Постанова
від 27.03.2024 по справі 127/9479/21
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року Справа № 127/9479/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зодчих-11" на рішення Господарського суду Вінницької області від 4 грудня 2023 року та апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року по справі №127/9479/21 (суддя - Матвійчук В.В.)

час та місце ухвалення рішення: 4 грудня 2023 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 14 грудня 2023 року.

час та місце ухвалення додаткового рішення: 21 грудня 2023 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст додаткового рішення складено 28 грудня 2023 року.

за позовом ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зодчих-11"

про припинення трудових відносин, видачу наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за період затримки розрахунку

за участю представників сторін:

від Позивача - Северин Я.В.;

від Відповідача - Люлик Р.І..

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернулася до Господарського суду Житомирської області із позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зодчих-11" (надалі Відповідач) про:

·визнання трудових відносин між Позивачем та Відповідачем припиненими на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України, внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб з 8 жовтня 2020 року включно;

· зобов`язання Відповідача видати наказ про звільнення Позивача з посади голови правління Відповідача на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України, що відбулося з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб, із зазначенням дати звільнення 8 жовтня 2020 року включно та здійснити відповідний запис до трудової книжки Позивача;

·стягнення з Відповідача на користь Позивача вихідної допомоги в розмірі шестимісячного середнього заробітку, яка не нарахована і не виплачена їй у зв`язку з недотриманням Відповідачем процедури звільнення та законодавства про працю і становить щонайменше 50866 грн 20 коп.;

·стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі, що становить щонайменше 65803 грн 10 коп.;

· стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період, починаючи з наступного дня після звільнення Позивача (9 жовтня 2020 року) по день ухвалення рішення суду у цій справі.

Позовні вимоги вмотивовані зміною керівника Відповідача, про що Позивача, як попереднього керівника, не було повідомлено, як не було повідомлено й про підстави та дату її звільнення. Позивач вказує, що новий керівник Відповідача належним чином не оформив звільнення Позивача з посади та не видав копію наказу, не вніс відповідний запис до трудової книжки та не здійснив всіх розрахунків, передбачених трудовим законодавством України.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 31 серпня 2022 року в справі №127/9479/21 з підстав вказаних в цьому рішенні, відмовив Позивачу у позові до Відповідача про видачу наказу про звільнення, припинення трудових відносин, стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Також місцевий господарський суд своїм додатковим рішенням від 19 вересня 2022 року в справі №127/9479/21 задовольнив повністю заяву Відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Стягнув з Позивача на користь Відповідача 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 21 лютого 2023 року, з підстав вказаних у даній постанові, рішення Господарського суду Вінницької області від 31 серпня 2022 року в справі №127/9479/21 скасував в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 56303 грн 78 коп.. Прийняв в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги. Стягнув з Відповідача на користь Позивача 56303 грн 78 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 31 серпня 2022 року залишив без змін.

Окрім того суд апеляційної інстанції даною постановою скасував додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2022 року в справі №127/9479/21 скасував в частині стягнення 8500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Пункти 1, 2 резолютивної частини додаткового рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2022 року в справі №127/9479/21 виклав у наступній редакції: "1. Клопотання ОСББ "Зодчих-11" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково. 2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ "Зодчих-11" 6500 грн витрат на професійну правничу допомогу".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 травня 2023 року рішення Господарського суду Вінницької області від 31 серпня 2022 року, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2023 року та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 березня 2023 року у справі №127/9479/21 скасовано. Справу №127/9479/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій в даній справі Верховний Суд у постанові від 24 травня 2023 року, серед іншого, зазначив: «Отже, суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що факт припинення повноважень керівника, як посадової особи, законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про керівника, в силу приписів частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Поки змін до реєстру не внесено, голова правління формально вважається таким, що виконує роботу за своєю посадою.

Тобто, за обставин, що склались у цій справі, а саме за відсутності (неприйняття) рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників, у даному випадку рішення загальних зборів ОСББ, про припинення повноважень ОСОБА_1 , як голови правління, належним доказом припинення її повноважень можуть бути (1) рішення про обрання нового складу правління (до якого не входить колишній голова правління) та обрання нового голови правління, (2) внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про призначення нового керівника, адже внесення відомостей про нового керівника на підставі прийнятих чинних рішень свідчить про фактичне припинення повноважень попереднього керівника, без юридичного його оформлення у встановленому законом порядку. Датою припинення повноважень позивачки, як попереднього голови правління відповідача, буде дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про нового керівника.

При цьому не має значення факт табелювання позивачки, яка фактично припинила повноваження виконавчого органу ОСББ "Зодчих-11", оскільки така обставина не засвідчує нічого іншого, ніж порушення прав позивачки отримати (1) рішення про припинення її повноважень/звільнення протягом невизначеного часу, (2) наказ про звільнення із здійсненням відповідного остаточного розрахунку».

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив про необхідність з`ясування обставин та дослідження доказів припинення повноважень Позивача (з встановлення відповідної дати припинення цих повноважень).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 4 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено частково (том 5, а.с. 247-248). Задоволено позов в частині визнання припиненими трудових відносин між Позивачем та Відповідачем на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України, внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб з 8 жовтня 2020 року включно, та в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 59 749 грн 08 коп..

Визнано трудові відносини між Позивачем та Відповідачем припиненими на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України, внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб з 8 жовтня 2020 року включно.

Стягнуто Відповідача на користь Позивача 3 445 грн 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлено судом початку відліку періоду вимушеного прогулу, та відповідно до принципу диспозитивності, періодом вимушеного прогулу Позивача є з 6 березня 2020 року по 8 жовтня 2020 року (включно). Виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, зважаючи на перебування Позивача в лютому та березні 2020 року у відпустці, середньомісячну зарплату за час вимушеного прогулу слід обчислювати виходячи з виплат за грудень 2019 року та січень 2020 року. Суд вказав, що згідно з довідкою, виданою Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб форми ОК-5 розмір заробітної плати за фактично відпрацьований грудень 2019 року та січень 2020 року складає 7511 грн та 9445 грн відповідно, що сукупно складає 16 956 грн, а кількість робочих днів в грудні 2019 року становила 21 день, і в січні 2020 року - 21 день, (загалом 42 робочих дня), тобто середня зарплата за один робочий день становить 403 грн 71 коп. (16 956грн : 42 робочих дні = 403 грн 71 коп.). Таким чином, місцевий господарський суд виснував, що здійснивши розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 6 травня 2020 року по 8 жовтня 2020 року, судом отримано 59 749 грн 08 коп. за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, місцевий господарський суд відхилив твердження Відповідача про пропуск Позивачем строку на звернення до суду з відповідною вимогою, з огляду на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Суд при цьому резюмував, що спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним позбавленням можливості виконувати функції працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Щодо вимог про зобов`язання видати наказ про звільнення та здійснити відповідний запис до трудової книжки, місцевим господарським судом зазначено, що згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Суд зазначив, що Позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували вжиття заходів щодо отримання своєї належно оформленої трудової книжки, зокрема із необхідністю зазначення у ній запису про звільнення, які не призвели до бажаного результату. У зв`язку із установленим, місцевий господарський суд вказав про те, що доводи Позивачки про необхідність зобов`язання Відповідача до вчинення відповідних дій не знайшли свого підтвердження у суді, адже не подано жодних доказів, які б підтверджували порушення Відповідачем вимог трудового законодавства щодо необхідності внесення відповідних записів про звільнення у відповідності до вимог статей 47, 48 Кодексу законів про працю України та на обов`язковість виконання цього судового рішення яким визнано припиненими трудові відносини між сторонами та розірвано трудовий договір на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України, вказавши, що у такій вимозі необхідно відмовити за передчасністю.

Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за період затримки розрахунку, то суд першої інстанції вказав, що аналіз норм 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника. Поряд з цим, у зв`язку з відсутністю фактичного наказу про звільнення Позивача з посади голови правління Відповідача та відмовою суду в задоволенні вимоги про видачу наказу про звільнення з підстав її передчасності, вимоги Позивача про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за період затримки розрахунку, на переконання місцевого господарського суду також є передчасними, з огляду на що суд відмовив в їх задоволенні.

Додатковим рішенням від 21 грудня 2023 року заяву Позивача №б/н від 10 листопада 2023 року про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених Позивачкою витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 82 000 грн задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 6 833 грн 32 коп. - витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. В решті вимог заяви відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що Північно-західний апеляційний господарський суд у додатковій постанові від 13 лютого 2023 року в даній справі, на підставі наданих Позивачем доказів, які є ідентичними доказам долученим до заяви №б/н від 10 листопада 2023 року про ухвалення додаткового рішення, вирішив питання витрат Позивача на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, визначивши, що необхідним та розумним є розмір витрат на правову допомогу в сумі 9700 грн, які постановив стягнути з Відповідача. Суд вказав, що як слідує з матеріалів справи, в межах виконавчого провадження № 71697240 з Відповідача стягнуто на користь Позивача 9700 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 19 травня 2023 року.

Місцевий господарський суд вказав, що відповідні обставини виключають правові підстави розподілу судом першої інстанції адвокатських витрат, понесених Позивачем в суді апеляційної інстанції, з огляду на що суд відмовляє в задоволенні заяви Позивача в частині стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат Позивача на правову допомогу в суді першої інстанції, то місцевий господарський суд вказав наступне. Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції складає 20 500 грн. З огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги Позивача частково, тому на Відповідача покладаються понесені Позивачем витрати на правову допомогу в суді першої інстанції частково, в розмірі 6 833 грн 32 коп.. Розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 666 грн 68 коп., суд першої інстанції залишив за Позивачем у справі.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 6, а.с. 42-44), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив рішення Господарського суду Вінницької області від 4 грудня 2023 року по справі № 127/9479/21 в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що починаючи з грудня 2019 року та після закінчення відпустки, тобто з 5 березня 2020 року Позивач на роботу не вийшла та не приступила до виконання посадових обов`язків, причину неявки на роботу не повідомила, поважності причини не виходу на роботу не зазначила. Відповідно до чого, за доводами апелянта, членами Відповідача 23 січня 2020 року були проведені загальні збори, результат яких був зафіксований протоколом № 1/2020 від 23 січня 2020 року, на яких було вирішено обрати голову правління Відповідача. В той же час вказавши, що рішення щодо звільнення Позивача не приймалося, а наказ про її звільнення не видавався. Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, на переконання апелянта, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Відповідач констатує, що даний випадок щодо прогулу не відноситься до справи, оскільки не має місце існування прогулу як такого, саме з вини Відповідача.

Апелянт вказав, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю у України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Таким чином, враховуючи, що внесення запису до ЄДР про зміну про керівника Відповідача, а саме Позивача змінено на ОСОБА_2 , мало місце 13 лютого 2020 року, час звернення до суду 4 травня 2022 року, на переконання апелянта очевидним є те, що Позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаною позовною заявою.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції додатковим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу (том 6, а.с. 59-64), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року у справі № 127/9479/21 в часині відмови у задоволені решти вимог та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити в повному обсязі заяву Позивача про стягнення з Відповідача понесених витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 82 000 грн.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу, що Відповідач не подав ані клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, ані доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, а тому на його переконання у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору.

Також Позивач вказує, що суд першої інстанції фактично залишив без розгляду вимогу щодо стягнення з Відповідача правничої допомоги у сумі 61 500 грн, понесених Позивачем на стадії розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціях під час першого кола розгляду цієї справи. Скаржник вказав, що факт звернення до виконання рішення, яке в подальшому було скасоване, не є правовою підставою для відмови у вирішенні питання про стягнення правничої допомоги під час нового розгляду справи. Чинним господарсько-процесуальним законодавством України, закріплено правовий механізм повороту виконання рішення, постанови. Даний спір, за доводами Позивача, виник саме внаслідок свідомих та неправомірних дій Відповідача, які пов`язані із незаконним звільненням Позивача з посади керівника Відповідача. Вказує, що про зміну керівника Відповідача Позивач дізналася з відкритих джерел інформації та що її не було повідомлено про підстави та дату звільнення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на додаткове рішення. Запропоновано Відповідачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу Позивача (том 6, а.с. 80).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення суду від 4 грудня 2023 року. Запропоновано Позивачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу Позивача (том 6, а.с. 95).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача 8 лютого 2024 року надійшов відзив в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Позивач вказав, що доводи Відповідача щодо прогулів Позивача не підтверджуються будь-якими доказами та спростовуються рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року в справі №902/550/20, яким встановлено саме протиправність дій Відповідача по відношенню до Позивача щодо припинення її повноважень, та обрання іншого голови ОСОБА_2 . Вказує, що вина Відповідача беззаперечно підтверджується даним судовим рішенням, яке набрало законної сили та не підлягає доведенню в даному судовому процесі. В подальшому, Відповідачем було в черговий раз переобрано голову Відповідача з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та 9 жовтня 2020 року проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу про керівника Відповідача. Позивач вказує, що саме з цієї дати слід вважати, що повноваження Позивача як керівника Відповідача припинені, а період з 13 лютого 2020 року по 9 жовтня 2020 року - періодом вимушеного прогулу Позивача. Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Позивач констатує, що працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії або бездіяльність роботодавця. Позивач вважає, що незаконне припинення повноважень керівника Відповідача та ухилення Відповідача від оформлення звільнення Позивача та розрахунків, утримання трудової книжки, а також обрання на посаду голови правління Відповідача іншу особу, з подальшим переобранням та внесенням відповідних змін у ЄДР, підтверджують факт позбавлення Позивача права виконувати свої обов`язки й отримувати за це заробітну плату, що на його переконання свідчить безумовно про порушення конституційних та трудових прав.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2024 року об`єднано апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 4 грудня 2023 року та апеляційну скаргу Позивача на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року по справі №127/9479/21 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 27 березня 2024 року об 14:00 год. (том 6, а.с. 111).

У зв`язку із відпусткою судді-члена колегії Тимошенко О.М., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 26 березня 2024 року за №01-05/123 призначено заміну судді-члена колегії в справі №127/9479/21

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2024 року прийнято справу №127/9479/21 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Забезпечено представнику Відповідача участь в судовому засіданні у справі №127/9479/21 призначеному на 27 березня 2024 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні від 27 березня 2024 року, яке було проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Вінницької області від 4 грудня 2023 року по справі № 127/9479/21 в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3445 грн 30 коп. скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в цій частині. При цьому представник Відповідача звернув увагу апеляційного господарського суду на те, що починаючи з грудня 2019 року та після закінчення відпустки, тобто з 5 березня 2020 року Позивач на роботу не вийшов та не приступив до виконання посадових обов`язків, причину неявки на роботу не повідомив, поважності причини не виходу на роботу не зазначив, відповідно до чого, членами Відповідача 23 січня 2020 року були проведені загальні збори, результат яких був зафіксований протоколом № 1/2020 від 23 січня 2020 року, на яких вирішено обрати голову правління Відповідача. В той же час, як зазначає представник, рішення щодо звільнення Позивача не приймалося, а наказ про її звільнення не видавався. Саме тому як вказав представник Відповідача даний випадок щодо прогулу не відноситься до справи, оскільки не має місце існування прогулу як такого, саме з вини Відповідача. Представник Відповідача зазначив, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. На переконання представника, враховуючи, що внесення запису до ЄДР про зміну про керівника Відповідача, а саме Позивача змінено на ОСОБА_2 мало місце 13 лютого 2020 року, час звернення до суду 4 травня 2022 року що свідчить про те, що Позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаною позовною заявою.

В судовому засіданні від 27 березня 2024 року, представник Позивача просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Представник Позивача вказав, що доводи Відповідача щодо прогулів Позивача не підтверджуються будь-якими доказами та спростовуються рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року в справі №902/550/20, яким встановлено саме протиправність дій Відповідача по відношенню до Позивача щодо припинення її повноважень, та обрання іншого голови ОСОБА_2 . Вказав, що Відповідачем було в черговий раз переобрано голову Відповідача з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та 9 жовтня 2020 року проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу про керівника Відповідача, тому саме з цієї дати слід вважати, що повноваження Позивача як керівника Відповідача припинені, і що період з 13 лютого 2020 року по 9 жовтня 2020 року є періодом вимушеного прогулу Позивача. В той же час, представник Позивача просив скасувати додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року у справі № 127/9479/21 в часині відмови у задоволені решти вимог та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити в повному обсязі заяву Позивача про стягнення з Відповідача понесених витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 82 000 грн. Представник Позивача звертає увагу, що Відповідач не подав ані клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, ані доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, а тому у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору. Представник зазначив, що суд першої інстанції фактично залишив без розгляду вимогу щодо стягнення з Відповідача правничої допомоги у сумі 61 500 грн, понесених Позивачем на стадії розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціях під час першого кола розгляду. Позивач вказав, що факт звернення до виконання рішення, яке в подальшому було скасоване, не є правовою підставою для відмови у вирішенні питання про стягнення правничої допомоги під час нового розгляду справи. Констатував, що чинним господарсько-процесуальним законодавством України, закріплено правовий механізм повороту виконання рішення, постанови. Водночас, представник ще раз резюмував, що даний спір виник саме внаслідок свідомих та неправомірних дій Відповідача, які пов`язані із незаконним звільненням Позивача з посади керівника Відповідача і що про зміну керівника Відповідача Позивач дізналася з відкритих джерел інформації, адже її не було повідомлено про підстави та дату звільнення.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву Позивача на апеляційну скаргу Відповідача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що: апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін; апеляційну скаргу Позивача на додаткове рішення слід задоволити частково, додаткове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволити частково.

При цьому, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 жовтня 2014 року Позивача обрано на посаду голови правління Відповідача, про що було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1, а.с.29-33).

23 січня 2020 року відбулися загальні збори співвласників Відповідача, і відповідно до протокольного рішення № 1/2020 вирішено переобрати правління Відповідача у новому складі: члени правління ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 (том 1, а.с. 99-100).

Відповідно до рішення правління Відповідачів, оформленого протоколом № 1/2020 від 23 січня 2020 року вирішено обрати головою правління Відповідача - ОСОБА_2 (том 1, а.с.97-98).

Отже, внаслідок рішення загальних зборів Відповідача від 23 січня 2020 року та рішення правління змінено керівника Відповідача на ОСОБА_2

13 лютого 2020 року вчинено реєстраційну дію та внесені зміни про керівника Відповідача, а саме Позивача змінено на ОСОБА_2 , про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи за номером 11741070004012735 (том 1, а.с.24-28).

Позивач звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом про визнання недійсним рішення засідання правління Відповідача, яке оформлено протоколом № 1/2020 від 23 січня 2020 року засідання правління Відповідача та скасувати державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів Відповідача, шляхом скасування запису від 13 лютого 2020 року № 11741070004012735 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 22 вересня 2020 року в справі №902/550/20 позовні вимоги Позивача задовольнив у повному обсязі. Визнав недійсним рішення загальних зборів Відповідача, яке оформлено у вигляді протоколу від 23 січня 2020 року №1/2020 загальних зборів Відповідача, проведених 23 січня 2020 року за адресою: м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.11 , (хол ІІ під`їзду); визнав недійсним рішення засідання правління Відповідача, яке оформлене у вигляді протоколу від 23 січня 2020 року №1/2020 засідання правління Відповідача; скасував державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів Відповідача шляхом скасування запису від 13 лютого 2020 року №11741070004012735 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; стягнув з Відповідача на користь Позивача витрати по сплаті судового збору. Дане рішення набрало законної сили 12 січня 2021 року.

Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради рішення Господарського суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року у справі №902/550/20 виконав в частині скасування запису від 13 лютого 2020 року за №11741070004012735 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1, а.с. 40-45).

9 жовтня 2020 року Відповідач провів державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу за номером 1001741070005012735 та вніс зміни до відомостей про керівника Відповідача, а саме: ОСОБА_2 змінено на ОСОБА_3 , про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи (том 1, а.с.40-45).

Звертаючись з даним позовом до суду, Позивач стверджує, що її повноваження як керівника Відповідача варто вважати припиненими з 8 жовтня 2020 року (періодом перебування її на посаді керівника Відповідача є період з 23 жовтня 2014 року по 8 жовтня 2020 року), проте після припинення її повноважень Відповідач не видав їй наказ про звільнення та не вніс відповідні відомості до трудової книжки. Стверджує, що останнє нарахування заробітної плати Відповідачем на користь Позивача відбувалося за повний місяць березень 2020 року, з квітня 2020 року звітність щодо здійснених Позивачем виплат до ГУ ПФУ у Вінницькій області не подавалася.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В процесі розгляду справи, задоволено позовні вимоги частково.

Однак, предметом апеляційного оскарження та відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги у даній справі є саме рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 59 749 грн 08 коп., а саме в частині стягнення 3 445 грн 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій в даній справі Верховний Суд у постанові від 24 травня 2023 року, стосовно позовної вимоги щодо середнього заробітку в сумі 65803 грн 10 коп., зазначив: «частково задовольняючи вимоги в цій частині, апеляційний суд не навів у рішенні аналізу розрахунку, наданого позивачкою, а саме не навів формули здійсненого ним розрахунку із зазначенням його складових, не зазначив, які саме докази були ним враховані та/або відхилені при здійснені такого розрахунку, зокрема, постанова апеляційного суду не містить жодної оцінки доводів відповідача та наданих на їх підтвердження доказів стосовно надання позивачці відпустки з 11.02.2019 по 05.03.2020, та її невиходу з відпустки після 05.03.2020. До речі, з постанови суду апеляційної інстанції не зрозуміло чи прийняв такі докази суд, чи були поважними причини неподання цих доказів суду першої інстанції, позаяк відповідні висновки відсутні, лише зазначено, що наказ №3 від 29.01.2020 та відпускний лист за лютий 2020 року не є новими доказами і тому суд надає їм оцінки. Втім, як вже зазначено, оцінки цих доказів не вбачається. Наведене свідчить про неможливість перевірити здійснений апеляційним судом розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зокрема в частині визначення періоду такого нарахування (дати початку та закінчення), і, як наслідок, суми, яка б підлягала стягненню.»

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Постановою Кабінету України Міністрів від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

З урахуванням норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (надалі Порядок №100), середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 Порядку №100 визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Крім того, положеннями Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Зокрема не підлягають урахуванню відпускні та лікарняні.

Матеріалами справи підтверджується, що 23 січня 2020 року відбулися загальні збори співвласників Відповідача та збори правління, де вирішувалось питання про припинення повноважень Позивача як керівника Відповідача та обрання нового голови правління Позивача - Сидорук В.А..

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року в справі за №902/550/20 визнано недійсним рішення загальних зборів Відповідача, яке оформлене протоколом №1/2020 від 23 січня 2020 року загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 11 по вул. Зодчих, в м. Вінниці (хол ІІ під`їзду); визнано недійсним рішення засідання правління Відповідача, яке оформлене у виді протоколу № 1/2020 від 23 січня 2020 року засідання правління Відповідача та скасовано державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів Відповідача шляхом скасування запису від 13 лютого 2020 року № 11741070004012735 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Рішення набрало законної сили 12 січня 2021 року.

Відтак, з огляду на те, що датою припинення повноважень попереднього керівника є дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про нового керівника, в даному випадку 13 лютого 2020 року, Позивач був позбавлений можливості виконувати свої трудові обов`язки з незалежних від неї причин у період саме з 13 лютого 2020 року по 12 січня 2021 року (дата набрання законної сили рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 вересня 2020 року в справі за № 902/550/20).

При цьому встановлено, що згідно наказу № 3 від 29 січня 2020 року, Позивач в період з 11 лютого 2020 року по 5 березня 2020 року (включно) перебував у відпустці (том 4, а.с. 70).

В той же час, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області підтверджено, що роботодавцем Відповідача було нараховано Позивачу заробітну плату за лютий 2020 року в сумі 8110 грн 67 коп. та за березень 2020 року - в сумі 1388 грн 65 коп. (том 1, а.с.115-117).

Тому, період відпуски не може бути включено в період вимушеного прогулу, і початок періоду вимушеного прогулу слід обраховувати з 6 березня 2020 року (у позові Позивачем визначено період вимушеного прогулу з 13 лютого 2020 року по 8 жовтня 2020 року).

За встановленого вище в даній постанові початку відліку періоду вимушеного прогулу (з 6 березня 2020 року) та відповідно до принципу диспозитивності, визначеного нормами статті 14 ГПК України, суд апеляційної інстанції констатує, що періодом вимушеного прогулу Позивача є з 6 березня 2020 року по 8 жовтня 2020 року (включно).

При цьому зважаючи на доводи апеляційної скарги Відповідача щодо неврахування під час здійснення розрахунку вихідних, святкових днів та періоду відпуски, колегія суддів зауважує таке.

За даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 10 травня 2022 року Відповідач як роботодавець, починаючи з першого кварталу 2015 року та по перший квартал 2020 року включно нараховував та виплачував на користь Позивача заробітну плата, а також утримував податки з доходів, виступаючи при цьому податковим агентом (том 3, а.с. 73-76).

Виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, зважаючи на перебування Позивача в лютому та березні 2020 року у відпустці, середньомісячну зарплату за час вимушеного прогулу слід обчислювати виходячи з виплат за грудень 2019 та січень 2020 року.

Згідно з довідкою, виданою Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб форми ОК-5 розмір заробітної плати за фактично відпрацьований грудень 2019 року та січень 2020 року складає 7511 грн та 9445 грн відповідно, що сукупно складає 16 956 грн (том 1, а.с. 118-120).

Кількість робочих днів в грудні 2019 року становила 21 день, і в січні 2020 року - 21 день, (загалом 42 робочих дня).

Тобто середня зарплата за один робочий день складає 403 грн 71 коп. (16 956 грн : 42 робочих дні = 403 грн 71 коп).

Таким чином, здійснивши розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 6 травня 2020 року по 8 жовтня 2020 року, встановлено суму середнього заробітку - 59 749 грн 08 коп. за весь час вимушеного прогулу (403 грн 71 коп. х 148 робочих днів). На вказану суму позову вимоги позивача при зверненні з позовом до суду були обгрунтовані.

Разом з тим, колегія суду виснує, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 826/808/16.

При цьому розрахунок здійснено відповідно до наявного календаря святкових та неробочих днів, що нівелює доводи апеляційної скарги Відповідача.

В той же час, колегія суду враховує, що відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2023 року в даній справі, в межах виконавчого провадження № 71696004 з Відповідача стягнуто на користь Позивача 56 303 грн 78 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 19 травня 2023року (том 5, а.с. 135).

Підсумовуючи усе вищевстановлене колегія суду зауважує, що з Відповідача підлягає до стягнення різниця між правомірною сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (59 749 грн 08 коп.) та сумою стягнутою на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2023 року в даній справі (56 303 грн 78 коп.), відтак нестягнений розмір її складає 3 445 грн 30 коп..

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 65803 грн 10 коп., то колегія суду відхиляє твердження Відповідача про пропуск Позивачем даного строку з огляду на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним позбавленням можливості виконувати функції працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства колегія суду прийшла висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як складової належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19.

Таким чином, заява Відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Відтак, підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові, колегія суддів прийшла до висновку, що вимога Позивача про стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу підлягає задоволенню в розмірі 59749 грн 08 коп., та стягує з Відповідача на користь Позивача 3445 грн 30 коп..

Дане рішення в цій частині й було прийняте і місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін в цій частині.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі Відповідача на рішення місцевого господарського суду, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

З огляду на вищевикладене, Північно-західний апеляційний господарський суд задовільняє позовні вимоги частково щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а відтак залишає без змін оспорюване рішення в цій частині, а апеляційну скаргу на дане судове рішення без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покладаються на Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Що ж стосується апеляційної скарги Позивача на додаткове рішення від 21 грудня 2023 року, то колегія суду зауважує таке.

В матеріалах справи наявна заява Позивача №б/н від 10 листопада 2023 року (вх. №01-4/10879/23 від 16 листопада 2023 року) про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 82 000 грн, яка підлягає розгляду (том 5, а.с. 190-194). Дана сума складається з: 20 500 грн витрат за розгляд позовної заяви в суді першої інстанції при першому колі розгляду справи; 41 000 грн витрат за розгляд апеляційної скарги при першому колі розгляду справи; 20 500 грн витрат за розгляд справи в місцевому господарському суді при новому розгляді.

Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 3 частин 1, 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу дії частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас згідно частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведено і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Позивач надав суду договір про надання правової допомоги № 17-01/2020 від 27 січня 2020 року, укладений Позивачем та адвокатським об`єднанням «Діксі Лекс», копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 17-01/2020 від 27 січня 2020 року, якою сторони зафіксували вартість послуг (гонорару) адвокатського об`єднання «Діксі Лекс» за основним договором, копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023 від 31 січня 2023 року, укладеного Позивачем та адвокатським об`єднанням «Діксі Лекс», копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023 від 31 січня 2023 року, якою сторони зафіксували вартість послуг (гонорару) адвокатського об`єднання «Діксі Лекс» за основним договором, копію акту приймання-передавання наданих послуг на загальну суму 63500 грн, копію акту приймання-передавання наданих послуг на загальну суму 18500 грн, копію квитанції № 3 від 24 лютого 2023 року про оплату послуг з надання правничої (правової) допомоги на суму 63500 грн, копію рахунку № 1 від 24 лютого 2023 року на оплату суми 63500 грн, копію рахунку № 1 від 24 лютого 2023 року на оплату суми 18500 грн, копію відмітки про відрядження від 29 листопада 2022 року (том 4, а.с. 134-177).

Колегія суддів встановила, що за змістом пункту 1.1 договору про надання правової допомоги № 17-01/2020 від 27 січня 2020 року Позивач та Адвокатське об`єднання «Діксі Лекс» погодили надання наступних видів правової допомоги: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності; складення заяв, клопотань, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист інтересів клієнта в судах (том 4, а.с.134-139).

В силу дії пункту 4.1 договору про надання правової допомоги за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі та в строк, який зазначається в додатковій угоді до цього договору. У пункті 4.3 договору сторони погодили, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

Згідно пункту 4.4 договору про надання правової допомоги сторони погодили, що за результатами надання правової допомоги щомісячно складається акт, який підписується кожною із сторін.

Згідно з пунктом 4.5 договору про надання правової допомоги акт виконаних робіт вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом останній не надав адвокатському об`єднанню письмові аргументовані заперечення на акт.

Водночас, у пункті 7 договору про надання правової допомоги сторони встановили, що договір укладений на строк - три роки та набирає чинності з моменту його підписання.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Також Позивачем та Адвокатським об`єднанням «Діксі Лекс» укладена додаткова угода № 1 до договору № 17-01/2020 про надання правової допомоги від 27 січня 2020 року (том 4, а.с. 140-149 ), відповідно до якої встановлена наступна вартість послуг: складання апеляційної скарги на рішення суду - 15000 грн, ознайомлення з матеріалами судової справи/ виконавчого провадження - 3500 грн, участь адвоката у судовому засіданні - перша година + виїзд адвоката в межах м. Києва та передмістя (до 70 км.) - 4000 грн, кожна наступна година після першої години 2000 грн/год, плата за виїзд в межах м. Києва та передмістя (до- 70 км.), якщо судове засідання скасовано/відкладено 2000 грн, виїзд адвоката за межі м. Києва (від 70 до 300 км) - 5000 грн, виїзд адвоката за межі м. Києва (понад 300 км) - 8000 грн, складення документів на стадії апеляційного перегляду (пояснення процесуальних, процедурних питань, нетипові клопотання і заяви) - 2500 грн.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 до договору № 17-01/2020 про надання правової допомоги сторони за цією додатковою угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) адвокатського об`єднання за основним договором, відповідатиме даним, зазначеним в пункті 1 даної додаткової угоди та може змінюватися лише за згодою сторін.

31 січня 2023 року Позивачем та адвокатським об`єднанням «Діксі Лекс» укладений договір про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023 (том 4, а.с. 150-156), відповідно до пункту 1.1 якого сторони уклали договір про надання наступних видів правової допомоги: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності; складення заяв, клопотань, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист інтересів клієнта в судах.

Відповідно до пункту 4.1 договору за надання правової допомоги Позивач зобов`язався виплатити Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі та в строк, який зазначається в додатковій угоді до цього договору.

У пункті 4.3 договору сторони погодили, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-х календарних днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

У пункті 7.1 договору сторони встановили, що договір укладений на строк - три роки та набирає чинності з моменту його підписання.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

31 січня 2023 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023, якою зафіксували вартість послуг (гонорару) адвокатського об`єднання «Діксі Лекс» за основним договором (том 4, а.с. 157-166).

Відповідно до додаткової угоди, встановлена наступна вартість послуг: участь адвоката у судовому засіданні - перша година + виїзд адвоката в межах м. Києва та передмістя (до 70 км.) - 4000 грн, кожна наступна година після першої години 2000 грн/год., плата за виїзд в межах м. Києва та передмістя (до- 70 км.), якщо судове засідання скасовано/відкладено 2000 грн, виїзд адвоката за межі м. Києва (від 70 до 300 км.) - 5000 грн, виїзд адвоката за межі м. Києва (понад 300 км.) - 8000 грн, надання консультації з правових питань поза межами офісу Адвокатського об`єднання - 3500 грн/год.

Згідно з пунктами 2, 3 додаткової угоди сторони за дією додатковою угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання за основним договором, відповідатиме даним, зазначених в пункту 1 даної Додаткової угоди та може змінюватися лише за згодою сторін. Оплата послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання здійснюється після надання послуг в повному обсязі на підставі акту приймання-передавання наданих послуг та рахунку на оплату.

24 лютого 2023 року Адвокатським об`єднанням «Діксі Лекс» та Позивач складено акт №1 приймання-передавання наданих послуг від 24 лютого 2023 року за договором про надання правової допомоги № 17-01/2020 від 27 січня 2020 року (том 4, а.с.167-171).

Відповідно до акту наданих послуг сторони підтвердили, що послуги, передбачені договором № 17-01/2020 про надання правової допомоги від 27 січня 2020 року, надані Адвокатським об`єднанням у встановлений термін, у повному обсязі та із дотримання інших умов основного договору відповідно до наступного переліку: складання та подання до Господарського суду Вінницької області клопотання про витребування доказів - 3000 грн, складання та подання до Господарського суду Вінницької області клопотання про приєднання доказів - 2500 грн, участь адвоката у судовому засіданні Господарського суду Вінницької області у режимі відеоконференції 31 травня 2022 року, 21 червня 2022 року - 3000 грн кожне, складання та подання до Господарського суду Вінницької області письмових заперень на пояснення відповідача - 3000 грн, участь адвоката у судовому засіданні Господарського суду Вінницької області у режимі відеоконференції 31 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року - 3000 грн кожне, складання апеляційної скарги на рішення суду 15000 грн., участь адвоката у судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2022 року в справі № 127/9479/21, яке не відбулося у зв`язку з відсутністю складу суду 10000 грн, участь адвоката у судовому засіданні 3 січня 2023 року виїзд адвоката за межі м. Києва (понад 300 км.) - 10000 грн, перша година 2000 грн, ознайомлення з матеріалами судової справи у Північно-західному апеляційному господарському суді - 3500 грн, підготовка та подання до Північно-західного апеляційного господарського суду письмових пояснень 2500 грн.

Згідно з актом № 1 приймання-передавання наданих послуг за договором про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023 від 31 січня 2023 року сторони погодили, що послуги, передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023 від 31 січня 2023 року, надані Адвокатським об`єднанням у встановлений термін, у повному обсязі та із дотримання інших умов основного договору відповідно до наступного переліку: участь адвоката у судовому засіданні від 21 лютого 2023 року в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду - виїзд адвоката за межі м. Києва (понад 300 км.) - 10000 грн, перша година 4000 грн, кожна наступна година після першої години 1000 грн, надання консультацій з правових питань 3500 грн (том 4, а.с.172-173).

Що ж стосується понесених Позивачем витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції за результатом котрого було винесено рішення від 31 серпня 2022 року, то колегія суду зауважує таке.

Як зазначено вище, Позивачем заявлено до відшкодування витрати на послуги під час розгляду справи в Господарського суду Вінницької області, зокрема послуги зі складання та подання до Господарського суду Вінницької області клопотання про витребування доказів - 3000 грн., складання та подання до Господарського суду Вінницької області клопотання про приєднання доказів - 2500 грн, участь адвоката у судовому засіданні Господарського суду Вінницької області у режимі відеоконференції 31 травня 2022 року, 21 червня 2022 року - 3000 грн кожне, складання та подання до Господарського суду Вінницької області письмових заперечень на пояснення відповідача - 3000 грн., участь адвоката у судовому засіданні Господарського суду Вінницької області у режимі відеоконференції 31 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року - 3000 грн кожне. Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції складає 20 500 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) і такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів і після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За приписами частини 1 статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати доказі, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частин 1,2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом і першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Таким чином, якщо перша заява по суті спору не містить прохання стягнути з іншої сторони судові витрати, то в подальшому таке прохання заявляється до суду разом із клопотанням про поновлення строку (в якому, звичайно ж, мають вказуватись поважність причин пропуску строку). В свою чергу Позивач ані усно, ані письмово жодного разу не заявляв орієнтованого (попереднього) розрахунку судових витрат, які Позивач очікую понести у зв`язку із розглядом справи. Враховуючи це та керуючись законодавчо встановленими нормами, у Позивача відсутні підстави звертатися з клопотанням про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, так як не було зроблено відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів по справі, а також не надано суду попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

Підсумовуючи усе описане вище колегія суддів резюмує, що Позивач разом з першою заявою по суті спору (позовною заявою) не подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а також всупереч нормам частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України Позивачем до суду першої інстанції не подано заяви і доказів (договорів, рахунків тощо) на підтвердження розміру судових витрат, які сторона понесла у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу в суді та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Аналогічна правова позиція наведена і у постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року №911/2130/21.

Відповідні обставини виключають можливість розподілу судом апеляційної інстанції адвокатських витрат, понесених Позивачем в суді першої інстанції при першому колі розгляду справи, з огляду на що колегія суддів відмовляє в задоволенні заяви Позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції (за результатами чого було винесено рішення від 31 серпня 2022 року) на загальну суму 20500 грн.

Щодо судових витрат Позивача на правову допомогу в суді апеляційної інстанції (за результатами чого винесено постанову від 21 лютого 2023 року), то колегія суддів встановила таке.

Досліджуючи надані Позивачем докази в сукупності з іншими матеріалами справи та керуючись нормами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визначає суму належних до відшкодування витрат на правову допомогу, виходячи із критерію реальності понесених адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також перевіряючи обґрунтованість розрахунку їхнього розміру, підтвердженого матеріалами справи.

Як описано вище в даній постанові, Позивачем заявлено до відшкодування витрати на участь адвоката під час розгляду справи в апеляційному господарському суді за результатами котрого винесено постанову від 21 лютого 2023 року в справі № 127/9479/21, яке не відбулося у зв`язку з відсутністю складу суду 10000 грн, участь адвоката у судовому засіданні 3 січня 2023 року, які складаються з послуг на виїзд адвоката за межі м. Києва (понад 300 км.) - 10000 грн, першої години 2000 грн, участь адвоката у судовому засіданні від 21 лютого 2023 року у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду, які складаються з послуг на виїзд адвоката за межі м. Києва (понад 300 км.) - 10000 грн, перша година 4000 грн, кожна наступна година після першої години 1000 грн.

Колегія суддів встановила, що вартість послуги з виїзду адвоката за межі м. Києва (понад 300 км.) для участі в судовому засіданні відповідно до додаткової угоди № 1 до договору № 17-01/2020 про надання правової допомоги від 27 січня 2020 року (том 4, а.с. 140-149), а також відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023 (том 4, а.с. 157-166) встановлена у розмірі 8000 грн, тоді як у акта приймання-передачі наданих послуг адвокатом сторонами визначена вартість послуги 10000 грн.

Разом з тим, Позивачем жодним чином не обґрунтоване таке підвищення вартості послуги, а тому колегія суддів визначає загальну вартість наданих адвокатських послуг, виходячи з вартості послуги з виїзду адвоката за межі м. Києва (понад 300 км.) для участі в судовому засіданні 8000 грн.

Також, Позивачем заявлено до відшкодування послугу - ознайомлення з матеріалами судової справив суді апеляційної інстанції - 3500 грн, проте колегія суддів вважає, що ознайомлення з матеріалами справи на стадії апеляційного перегляду справи фактично є елементом представництва адвоката у розгляді справи. Враховується при цьому, що представник Позивача після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, ознайомлювалася з матеріалами даної справи (том 3, а.с.152), і нові докази до суду апеляційної інстанції не подавались. Отже, відшкодування таких витрат за рахунок іншої сторони оцінюється колегією суддів як безпідставне.

Крім того, за змістом акту № 1 приймання-передавання наданих послуг за договором про надання правничої (правової) допомоги № 15-01/2023 від 31 січня 2023 року (том 2, а.с.172-173) адвокатським об`єднанням надана послуга з надання консультацій з правових питань 3500 грн Колегія суддів вважає, що дана послуга є елементом представництва і участі адвоката у розгляді справи, тому надання і окрема оплата такої послуги не є необхідним.

Дослідивши зміст решти наданих адвокатом послуг за змістом актів прийому-передачі колегія суддів встановила, що представник Позивача відбував у відрядження для участі у судовому засіданні 29 листопада 2022 року в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду, проте судове засідання не відбулося, що підтверджується відміткою про відрядження (том 4, а.с. 177), а також протоколами судового засідання підтверджено, що в судових засідання 3 січня 2023 року, 21 лютого 2023 року брала участь адвокат Будова Я.В. на підставі ордеру серія АІ № № 1285492 від 22 вересня 2022 року та ордеру серія АІ № № 1280197 від 20 лютого 2023 року (том 4, а.с. 11, 73).

При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що про визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом і у постанові від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.

При цьому колегія суду вважає недоцільним покликання місцевого господарського суду в оскаржуваному додатковому рішенні на виконання додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2023 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 9700 грн, оскільки факт звернення до виконання судового рішення, яке в подальшому було скасоване, не є правовою підставою для відмови у вирішенні питання про стягнення правничої допомоги під час нового розгляду справи, адже з його скасуванням відпала і правова підстава, на основі котрої і стягувалися відповідні кошти, що в свою чергу без вирішення по суті на новому розгляді таких витрат може призвести їх не стягнення взагалі, адже за наслідком не стягнення судом (в нескасованому судовому рішенні) таких витрат Позивач буде позбавлений права на їх стягнення, в той час, як у відповідача зберігається право щодо звернення до суду про поворот виконання здійсненого за скасованим за судовим рішенням. Суд апеляційної інстанції наголошує, що чинним господарсько-процесуальним законодавством України, закріплено правовий механізм повороту виконання рішення, постанови, який може бути реалізовано стороною на протязі будь-якого часу (тобто не має часового обмеження звернення до суду із заявою про поворот виконання судового рішення). У разі ж розгляду по суті питання щодо стягнення таких витрат дане може призвести до двох вірогідних сценаріїв правового врегулювання стягнення цих коштів (1. Зарахування Органом виконання рішення стягнених сум витрат адвоката в рахунок цих же витрат по новим судовим рішенням; 2. Стягнення Органом виконання повної суми витрат з реалізацією іншою стороною свого права на поворот виконання коштів стягнених за скасованим судовим рішенням).

Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність даної справи, врахувавши кількість судових засідань, в яких адвокат брав участь, підготовлені ним процесуальні документи, суть спору та значення цієї справи для Позивача, правові позиції сторін, колегія суддів з огляду на критерії реальності адвокатських витрат та доведеності обгрунтованого розміру, а також беручи до уваги результат вирішення спору (часткове задоволення позовних вимог), вважає належною до відшкодування суму витрат 10000 грн на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при першому колі розгляду справи. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при першому колі розгляду справи апеляційний господарський суд відмовляє.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує додаткове рішення суду першої інстанції в цій частині, приймаючи в цій частині нове рішення, яким стягує з Відповідача на користь Позивача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при першому колі розгляду справи.

Щодо судових витрат Позивача на правову допомогу в суді першої інстанції (за результатами чого винесено рішення від 4 грудня 2023 року) колегія суддів встановила таке.

Позивачем заявлено до відшкодування витрат на послуги під час розгляду справи в Господарському суді Вінницької області, зокрема послуги зі складання та подання до Господарського суду Вінницької області клопотання про витребування доказів - 3000 грн, складання та подання до Господарського суду Вінницької області клопотання про приєднання доказів - 2500 грн, участь адвоката у судовому засіданні Господарського суду Вінницької області у режимі відеоконференції - 3000 грн кожне (4 засідання), складання та подання до Господарського суду Вінницької області письмових заперечень на пояснення Відповідача - 3000 грн.

Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції при новому розгляді складає 20 500 грн.

Суд констатує, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права

Таким чином, розмір витрат Позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції при новому розгляді справи в сумі 20 500 грн обґрунтовано належними та допустимими доказами.

При цьому, колегія суду зауважує, що суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони та суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання - не є тотожними за своєю суттю.

Дана позиція наведена в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 у справі №922/445/19.

Колегія суду зауважує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг, враховуючи часткове задоволення позовних вимог в розмірі 59 749 грн 08 коп. (з визначеним судом, що до стягнення підлягає сума в розмірі 3445 грн 30 коп.), колегія суду приходить до висновку, що розмір заявлених Позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 20500 грн в суді першої інстанції при новому розгляді справи, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі, а їх стягнення з Відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

В той же час, враховуючи наведене та оцінивши подані Позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат та аргументи, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді, підлягають розподілу частково у сумі 5000 грн, адже саме такий розмір цих витрат відповідає критерію розумності та справедливості, та на переконання суду є співрозмірним з результатом розгляду спору та відповідає балансу інтересів сторін. В задоволенні заяви Позивача щодо стягнення решти витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції при новому розгляді позову суд апеляційної інстанції відмовляє.

При цьому, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 червня 2021 року в справі № 912/1025/20.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує додаткове рішення суду першої інстанції в частині задоволенні заяви Позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в місцевому господарському суді за результатами якого винесено рішення від 4 грудня 2023 року, приймаючи в цій частині нове рішення, яким стягує з Відповідача на користь Позивача 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Підсумовуючи все суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені до стягнення витрати Позивача на послуги адвоката в судах першої та апеляційної інстанцій при першому колі розгляду справи та в місцевому господарському суді при новому розгляді підлягають частковому задоволенню в сумі 15 000,00 грн.

Даний розподіл судових витрат є оптимальним та відповідає критерію необхідності та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що відповідає вимогам статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та сталій практиці Європейського суду з прав людини.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі усього вищевстановленого, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити частково, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року в справі №127/9479/21 скасувати та прийняти нове додаткове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задоволити частково.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зодчих-11" на рішення Господарського суду Вінницької області від 4 грудня 2023 року - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року по справі №127/9479/21 - задоволити частково.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 4 грудня 2023 року в справі № 127/9479/21 - залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року по справі №127/9479/21 - скасувати.

5. Прийняти нове додаткове рішення, яким заяву ОСОБА_1 №б/н від 10 листопада 2023 року (вх. №01-34/10879/23 від 16 листопада 2023 року) про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 82 000 грн - задовольнити частково.

6. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зодчих-11" (вул. Зодчих, 11, кв. 71, м. Вінниця, 21037; код ЄДРПОУ 39461230) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 15000 грн - витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

7. В решті вимог заяви відмовити.

8. Господарському суду Вінницької обалсті видати відповідний наказ.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

10. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

11. Справу №127/9479/21 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 2 квітня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення27.03.2024
Оприлюднено04.04.2024
Номер документу118067201
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань спонукання виконати або припинити певні дії

Судовий реєстр по справі —127/9479/21

Судовий наказ від 11.04.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Матвійчук В.В.

Судовий наказ від 11.04.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Матвійчук В.В.

Постанова від 27.03.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 26.03.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Постанова від 22.02.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 19.02.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 29.01.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 29.01.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 16.01.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 15.01.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні