Постанова

від 01.04.2024 по справі 911/2182/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2024 р. Справа№ 911/2182/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради

на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2023

у справі №911/2182/23 (Суддя Рябцева О.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради

про стягнення 33131,35 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії акціонерного товариства «Укртелеком» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради про стягнення 33 131,35 грн, з яких 28 252,73 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 4045,61 грн інфляційних втрат та 833,01 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не виконано обов`язків щодо відшкодування витрат, які були понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2022 по 31.01.2023, у зв`язку з чим, за ним утворилась заборгованість у сумі 28252,73 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 4 045,61 грн інфляційних втрат та 833,01 грн 3 % річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.09.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» 28 252,73 грн боргу, 248,47 грн 3 % річних, 425,66 грн інфляційних втрат та 2 343,39 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

При прийнятті вказаного рішення суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем обставин порушення відповідачем зобов`язань з відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги. При цьому, суд вважав помилковим визначення позивачем строку оплати витрат, виходячи з дат отримання листів щодо надання інформації та встановив дату початку прострочення виконання зобов`язання 28.03.2023, у зв`язку з чим, позовні вимоги задовольнив частково.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що він може здійснювати відшкодування зазначених витрат лише за власною ініціативою відповідно до рішення Калинівської селищної ради, а не в силу закону, оскільки не є уповноваженим органом у розумінні Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги. Посилаючись на статтю 97 Бюджетного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1101 та постанову Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ, відповідач вважає, що у спірний період забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Фастівського району Київської області, належало до компетенції Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації, оскільки саме Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми -Мінсоцполітики.

Скаржник також вказує, що у нього відсутні повноваження щодо ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Одночасно, відповідач звертає увагу, що у матеріалах справи відстуні відомості щодо дійсності перебування осіб, що визначені у списку тих, кому було надано послуги, у статусі пільговиків. Відомості щодо осіб-пільговиків не можуть бути перевірені відповідачем належним чином.

За наведених обставин, апелянт вважає, що, у даному випадку, він є неналежним відповідачем у справі з огляду на те, що ним не укладено відповідного договору з оператором, а також зважаючи на відсутність відповідного рішення сесії ради.

Крім того, у апеляційній скарзі відповідач просив залучити в якості третьої особи на стороні відповідача Калинівську селищну раду Фастівського району Київскьої області, оскільки Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради Фастівського району Київскьої області повністю фінансується з місцевого бюджету Калинівскьої селищної ради, що, у свою чергу, у випадку задоволення позову може привести до додаткових витрат з бюджету, а відтак безпосередньо вплинути на права чи обов`язки Калинівської селищної ради.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 22.12.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач вказує, що апелянтом не враховано з 01.01.2021 у зв`язку із завершенням адміністративно-територіальної реформи змінився порядок надання пільг окремим категоріям громадян з місцевих бюджетів, зокрема, законами України від 17.09.2020 № 907-Х та від 15.12.2020 № 1081-IX внесено зміни до статей 64, 64-1, 85, 86, 89 Бюджетного кодексу України в частині функціонування бюджетної системи України, відповідно до яких розмежовано склад доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад (стаття 64 БК України) та склад доходів загального фонду районних бюджетів (стаття 64-1 БК України) і закріплено фінансову базу за новоутвореними громадами для забезпечення виконання визначених законодавством повноважень.

Посилаючись на положення Бюджетного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», позивач стверджує, що з 01.01.2021 саме представницький орган місцевого самоврядування є відповідальним за забезпечення здійснення видатків на пільги з оплати послуг зв`язку за рахунок коштів місцевого бюджету. Саме Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради, як орган, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту населення окремих категорій населення відповідного району, який організовує, координує та контролює надання пільг громадянам, є відповідачем у справі і зобов`язаний належно, відповідно до вимог чинного законодавства, виконати обов`язок з виплати позивачу витрат, понесених з січня 2022 року по січень 2023 року внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, згідно із складеними позивачем та надісланими відповідачу розрахунків видатків та актів звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги.

Також, позивач звертає увагу, що закон, яким була б передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, відсутній, а Бюджетним кодексом України видатки на пільги з послуг зв`язку віднесено до видатків місцевих бюджетів. Зважаючи на те, що норми законів України, якими встановлено пільги з оплати послуг зв`язку не втратили чинність, позивач вважає, що визначені в цих законах особи мають право користуватися послугами зв`язку на пільгових умовах, а він, виконуючи встановлений законом обов`язок, продовжує їх надавати, тому держава в особі відповідача зобов`язана компенсувати витрати позивача, понесені позивачем внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах.

Позивач вважає безпідставним посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1101, якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення, оскільки його дія не поширюється на правовідносини, які є предметом даного спору та він не регулює напрямок фінансування витрат на пільги з послуг зв`язку за рахунок коштів державного бюджету.

Позивач також зазначає, що посилання апелянта на відсутність доступу до реєстру пільговиків не відповідає дійсності, оскільки Міністерство соціальної політики України листом №10575/0/2-23/56 від 01.08.2023 повідомило, що органи соціального захисту населення мають доступ до інформації, що міститься в Реєстрі осіб, які мають право на пільги та можливість верифікувати дані про пільговиків для компенсації наданих пільговиків телекомунікаційних послуг, у формі набору даних, що раніше були у формі №1-пільга.

Крім того, позивач зауважує, апеляційна скарга не містить обгрунтувань необхідності залучення третьої особи Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 справу № 911/2182/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 витребувано у Господасрького суду Київської області матеріали справи №911/2182/23.

23.11.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/2182/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2023 апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2023 у справі №911/2182/23 залишено без руху. Запропоновано скаржника надати докази сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн.

08.12.2023 від Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради надійшли докази сплати судового збору (платжна інструкція № 1031 від 08.12.2023 на суму 4 026,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2023 у справі №911/2182/23, розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення 33 131,35 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження шляхом направлення електронного документу (ухвала від 13.12.2023) до електронних кабінетів сторін, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного документу. Також Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради особисто отримало ухвалу від 13.12.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розгляд клопотань

У апеляційній скарзі відповідач просив залучити в якості третьої особи на стороні відповідача Калинівську селищну раду Фастівського району Київскьої області, оскільки Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради Фастівського району Київскьої області повністю фінансується з місцевого бюджету Калинівскьої селищної ради, що у свою чергу у випадку задоволення позову може привести до додаткових витрат з бюджету, а відтак безпосередньо вплинути на права чи обов`язки Калинівської селищної ради.

Відповідно до ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Виходячи зі змісту статті 50 Господарського процесуального кодексу України єдиною підставою для залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є той факт, що рішення у цій справі може вплинути на її права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача, зазначає, що позивачем не доведено, що рішення у даній справі, вплине на права та інтереси Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області.

При цьому колегія суддів зазначає, Калинівська селищна рада Фастівського району Київської області для забезпечення дотримання встановлених законодавством гарантій громадян щодо соціального захисту населення та для виконання повноважень з соціального забезпечення на території Калинівської громади створила юридичну особу - Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради, яке відповідно до ст. 96 ЦК України самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Таким чином, колегія суддів не знайшла правових підстав для задоволення клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Калинівську селищну раду Фастивського району Київської області.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №911/2182/23 розглядалась протягом розумного строку.

Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Акціонерне товариство «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги споживачам згідно із Законом України «Про електронні комунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, іншими законодавчими актами України.

У період з 01.01.2022 по 31.01.2023 позивач надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території Калинівської територіальної громади, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з оплати послуг зв`язку за період з січня 2022 року по січень 2023 року та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період з січня 2022 року по січень 2023 року.

Загальна сума наданих позивачем послуг за період з 01.01.2022 по 31.01.2023 становить 28 252,73 грн, обов`язок з відшкодування яких, за твердженням позивача, покладено на відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем направлялися на адресу відповідача листи від 06.02.2022 № 82і250/58-327, від 06.04.2022 № 82і250/58-1092, від 06.05.2022 № 82і250/58-1216, від 06.06.2022 № 82і250/58-1534, від 06.07.2022 № 82і250/58-1602, від 06.08.2022 № 82і250/58-1962, від 06.09.2022 № 82і250/58-2284, від 06.10.2022 № 82і250/58-2354, від 06.11.2022 № 82і250/58-2577, від 06.12.2022 № 82і250/58-2796, від 06.01.2023 № 82і250/58-022, від 31.01.2023 № 82і250/58-308 з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з оплати послуг зв`язку та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період з січня 2022 року по січень 2023 року на загальну суму вартості наданих послуг у розмірі 28 252,73 грн. Вказані обставини підтверджуються доданими до матеріалів справи описами вкладень до поштових відправлень та поштовими накладними.

Крім того, перелічені листи разом з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з оплати послуг зв`язку та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період з січня 2022 року по січень 2023 року були направлені засобами електронного зв`язку, що підтверджується відповідними довідками.

Відповідач акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період з січня 2022 року по січень 2023 року, що додані до позовної заяви, не підписав та витрати, понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2022 по 31.01.2023 у розмірі 28 252,73 грн, не відшкодував.

Позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача претензію від 15.03.2023 № 11/41, у якій у строк до 24.03.2023 просив перерахувати 28 252,73 грн витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2022 по 31.01.2023, що підтверджується фіскальним чеком № 1750004120232 від 15.03.2023.

Відповідно до трекінгу поштового відправлення № 1750004120232 з офіційного сайту «Укрпошта» 18.03.2023 відповідач отримав претензію від 15.03.2023 № 11/41.

Відповідач листом від 23.03.2023 № 111/15-02 повідомив позивача про те, що відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та «Про охорону дитинства» Управління не зобов`язано відшкодовувати витрати. Також, Управління звернуло увагу на відсутність у нього жодних зобов`язань безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. За наведених обставин, Управлінням залишено без розгляду та виконання претензію АТ «Укртелеком» від 15.03.2023 № 11/41, про що зазначено в листі.

Посилаючись на те, що відповідач не провів жодних грошових розрахунків, як і не відшкодував вартості наданих пільг за вказаний вище період, позивач просив стягнути з відповідача 28 252,73 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 4 045,61 грн інфляційних втрат та 833,01 грн 3 % річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача 28 252,73 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та Законом України «Про охорону дитинства» встановлені пільги з оплати за послуги зв`язку для категорій осіб, визначених цими законами.

Позивач надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів, визначених зазначеними законами, з урахуванням пільг, що цими законами встановлені.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Оскільки телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавалися позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих норм, тому такі взаємовідносини між позивачем та відповідачем не потребують укладення договору.

Чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19.

Таким чином, спірні правовідносини виникли між сторонами безпосередньо з актів законодавства.

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

У відповідності до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №295, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Вказані норми закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Отже, законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно з частинами 1, 4, 5 статті 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Залучення підприємствами, установами, організаціями соціально-культурного, житлово-комунального, побутового обслуговування, закладами охорони здоров`я та освіти коштів з додаткових джерел фінансування, не заборонених законом, не є підставою для зменшення бюджетного фінансування відповідно до нормативів.

Статтею 81 Бюджетного кодексу України визначено, що міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

За приписами статей 82-85 Бюджетного кодексу України видатки бюджетів поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов`язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.

Видатки, визначені пунктом 1 частини 1 статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини 1 статті 82 цього Кодексу здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

Відповідні органи державної влади забезпечують здійснення видатків, визначених пунктом 1 частини 1 статті 82 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 82 цього Кодексу.

Держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов`язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 20-4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів віднесено видатки на пільги з послуг зв`язку. При цьому, незалежно від джерела фінансування видатків на пільги з послуг зв`язку, розрахунки за надані позивачем телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян повинні проводитись саме відповідачем, виходячи з наступного.

Таким чином, вищевказаною нормою визначено, що до видатків місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв`язку, зокрема, громадянам, на яких поширюються такі пільги відповідно до згаданих законів України.

Згідно з пунктом 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи):

- організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей;

- ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма "1 - пільга" затверджується Мінсоцполітики;

- ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;

- надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, за період з 01.01.2022 по 31.01.2023 позивачем надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території Калинівської територіальної громади на загальну суму 28 252,73 грн, обов`язок з відшкодування яких, покладено на відповідача.

З урахуванням вищенаведених положень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме до компетенції відповідача (уповноважений державою орган) належить забезпечення реалізації державної політики в сфері соціального захисту населення на відповідній території. Отже, саме відповідач зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги в спірному періоді.

Держава, як специфічний суб`єкт правовідносин, здійснює свої обов`язки в відносинах з особою в певній сфері суспільних відносин через свої органи. Враховуючи, що в спірних правовідносинах державу представляють органи, які уповноважені на реалізацію державної політики в сфері соціального захисту населення, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. Таким чином, в справах щодо виплати компенсації вартості телекомунікаційних послуг, предметом спору є акти (діяльність, бездіяльність) суто тих суб`єктів, які були відповідальні за здійснення розрахунків з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

Враховуючи наведені норми законодавства у АТ "Укртелеком" виникло право на відшкодування фактичних витрат понесених товариством, внаслідок надання послуг зв`язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава в цивільних відносинах, - обов`язок здійснити розрахунок з позивачем за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє в цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 цього Кодексу).

Відсутність бюджетних коштів у видатках Державного та місцевого бюджетів не є підставою для звільнення відповідача (органа, уповноваженого державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов`язань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" якою, зокрема, пункти 10-12 Положення виключено. Вищевказані зміни застосовуються з 01.10.2019.

Водночас, положення Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань", «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства, якими встановлено пільги з оплати послуг зв`язку», є чинними, визначені в цих Законах особи мають право користуватися послугами зв`язку на пільгових умовах, а позивач, виконуючи встановлений законом обов`язок, продовжує їх надавати, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що відповідач повинен компенсувати витрати позивача, понесені ним внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах.

Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" втратила чинність з 01.01.2020, однак іншого механізму компенсації пільг підприємству, яке надає послуги зв`язку державою не розроблено. Відсутність або недоліки чітко виписаного механізму врегулювання державою правовідносин, що склались між сторонами у справі щодо процедури відшкодування відповідачем вартісних обсягів пільг громадянам за наданими суб`єктом господарювання послуг зв`язку, передбаченого низкою законодавчих актів, не є перешкодою для вирішення даного спору з огляду на принципи верховенства права закріплені у статті 129 Конституції України.

Згідно з частинами 1,2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, за приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19.

Отже, спірні правовідносини виникли між сторонами безпосередньо з актів законодавства.

За змістом Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 08.11.2005 по справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини, зазначив, що: Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та "Бакалов проти України" від 30.11.2004 вказав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності.

У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2.).

У той же час, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Крім того, у силу частини 6 статті 48 Бюджетного кодекс України, зобов`язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державної казначейської служби України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Тобто, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство визначає, що фінансові зобов`язання держави мають первинний, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18.

Враховуючи наведене вище, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно встановив, що Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради відповідає за своїми зобов`язаннями, що виникли безпосередньо із Закону і така відповідальність не може ставитись у залежність від наявності чи відсутності у нього бюджетних асигнувань.

Частиною 3 статті 19 Бюджетного кодексу України визначено, що учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами).

Бюджетні повноваження - це права і обов`язки органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, законом України про державний бюджет, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними актами.

Такі повноваження встановлюються на забезпечення завдань та функцій учасників бюджетного процесу, закріплених відповідними нормативно-правовими актами, що визначають їх правовий статус.

Отже, у бюджетному процесі приймають участь усі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, бюджетні установи, організації, що беруть участь у бюджетній діяльності.

Інші юридичні та фізичні особи згідно чинного законодавства не можуть бути суб`єктами бюджетних відносин і не є учасниками бюджетного процесу, оскільки не наділені бюджетними повноваженнями в розумінні Бюджетного кодексу України.

Оскільки телекомунікаційні послуги на пільгових умовах АТ «Укртелеком» надано на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, то у результаті уповноважений на те державою орган - Управління праці та соціального захисту населення Калинівської селищної ради в силу закону має відшкодувати позивачу за рахунок коштів бюджету понесені ним витрати. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 924/781/17.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що між ним та позивачем не укладалось господарських договорів чи інших угод на компенсацію витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах та щодо відсутності відповідного рішення Калинівської селищної ради, внаслідок чого у відповідача немає фінансових зобов`язань перед позивачем є необґрунтованими, оскільки такий обов`язок виникає виникає у нього безпосередньо із закону і не залежить від волевиявлення сторін.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується судова колегія, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2022 по 31.01.2023 у розмірі 28 252,73 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондується з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, з січня 2022 року по січень 2023 року позивачем на адресу відповідача направлялися розрахунки видатків, в яких зазначена вартість послуг наданих пільговикам, які є вимогою позивача про оплату в розумінні ст. 530 ЦК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладень до поштових відправлень та поштовими накладними. Крім того, перелічені листи разом з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з оплати послуг зв`язку та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період з січня 2022 року по січень 2023 року були направлені засобами електронного зв`язку, що підтверджується відповідними довідками.

Відповідач акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період з січня 2022 року по січень 2023 року, що додані до позовної заяви, не підписав та витрати, понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2022 по 31.01.2023 у розмірі 28 252,73 грн, не відшкодував.

Позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача претензію від 15.03.2023 № 11/41, у якій у строк до 24.03.2023 просив перерахувати 28 252,73 грн витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2022 по 31.01.2023, яку відповідач отримав 18.03.2023.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Поряд з тим, оскільки ст. 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Суд першої інстанції встановив, що претензія від 15.03.2023 № 11/41 про оплату суми заборгованості за період з 01.01.2022 по 31.01.2023 містила вимогу про оплату у добровільному порядку до 24.03.2023 та була отримана відповідачем 18.03.2023. Відтак, строк оплати сплив 27.03.2023 (7 днів з дня пред`явлення вимоги, враховуючи, що 25.03.2023 та 26.03.2023 вихідні дні), відповідно, з 28.03.2023 настало прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розмір нарахованих 3 % річних, колегія суддів встановила, що аріфметично правильним є розмір, обраховний судом першої інстанції (з 28.03.2023 по заявлену позивачем дату розрахунку 12.07.2023 на 28 252,73 грн суму заборгованості), а тому місцевий господарський дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 248,47 грн.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що арифметично вірний є розмір інфляційних втрат, обрахований судом, виходячи із встановленої під час розгляду справи дати початку прострочення виконання зобов`язання, інфляційні втрати за період з квітня по червень 2023 року на 28 252,73 грн заборгованості, становлять 425,66 грн, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у сумі 425,66 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції прийнято на підставі не повністю досліджених доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2023 у справі №911/2182/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2023 у справі №911/2182/23 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2023 у справі №911/2182/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2023 у справі №911/2182/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/2182/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім