Ухвала

від 12.03.2024 по справі 910/18616/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВА УХВАЛА

м. Київ

12.03.2024Справа №910/18616/23

За заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини"проухвалення додаткового рішенняу справі№910/18616/23за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини"простягнення неустойки у загальному розмірі 144 000,00 грн Суддя Бойко Р.В.

секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники сторін:

від позивача: Зюбан О.Б.;

від відповідача: Карапетян А.Р.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/18616/23 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" про стягнення неустойки у загальному розмірі 144 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 позов Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" про стягнення неустойки у загальному розмірі 144 000,00 грн залишено без розгляду.

28.02.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить суд вирішити питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" про ухвалення додаткового рішення призначено у судовому засіданні на 12.03.2024; запропоновано Товариству з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" надати суду письмові пояснення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" про ухвалення додаткового рішення.

12.03.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" надійшли пояснення, в яких позивач зазначив, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн є необґрунтованим та у зв`язку з тим, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження і не є складною, тому просить зменшити розмір таких витрат до 10 000,00 грн.

В судове засідання 12.03.2024 з`явились представники сторін, представник відповідача підтримав свою заяву про ухвалення додаткового рішення та просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, а представник позивача просила зменшити розмір таких витрат до 10 000,00 грн.

Як вбачається з ухвали Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у справі №910/18616/23, якою позов Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" про стягнення неустойки у загальному розмірі 144 000,00 грн залишено без розгляду, судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" під час розгляду даної справи, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне постановити додаткову ухвалу.

Відповідно до ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України уразі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

В запереченнях проти такої заяви позивач вказує на відсутність в його діях протиправної поведінки, що унеможливлює покладення на нього обов`язку з відшкодування витрат позивача.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Проаналізувавши зазначені вище положення законодавства, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №904/1478/19 дійшла висновку, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов`язані з розглядом справи.

На користь такого висновку свідчить і припис частини третьої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за яким, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд відзначає, що де-факто при залишенні позову без розгляду та в подальшому вирішенні питання щодо розподілу судових витрат не вирішується спір по суті, що нівелює можливість визначення з чиєї вини виник спір за відповідним позовом, тому судом не здійснюється оцінка наявності чи відсутності неправомірних дій учасників такої справи.

На думку суду, правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак, відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу), що є нонсенсом в правовій державі.

Неухильно дотримуючись закріпленого в ст.ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України такого принципу здійснення судочинства як верховенство права суд констатує, що наразі склалась різна судова практика з приводу вирішення питання компенсації витрат відповідача, пов`язаних з розглядом справи, яку у подібних до даного випадках можливо розділити на три ланки: 1) здійснення відповідного розподілу; 2) відмова в розподілі з посиланням на відсутність незаконності дій позивача; 3) зводиться до необхідності встановлення наявності в діях позивача недобросовісності чи зловживання своїми правами.

Виходячи з такої ситуації Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в своїй додатковій постанові від 26.05.2022 у справі №905/460/21 дійшов висновку, що оскільки частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, то такі слід встановлювати судом у кожній справі окремо відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Є відмінною позиція суду касаційної інстанції відносно того чи підлягає оцінці необґрунтованість дій позивача в такому випадку через призму зловживання правами, ознаки яких визначено в ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, зокрема: в постанові від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про розподіл судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 вказаного Кодексу), Касаційним господарським судом було вказано на не встановлення судом першої інстанції недобросовісності дій позивача в розумінні ст. 43 цього Кодексу; в той же час, в постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №902/136/21, переглядаючи розподілі судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 вказаного Кодексу), було вказано на те, що приписи ст. 43 цього Кодексу не підлягають застосуванню в якості критеріїв оцінки необґрунтованості дій позивача при вирішенні судом питання про компенсацію судових витрат відповідача в порядку ч. 5 ст. 130 цього Кодексу.

За встановлених в п.п. 1-5, 8-10 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України правових підстав для залишення позову без розгляду їх настання не залежить від волі чи дій відповідача, а є виключно наслідками реалізації чи не реалізації позивачем своїх процесуальних прав та виконання чи невиконання процесуальних обов`язків, а тому є абсурдним покладення на відповідача обов`язку доведення, що вчинення чи утримання позивачем від вчинення тих чи інших дій, реалізація чи не реалізація ним своїх прав, які призвели до настання визначених у вказаних положеннях правових наслідків є необґрунтованими.

В аспекті наведеного суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20, які хоч і стосуються дещо іншого випадку (розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги) і здійснені в межах іншого судочинства (цивільного), однак за своєю суттю є близькими до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права, а саме, вирішуючи таке питання Великою Палатою було вказано на те, що:

- "подання стороною апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо. Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.";

- "Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги. Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження. У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення. Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги.";

- "Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України)".

Наведене суд розуміє так, що ситуація, за якої є неможливим оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист в рамках ініційованого позивачем судового спору.

За наведених обставин, на думку суду, в даному випадку (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України) не потрібна така ознака як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець в такому випадку чітко визначив інший термін - "необґрунтованість", який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду з наведеної підстави позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених ч. 5 ст. 130 цього Кодексу.

Наближеною до наведеного висновку є правова позиція, висловлена Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №902/136/21, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що: "подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому, самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії. Отже, за встановлених у даній справі обставин відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції приписів частини 5 статті 130 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат.".

Суд погоджується з такою правовою позицією та вважає за необхідне врахувати саме її в межах даної справи при вирішенні питання розподілу витрат в порядку ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України за наслідками залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 цього Кодексу.

Отже, по своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована наслідками неявки представника в засідання, що стало підставою для залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Теоретично, враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б бути заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

Таким чином, в межах даної справи суд вбачає наявність правових підстав для покладення на позивача обов`язку в порядку ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України з компенсації понесених відповідачем витрат на оплату послуг правничої допомоги.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" просить розподілити понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Разом із відзивом на позов Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" було подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у якому вказало, що очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" було надано Додаткову угоду №1 від 08.01.2024 до Договору про надання правової допомоги №88/23 від 25.04.2023 (надалі - Додаткова угода №1), укладену між Адвокатським бюро "Акопа Карапетяна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини", якою визначено, що відповідно до п. 1.2 Договору про надання правової допомоги №88/23 від 25.04.2023 Адвокатським бюро "Акопа Карапетяна" на умовах даного договору зобов`язується надавати клієнту правові консультації, правову допомогу та представництво клієнта в рамках судової справи №910/18616/23 у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (п. 1 Додаткової угоди №1).

Пунктом 3 Додаткової угоди №1 сторони визначили, що вартість послуг за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції (Господарський суд міста Києва) по справі №910/18616/23 складає 30 000,00 грн (визначено у фіксовано розмірі), які клієнт зобов`язаний сплатити Адвокатському бюро "Акопа Карапетяна" протягом 50 банківських днів з моменту ухвалення судом першої інстанції (Господарським судом міста Києва) рішення по справі (незалежно від змісту такого рішення) та підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Акт приймання/передачі наданих послуг Адвокатське бюро "Акопа Карапетяна" надає клієнту упродовж 3х робочих днів з моменту ухвалення судом першої інстанції (Господарським судом міста Києва) рішення по справі (незалежно від змісту такого рішення). В разі незгоди з наданими актами клієнт діє у відповідності з процедурами, визначеними Договором про надання правової допомоги №88/23 від 25.04.2023.

На підтвердження виконання зобов`язань за Додатковою угодою №1 відповідачем надано Акт приймання/передачі наданих послуг за Додатковою угодою №1 від 08.01.2024 до Договору про надання правової допомоги №88/23 від 25.04.202023 відповідно до якого вартість послуг, наданих Адвокатським бюро "Акопа Карапетяна" склала 30 000,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У своїх запереченнях щодо заявлених відповідачем до стягнення судових витрат Товариство з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" зазначає, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" витрати на правничу допомогу є необґрунтованим та неспівмірними зі складністю даної справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд частково погоджується з доводами відповідача та приходить до висновку про неспівмірність та необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також вважає, що розмір таких витрат є необґрунтованим з огляду на наступне.

Фактично надані адвокатом правничі послуги в межах даної справи зводились до підготовки та подання відзиву на позов та участі представника у двох судових засіданнях.

Судом враховано, що дана справа не є складною та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки предметом позову Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищував ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування свідчили про її незначну складність.

Зважаючи на незначну складність спірних правовідносин, з урахуванням того, що предметом спору у даній справі є стягнення штрафу на підставі п. 6.3 та п. 6.4 Договору поставки №11123-ШБЗ-УМТС-Т від 17.10.2022, суд виключає можливість затрати значного обсягу часу адвокатом з десятирічним досвідом роботи у сфері права на підготовку відзиву на позов.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 30 000,00 грн не відповідають критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність покладення на Товариство з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" витрат відповідача на оплату правничої допомоги у розмірі 14 400,00 грн (10% від ціни позову).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 130, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" (85013, Донецька обл., м. Добропілля, м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17; ідентифікаційний код 36028628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-конструкторське підприємство "Індустріальні Машини" (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005; ідентифікаційний код 38308420) відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі у розмірі 14 400 (чотирнадцять тисяч чотириста) грн 00 коп. Видати наказ.

2. Додаткова ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення (12.03.2024) та у відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскарження протягом десяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст додаткового рішення складено 01.04.2024.

Суддя Р.В. Бойко