставно не застосував принцип врахування інтересів не лише працівника, а й роботодавця, а відповідно не був дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. При цьому, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Крім того, станом на день ухвалення оскаржуваного судового рішення більша частина заборгованості по заробітній платі була погашена та становила лише 18469,36 грн. В той же час оскільки, існує можливість лише зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, а не звільнення роботодавця від його сплати, то вважає, що в даному випадку достатнім буде стягнення із УДП «Укрінтеравтосервіс» 10% заробітної плати, як складової частини заборгованості, яка існувала на день звернення ОСОБА_1 до суду та становила 40 969,36 гривень і таких 10% складає 4 100,00 гривень. Отже, суд першої інстанції безпідставно вважав суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 69022,80 грн співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі та без жодних обґрунтувань не зменшив її до розумного розміру.

Відповідно до ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, додаткових пояснень представника відповідача, апеляційної скарги, додаткових пояснень представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змістуоскаржуваного рішеннявбачається,що судпершої інстанції,посилаючись,зокрема,на ст.ст.19,43Конституції України,ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст. 115-116 КЗпП України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, постанову Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, постанову Верховного Суду 29.01.2014 року в справі № 6-144ц13, п.32Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, ст. 3 ЦК України, ст.ст.12-13, 247, 259,263-265,354ЦПК України тазадовольняючи позов, виходив з того, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду першого заступника директора Філії «Львівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» (далі - філія «Львівський ДОНКК») згідно наказу від 14.12.2020р. № 255-ВК. Наказом від 14.12.2020р. № 257-ВК на ОСОБА_1 покладено тимчасово з 15.12.2020 виконання обов`язків директора Філії «Львівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс». Наказом від 25.10.2021 року № 233-ВК ОСОБА_1 звільнено з 25 жовтня 2021 року за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Цим же наказом зобов`язано бухгалтерію Філії здійснити розрахунок з ОСОБА_1 . Згідно довідки №4 від 20.02.2023 року виданої директором Філії «ЛДОНКК» Малевич В., станом на 20.02.2023, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , становила за липень, серпень, жовтень 2021 року - 40969,36 гривень (липень 8260,46 грн, серпень 8694,00 грн, жовтень 24014,90 грн (16802,22 грн компенсація за невикористану відпустку, 6955,20 грн заробітна плата, 257,48 грн - індексація). Згідно з платіжної інструкції №1 від 28.09.2023, №1 від 12.10.2023, №1 від 28.11.2023, №1 від 22.12.2024, №1 від 29.01.2024 ОСОБА_1 , виплачено заробітну плату в сумі 22500,00 грн. Згідно довідки №5 від 20.02.2023 року виданої директором Філії «ЛДОНКК» Малевич В., середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню складає 657,36 грн. Згідно п. 3.1 Положення про Філію, Філія є структурним підрозділом Підприємства, який входить в мережу підприємства по наданню фізичним та юридичним особам послуг в сфері автомобільного транспорту та автомобільних перевезень. Основним напрямом діяльності Філії в даній сфері є надання освітніх послуг, здійснення навчання кадрів для підприємств, установ організацій, а також за індивідуальними замовленнями фізичних осіб, здійснення іншої господарської діяльності та виконання завдань, що можуть покладатися на Філію Підприємством згідно окремих доручень та розпоряджень. Філія не є юридичною особою, виступає у взаємовідносинах із іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі державними органами, від імені Підприємства, відповідно до наданих доручень та довіреностей, в межах визначених Підприємством та дозволених чинним законодавством (п. 3.3 Положення). Зобов`язання набуті Філією згідно наданих Підприємством доручень та довіреностей, або існуючі відповідно до законодавства, є зобов`язаннями Підприємства, відповідальність за які Філія від імені Підприємства несе в межах та у спосіб визначені Підприємством та передбачені чинним законодавством (п. 3.6 Положення). Водночас, згідно положення про Філію, остання також має право провадити інші види господарської діяльності, окрім надання освітніх послуг, перелік яких визначений п.4.4 Положення. Пунктом 7.1 Положення визначено, що структура і штатний розмір Філії встановлюється виходячи з задачі функцій з урахуванням робіт, що виконуються. Відповідно до пп. 9.3.6 Положення контроль фінансово-господарської діяльності Філії здійснюється підприємством шляхом проведення відповідних перевірок у встановленому порядку. З врахуванням наведеного, суд прийшовдо висновку,що позивачемдоведено порушенняйого трудовихправ щодоотримання належнихйому призвільненні виплатвідповідачем,а томувимога простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті єтакою,що підлягаєзадоволенню.Відтак з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 18469,36 грн (40696,36 грн 22500,00 грн). Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, то розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати йому при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, становить 40969,36 грн. Вбачається, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 69022,80 грн та є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі. Враховуючи розмір недоплаченої роботодавцем суми, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також тривалий розгляд справи судом, що було викликано окрім іншого, також, військовою агресією російської федерації проти України, беручи до уваги правові позиції Великої Палати суд вважає за необхідне не зменшувати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

08.06.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів УДП «Укрінтеравтосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, у якому просив:

стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 109992,16 грн, з яких:

o40969,36 грн сума нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та

o69022, 80 грн сума середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 14.12.2020 року по 25.10.2021 знаходився у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записом в трудовій книжці. Під час перебування у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 40 969,36 грн, про що свідчить довідка про заборгованість по заробітній платі. 25.10.2021 року позивач за угодою сторін був звільнений з роботи. У день звільнення належних від відповідача виплат не отримав, як і не отримав копії наказу про звільнення та письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо виплати заборгованості по заробітній платі, однак такої не отримав. Зазначає, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню складає 657,36 грн. Відтак, середній заробіток позивача за час затримки виплати заробітної плати становить згідно розрахунку 69 022,80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був прийнятий на посаду першого заступника директора Філії «Львівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» (далі - філія «Львівський ДОНКК») згідно наказу від 14.12.2020р. № 255-ВК.

Наказом від 14.12.2020р. № 257-ВК на ОСОБА_1 покладено тимчасово з 15.12.2020 виконання обов`язків директора Філії «Львівський державний обласний навчально- курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс».

Наказом від 25.10.2021 року № 233-ВК ОСОБА_1 звільнено з 25 жовтня 2021 року за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Цим же наказом зобов`язано бухгалтерію Філії здійснити розрахунок з ОСОБА_1 .

Згідно довідки №4 від 20.02.2023 року виданої директором Філії «ЛДОНКК» Малевич В., станом на 20.02.2023, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , становила за липень, серпень, жовтень 2021 року - 40969,36 гривень (липень 8260,46 грн, серпень 8694,00 грн, жовтень 24014,90 грн (16802,22 грн компенсація за невикористану відпустку, 6955,20 грн заробітна плата, 257,48 грн - індексація).

Згідно з платіжної інструкції №1 від 28.09.2023, №1 від 12.10.2023, №1 від 28.11.2023, №1 від 22.12.2024, №1 від 29.01.2024 ОСОБА_1 , виплачено заробітну плату в сумі 22500,00 грн.

Згідно довідки №5 від 20.02.2023 року виданої директором Філії «ЛДОНКК» Малевич В., середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню складає 657,36 грн.

Згідно п.3.1 Положення про Філію, Філія є структурним підрозділом Підприємства, який входить в мережу підприємства по наданню фізичним та юридичним особам послуг в сфері автомобільного транспорту та автомобільних перевезень. Основним напрямом діяльності Філії в даній сфері є надання освітніх послуг, здійснення навчання кадрів для підприємств, установ організацій, а також за індивідуальними замовленнями фізичних осіб, здійснення іншої господарської діяльності та виконання завдань, що можуть покладатися на Філію Підприємством згідно окремих доручень та розпоряджень.

Філія не є юридичною особою, виступає у взаємовідносинах із іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі державними органами, від імені Підприємства, відповідно до наданих доручень та довіреностей, в межах визначених Підприємством та дозволених чинним законодавством (п.3.3 Положення).

Зобов`язання набуті Філією згідно наданих Підприємством доручень та довіреностей, або існуючі відповідно до законодавства, є зобов`язаннями Підприємства, відповідальність за які Філія від імені Підприємства несе в межах та у спосіб визначені Підприємством та передбачені чинним законодавством (п.3.6 Положення).

Водночас, згідно положення про Філію, остання також має право провадити інші види господарської діяльності, окрім надання освітніх послуг, перелік яких визначений п.4.4 Положення.

Пунктом 7.1 Положення визначено, що структура і штатний розмір Філії встановлюється виходячи з задачі функцій з урахуванням робіт, що виконуються.

Підпунктом 9.3.6 Положення контроль фінансово-господарської діяльності Філії здійснюється підприємством шляхом проведення відповідних перевірок у встановленому порядку.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати.У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до ч.3 ст. 13 ЦК України не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року справа № 761/9584/15-ц у пункті 87 вказано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Також Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 зазначено, що суду належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Аналогічний висновок викладений й у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

З урахуванням викладеного, слід зазначити, що суд першої інстанції правильно вважав, що відповідачем порушено право позивача на отримання заробітної плати, в тому числі заборгованості по виплаті такої. Як вбачається з довідки №4 від 20.02.2023 року виданої директором Філії «ЛДОНКК» Малевич В., станом на 20.02.2023, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , становила за липень, серпень, жовтень 2021 року - 40969,36 гривень (липень 8260,46 грн, серпень 8694,00 грн, жовтень 24014, 90 грн). За таких обставин, суд першої інстанції вірно вважав доведеним факт несвоєчасної виплати позивачу належних до виплати сум при його звільненні.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що в даному випадку, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів в розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України, на спростування обставин викладених у позовній заяві, а саме документів на підтвердження сплати позивачу заробітної плати за спірний період, або відсутності підстав для нарахування та сплати останньої. Так, відсутність у відповідача відомостей щодо заборгованості по заробітній платі позивачу не є доказом сплати останньої.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів які б підтверджували той факт, що на філії відсутні відомості щодо нарахування та виплати заробітної плати окремим працівникам, в тому числі і позивачу, зокрема, акти за результатами інвентаризації, акти службового розслідування, заяви про скоєння кримінального правопорушення, службові записки тощо.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позивачем доведено порушення його трудових прав щодо отримання належних йому при звільненні виплат, а тому вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі є такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд, також, при ухваленні рішення врахував, що ОСОБА_1 виплачено протягом розгляду справи заробітну плату в сумі 22500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1 від 28.09.2023, №1 від 12.10.2023, №1 від 28.11.2023, №1 від 22.12.2024, №1 від 29.01.2024, тому з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 18469,36 грн (40696,36 грн 22500,00 грн).

Крім того, вказані постанови Верховного Суду в апеляційній скарзі тлумачаться Українським державним підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів УДП «Укрінтеравтосервіс» на власну користь та таке тлумачення не може братися судом апеляційної інстанції до увагу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, повний розрахунок з позивачем відповідачем не проведено. Як вбачається з довідки про середній заробіток, середньоденна заробітна плата позивача становить 657,36 грн.

Розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати йому при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, становить 40969,36 грн.

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 26 жовтня 2021 року по 25.03.2022 (розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців) та складає 105 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 69022,80 грн (657,36 грн. * 105 р.д. = 69022,80 грн) та є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі.

При цьому, відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Враховуючи розмір недоплаченої роботодавцем суми, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також те, що спору стосовно основної суми заборгованості по заробітній платі немає, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України зменшенню не підлягає.

Також, вказані постанови Верховного Суду в апеляційній скарзі не мають значення при вирішення даних правовідносин, оскільки суд фактично повністю стягнув невиплачену заробітну плату, частина з якої була сплачена добровільно протягом розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, у суду не було та немає і підстав для зменшення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спір про розмір належних позивачеві сум при звільненні, вирішено на користь позивача. Натомість суд вправі застосовувати пропорційність у цих правовідносинах у випадках задоволення вимог частково, про що йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц.

Решта доводів скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо розстрочення виконання рішення, то в задоволенні такого клопотання теж слід відмовити, оскільки судом апеляційного суду нового рішення не ухвалено, а відповідно таке клопотання до суду першої інстанції не подавалося. Також, відповідачем не наведено поважних причин для надання такої. Окремо, підприємство виплатило більшу частину заборгованості позивачу протягом розгляду справи у суді першої інстанції, що непрямо, додатково свідчить про можливість належного виконання ними свого обов`язку при звільненні позивача та можливість виконання рішення і на даний час.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, позовні вимоги позивача слід задовольнити.

З врахуванням наведеного, апеляційну скаргу слід вважати безпідставною та залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню інозем них та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 січня 2024 року залишити без змін.

В задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду

Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.

Судді: Я.А. Левик

Н.П. Крайник

М.М. Шандра