Рішення
від 20.03.2024 по справі 630/832/16-а
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2024м. ХарківСправа № 630/832/16-а

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Слобожанське" (62455, Харківська область, Харківський р-н, смт. Коротич, вул. Незалежності, 54; код ЄДРПОУ: 05460396) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківська обласна державна адміністрація (61002, м. Харків, вул. Сумська,62; код ЄДРПОУ: 23912956) до Люботинської міської ради Харківської області (62433, Харківська область, м. Люботин, Слобожанська, 26; код ЄДРПОУ: 04058717) 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідача: 1)Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, (62434, Харківська область, м. Люботин, вул. Козацька, 5; код ЄДРПОУ: 36256673); 2) Головне управління Держгеокадастру в Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, 21, поверх 8-9; код ЄДРПОУ: 39792822); 3) Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області (62433, Харківська область, м. Люботин, вул.Слобожанська,151-А; код ЄДРПОУ: 05392163) про скасування рішення за участю представників:

позивача - Мосіна А.В., ордер АН №1187326 від 12.01.2024;

3-ї особи ХОДА - не з`явився;

відповідача - Кондратенко О.С., довіреність від 03.01.2024 №03-36/44;

3-ї особи 1 - Жданова В.С., голова (витяг ЄДР);

3-ї особи 2 - Ремінного В.І., виписка з ЄДР;

3-ї особи 3 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Державне підприємство "Слобожанське", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківської обласної державної адміністрації, звернулося до Люботинського міського суду Харківської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, з позовом до Люботинської міської ради Харківської області про (з урахуванням уточнень) визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське".

Позов обґрунтовано тим, що ДП "Слобожанське" (колишнє найменування ДСП "Комунар") є користувачем суміжної до м. Люботин Харківської області земельної ділянки відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60 від 10.10.1994. Під час проведення інвентаризації земель, що знаходяться в постійному користуванні підприємства, позивач дізнався з листа Люботинської міської ради Харківської області від 28.10.2016 про те, що частину земель було вилучено на підставі рішення від 25.12.1992. Позивач наголошує, що положення Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття спірного рішення) не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб.

Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 2 щодо вилучення в ДСГ "Комунар" землі під водою (ставок) площею 20,1 га. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 прийняту судом першої інстанції постанову скасовано, а позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2021 справу №630/832/16-а передано до Господарського суду Харківської області.

Господарським судом Харківської області 20.09.2021 прийнято рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з підстав спливу позовної давності.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду від 07.09.22 касаційну скаргу Державного підприємства "Слобожанське" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2021 у справі №630/832/16-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності відмовлено. В задоволенні заяви 3-ї особи (Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка) про застосування позовної давності відмовлено. Позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині, що стосується Державного підприємства "Слобожанське", а саме про вилучення із користування Державного господарства "Комунар" всього орної землі 98,8 га. (п. 1.4. Рішення) та інші сільськогосподарські угіддя площею 92,9 га. (п. 2 Рішення). Стягнуто з Люботинської міської ради Харківської області (62433, Харківська область, м. Люботин, Слобожанська, 26) на користь Державного підприємства "Слобожанське" (62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Некрасова, 10) судовий збір в сумі 1378,00 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі №630/832/16-а залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі №630/832/16-а залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2023 касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі №630/832/16-а скасовано, справу №630/832/16-а передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023 для розгляду справи №630/832/16-а визначено суддю Пономаренко Т. О.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.12.2023 прийнято на новий розгляд справу №630/832/16-а. Призначено справу №630/832/16-а до розгляду у підготовчому засіданні на 24.01.2024.

19.01.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№1726 від 19.01.2024), в яких зазначено, що за інформацією головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 10 березня 2017 року, що містяться в матеріалах справи, у Головному правлінні обліковується проект землеустрою експериментальної бази «Комунар», що розроблений в 1986 році республіканським проектним інститутом по землеустрою Харківська філія «Укрземпроект», чим підтверджено факт наявності земель в постійному користуванні позивача на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, що неодноразова досліджувалось судами під час попередніх розглядів. Крім того відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-25-07-000343, виданого 10 жовтня 1994 р. Харківською районною радою народних депутатів Харківського району Харківської області, позивачу надано у постійне користування землі в межах згідно з планом землекористування для проведення науково-дослідних робіт та ведення сільськогосподарського виробництва. Зі змісту зазначеного державного акту випливає, що землі позивачу в постійне користування надані в межах згідно з планом землекористування, тобто землі перебували в користуванні до видачі Державного акту. Виходячи з вищевикладеного позивач мав статус дослідного господарства у складі науково-дослідної установи і не відносився до радгоспів та станом на 25 грудня 1992 року мав у постійному користуванні відповідні землі та водойми. Оскаржуваним рішенням ХІ-ї сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25 грудня 1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» прийнято рішення про вилучення із користування Дослідного господарства «Комунар» всього орної землі 96,8 га (п. 1.4 Рішення) та інші сільськогосподарські угіддя площею 92,9 га (п. 2 Рішення).

За твердженням представника позивача, вилучення земельної ділянки з власності або постійного користування можливо лише у землеволодільця або землекористувача, а відповідно до оскаржуваного рішення землі вилучаються з користування ДГ «Комунар», що свідчить про визнання відповідачем факту постійного користування земельною ділянкою позивачем, тоді як дозволу на вилучення вказаних земельних ділянок від позивача отримано не було, а в судовому порядку вказане питання не вирішувалось. При цьому компетенція Люботинської міської Ради народних депутатів Харківського району щодо вирішення земельних питань, зокрема вилучення земель, встановлювалась межами населеного пункту, а як встановлено з інформації, яка надавалась органами Держземагенства (що міститься в матеріалах справи), земельні ділянки, які вилучались в ДГ «Комунар» на момент прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення, розташовувались за межами міста, а тому при прийнятті спірного рішення, відповідачем перевищено надані йому повноваження, що вказує на протиправність рішення.

Також, як стверджує представник позивача, безперечним є протиправність оскаржуваного рішення, яке в свою чергу порушує право на землю позивача та перешкоджає останньому в реалізації зазначеного права. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права на землю шляхом скасування оскаржуваного рішення є ефективним способом захисту, так як призведе до поновлення порушеного права постійного землекористувача. Більш того позивач з огляду на посилання відповідача на сплив позовної давності та відповідної заяви останнього, зазначає, що в ході всього провадження по справі у тому числі в суді апеляційної інстанції касатор наполягає на законність прийнятого рішення та відсутність порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, що виключає в такому випадку заявлення про сплив позовної давності. За таких обставин позиція відповідача є суперечливою.

Представник позивача також зазначає, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ХР-25-07-000343 виданого 10 жовтня 1994 р. Харківською районною радою народних депутатів Харківського району Харківської області, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №60, позивачу було надано в постійне користування 1820,90 га землі згідно плану користування, в межах яких знаходились землі, які нібито були вилучені оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування. Вказаний державний акт отриманий позивачем в порядку визначеному Земельним Кодексом України від 18 грудня 1990 року N561-ХІІ та Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року №28, після встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками земель і землекористувачами, серед яких був касатор, який не зважаючи на наявність оскаржуваного рішення погодив межі земель, та мав змогу під час погодження меж довести зміст оскаржуваного рішення до Позивача, як того вимагає Закон. Зазначений Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-25-07- 000343 станом на 2005 рік та навіть на сьогодні є чинним, що також встановлено під час судового розгляду, а тому в ході інвентаризації під час приймання-передавання майна перевірявся саме акт (право користування), а не фактична наявність земель та ставка.

Тим більше, відповідно до акту приймання-передачі майнового комплексу підприємства в ньому зазначені об`єкти, що були в наявності під час інвентаризації і перебували на балансі позивача та на сьогодні також перебувають на балансі, що спростовує твердження відповідача, що нібито позивач знав та мав змогу довідатись про їх відсутність. Оскільки рішенням органу місцевого самоврядування вилучено землі із постійного користування господарств, то і проведення інвентаризації земель повинно відбуватись відповідно до спеціалізованих нормативно-правових актів, що регламентують процедуру проведення інвентаризації саме земель, що судами попередніх інстанції враховано під час ухвалення оскаржуваних судових рішень та надано належну оцінку. З огляду на обставини справи підстав для проведення інвентаризації земель, що перебували в постійному користування ДП «Комунар» на момент приймання-передавання його від одного до іншого суб`єкта управління, не було. В той же час протягом 2016 року позивач здійснював заходи щодо інвентаризації земель, які перебували у його постійному користуванні та з метою виявлення фактів незаконного вилучення земельних ділянок, листом за вих. № 25 від 26 вересня 2016 року звернувся до відповідача. Розглянувши зазначений лист відповідач листом від 28.10.2016 вих.№03-36/4417 повідомив позивача про наявність оскаржуваного рішення, тому саме ця дата є початком перебігу позовної давності. У вказаний час позивач довідався про прийняття відповідачем оскаржуваного рішення і порушення своїх прав та звернувся до суду за їх захистом.

23.01.2024 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№2049 від 23.01.2024), в яких зазначено, що протягом судового розгляду даної справи позивачем не надано доказів прийняття відповідного рішення ради про виділення йому у постійне користування земельної ділянки, а також доказів складання проекту відведення вказаної земельної ділянки. Більш того, на запити суду до відповідних архівних установ щодо наявності вищевказаного рішення позитивної відповіді не надійшло. Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 10.03.2017 р. про розгляд ухвали суду (міститься в матеріалах справи), проект землеустрою до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994 р. в управлінні не обліковується. Аналізуючи наведене, можна зробити висновок про те, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994, на який посилається позивач, виданий з порушенням чинного на той час законодавства, а тому не може посвідчувати право постійного користування позивача земельною ділянкою. Більш того, за відсутності проекту відведення земельної ділянки та винесення її меж в натуру (на місцевість) не має будь-якої можливості визначити де саме знаходиться земельна ділянка (водойма) та в яких межах вони перебувають, тобто відсутня можливість ідентифікувати вказані об`єкти на місцевості.

Також представник відповідача зазначив, що відповідно до підпункту 1.4. пункту 1 та пункту 2 оскаржуваного рішення землі вилучалися з фактичного користування дослідного господарства "Комунар", про вилучення земель з постійного користування в рішенні мова не йде, будь-яких посилань на наявність у позивача права постійного користування в рішенні не міститься в зв`язку з відсутністю на час прийняття рішення у дослідного господарства такого права, посвідченого державним актом у встановленому законом порядку. Рішення "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" прийнято Люботинською міською радою 25 грудня 1992 року, тобто майже за два роки до реєстрації Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, на який позивач посилається, як на підставу виникнення права постійного користування земельною ділянкою у ДСП "Комунар". Беручи до уваги положення статті 22 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, відповідно до яких право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, оскаржуване рішення не порушило право постійного землекористування ДСП "Комунар" в зв`язку з його відсутністю на час прийняття рішення.

Посилання позивача на інформацію Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо перебування у них на обліку проекту землеустрою ДГ "Комунар" на площу 3364,3 га, розробленого у 1986 році інститутом по землеустрою "Укрземпроект", як на підставу існування права землекористування у ДГ "Комунар" до 1994 року, відповідач вважає не доречним з огляду на положення Земельного кодексу України в ред. 1970 р., який діяв до 1991 року. Відповідно до ст. 20 Кодексу право землекористування виникало лише після отримання у встановленому порядку державного акту на право користування землею, який видавався лише після відводу земельних ділянок в натурі на місцевості.

За твердженнями представника відповідача, інформація, що надавалася Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, як третьою особою по справі, так і на запити судів під час судового розгляду справи, містить чисельні розбіжності, є дуже суперечливою та не є належним доказом по справі. Зокрема, є незрозумілим, яким чином земельні ділянки, які за офіційними даними Управління Держземагенства у Харківському районі Харківської області перебували в межах міста Люботина та належали до комунальної власності, в березні 2017 року опинилися за межами населеного пункту, а також як прибережні захисні смуги водойми можуть належати до комунальної власності та перебувати в межах населеного пункту, а сама водойма знаходитися за його межами та належати до державної власності.

Аналогічні додаткові пояснення надійшли від Люботинської міської ради через канцелярію суду 24.01.2024 (вх.№2139).

В підготовчому судовому засіданні 24.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.02.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 06.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 здійснено виклик Головного управління Держгеокадастру в Харківській області в судове засідання для участі в судовому розгляді справи 06.03.2024. Явка учасників справи в судове засідання визнано обов`язковою. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Харківській області надати до суду для огляду проект відведення земельної ділянки площею 3364,3 га у відповідності до пункту 5.17 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2023 у справі №630/832/16-а. У разі відсутності витребуваних доказів, надати письмові пояснення в строк до 01.03.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.03.2024.

06.03.2024 через канцелярію суду від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області надійшли витребувані документи разом із супровідним листом (вх.№6196 від 06.03.2024), а саме: архівний примірник «ПРОЕКТА внутрихозяйственного землеустройства экспериментальной базы «КОММУНАР» УНИИПА Харьковского района Харьковской области», розробленого в 1986р. «Харьковским филиалом республиканского проектного института по землеустройству «УКРЗЕМПРОЕКТ», в складі якого наявний «Технический отчет по перенесеною в натуру проекта внутрихозяйственного землеустройства экспериментальной базы «Коммунар» Харьковского района Харьковской области» та наступні графічні матеріали:

- «Генеральный план организации территории, инв. №2456/2»;

- «План устройства территории 1-й очереди»;

- «Технологическая характеристика полей севооборотов, рабочих и других производственных участков, инв. №2473/10»;

- «Копия разбивочного чертежа перенесения проекта в натуру, инв. №24876».

18.03.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№7344 від 18.03.2024), в яких позивач звертає увагу суду, що згідно змісту п. 1.1. - 1.2. Розділу І Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області (Далі - Проект) за господарством (ЕБ «Комунар») станом на 1986 рік за господарством закріплено всього земель 3398,8 га (п.п. 4), з них захисних лісних насаджень - 119,2 га (п.п. 9). Зазначений Проект внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського району розроблений на перспективу до 1995 року з видаленням 1-ї черги освоєння на 1990 рік. Пункт 1.3. Розділу І Проекту, містить Таблицю 1 «Характеристика складу угідь», відповідно до якої землі, що перебували у користуванні господарства (ЕБ «Комунар») станом на 1986 рік складались серед іншого з рілля - 2537.8 га, сіножаті - 51,1 га, пасовища - 179,9 га, лісні площі -143,1 га, болота - 14,1 га, під водоймами - 42.1 га, а всього закріпленої землі - 3398.8 га. Вказані показники станом на 1986 рік також містяться в Додатку 1 до Проекту «Завдання на складання проекту внутрігосподарського землевпорядного колгоспу/ радгоспу/ експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області. При цьому відповідно до Проекту планувалось довести обсяг земель на кінець проектного періоду (1995 р.) до 3343.3 га, з яких рілля - 2570,9 га, сіножаті - 48.9 га, пасовища - 187,8 га, лісні площі -151,3 га, болота - 13.3 га, під водоймами - 46.8 га. Відповідно до п. 1.6. Розділу І «Організація угідь» Проекту зазначено, що крім сільськогосподарських угідь на території господарства маються болота, яри, ліси та інші несільськогосподарські угіддя. Болота загальною площею 13.3 га розташовані в заплаві р. Уди та на проектний період зберігаються. Ліси господарства площею 197.8 га виконують протиерозійну функцію. З огляду на зазначене, скрізь призму приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 року № 1798-ХІІ (зі змінами та доповненнями), позивач зазначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Також, як зазначив представник позивача, пункт 1.3. Розділу І Проекту відсилає за детальною характеристикою складу угідь до Додатку 3 Проекту, який містить аналогійні показники, зокрема п. 68 і 72 Додатку 3, містить інформацію щодо Земельних угідь: під водою - всього 42.1 га, а під водоймами і ставками 40.3 га. Генеральний план організації території (інв. № 2456/2) містить лише два водних об`єкта, один з яких має площу 20.1 га, тоді як відповідно до оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування у Позивача вилучено землі під водою /ставок/ - 20.1 га, а саме Старолюботинський ставок, який до речі в подальшому включений до Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-25-07-000343 виданий 10 жовтня 1994 р. Харківською районною радою народних депутатів Харківського району Харківської області (копія наявна в матеріалах справи) та станом на сьогодні перебуває на балансі Підприємства. Зазначені фактичні данні щодо вилучення оскаржуваним рішенням в позивача Старолюботинського ставка площею 20.1 га, спростовують твердження відповідача, що нібито спірний водний об`єкт перебуває поза межами постійного землекористування позивача, а надані відповідачем докази, зокрема План земельної ділянки під водоймою (Старолюботинський ставок) в м. Люботин Харківського району Харківської області, викопіювання з кадастрової карти і каталог координат поворотних точок меж земельної ділянки (Старолюботинський ставок) в м. Люботин Харківського району Харківської області, що складений сертифікованим інженером землевпорядником ТОВ «Скіф» Жерьобкінім О.В. є не допустимими та не достовірними.

Також, позивач зазначає, що в Проекті (а.с.127 - 129) наявна копія рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 №1231, відповідно до якого виконком вирішив погодитись з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області та дозволено господарству здійснити проект, що також підтверджує позицію позивача, тобто органами місцевого самоврядування та державної влади визнається факт наявності в позивача землі у вказаному обсягу. У відповідності Технічного звіту з перенесення в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області, у жовтні - листопаді 1986 року вищезазначений Проект перенесений в натурі в повному обсязі, тобто проект реалізований. Приймаючи до уваги наведене, з огляду на вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, слід дійти висновку про перебування земель у постійному користуванні позивача на момент прийняття оскаржуваного рішення та їх протиправного вилучення відповідачем, а як наслідок порушення прав позивача на землю, тому скасування рішення органу місцевого самоврядування є ефективним способом захисту порушеного права.

Присутній в судовому засіданні 20.03.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Присутня в судовому засіданні 20.03.2024 представник відповідача проти задоволення позову заперечувала та просила суд в його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник Харківської обласної державної адміністрації в судовому засіданні 20.03.2024 не з`явився, проте 24.01.2024 до суду від останньої надійшла заява про розгляд справи без участі її представника (вх.№2205).

Присутній в судовому засіданні 20.03.2024 представник Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка проти задоволення позову заперечував. На думку представинка третьої особи, оскільки предметом позову є скасування оскаржуваного рішення Люботинської міської ради Харківської області саме у зв`язку з правом позивача користуватись спірною земельною ділянкою, для чого слід буде вилучити землі у теперішніх власників та користувачів земельними ділянками, розташованими в межах та поза межами міста Люботин, а відтак порушить їх права.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Харківській області в судовому засіданні 20.03.2024 посилався на позицію, викладену у письмових поясненнях.

Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області явку свого представника в судове засідання 20.03.2024 не забезпечило, про причини неявки не повідомило. Про дату, час та місце судового засідання було повідомлено належним чином.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 20.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

Дослідне господарство "Комунар" (далі ДГ "Комунар") створене на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №732 від 23.06.1969, як експериментальна база "Комунар", яка на підставі наказу по Українській академії аграрних наук України №292 від 03.12.1991 перейменована на Дослідне господарство "Комунар" (п.1.1 Статуту).

Згідно з п.1.2 Статуту ДГ "Комунар" - сільськогосподарське підприємство, що є експериментально-виробничою базою Українського науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н.Соколовського з питань землеробства на основі високопродуктивного використання землі, майна, матеріальних та фінансових ресурсів.

Відповідно до п.1.8 Статуту згідно з Земельним кодексом України земля дослідному господарству надається для проведення дослідів, пропаганди передового досвіду і для ведення сільськогосподарського господарства. Вилучення у нього цінних продуктивних земель і земель дослідних полів не допускається. На базі дослідних господарств не можуть створюватись відособлені сільськогосподарські кооперативи, яким надаються земельні ділянки, що вилучаються зі складу земель господарства. Із його землеволодінь не вилучаються земельні ділянки для ведення селянського господарства.

Враховуючи зазначене, позивач мав статус дослідного господарства у складі науково-дослідної установи.

25.12.1992 Люботинською міською радою народних депутатів було прийнято рішення «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів».

Зокрема, у пункті 1.4 означеного рішення вказано про вилучення у ДГ "Комунар" орної землі площею 96,8 га, в тому числі під індивідуальну забудову поле №1 - 3,5 га та поле №2 - 9,9 га, під дачі поле №2 - 2,4 га, під підсобне господарство поле №2 - 2,0 га, під городи поле №2 - 7,0 га, поле №3 - 16,0 га, поле №4 - 26,2 га, поле №5 - 27,8 га, поле №3 - 2,0 га. В пункті 2 цього ж рішення про вилучення інших сільськогосподарських угідь площею 92,9 га, у тому числі: сіножаті - 35,7 га, пасовища - 14,7 га, ліси - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, болота - 4,2 га.

За повідомленням ГУ Держгеокадастру від 10.03.2017 в Управлінні ГУ Держгеокадастру обліковується проект землеустрою експериментальної бази "Комунар" (ДГ "Комунар"), розроблений в 1986 році республіканським проектним інститутом по землеустрою "Укрземпроект", Харківська філія.

Дослідним господарством "Комунар" з метою отримання державного акту на право постійного користування землею було отримано від Харківської філії інституту по землеустрою технічний звіт про корегування картографічних матеріалів минулих років по землекористуванню, розроблених в 1986 році.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, Харківською районною радою народних депутатів Харківського району Харківської області було надано ДГ "Комунар" в постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування (а.с.16-19 т.1).

Цілісний майновий комплекс ДГ "Комунар" на підставі постанови Кабінету Міністрів України №815 від 13.06.2002 був переданий зі сфери управління Української академії аграрних наук України до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації.

Відповідно до Статуту, затвердженого розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації №144 від 22.04.2016, ДП "Слобожанське" є правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства "Комунар", утвореного в результаті реорганізації ДГ "Комунар" Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім.О.Н.Соколовського" на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації №692 від 30.12.2005.

Згідно п.4.1. вказаного Статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до Статуту Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, товариство є місцевою громадською організацією, об`єднує риболовів-любителів з числа мешканців міста Люботина і громадян м. Харкова, бажаючих стати членами товариства з метою сприяння любительському і спортивному риболовству, охороні рибних запасів водоймища, їх примноження. Товариство є неприбутковою громадською організацією.

Згідно Режиму любительського рибальства в культурно-рибному господарстві Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка на водному об`єкті загальною площею 27 га, що розташований на території Люботинської міської ради Харківського району Харківської області, розробленого ПП "Рибопроектне науково-виробниче об`єднання" у 2012 році, погодженого Державним агентством рибного господарства України 01.08.2012 (далі - Режим), назва водного об`єкта - Верхній Старолюботинський ставок. Ставок розташований біля м. Люботин на території Люботинської міської ради Харківського району Харківської області.

Відповідно до вимог Режиму на вказаному водному об`єкті дозволяється здійснення любительського рибальства всім громадянам України, іноземним громадянам, а також особам без громадянства за спеціальним платним дозволом користувача.

Об`єднання громадян "Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка" (користувач) несе повну відповідальність за виконання рекомендацій, складених для цього Режиму КГР.

Листом №25 від 26.09.2016 позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію щодо підстав включення ставка площею 19,2344 га до меж м. Люботин Харківської області, наявності згоди ДП "Слобожанське" щодо вилучення ставка площею 19,2344 газ постійного користування останнього на користь Люботинської міської ради, наявності розпоряджень Харківської обласної державної адміністрації як органа управління підприємства вилучення ставка площею 19,2344 га у постійного землекористувача - ДП "Слобожанське" на користь Люботинської міської ради, підстави поставки ставка площею 19,2344 га на балансовий облік Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради, а також надати копію Проекту формування території та встановлення меж Люботинської міської ради.

Листом від 28.10.2016 №03-36/4417 Люботинська міська рада Харківської області повідомила позивача про те, що відповідно до Проекту формування меж сільських населених пунктів Люботинської міської ради, що був розроблений ХФ «Інститутом землеустрою УААН» в 1993 році, ставок «Старолюботинський» розташований в межах міста Люботин. Рішенням XI сесії XXI скликання Люботинської міської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» було вилучено з ДСП «Комунар» землі площею 92,9 га, в т.ч. і під водою. Про наявність розпоряджень щодо вилучення ставка з постійного користування ДСП «Комунар» на користь Люботинської міської ради запропоновано звернутися до Харківської обласної державної адміністрації. Даний водний об`єкт відповідно до затвердженого переліку майна комунальної власності територіальної громади м. Люботин знаходиться на балансі Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради. Даний перелік затверджується щорічно. Для надання копії Проекту формування території та встановлення меж Люботинської міської ради, запропоновано звернутися до відділу земельних відносин виконавчого комітету Люботинської міської ради за адресою: м. Люботин, вул. Слобожанська, 26 каб. № 17 для ознайомлення, оскільки надати копію немає технічної можливості. додатково повідомлено, що 1992 р. рішенням Харківської районної ради народних депутатів Харківської області було затверджено меж території базових рад народних депутатів та хід земельної реформи в районні, додатком до якого за Люботинською міською радою закріплено площа 10383 га, що свідчить про те, що площа ставка теж увійшла до меж міської ради.

Згідно з твердженнями позивача, з листа Люботинської міської ради Харківської області від 28.10.2016 йому стало відомо, що частину земель було вилучено на підставі рішення міської ради ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів".

Згідно листа Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського" НААН України від 23.12.2016 №1-04/1245 в наявній в інституту архівній документації щодо землекористування ДП «Комунар». Разом з тим у Інституту відсутні оригінали чи копії рішень УААН про надання згоди на вилучення земельних ділянок постійного користування ДП «Комунар».

В подальшому Державне підприємство "Слобожанське" звернулось із запитом до Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області.

Згідно листа Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 02.02.2017 №32-20.06-0.3-738/2-17 відповідно до наявних в Управлінні планово-картографічних матеріалів (проект встановлення меж сільських населених пунктів Люботинської міської ради Харківської області, що був розроблених ХФ "Інститут землеустрою УААН" 1993р.) та програми ведення державного земельного кадастру НКС запитувана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Люботинської міської ради Харківської області та відноситься до земель державної форми власності. Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, зазначена земельна ділянка розташована землях, що знаходяться у постійному користуванні ДГ "Комунар".

Також Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області було проінформовано, що будь-які дані щодо виконання рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» в частині виготовлення технічної документації та наступного оформлення права користування Люботинською міською радою Харківської області землю, в архіві Управління не обліковується.

Згідно листа Харківської районної ради Харківської області від 14.02.2017 №02-19/70 у районній раді відсутня будь-яка інформація щодо передачі 1820,9 га землі у постійне користування ДГ "Комунар".

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 10.03.2017 №9-2014,2-5393/0/19-17 "Про розгляд ухвали" за інформацією, наданою Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області, в управлінні обліковується Державний акт на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, виданий ДГ "Комунар" та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляються в разі виникнення права землекористування, яке на час виготовлення державного акту на право постійного користування у ДГ "Комунар" вже було. На території м. Люботин землекористування ДГ "Комунар" та ДП "Слобожанське" не обліковується. На території Люботинської міської ради відповідно до Державного акта на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994 знаходиться землекористування ДГ "Комунар".

За наявною в розпорядженні ГУ Держгеокадастру статистичною звітністю форми 6-зем станом на 01.01.2016 за позивачем на території Люботинської міської ради Харківської області обліковується землекористування в складі 472,95 га, до яких входять у тому числі водні об`єкти площею 19,2344 га.

Також Головне управління Держгеокадастру в Харківській області повідомило, що в управлінні обліковується проект землеустрою експериментальної бази "Комунар" (ДГ "Комунар"), розроблений республіканським проектним інститутом по землеустрою "Укрземпроект" Харківська філія в 1986 році, в якому визначена загальна площа, на яку розроблено проект, - 3364,3 га.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 03.05.2017 №18-20-0.23.062-146/126-17 відповідно до матеріалів державного земельного кадастру водний об`єкт на території Люботинської міської ради Харківської області розташовується за межами населених пунктів на території Люботинської міської ради Харківської області.

Згідно ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок, що використовуються ДП "Слобожанське" на праві постійного користування чітко визначені межі постійного землекористування підприємства, спірний водний об`єкт перебуває поза цими межами.

Зазначене підтверджується також викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, з якого вбачається, що спірний ставок "Старолюботинський" знаходиться за межами постійного користування ДП "Слобожанське", натомість в межах Акту постійного користування обліковується інший водний об`єкт, площа якого орієнтовно наближена до площі 19,2344 га.

Відповідно до Плану земельної ділянки під водоймою (Старолюботинський ставок) в м. Люботин Харківського району Харківської області, складеного сертифікованим інженером-землевпорядником ТОВ "СКІФ" Жерьобкіним О.В. площа спірного ставка "Старолюботинський" складає 31,6172 га, що значно перевищує площу водних об`єктів, які обліковуються за ДП "Слобожанське" згідно форми 6-зем.

Зокрема, земельна ділянка площею 0,4000 га (кадастровий номер 6311200000:88:001:0315) передана в оренду гр. Далеці О.Д.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6300049132013 від 18.03.2013, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності.

Відповідно до Витягу №628 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка є прибережною захисною смугою водойми (ставок "Старолюботинський") та розташована в місті Люботин, власником (розпорядником) є Люботинська міська рада.

Земельна ділянка площею 2,3 га (кадастровий номер 6311200000:01:033:0013) передана в оренду гр. Кудею О.С.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6301610692015 від 24.02.2015, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності.

Відповідно до Витягу №354 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка розташована вздовж ставка "Старолюботинський" в місті Люботин.

Вказане підтверджується також витягами з Публічної кадастрової карти України.

Аналогічними прикладами є земельні ділянки, передані Люботинською міською радою у приватну власність членам садівничих товариств "Пововєд", "Квітучій сад", "Дорожнік".

21.07.2021 на адресу Люботинської міської ради надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.07.2021 р. № 18- 20-11,2-5707/0/19-21, згідно якого повідомлено, що у зв`язку з набранням 27.05.2021 чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що перебувають у постійному користуванні. До листа долучено перелік земель, які залишаться у державній власності, як такі, що перебувають у постійному користуванні підприємств. Площа земель, що перебувають у постійному користуванні ДП "Слобожанське" та, відповідно, залишаються у державній власності складає 362,0976 га, а не 1820,9 га (згідно державного акту від 10.10.1994) та не 3364,3 га (згідно проекту землеустрою ДГ "Комунар", розробленого у 1986 році інститутом по землеустрою "Укрземпроект").

Не погодившись із рішенням від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 1.4 та пункту 2, ДП "Слобожанське" звернулося з цим позовом до суду та наголошує на наявності підстав для визнання його протиправним і скасування з тих підстав, що чинні на момент його прийняття норми Земельного кодексу України не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

15.03.1991 введено в дію Земельний кодекс України (далі - ЗК України).

Відповідно до п.5 постанови Верховної Ради УРСР №562-ХІІ від 18.12.1990 «Про порядок введення в дію Земельного Кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування.

Порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) врегульований у відповідній Інструкції, яка була затверджена Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993.

Згідно з п.1.6 Інструкції виготовлення державних актів на право приватної власності на землю, постійного користування землею та колективної власності на землю провадиться після винесення в натурі (на місцевість) меж земельних ділянок за проектами їх відведення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Так, оспорюване рішення Люботинської міської ради народних депутатів «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» було прийнято 25.12.1992, а Державний акт на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994 виданий позивачу майже через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992.

Доказів про прийняття рішення Люботинською міською радою Харківської області про виділення позивачу в постійне користування спірної земельної ділянки матеріали справи не містять.

Водночас, як було встановлено судом, 21.07.2021 на адресу Люботинської міської ради надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.07.2021 р. № 18- 20-11,2-5707/0/19-21, згідно якого повідомлено, що у зв`язку з набранням 27.05.2021 чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що перебувають у постійному користуванні. До листа долучено перелік земель, які залишаться у державній власності, як такі, що перебувають у постійному користуванні підприємств. Площа земель, що перебувають у постійному користуванні ДП "Слобожанське" та, відповідно, залишаються у державній власності складає 362,0976 га, а не 1820,9 га (згідно державного акту від 10.10.1994) та не 3364,3 га (згідно проекту землеустрою ДГ "Комунар", розробленого у 1986 році інститутом по землеустрою "Укрземпроект").

До того ж, згідно ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок, що використовуються ДП "Слобожанське" на праві постійного користування (додаток до вищевказаного листа) чітко визначені межі постійного землекористування підприємства, спірний водний об`єкт перебуває поза цими межами.

Відповідно до інформації, наданої Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області на запит виконкому Люботинської міської ради (лист від 14.03.2017 № 22-20.06-0.3-1178/2-17), ставок на в`їзді в місто Люботин знаходиться за межами міста Люботин. До вказаного листа додано скріншот з програми ведення державного земельного кадастру НКС. Згідно нанесеної на скріншоті межі населеного пункту за межами міста Люботина виявився не тільки ставок "Старолюботинський", а також і земельні ділянки, що передані Люботинською міською радою у власність та користування приватних осіб на підставі відповідних висновків державних органів, до компетенції яких належало управління у сфері земельних відносин.

Зокрема, земельна ділянка площею 0,4000 га (кадастровий номер 6311200000:88:001:0315) передана в оренду гр. Далеці О.Д.

Земельна ділянка площею 2,3 га (кадастровий номер 6311200000:01:033:0013) передана в оренду гр. ОСОБА_1 .

Вказане підтверджується також витягами з Публічної кадастрової карти України.

До того ж, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, наданої на виконання ухвали Люботинського міського суду Харківської області від 03.02.2017 (лист від 10.03.2017), в Управлінні обліковується Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994 р., виданий ДГ "Комунар". Згідно Державного акту землекористування ДГ "Комунар" площею 1820,9 га знаходиться за межами міста Люботин на території Люботинської міської ради, на території міста Люботин землекористування ДП "Комунар" не обліковується.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 02.02.2017, направленого на адресу заступника директора ДП "Слобожанське" Рєпніна Є.Ю., земельна ділянка водного об`єкту ставку "Старолюботинський" розташована за межами міста Люботин, відноситься до земель державної власності та перебуває у постійному користуванні ДП "Комунар".

Однак, згідно вищенаведених Витягів з Державного земельного кадастру та з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданих Управлінням Держземагенства у Харківському районі, земельна ділянка - прибережна захисна смуга водойми ставку "Старолюботинський" кадастровий номер 6311200000:88:001:0315 та земельна ділянка, розташована вздовж ставка "Старолюботинський" кадастровий номер 6311200000:01:033:0013, перебувають в межах міста Люботина та належать до комунальної власності.

Більш того, вказані документи не містять жодної інформації щодо перебування зазначених земельних ділянок у постійному користуванні або щодо інших обмежень, пов 'язаних з цим.

На виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 Головне управління Держгеокадастру в Харківській області надано до суду архівний примірник Проекта внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області (1986 р.), Технічний звіт з перенесення в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області, Генеральний план організації території (інв.№2456/2), План влаштування території І-ІІ черги, Технологічна характеристика полів сівозмін, робочих та інших виробничих ділянок (інв.№2473/10), копія розбивного креслення перенесення проекту в натуру (інв.№2487).

Згідно змісту п.п. 1.1.-1.2. Розділу І Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області (надалі - Проект), за господарством (ЕБ «Комунар») станом на 1986 рік за господарством закріплено всього земель 3398,8 га (п.п.4), з них захисних лісних насаджень - 119,2 га (п.п.9).

Зазначений Проект внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського райони розроблений на перспективу до 1995 року з видаленням 1-ї черги освоєння на 1990 рік.

Пункт 1.3. Розділу І Проекту, містить Таблицю 1 «Характеристика складу угідь» відповідно якої землі, що перебували у користуванні господарства (ЕБ «Комунар») станом на 1986 рік складались серед іншого з рілля - 2537.8 га., сіножаті - 51,1 га., пасовища - 179,9 га., лісні площі -143,1 га., болота - 14,1 га., під водоймами - 42.1 га., а всього закріпленої землі - 3398.8 га.

Вказані показники станом на 1986 рік також містяться в Додатку 1 до Проекту «Завдання на складання проекту внутрігосподарського землевпорядного колгоспу/ радгоспу/експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області.

При цьому відповідно до Проекту планувалось довести обсяг земель на кінець проектного періоду (1995 р.) до 3343.3 га., з яких рілля - 2570,9 га., сіножаті - 48.9 га., пасовища - 187,8 га., лісні площі -151,3 га., болота - 13.3 га., під водоймами - 46.8 га.

Відповідно до п.1.6. Розділу І «Організація угідь» Проекту зазначено, що крім сільськогосподарських угідь на території господарства маються болота, яри, ліси та інші несільськогосподарські угіддя. Болота загальною площею 13.3 га. розташовані в заплаві р. Уди та на проектний період зберігаються. Ліси господарства площею 197.8 га. виконують протиерозійну функцію.

В Проекті також наявна копія рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 №1231, відповідно до якого виконком вирішив погодитись з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області та дозволено господарству здійснити проект.

У відповідності до Технічного звіту з перенесення в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області, у жовтні - листопаді 1986 року вищезазначений Проект перенесений в натурі в повному обсязі, тобто проект реалізований.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, ДГ "Комунар" було надано в постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Водночас, ГУ Держгеокадастру у листі від 10.03.2017 підтвердило, що вказаний державний акт обліковується та є дійсним.

З огляду на встановлені вище обставини, оскільки виконавчим комітетом Харківської районної ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 №1231 вирішено погодитись з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області та дозволено господарству здійснити Проект, який в подальшому був перенесений в натурі в повному обсязі, суд дійшов висновку, що Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, виданим у встановленому порядку підтверджено, що право користування земельними ділянками у позивача було належним чином у подальшому оформлено.

Так, на час надання позивачу права постійного користування земельною ділянкою діяв Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав наступне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання земельної ділянки позивачеві). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Згідно з приписами статті 13 Земельного кодексу Української РСР земля в Українській РСР надалась в користування, зокрема, колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам.

За приписами статті 15 Земельного кодексу Української РСР земля надається в безстрокове або тимчасове користування.

Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

За вимогами статті 16 Земельного кодексу Української РСР надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.

За приписами статті 37 Земельного кодексу Української РСР вилучення земельної ділянки чи її частини для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом.

Вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, із земель, що мають культурне або наукове значення, допускається лише у випадках особливої необхідності.

Вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, може провадитися тільки за згодою загальних зборів членів колгоспів або зборів уповноважених, а з земель, які є в користуванні радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій, установ союзного або республіканського підпорядкування, - за погодженням із землекористувачами та з відповідними міністерствами, державними комітетами і відомствами Союзу РСР, Української РСР або іншої союзної республіки (стаття 40 Земельного кодексу Української РСР).

Відповідно до ч.1 ст.27 ЗК України (тут і далі у редакції станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

Статтею 31 ЗК України унормовано, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передач їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу.

Відповідно до ст.33 ЗК України вилучення земель сільськогосподарських науково дослідних установ для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв`язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, не допускається.

Отже вказаним законом заборонено вилучення як земель сільськогосподарських науково-дослідних установ так і дослідних полів цих установ.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994 землю надано у постійне користування для проведення науково-дослідних робіт та ведення сільськогосподарського виробництва.

Як уже було встановлено судом, згідно пункту 1.2 Статуту Дослідного господарства «Комунар» останній є експериментально-виробничою базою науково-дослідного інституту, тобто на позивача поширюється охоронна дія статті 33 ЗК України.

Разом з цим, за висновком суду, прийняття Люботинською міською радою народних депутатів рішення від 25.12.1992 про вилучення у ДГ "Комунар" земель свідчить про визнання відповідачем факту, що позивач на час прийняття означеного рішення був землекористувачем відповідних земель.

Крім того, з аналізу вищезазначених статей вбачається, що вилучення земельної ділянки з власності або користування можливе лише за згодою власника або користувача.

Статтею 19 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (тут і далі у редакції станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) Ради народних депутатів правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Відповідно до ст.22 означеного Закону рішення Ради набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не встановлено іншого строку введення цих рішень у дію. Рішення Ради не повинні суперечити Конституції України і чинним законам.

Як убачається з тексту оскаржуваного рішення ради від 25.12.1992 та витягу з протоколу засідання сесії міської ради від 25.12.1992, вилучення земель відбулось на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на вилучення у нього із користування будь-яких земельних ділянок. У судовому порядку питання про вилучення земель із користування позивача не вирішувалось.

Вказані обставини сторонами не спростовані.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Водночас суд звертає увагу на ту обставину, що згідно змісту п.п.1.1.-1.2. Розділу І Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області, за господарством «Комунар» станом на 1986 рік закріплено всього земель 3398,8 га (п.п.4), з них захисних лісних насаджень - 119,2 га (п.п.9).

Згідно пункту 1.3. Розділу І Проекту, містить Таблицю 1 «Характеристика складу угідь» відповідно якої землі, що перебували у користуванні господарства (ЕБ «Комунар») станом на 1986 рік складались серед іншого з рілля - 2537.8 га., сіножаті - 51,1 га., пасовища - 179,9 га., лісні площі -143,1 га., болота - 14,1 га., під водоймами - 42.1 га., а всього закріпленої землі - 3398.8 га.

При цьому, відповідно до Проекту планувалось довести обсяг земель на кінець проектного періоду (1995 р.) до 3343.3 га., з яких рілля - 2570,9 га., сіножаті - 48.9 га., пасовища - 187,8 га., лісні площі -151,3 га., болота - 13.3 га., під водоймами - 46.8 га.

Водночас, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, ДГ "Комунар" отримало в постійне користування лише 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування.

До того ж, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, наданої на виконання ухвали Люботинського міського суду Харківської області від 03.02.2017 (лист від 10.03.2017), в Управлінні обліковується Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994 р., виданий ДГ "Комунар". Згідно вказаного Державного акту землекористування ДГ "Комунар" площею 1820,90 га знаходиться за межами міста Люботин на території Люботинської міської ради, на території міста Люботин землекористування ДП "Комунар" не обліковується.

В свою чергу, Державного акту на право постійного користування землею про надання ДГ "Комунар" в постійне користування землі у загальному розмірі 3398,8 га згідно Проекту матеріали справи не містять.

У пункті 1.4 рішення Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" вказано про вилучення у ДГ "Комунар" орної землі площею 96,8 га, а в пункті 2 цього ж рішення - про вилучення інших сільськогосподарських угідь у ДГ "Комунар" площею 92,9 га, в тому числі: сіножаті - 35,7 га, пасовища - 14,7 га, ліси - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, болота - 4,2 га.

При цьому, в матеріалах справи відсутня інформація, в межах якої ділянки були здійснені такі вилучення, а саме: в межах землі площею 3398.8 га, передбаченою Проектом, чи в межах землі площею 1820,90 га, наданою на підставі Державного акту на право постійного користування землею.

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 24.05.2022 у справі № 910/3100/21.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Так, у постанові від 05.11.2019 по справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказує, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 9901/258/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17 зазначено: «Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку».

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02).

Позов у цій справі поданий у зв`язку з незаконним, на думку позивача, прийняттям Люботинською міською радою Харківської області рішення від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське".

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення ради від 25.12.1992 та витягу з протоколу засідання сесії міської ради від 25.12.1992, вилучення земель відбулось на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі.

Згідно нанесеної на скріншоті межі населеного пункту за межами міста Люботина виявився не тільки ставок "Старолюботинський", а також і земельні ділянки, що передані Люботинською міською радою у власність та користування приватних осіб на підставі відповідних висновків державних органів, до компетенції яких належало управління у сфері земельних відносин. Зокрема, земельна ділянка площею 0,4000 га (кадастровий номер 6311200000:88:001:0315) передана в оренду гр. Далеці О.Д. Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6300049132013 від 18.03.2013, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності. Відповідно до Витягу №628 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка є прибережною захисною смугою водойми (ставок "Старолюботинський") та розташована в місті Люботин, власником (розпорядником) є Люботинська міська рада. Земельна ділянка площею 2,3 га (кадастровий номер 6311200000:01:033:0013) передана в оренду гр. ОСОБА_1 . Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6301610692015 від 24.02.2015, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності. Відповідно до Витягу №354 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка розташована вздовж ставка "Старолюботинський" в місті Люботин. Вказане підтверджується також витягами з Публічної кадастрової карти України. Аналогічними прикладами є земельні ділянки, передані Люботинською міською радою у приватну власність членам садівничих товариств "Пововєд", "Квітучій сад", "Дорожнік".

Відтак, вилучення спірних земель відбулось для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі. В подальшому, як свідчать матеріали справи, відповідні земельні ділянки були передані в користування іншим особам.

В свою чергу ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі №912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21.

За висновком суду, позивачем у цій справі обрано не ефективний спосіб захисту, оскільки задоволення відповідної вимоги не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Згідно статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

В такому випадку, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (п. 146,147 постанови ВП ВС від 23.11.2021 року по справі №359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Крім того, у п.109 Постанови ВП ВС від 23.11.2021 по справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (провадження №12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19, пункт 52)).

Верховний Суд також враховує, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №917/304/21, від 19.01.2022 у справі №910/6899/21.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову Державного підприємства "Слобожанське" до Люботинської міської ради Харківської області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське".

Разом з цим, відповідачем та 3-ю особою (Товариством риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка) було заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, оскільки судом відмовлено в позові з підстав його необґрунтованості, наразі відсутні правові підстави для розгляду клопотання про застосування позовної давності.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, із врахуванням приписів ст.129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору покладається на позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Державного підприємства "Слобожанське", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківська обласна державна адміністрація, до Люботинської міської ради Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідача Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "01" квітня 2024 р.

Суддя Т.О. Пономаренко


Суд	Господарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення	20.03.2024
Оприлюднено	04.04.2024
Номер документу	118070141
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Пономаренко Т.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 20.03.2024 по справі 630/832/16-аГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —630/832/16-а

Рішення від 20.03.2024

Рішення
від 20.03.2024 по справі 630/832/16-а
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ