Рішення

від 21.03.2024 по справі 521/9931/21

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/9931/21

Номер провадження № 2/521/128/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Громіка Д.Д.,

при секретарі - Котигорох Н.С.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома Одеська державна нотаріальна контора, про визнання договорів дарування недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 через свого представника звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, про визнання договорів дарування недійсними, укладених 12.04.2017 року та 15.04.2017 року між нею та відповідачем, посвідчених державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, за реєстровими номерами 3-540 та 3-578, предметом яких є квартира за адресою: АДРЕСА_1 та квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказані договори дарування укладені позивачкою внаслідок помилки щодо їх правової природи та наслідків, оскільки вона вважала, що здійснює обмін, відповідно до якого відповідач оформила на неї квартиру АДРЕСА_3 , однак, будучи літньою людиною, не в змозі була проаналізувати та зрозуміти, що саме вона підписує - договір дарування чи договір обміну. Вказує, що у квітні 2017 року відповідач її дочка - ОСОБА_2 , запропонувала в обмін на належні позивачу дві квартири однокімнатну квартиру, яка розташована по АДРЕСА_4 . Оскільки позивач вже у поважному віці, та утримувати квартири за рахунок своєї пенсії їй важко, вона погодилась на зазначений обмін майном. 12 квітня 2017 року та 15 квітня 2017 року у присутності державного нотаріуса Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Михальової Лідії Іванівни позивач підписала документи щодо передачі у власність квартири по АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_5 . В присутності нотаріуса відповідач зазначала, що вона вже оформила на позивача однокімнатну квартиру, посилалась на те, що вже подарувала їй квартиру АДРЕСА_3 . Отже, у присутності нотаріуса істотною умовою передачі належних позивачу квартир був обмін кв. АДРЕСА_3 . По листопад 2020 року позивач проживала у зазначеній квартирі, сплачувала комунальні послуги та не усвідомлювала, що ця квартира їй не належить. У листопаді 2020 року відповідачка примусово виселила її з квартири АДРЕСА_3 та саме тоді позивачу було повідомлено, що дана квартира їй не належить і вона в ній більше не може знаходитись.

Представником відповідача у встановлений строк подано відзив на позовну заяву, згідно якого його довірительниця категорично заперечує обставини недійсності вказаних договорів дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого Сьомою Одеською державною нотаріальною конторою 15.04.2017 року та квартири за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого Сьомою Одеською державною нотаріальною конторою 12.04.2017 року та зазначає, що з огляду на презумцію правомірності правочину вони є дійсними як щодо дотримання письмової нотаріальної форми правочинів, так і щодо вільного волевиявлення сторін. Про чинність та дійсність вказаних правочинів свідчить і поведінка сторін як до їхнього підписання, так і після укладення та посвідчення нотаріусом. Вказані факти дійсності цих правочинів підтверджуються і самими договорами дарування, умови яких були чітко зрозумілі та роз`яснені сторонам, які були прочитані, підписані сторонами в присутності нотаріуса

Представник третьої особи Сьомої Одеської державної нотаріальної контори до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, однак направили на адресу суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю.

Ухвалою суду від 13 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін.

Ухвалою суду від 04 листопада 2021 року було визначено перейти до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04 листопада 2021 року було вирішено клопотання про витребування доказів: витребувано від Одеського державного нотаріального архіву копію договору дарування квартири АДРЕСА_6 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у квітні 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Михальовою Лідією Іванівною..

На виконання ухвали суду 15.02.2023 року від Одеського державного нотаріального архіву надійшла копія договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 15.04.2017 року ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 09 червня 2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду, вирішені клопотання представників сторін про допит свідків.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2023 року було задоволено самовідвід головуючого у справі ОСОБА_5 , справу передано до канцелярії для повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2023 року справу було передано на розгляд судді Громіку Д.Д.

Ухвалою суду від 10 лютого 2023 року суддею Громіком Д.Д. прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома Одеська державна нотаріальна контора, про визнання договорів дарування недійсними. По справі призначено судове засідання.

На виконання ухвали суду 04.11.2021 року від Одеського державного нотаріального архіву надійшла копія договору дарування квартири АДРЕСА_6 , укладеного 12.04.2017 року ОСОБА_4 .

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав наведених у позові.

У своєму поясненні адвокат Кондоні Т.О. повідомила суду, що при укладанні договорів відчуження на квартири по АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 позивач вважала, що отримає від відповідачки - рідної доньки у власність однокімнатну квартиру, якою буде як власник користуватись, володіти та розпоряджатись до смерті. Проте відповідач свою обіцянку не виконала та оговорену квартиру на позивача не переоформила, у зв`язку з чим на сьогоднішній день позивач не має жодного житла. У квартирі АДРЕСА_3 позивач проживала та сплачувала необхідні комунальні послуги до листопада 2020 року. З листопада 2020 року відносини між ОСОБА_4 та її дочкою - відповідачкою по справі ОСОБА_2 погіршились, у зв`язку з чим вона була змушена звернутися за допомогою до своєї онуки, яка надала їй притулок і все необхідне. Враховуючи агресію з боку відповідачки позивач звернулася до Служби, яка запобігає та протидіє домашньому насильству. Згодом позивач деякий час проживала у притулку.

Представник позивача також повідомила, що ОСОБА_4 , у зв`язку зі збройною агресією з боку російської федерації, була вимушена виїхати за межі території України.

Представник відповідача адвокат Коваль В.Є. просив відмовити у задоволенні позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, зокрема, посилаючись на те, що позивач, незважаючи на свій поважний вік, чітко усвідомлювала, які саме правочини вона здійснює, будь-яких вад зі здоров`ям, які могли б вплинути на її волевиявлення при укладанні оспорюваних договорів, у позивача не було.

Представник позивача також наголошував на тому, що позивач безперешкодно проживала та користувалася квартирою АДРЕСА_3 до листопада 2020 року. Посилання позивача, що відповідач вигнала її з даної квартири не відповідають дійсності, а ініціатором даного позову є онучка та рідна дочка відповідача, яка має на меті у подальшому заволодіти спірними квартирами. Також, наголошував на тому, що жодних перешкод ОСОБА_4 щодо проживання у квартирі АДРЕСА_3 немає та при поверненні на територію України за першою ж вимогою їй будуть надані ключі та доступ до квартири.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. п. 1,3 частини 1ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини.

Позивач, ОСОБА_4 , є матір`ю відповідача - ОСОБА_2 , що визнається сторонами.

12.04.2017 року ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування, за яким дарувальник подарувала, а обдаровувана прийняла в дар квартиру АДРЕСА_6 , яка належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна №99.10-1062, зареєстрованого Жовтневою філією Одеської спеціалізованої Біржі Нерухомості 01.10.1999р., право власності на яку зареєстровано в ОМБТІ та РОН 29.10.1999 року, в книзі 322пр. на стор. 15 під реєстровим №370 та зареєстровано у ДРРП на нерухоме майно 14.03.2017 року під реєстровим номером 1197823951101, номер запису про право власності 19474570.

15.04.2017 року ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування, за яким дарувальник подарувала, а обдаровувана прийняла в дар квартиру АДРЕСА_5 , яка належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Масаловим В.В. 26.10.2001 року за реєстровим номером 6659, право власності на яку зареєстровано в ОМБТІ та РОН 30.11.2001 року, в книзі 421пр. на стор. 12 під реєстровим №317 та зареєстровано у ДРРП на нерухоме майно 14.03.2017 року під реєстровим номером 1197801451101, номер запису про право власності 19474172.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що вона є державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори. У 2017 році до неї звернулись мати та дочка, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , з приводу укладання договорів дарування квартир, належних ОСОБА_4 . Ініціатором укладання даних договорів була ОСОБА_4 . У визначений день мати та дочка з`явились для підписання договорів. Інших осіб з ними не було. Жодних розмов, щодо обміну або відчуження квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в її присутності не було. Під час укладання оспорюваних договорів ОСОБА_4 чітко усвідомлювала який саме правочин вона здійснює, їй було роз`яснено та зачитано оспорювані договори. Жодних заперечень, зауважень або уточнень від ОСОБА_4 не надходило. ОСОБА_4 доволі чітко ставила питання та чітко без будь якого тиску відповідала на поставлені нотаріусом запитанням. Жодних сумнівів щодо дійсного волевиявлення дарувальника у державного нотаріуса не виникло.

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що вона з 1979 року спілкується з ОСОБА_4 та перебуває з нею в дружніх відносинах та з якою разом працювали медичними працівниками у санаторії «Зелена гірка». Щодо обставин які виникли з приводу договорів дарування квартир вона обізнана тільки зі слів ОСОБА_4 Кожного року вони з іншими співробітниками зустрічались для святкування Дня працівників медицини та на одному із таких заходів, коли саме свідок не пам`ятає, ОСОБА_4 повідомила, що вона подарувала належні їй квартири своїй дочці, а дочка у свою чергу обіцяла переписати на неї квартиру в якій вона проживає, однак дочка своєї обіцянки не виконала, у них погіршились стосунки і ОСОБА_4 фактично залишилась на вулиці та вимушена проживати або в онучки, або у притулку. При укладанні договорів дарування свідок присутня не була. ОСОБА_4 свідок характеризує як дуже свідому особу та незважаючи на свій вік, ОСОБА_4 має ясний розум та чітко сприймає все, що відбувається навколо неї.

Згідно із частиною третьою ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 ст.229 ЦК України).

З роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до ст.ст.229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Крім цього, сторона, яка посилається на ст.229 ЦК України, як на підставу для визнання договору дарування недійсним, повинна довести, що фактично укладено інший правочин і досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, і що вона помилково вважала один правочин за інший, тобто допустила істотну помилку - помилку в природі правочину.

Тобто, саме сторона договору повинна довести, що вона помилялася щодо правової природи правочину, що мала намір укласти інший договір.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

При цьому, вказані вище обставини, на переконання суду, не дозволяють кваліфікувати спірний правочин як такий, що вчинений під впливом помилки, а саме помилки у правовій природі правочину, правах та обов`язках сторін за ним, зокрема й з огляду на наступне.

З пояснення державного нотаріуса Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Михальової Л.І., встановлено, що на час укладення договорів позивачка, не дивлячись на свій поважний вік, була адекватна, орієнтована, на запитання відповідала чітко та правильно формулювала свою думку.

В судовому засіданні представник позивачки не посилалась на те, що її довірительниця помилялась у правовій природі договору, а лише вказувала, що дочка не виконала своєї обіцянки щодо переоформлення на її ім`я квартири АДРЕСА_3 , іншого житла в неї немає, а тому просить повернути їй спірні квартири.

Судом також не встановлено неадекватності форми зовнішнього волевиявлення внутрішній волі позивача як суб`єкта оспорюваних правочинів внаслідок неправомірних дій відповідача чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб`єктом правочину його очікуваного результату. Обставин, за яких дії позивачки щодо укладення договору дарування не могли об`єктивно відображати її внутрішню волю внаслідок збігу тяжких обставин, що склались в її житті на момент укладання договорів дарування чи під впливом негативного фізичного та психічного стану, впливу вікових особливостей на її психічну діяльність у момент укладання договору дарування, внаслідок чого спотворювалось її сприймання та усвідомлення основних аспектів угоди, суд не вбачає.

Згідно ч.1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

На переконання суду, позивач не довела підстави недійсності правочину та не надала доказів на підтвердження удаваності правочину.

Таким чином, правових підстав визнання недійсними договорів дарування, укладених 12.04.2017 року та 15.04.2017 року між нею та відповідачем, посвідчених державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, за реєстровими номерами 3-540 та 3-578, предметом яких є квартира за адресою: АДРЕСА_1 та квартира за адресою: АДРЕСА_2 , судом не встановлено, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, поклавши їх на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 82, 95, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 11, 203, 229, 717 ЦК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома Одеська державна нотаріальна контора, про визнання договорів дарування недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 01 квітня 2024 року.

Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , (адреса реєстрації: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа: Сьома Одеська державна нотаріальна контора, (адреса місцезнаходження: 65000, м. Одеса, пр. Б. Дерев`янка, 1).

Суддя: Д.Д. Громік