Постанова

від 21.03.2024 по справі 917/1520/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року м. Харків Справа № 917/1520/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Шевель О.В.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.

за участю представників учасників справи:

прокурор - Горгуль Н.В.- на підставі службового посвідчення №072883 від 01.03.2023;

від інших учасників справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. №75 П/2 від 04.01.2024)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1520/23 (повний текст складено 14.12.2023, суддя Сірош Д.М.)

за позовом Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, смт. Диканька, Полтавська область в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, смт. Диканька, Полтавська область,

до 1. ОСОБА_1 , село Гоголеве, Полтавська область,

2. Фермерського господарства "В.В.С.", с. Гоголеве, Полтавська область,

про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С.", в якій просив суд визнати недійсними 6 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 123,6305 га, укладених між Головним управлінням Держгеркадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , а саме:

-від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

-від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

-від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

-від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

-від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

-від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років.

Скасувати державну реєстрацію права оренди земельних ділянок ОСОБА_1 на наступні земельні ділянки, а саме:

-кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, площею 1,5000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Полтавської області (№запису 18245149);

-кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, площею 4,6000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№запису 18816341);

-кадастровий номер 5321081300:00:004:0312 площею 24,7000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області строком (№ запису 18242931);

-кадастровий номер 5321084000:00:003:0508 площею 21,9975 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області строком (№ запису 18249250);

-кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 площею 61,9930 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області (№ запису 18244337);

-кадастровий номер 5321081300:00:004:0311 площею 8,8400 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18187818).

Зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство «В.В.С.», повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельні ділянки загальною площею 123,6305 га, а саме:

земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №917/1520/23.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на наступні обставини:

- Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ про передачу ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства спірної земельної ділянки з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки ОСОБА_1 уже отримував значну кількість земельних ділянок та створив/зареєстрував фермерське господарство, в якому є одним із засновників, а отже надання в оренду спірної земельної ділянки повинно було проведено за встановленою процедурою земельних торгів (аукціону).

- в порушення положень ст.ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" у поданих до Головного управління Держземагенства у Полтавській області (правонаступник Головне управління Держземкадастру у Полтавській області) заявах (клопотаннях) від 26.08.2014 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 1,5000 га, не обґрунтовано бажані для отримання розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створеного фермерського господарства; у клопотанні та доданих до неї документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

При цьому, прокурор з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду зазначив про те, що наказ Головного управлінням Держгеокадастру у Полтавській області щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства є незаконним, проте вимога про визнання його незаконним та скасування не є ефективним способом захисту. Водночас, оскільки договір оренди земельної ділянки укладений на підставі та на виконання цього наказу, то у позовній заяві прокурор просить визнати недійсним такий договір на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України та зобов`язати повернути до комунальної власності спірну земельну ділянку, а також скасувати державну реєстрацію права оренди на неї.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023 постановлено роз`єднати позовні вимоги Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі Диканської селищної ради до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С." про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок.

В результаті роз`єднання позовних проваджень, в межах розгляду справи №917/1520/23 розглядалися наступні позовні вимоги Диканської окружної прокуратури Полтавської області:

- про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, площею 1,5000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Полтавської області (№ запису 18245149);

- про зобов`язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерського господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1520/23 відмовлено в позові повністю.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , проте прокурором визначено відповідачем лише одну сторону цього правочину - ОСОБА_1 , а суд позбавлений повноважень самостійно вирішувати питання про залучення до участі співвідповідача, дійшов висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Диканська селищна рада також не є правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно, до неї не перейшли права та обов`язки суб`єкта, якому вони належали раніше.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся засобами поштового зв`язку 29.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1520/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора; судові витрати відшкодувати на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, реєстраційний рахунок №oUA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м.Київ, код ЄДРПОУ 02910060) за рахунок відповідача; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську та Харківську обласні прокуратури.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо суб`єктного складу сторін у цій справі, що призвело до прийняття незаконного рішення про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що на час подання прокурором позову у серпні 2023 року власником та розпорядником спірної земельної ділянки є Диканська селищна рада, а сама земельна ділянка є об`єктом комунальної власності; відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками; саме Диканська селищна рада має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсним договору оренди землі, який прийнято та укладено із перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави; у даному випадку спір стосується земельних правовідносин, де встановлені прокурором порушення закону можуть бути усунуті лише шляхом подання відповідного позову прокурором в інтересах органу, який є власником земельної ділянки.

Крім того, скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги. Зокрема, з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду прокурор зазначив про таке: відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів; з урахуванням вимог ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Також в апеляційній скарзі прокурор посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині роз`єднання позовних вимог, оскільки прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі одного позивача до одних і тих же відповідачів про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок, позовні вимоги пов`язані між собою однаковими підставами виникнення та тотожними фактичними обставинами, на яких вони ґрунтуються. Вважає, що роз`єднання позовних вимог призвело лише до штучного створення шістьох проваджень, що не мало наслідком досягнення процесуальної економії, ускладнило виконання процесуальних прав та обов`язків учасників справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1520/23. Справу призначено до розгляду. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

07.02.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1932), в якому 1-й відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційних вимог в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Водночас, просить продовжити строк та прийняти відзив на апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи свою позицію у справі, 1-й відповідач зазначає наступне:

- наданим до матеріалів справи обґрунтуванням, в якому зазначено наявний 30-річний стаж роботи ОСОБА_1 в сільському господарстві, профільну освіту та наявну власну матеріально-технічну базу для ведення фермерського господарства, підтверджується виконання 1-м відповідачем усіх умов, передбачених Законом України "Про фермерське господарство" для реалізації права на отримання в оренду спірної земельної ділянки;

- відсутність порушень порядку укладення спірних договорів оренди в жовтні 2016 року після входу ОСОБА_1 до складу Фермерського господарська "В.В.С." підтверджується обставиною звернення з клопотанням про надання дозволу щодо відведення спірної земельної ділянки ще 06.08.2014, після чого розпочалась переддоговірна стадія правовідносин, яка не має жодних часових обмежень. При цьому зазначає, що Закон України "Про фермерське господарство" (в редакції на момент спірних правовідносин) не містив застережень щодо розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства;

- позивачем не надано обґрунтування нанесення шкоди інтересам держави діями відповідача.

20.02.2024 до апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 подано додаткові пояснення (вх. №2592), в яких 1-й відповідач просить долучити до матеріалів справи наступні документи: копію рішення Диканської селищної ради №12 від 12.12.2023 "Про продовження терміну дії договорів оренди укладених між гр. ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 19.10.2016", копію додаткової угоди від 12.12.2023 до договору оренди землі від 19.10.2016.

Заявник зазначає, що дані документи були отримані стороною відповідача 12.12.2023, тобто вже після ухвалення рішення Господарського суду Полтавської області у даній справі (04.12.2023). На його думку, надані документи підтверджують відсутність спірних відносин щодо земельної ділянки між ОСОБА_1 та Диканською селищною радою.

Також просить врахувати додаткові пояснення та надані документи при апеляційному розгляді справи. Розгляд справи проводити без участі відповідача.

Розглянувши клопотання про подання додаткових доказів у справі, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Близька за змістом правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, на яку посилається скаржник.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Системний аналіз положень статей 80, 269 ГПК України свідчить, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі 903/533/21.

Судова колегія також зазначає, що судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих до місцевого господарського суду доказів. У свою чергу, суду апеляційної інстанції належить, зокрема, перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

З огляду на межі повноважень суду апеляційної інстанції, визначених ст. 269 ГПК України, судова колегія вказує на те, що подані позивачем докази не були предметом розгляду місцевим господарським судом, за результатами якого було прийнято оскаржуване судове рішення, у зв`язку з чим не можуть бути прийняті судом на стадії апеляційного перегляду справи, що має наслідком відмову в задоволенні заявленого клопотання.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 залучено до участі у справі №917/1520/23 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (36039, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Затишна, будинок 23, код ЄДРПОУ 39767930) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Визначено прокурору направити на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих до неї документів. Встановлено третій особі строк для надання суду письмових пояснень щодо заявленого предмету спору та поданої апеляційної скарги. Відкладено розгляд справи.

Диканською окружною прокуратурою подано клопотання про долучення до справи копії апеляційної скарги на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вх.№ 3069 від 29.02.2024).

Диканською окружною прокуратурою подано пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу (вх.№ 3096 від 01.03.2024).

ОСОБА_1 подано додаткові пояснення у справі, в яких просив суд розглядати справи без участі представника відповідача (вх.№ 3238 від 05.03.2024).

В судовому завданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1520/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення прокурора, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Східний апеляційний господарський суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земель сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 1,5000 га для ведення фермерського господарства в оренду з земель за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району (т.1, а.с. 13).

До вказаного клопотання у додатках зазначено: ксерокопія паспорта та коду; копія диплома; викопіровка земельної ділянки та обґрунтування. В обґрунтуванні зазначено про те, що ОСОБА_1 , маючи вищу сільськогосподарську освіту, тридцять років практичної роботи в сільському господарстві має бажання створити фермерське господарство та взяти у довгострокове користування на правах оренди землю площею 1,5000 га на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області для вирощування сільськогосподарських культур; матеріально-технічною базою для обробки землі забезпечений (т.1, а.с. 19).

Наказом Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 03.10.2014 №3776-сг надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області (т.1, а.с.23).

Як зазначає прокурор, відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Дежгеокадастру у Полтавській області за № 10-16-0.3-4998/2-19, ОСОБА_1 у період з 2014 року по 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову, на території колишнього Диканського району передано 5 земельних ділянок, а на території Шишацького району передано 25 земельних ділянок.

Водночас, відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 12.10.2016 № 7749-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель не наданих у власність або постійне користування за межами населених пунктів на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області; надано громадянину ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку площею 1,5000 га ріллі, (кадастровий номер 5321084100:00:005:0062) в довгострокову оренду терміном на 7 років для ведення фермерського господарства на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населених пунктів (т.1, а.с.34).

На підставі вищезазначеного наказу між Головним управлінням Держгеокадаструу Полтавській області (далі - орендодавець) та ОСОБА_1 (далі - орендар) укладено договір оренди землі від 19.10.2016, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5321084100:00:005:0062) для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,5000 га, у тому числі ріллі - 1,5000 га.

Строк дії договору оренди становить 7 років (п. 8 договору).

Земельна ділянка за договором оренди землі вважається переданою орендодавцем орендарю з моменту державної реєстрації права оренди. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (п.п. 19, 44 договору) (т.1, а.с.50-52).

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321084100:00:005:0062 було зареєстровано 21.12.2016 за №18245149 (номер запису про інше речове право), про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.07.2023 №339449547 (т.1, а.с.63,64).

Також, відповідно до цієї Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.12.2020 за № 15-ОТГ та рішення Диканської селищної ради від 04.12.2020 № 21 про передачу майна з державної у комунальну власність право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5321084100:00:005:0062) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503) (т.1, а.с.63, 64).

З огляду на те, що Головне управління Держгеокадстру у Полтавській області під час розгляду поданих клопотань та вирішення питання щодо надання в оренду земель на пільгових умовах не надав належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотанні ОСОБА_1 та перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації Фермерського господарства "В.В.С.", заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради у відповідності до положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України звернувся з даним позовом до Господарського суду Полтавської області, за результатами розгляду якого прийнято оскаржуване судове рішення у справі з підстав, викладених вище.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного.

Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Диканської селищної ради до ОСОБА_2 , Фермерського господарства "В.В.С." про визнання недійсним договору спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5321084100:00:005:0062), скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки.

Щодо підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах судова колегія зазначає таке.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор за певних обставин може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 та постановах Верховного Суду від 08.12.2020 у справі №908/1664/19, від 19.01.2021 у справі № 925/1133/18.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Згідно з абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

У позовній заяві прокурор зазначив, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Судова колегія зазначає, що з 14.02.2023 та на час звернення з даним позовом право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321084100:00:005:0062) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503) на підставі, зокрема, наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 04.12.2020 №15-ОТГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020 б/н, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Диканською селищною радою, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

З огляду на викладене, Диканська селищна рада є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, Диканською окружною прокуратурою листом від 11.04.2023 №51-1945ВИХ-23 у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Диканській селищній раді самостійно вжити заходи щодо усунення виявлених порушень та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням процедури надання земельної ділянки, про що повідомити окружну прокуратуру. Проте, у відповідь Диканська селищна рада листом від 14.04.2023 №1346/02.1-33 повідомила про неможливість здійснення захисту порушених прав та законних інтересів через обмежене фінансування місцевого бюджету.

При цьому, жодних активних заходів, спрямованих на захист порушеного інтересу, як суб`єкта права комунальної власності на землю, при використанні спірної земельної ділянки, Диканською селищною радою не вжито.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що прокурором доведено наявність підстав представництва у спірних правовідносинах.

Звертаючись з апеляційною скаргою, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури наголошує на неправильному тлумаченні та застосуванні Господарським судом Полтавської області положень ст.ст. 317, 334 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію ресових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 9 Закону України «Про оренду землі», з огляду нависновок про відсутність порушення прав Диканської селищної ради у зв`язку з недоведеністю права розпоряджатися спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину.

Проаналізувавши матеріали справи та зміст поданої заступника керівника Полтавської обласної прокуратури позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний суб`єктний склад учасників даної справи, з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад сторін у судовому процесі.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України) та застосування реституції спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до умов договору оренди землі від 19.10.2016 стороною спірного правочину (орендодавцем спірної земельної ділянки) визначено Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Зміна власності спірної земельної ділянки з державної на комунальну відбувалася у зв`язку зі здійсненням розмежування земель державної та комунальної власності. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" Земельний кодекс України було доповнено статтею 148-1, яка врегульовувала перехід права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні, встановлюючи перехід до нового власника прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", який набрав чинності 27.05.2021, відповідно до якого:

З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Судова колегія зазначає, що станом на час набрання чинності вказаних змін (27.05.2021) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321084100:00:005:0062, площею 1,5000 га за адресою: Полтавська область, Диканський район, Нелюбівська сільська рада.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду землі" визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Тобто, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і таке законодавче регулювання спрямоване на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

Положеннями статті 148-1 Земельного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Державній реєстрації зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Отже, відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками.

При цьому, слід враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Право комунальної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 14.02.2023, відповідно, з цього часу територіальна громада в особі Диканської селищної ради набула статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками в силу положень актів законодавства, метою якого було забезпечення подальшого здійснення реформ у сфері земельних відносин, отримання територіальними громадами ресурсу, який дозволить покращити інфраструктуру, забезпечить надходження до бюджетів на місцях за умови ефективного та раціонального використання цих земель.

Відповідне також мало наслідком позбавлення органів виконавчої влади (Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області), що здійснювали розпорядження такою земельною ділянкою станом на час звернення з даним позовом та прийняття оскаржуваного рішення, права здійснювати розпорядження нею.

Відтак, в даному випадку прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності в особі компетентного органу як сторони правочину - Диканської селищної ради, а відповідачем визначив іншу сторону правочину, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

Звідси висновки суду першої інстанції про помилкове визначення суб`єктного складу сторін у справі, що розглядається, є необґрунтованими та призвели до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, яке не може бути залишено в силі.

Наразі суд апеляційної інстанції, усуваючи відповідний недолік місцевого господарського суду, та повторно розглядаючи відповідну позовну заяву Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури дійшов висновку про необхідність часткового її задоволення з наступних підстав.

Статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; надалі - ЗК України) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами першою та другою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Проте, на момент укладення договору в силу законодавчих змін Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Частинами другою та третьою статті 123 та частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, статтею 123 Земельного кодексу України врегульований загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Окрім того, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (надалі - Закон №973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами першою та другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу та укладення спірного договору) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 Закону №973-IV встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Згідно зі статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент подання 1-м відповідачем) для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статті 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 Земельного кодексу України відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

У даному випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку, не надано доказів, що заявником надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Колегія суддів зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (відповідний правовий висновок викладенийу постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

У той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримав в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що визнається останнім під час розгляду даного спору.

Як встановлено вище у цій постанові, 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства "В.В.С.".

Проте, спірний договір оренди укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , як фізичною особою, 19.10.2016, тобто після створення зазначеного фермерського господарства.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 18.07.2023 за №339461639, орендарем є ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

Отже, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останньому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, про що свідчить інформаційна довідка від 04.08.2022 № 306576782 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо цієї фізичної особи (т.1, а.с. 65-83).

У зв`язку з тим, що до моменту надання Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у користування (оренду) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, у користуванні цієї особі вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, додатково земельні ділянки могли бути отримані виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц, 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

При цьому офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Відтак, дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення цією особою фермерського господарства до одержання такої земельної ділянки, суд апеляційної інстанції встановив обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19).

Також, у постанові від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17,від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 був укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Щодо вимоги прокурора про зобов`язання відповідачів повернути власнику земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1,5 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради, слід зазначити таке.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

З урахуванням наведеного, у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №908/1445/20, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 є недійсним (нікчемним), то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, користування (зайняття) відповідачами земельною ділянкою є незаконним, за відсутності установлених законом підстав.

Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об`єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом. Метою такого позову є усунення порушення з боку третіх осіб у здійсненні прав, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Характерною особливістю цього позову як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі. Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою. Відповідні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.27), Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.10.2023 у справі № 910/6205/22 (п.п.6.13-6.16).

З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження (пункт 4.30 постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19).

Як вбачається з позовних вимог у даній справі метою звернення прокурора до суду є повернення відповідній територіальній громаді земельних ділянок, які фактично не вибували з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства.

Тобто за своїм змістом та спрямованістю даний позов фактично є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що відповідач отримав у користування за договором оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку, а тому, враховуючи нікчемність договору оренди, користування спірною земельною ділянкою відбувається за відсутності належних правових підстав.

Водночас, фактичне користування спірною земельною ділянкою здійснюється саме Фермерським господарством "В.В.С.", що не заперечується ОСОБА_1 та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій, з яких вбачається, що платником орендної плати за землю є фермерське господарство (т.1, а.с. 131-140).

Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Диканської селищної ради, яка є власником спірної земельної ділянки, та є ефективним.

Згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені у пункті 8.9 Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Судова колегія вказує, що в справі, що розглядається, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі власника спірної земельної ділянки Диканської селищної ради, на користь якої також просить повернути спірну земельну ділянку. Відтак, даний позов спрямований на захист прав власника земельної ділянки.

Водночас у справі, що розглядається зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою відповідачами з боку держави відсутнє, оскільки саме дії відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність зобов`язання відповідачів повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області, оскільки договір оренди, на підставі якого земельна ділянка була передана у користування, є нікчемним, а відтак відповідачі користується земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Щодо позовних вимог скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Подібні висновки, але щодо скасування права власності, сформульовані в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.44).

У цій справі прокурор сформулював позовні вимоги в цій частині як вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди. Ці вимоги не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у пунктах 6.45-6.49 постанови від 20.09.2023 у справі №922/3204/19.

Що стосується доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, оскільки не встановив, що роз`єднання позовів сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, а тому відсутня визначальна умова для застосування частини 6 статті 173 ГПК України, то апеляційний господарський суд зазначає таке.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Таким чином, приписи частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним з урахуванням конкретних обставин справи та за власним переконанням.

Тобто, в даному випадку суд першої інстанції, керуючись власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи, роз`єднав однакові позовні вимоги, що на думку суду апеляційної інстанції не було необхідним, проте цей факт не вплинув на вирішення даного спору.

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Оскільки місцевий господарський суд при розгляді даної справи неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до необґрунтованої відмови у позові з підстав неналежного суб`єктного складу учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити частково - з наведених вище підстав.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1520/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини дев`ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

З огляду на те, що спір у цій справі виник із неправильних дій першого відповідача, то судовий збір покладається пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги на останнього.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1520/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (38040, Полтавська область, Шишацький район, село Гоголеве, вул. Гоголя, 1А, код ЄДРПОУ 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21046503) земельну ділянку площею 1,5 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області шляхом підписання акту приймання-передачі.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (38040, Полтавська область, Миргородський район, село Гоголеве, РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, р/р № UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.04.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Шевель