Постанова

від 25.07.2024 по справі 630/832/16-а

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року м. Харків Справа № 630/832/16-а

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.;

за участі секретаря судового засідання Голозубової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№998Х/2) Державного підприємства «Слобожанське» на рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі №630/832/16-а (повний текст рішення складено 01.04.2024 суддею Пономаренко Т.О. у приміщенні Господарського суду Харківської області)

за позовом Державного підприємства «Слобожанське», смт.Коротич Харківського району Харківської області,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача,- Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків,

до Люботинської міської ради, м.Люботин Харківської області,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, м.Люботин Харківської області,

2) Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, м.Харків,

3) Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, м.Люботин Харківської області,

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Державне підприємство «Слобожанське», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківської обласної державної адміністрації, звернулося до Люботинського міського суду Харківської області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, з позовом до Люботинської міської ради Харківської області про (з урахуванням уточнень) визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП «Слобожанське».

Позов обґрунтовано тим, що ДП «Слобожанське» (колишнє найменування ДСП «Комунар») є користувачем суміжної до м.Люботин Харківської області земельної ділянки відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60 від 10.10.1994. Під час проведення інвентаризації земель, що знаходяться в постійному користуванні підприємства, позивач дізнався з листа Люботинської міської ради Харківської області від 28.10.2016 про те, що частину земель вилучено на підставі рішення від 25.12.1992. Позивач зазначав, що положення Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб.

Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині пункту 2 щодо вилучення в ДСГ «Комунар» землі під водою (ставок), площею 20,1 га. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 постанову Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 скасовано, позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасовано, а справу №630/832/16-а направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2021 справу №630/832/16-а передано до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області 20.09.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022, у задоволенні позову відмовлено з підстав спливу позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 07.09.2022 касаційну скаргу Державного підприємства «Слобожанське» задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2021 у справі №630/832/16-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Судом касаційної інстанції зазначено, що судами не дотримано вимог частини 1 ст.261 Цивільного кодексу України, а також не досліджено належним чином початку перебігу позовної давності, тобто не встановлено, коли саме позивач дізнався або мав об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.05.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у даній справі, у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності відмовлено. У задоволенні заяви 3-ї особи (Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка) про застосування позовної давності відмовлено. Позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині, що стосується Державного підприємства «Слобожанське», а саме, про вилучення із користування Державного господарства «Комунар» усього орної землі 98,8 га (пункт 1.4 Рішення) та інші сільськогосподарські угіддя, площею 92,9 га (пункт 2 Рішення). Стягнуто з Люботинської міської ради Харківської області на користь Державного підприємства «Слобожанське» судовий збір в сумі 1378,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що Люботинська міська рада народних депутатів Харківської області при прийнятті оспорюваного рішення порушила вимоги Земельного кодексу України 1990 року, а також не врахувала обставини виникнення у позивача прав землекористувача та їх існування станом на 25.12.1992. Суд першої інстанції також зазначив, що цей спір стосується захисту права власності на земельні ділянки, у тому числі земельні ділянки водного фонду, які були незаконно вилучені згідно з рішенням органу місцевого самоврядування. Посилаючись на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, суд першої інстанції зазначив, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача щодо пропуску позовної давності та дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2023 касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі №630/832/16-а скасовано, справу №630/832/16-а передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Скасовуючи зазначені судові акти, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ДП «Слобожанське», не встановили обставини на підставі поданих сторонами доказів щодо виділення земельної ділянки позивачу, не надали правової оцінки доводам відповідача щодо не підтвердження позивачем обставин виділення земельної ділянки позивачу та не звернули увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею виданий позивачу через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992. Надаючи оцінку оспорюваному рішенню відповідача від 25.12.1992 щодо вилучення із користування ДГ «Комунар» земельної ділянки, зазначив, що суди першочергово повинні були встановити, чи порушено право позивача оспорюваним рішенням відповідача, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо мав місце факт порушення права. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно з`ясувати, чи порушено право позивача у зв`язку з прийняттям відповідачем оспорюваного рішення та у разі встановлення факту порушення встановити і перевірити, чи обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, і залежно від установленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник та які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі №630/832/16-а у задоволенні позову Державного підприємства «Слобожанське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківська обласна державна адміністрація, до Люботинської міської ради Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, про визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський мотивував його тим, що позивач мав статус дослідного господарства у складі науково-дослідної установи. Згідно з пунктом 1.2 Статуту Дослідного господарства «Комунар» останній є експериментально-виробничою базою науково-дослідного інституту, тобто на позивача поширюється охоронна дія статті 33 Земельного кодексу України. Оскільки виконавчим комітетом Харківської районної ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 №1231 вирішено погодитись з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області та дозволено господарству здійснити Проект, який у подальшому був перенесений в натурі у повному обсязі, господарський суд дійшов висновку, що Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, виданим у встановленому порядку, підтверджено, що право користування земельними ділянками у позивача було належним чином у подальшому оформлено. Господарським судом встановлено, що оспорюване рішення Люботинської міської ради народних депутатів «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» прийнято 25.12.1992, а Державний акт на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994 виданий позивачу майже через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992. Доказів про прийняття рішення Люботинською міською радою Харківської області про виділення позивачу в постійне користування спірної земельної ділянки матеріали справи не містять. З тексту оскаржуваного рішення ради від 25.12.1992 та витягу з протоколу засідання сесії міської ради від 25.12.1992 убачається, що вилучення земель відбулось на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі. У свою чергу, матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на вилучення у нього із користування будь-яких земельних ділянок. У судовому порядку питання про вилучення земель із користування позивача не вирішувалось. Разом з цим, у матеріалах справи відсутня інформація, в межах якої ділянки були здійснені такі вилучення, а саме: в межах землі, площею 3398,8 га, передбаченою Проектом, чи в межах землі, площею 1820,90 га, наданою на підставі Державного акту на право постійного користування землею. Щодо належності обраного способу захисту господарський суд зазначив, що позивачем у даній справі обрано не ефективний спосіб захисту, оскільки задоволення відповідної вимоги не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду. Ураховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Разом з цим, розглянувши клопотання про застосування строку позовної давності, господарський суд зазначив про відсутність правових підстав для розгляду клопотання про застосування позовної даності, оскільки судом відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості. Аналізуючи судову практику, на яку посилалися сторони, господарський суд зазначив, що кожен правовий висновок Верховного Суду оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору, і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, ураховуючи, що господарським судом надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд зазначив про недоцільність наведення у судовому рішенні аналізу всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

Державне підприємство «Слобожанське» з рішенням господарського суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі №630/832/16-а та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати частину рішення ХІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель з користування господарств радгоспів», а саме, пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП «Слобожанське».

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає таке:

- висновки господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а при прийнятті оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального права і неправильно застосовані норми матеріального права, а також не враховані висновки Верховного Суду;

-господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не ураховано питання вірогідності доказів, зокрема, ураховуючи зміст Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області (1986) слід дійти висновку, що факт перебування земель у постійному користуванні позивача на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення більш вірогідний та мав місце, натомість наведені відповідачем твердження щодо відсутності земель у позивача не підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами;

-вилучення земельної ділянки з власності або постійного користування можливо лише у землеволодільця або землекористувача, а відповідно до оскаржуваного рішення землі вилучаються з користування ДГ «Комунар», що свідчить про визнання відповідачем факту постійного користування земельною ділянкою позивачем, тоді як дозволу на вилучення вказаних земельних ділянок від позивача отримано не було, а в судовому порядку вказане питання не вирішувалось;

-статтею 33 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ встановлювалась пряма заборона щодо вилучення земель дослідних полів науково-дослідних установ, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв`язку, трубопроводів, як убачається з оскаржуваного рішення, землі вилучалися для задоволення потреб громадян, тому при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, порушивши встановлену законом заборону, тому рішення органу місцевого самоврядування є протиправним та підлягає скасуванню;

-обраний позивачем спосіб захисту порушеного права на землю шляхом скасування оскаржуваного рішення є ефективним способом захисту, оскільки призведе до поновлення порушеного права постійного землекористувача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №630/832/16-а, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №630/832/16-а.

24.04.2024 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Слобожанське» на рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі №630/832/16-а. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 13.06.2024 о 10:00 годині.

22.05.2024 через систему «Електронний суд» та 03.06.2024 поштою до суду від Люботинської міської ради Харківської області надійшов відзив (вх.№7124, 7631) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідно до підпункту 1.4 пункту 1 та пункту 2 оскаржуваного рішення землі вилучалися з фактичного користування дослідного господарства «Комунар», про вилучення земель з постійного користування у рішенні мова не йшла, будь-яких посилань на наявність у позивача права постійного користування в рішенні не міститься у зв`язку з відсутністю на час прийняття рішення у дослідного господарства такого права, посвідченого державним актом у встановленому порядку. Також зазначає, що рішення «Про вилучення земель з користування господарств радгоспів» прийнято Люботинською міською радою 25.12.1992, тобто майже через 2 роки до реєстрації Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, на який посилається позивач як на підставу виникнення права постійного користування земельною ділянкою у ДСП «Комунар». Беручи до уваги положення ст.22 Земельного кодексу України, у редакції 1990 року, відповідно до яких право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, оскаржуване рішення не порушує право постійного землекористування ДСП «Комунар» у зв`язку з його відсутністю на час прийняття рішення. Також зазначає, що під час розгляду справи позивачем не надано доказів того, в межах якої ділянки були здійснені вилучення, а саме: в межах землі, площею 3398,8 га, передбаченою Проектом, чи в межах землі, площею 1820,90 га, наданою на підставі Державного акту на право постійного користування землею. Більше того, за відсутності проекту відведення земельної ділянки та винесення її меж в натурі (на місцевості) немає будь-якою можливості визначити, де саме знаходиться земельна ділянка (водойма) та в яких межах вони перебувають, тобто відсутня можливість ідентифікувати вказані об`єкти на місцевості. Також посилається на інші обставини, зокрема, і щодо неефективності обраного позивачем способу захисту у даній справі. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

10.06.2024 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання (вх.№7896) про проведення судового засідання від 13.06.2024 на 10:00 год. за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Про дату та час проведення наступного судового засідання повідомити Головне управління у встановленому законодавством порядку.

11.06.2024 від Харківської обласної державної адміністрації через систему «Електронний суд» надійшла заява (вх.№7949) про проведення судового засідання 13.06.2024 у даній справі без участі представника ХОД(В)А за наявними матеріалами справи.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024 у зв`язку з відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Відповідно до положень частини 14 ст.32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

У судовому засіданні 13.06.2024 позивач вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечувала з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 25.07.2024 до 10:30 год. Засідання відбудеться у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Зобов`язано Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка зареєструвати електронний кабінет в системі «Електронний суд».

18.07.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області через систему «Електронний суд» надійшло клопотання (вх.№9488) про проведення судового засідання від 25.07.2024 на 10:30 год. за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Судове засідання 25.07.2024 продовжене зі стадій, на якій було оголошено перерву.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає таке.

Дослідне господарство «Комунар» (далі - ДГ «Комунар») створене на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №732 від 23.06.1969, як експериментальна база «Комунар», яка на підставі наказу по Українській академії аграрних наук України №292 від 03.12.1991 перейменована на Дослідне господарство «Комунар» (пункт 1.1 Статуту).

Згідно з пунктом 1.2 Статуту ДГ «Комунар» - сільськогосподарське підприємство, що є експериментально-виробничою базою Українського науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії ім.О.Н.Соколовського з питань землеробства на основі високопродуктивного використання землі, майна, матеріальних та фінансових ресурсів.

У пункті 1.8 Статуту зазначено, що згідно з Земельним кодексом України земля дослідному господарству надається для проведення дослідів, пропаганди передового досвіду і для ведення сільськогосподарського господарства. Вилучення у нього цінних продуктивних земель і земель дослідних полів не допускається. На базі дослідних господарств не можуть створюватись відособлені сільськогосподарські кооперативи, яким надаються земельні ділянки, що вилучаються зі складу земель господарства. Із його землеволодінь не вилучаються земельні ділянки для ведення селянського господарства.

Отже, позивач мав статус дослідного господарства у складі науково-дослідної установи.

25.12.1992 Люботинською міською радою народних депутатів прийнято рішення «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів». Зокрема, у пункті 1.4 рішення вказано про вилучення у ДГ «Комунар» орної землі, площею 96,8 га, у тому числі під індивідуальну забудову поле №1 - 3,5 га та поле №2 - 9,9 га, під дачі поле №2 - 2,4 га, під підсобне господарство поле №2 - 2,0 га, під городи поле №2 - 7,0 га, поле №3 - 16,0 га, поле №4 - 26,2 га, поле №5 - 27,8 га, поле №3 - 2,0 га. У пункті 2 цього ж рішення про вилучення інших сільськогосподарських угідь, площею 92,9 га, у тому числі: сіножаті - 35,7 га, пасовища - 14,7 га, ліси - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, болота - 4,2 га.

За повідомленням Головного управління Держгеокадастру від 10.03.2017 в управлінні обліковується проект землеустрою експериментальної бази «Комунар» (ДГ «Комунар»), розроблений у 1986 році республіканським проектним інститутом по землеустрою «Укрземпроект», Харківська філія.

З метою отримання державного акту на право постійного користування землею Дослідним господарством «Комунар» отримано від Харківської філії інституту по землеустрою технічний звіт про корегування картографічних матеріалів минулих років по землекористуванню, розроблених у 1986 році.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, Харківською районною радою народних депутатів Харківського району Харківської області надано ДГ «Комунар» у постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування (а.с.16-19, том 1).

Цілісний майновий комплекс ДГ «Комунар» на підставі постанови Кабінету Міністрів України №815 від 13.06.2002 переданий зі сфери управління Української академії аграрних наук України до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації.

Відповідно до Статуту, затвердженого розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації №144 від 22.04.2016, ДП «Слобожанське» є правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства «Комунар», утвореного в результаті реорганізації ДГ «Комунар» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім.О.Н.Соколовського» на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації №692 від 30.12.2005.

Згідно з пунктом 4.1 вказаного Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до Статуту Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка товариство є місцевою громадською організацією, об`єднує риболовів-любителів з числа мешканців міста Люботина і громадян м.Харкова, бажаючих стати членами товариства з метою сприяння любительському і спортивному риболовству, охороні рибних запасів водоймища, їх примноження. Товариство є неприбутковою громадською організацією.

Відповідно до Режиму любительського рибальства в культурно-рибному господарстві Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка на водному об`єкті, загальною площею 27 га, що розташований на території Люботинської міської ради Харківського району Харківської області, розробленого ПП «Рибопроектне науково-виробниче об`єднання» у 2012 році, погодженого Державним агентством рибного господарства України 01.08.2012 (далі - Режим), назва водного об`єкта - Верхній Старолюботинський ставок. Ставок розташований біля м.Люботин на території Люботинської міської ради Харківського району Харківської області.

Згідно з вимогами Режиму на вказаному водному об`єкті дозволяється здійснення любительського рибальства всім громадянам України, іноземним громадянам, а також особам без громадянства за спеціальним платним дозволом користувача.

Об`єднання громадян «Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка» (користувач) несе повну відповідальність за виконання рекомендацій, складених для цього Режиму КГР.

Позивач листом за вих.№25 від 26.09.2016 звернувся до відповідача з проханням надати інформацію щодо підстав включення ставка, площею 19,2344 га, до меж м.Люботин Харківської області, наявності згоди ДП «Слобожанське» щодо вилучення ставка, площею 19,2344 га, з постійного користування останнього на користь Люботинської міської ради, наявності розпоряджень Харківської обласної державної адміністрації як органа управління підприємства вилучення ставка, площею 19,2344 га, у постійного землекористувача - ДП «Слобожанське» на користь Люботинської міської ради, підстави постановки ставка, площею 19,2344 га, на балансовий облік Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради, а також надати копію Проекту формування території та встановлення меж Люботинської міської ради.

Люботинська міська рада Харківської області листом від 28.10.2016 за вих.№03-36/4417 повідомила позивача про те, що відповідно до Проекту формування меж сільських населених пунктів Люботинської міської ради, що розроблений ХФ «Інститутом землеустрою УААН» у 1993 році, ставок «Старолюботинський» розташований у межах міста Люботин. Рішенням XI сесії XXI скликання Люботинської міської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» вилучено з ДСП «Комунар» землі, площею 92,9 га, у тому числі і під водою. Про наявність розпоряджень щодо вилучення ставка з постійного користування ДСП «Комунар» на користь Люботинської міської ради запропоновано звернутися до Харківської обласної державної адміністрації. Даний водний об`єкт відповідно до затвердженого переліку майна комунальної власності територіальної громади м.Люботин знаходиться на балансі Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради. Даний перелік затверджується щорічно. Для надання копії проекту формування території та встановлення меж Люботинської міської ради, запропоновано звернутися до відділу земельних відносин виконавчого комітету Люботинської міської ради за адресою: м.Люботин, вул. Слобожанська, 26 каб. №17 для ознайомлення, оскільки надати копію немає технічної можливості. Додатково повідомлено, що 1992 року рішенням Харківської районної ради народних депутатів Харківської області затверджено межі території базових рад народних депутатів та хід земельної реформи в районні, додатком до якого за Люботинською міською радою закріплена площа 10383 га, що свідчить про те, що площа ставка теж увійшла до меж міської ради (а.с.5, том 1).

Позивач зазначає, що з листа Люботинської міської ради Харківської області від 28.10.2016 йому стало відомо, що частину земель вилучено на підставі рішення міської ради ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів».

Відповідно до листа Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім.О.Н.Соколовського» НААН України від 23.12.2016 за вих.№1-04/1245 повідомлено ДП «Солобожанське», що у наявній в Інституті архівній документації відсутні оригінали чи копії технічної документації щодо землекористування по ДП «Комунар». Разом з тим, в архіві Інституту відсутні оригінали чи копії рішень Української академії аграрних наук України про надання згоди на вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Комунар» (а.с.76, том 1).

Згідно з листом Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 02.02.2017 №32-20.06-0.3-738/2-17 Управління надало інформацію ДП «Слобожанське», зазначивши, що відповідно до наявних в Управлінні планово-картографічних матеріалів (проект встановлення меж сільських населених пунктів Люботинської міської ради Харківської області, що був розроблений ХФ «Інститут землеустрою УААН» 1993 року) та програми ведення державного земельного кадастру НКС, запитувана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Люботинської міської ради Харківської області та відноситься до земель державної форми власності. Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, зазначена земельна ділянка розташована землях, що знаходяться у постійному користуванні ДГ «Комунар». Будь-які дані щодо виконання рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині виготовлення технічної документації та наступного оформлення права користування Люботинською міською радою Харківської області землю, в архіві Управління не обліковується (а.с.48, том 1).

Відповідно до листа Харківської районної ради Харківської області від 14.02.2017 №02-19/70 у Харківській районній раді відсутня будь-яка інформація щодо передачі 1820,9 га землі у постійне користування ДГ «Комунар» (а.с.102, том 1).

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 10.03.2017 №9-2014,2-5393/0/19-17 «Про розгляд ухвали» за інформацією, наданою Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області, в управлінні обліковується Державний акт на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, виданий ДГ «Комунар» та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляються в разі виникнення права землекористування, яке на час виготовлення державного акту на право постійного користування у ДГ «Комунар» вже було. На території м.Люботин землекористування ДГ «Комунар» та ДП «Слобожанське» не обліковується. На території Люботинської міської ради відповідно до Державного акта на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994 знаходиться землекористування ДГ «Комунар» на площу 1820,9 га. Після зміни землекористування на підставі відповідних розпоряджень Харківської районної державної адміністрації - землекористування складає 472,95 га. Склад угідь земель, які визначені на території Люботинської міської ради надається у розрізі інформації статистичної звітності форми 6-зем станом на 01.01.2016. Крім того, у Управлінні Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області обліковується проект землеустрою експериментальної бази «Комунар» (ДГ «Комунар»), розроблений республіканським проектним інститутом по землеустрою «Укрземпроект» Харківська філія у 1986 році, в якому зазначена загальна площа, на яку розроблений проект, - 3364, 3 га (а.с.117-118, том 1).

У листі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 03.05.2017 №18-20-0.23.062-146/126-17 зазначено, що відповідно до матеріалів державного земельного кадастру водний об`єкт на території Люботинської міської ради Харківської області розташовується за межами населених пунктів на території Люботинської міської ради Харківської області (а.с.59, том 2).

Згідно з ситуаційною схемою розміщення земельних ділянок, що використовуються ДП «Слобожанське» на праві постійного користування, визначені межі постійного землекористування підприємства, спірний водний об`єкт перебуває поза цими межами.

Зазначене підтверджується також викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, з якого убачається, що спірний ставок «Старолюботинський» знаходиться за межами постійного користування ДП «Слобожанське», натомість, у межах Акту постійного користування обліковується інший водний об`єкт, площа якого орієнтовно наближена до площі 19,2344 га.

Відповідно до Плану земельної ділянки під водоймою (Старолюботинський ставок) у м.Люботин Харківського району Харківської області, складеного сертифікованим інженером-землевпорядником ТОВ «Скіф» Жерьобкіним О.В. площа спірного ставка «Старолюботинський» складає 31,6172 га, що значно перевищує площу водних об`єктів, які обліковуються за ДП «Слобожанське» згідно з формою 6-зем.

У листі від 14.03.2017 за вих.№22-20.06-0.3-1178/2-17 Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області на запит виконкому Люботинської міської ради (лист) зазначено, що відповідно до програми ведення державного земельного кадастру НКС водний об`єкт на території Люботинської міської ради (ставок на в`їзді в місто Люботин, вул.Полтавський шлях) розташовується за межами населеного пункту на території Люботинської міської ради Харківської області. У додатках зазначено, що до вказаного листа додано скріншот з програми ведення державного земельного кадастру НКС (а.с.11, том 2).

Згідно з нанесеною на скріншоті межею населеного пункту за межами міста Люботина є не тільки ставок «Старолюботинський», а також і земельні ділянки, що передані Люботинською міською радою у власність та користування приватних осіб на підставі відповідних висновків державних органів, до компетенції яких належало управління у сфері земельних відносин (а.с.12, том 2).

Зокрема, земельна ділянка, площею 0,4000 га (кадастровий номер 6311200000:88:001:0315), передана в оренду гр. ОСОБА_1. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6300049132013 від 18.03.2013, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності. Відповідно до витягу №628 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка є прибережною захисною смугою водойми (ставок «Старолюботинський») та розташована в місті Люботин, власником (розпорядником) є Люботинська міська рада (а.с.13-20, том 2).

Земельна ділянка, площею 2,3 га (кадастровий номер 6311200000:01:033:0013), передана в оренду гр.ОСОБА_2. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6301610692015 від 24.02.2015, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності. Відповідно до витягу №354 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка розташована уздовж ставка «Старолюботинський» в місті Люботин. Вказане підтверджується також витягами з Публічної кадастрової карти України (а.с.21-24, том 2).

Аналогічними прикладами є земельні ділянки, передані Люботинською міською радою у приватну власність членам садівничих товариств «Почвовєд», «Квітучий сад», «Дорожник».

Листом від 15.07.2021 за вих.№18-20-11,2-5707/0/19-21 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило Люботинську міську раду, що у зв`язку з набранням 27.05.2021 чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що перебувають у постійному користуванні. До листа долучено перелік земель, які залишаться у державній власності як такі, що перебувають у постійному користуванні підприємств. Площа земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Слобожанське» та, відповідно, залишаються у державній власності, складає 362,0976 га (а.с.7-25, том 5).

Не погодившись із рішенням від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині пункту 1.4 та пункту 2, ДП «Слобожанське» звернулося з даним позовом до господарського суду, наголошуючи на наявності підстав для визнання його протиправним і скасування з тих підстав, що чинні на момент прийняття рішення норми Земельного кодексу України не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб.

Надаючи оцінку висновкам господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає таке.

15.03.1991 введено в дію Земельний кодекс України.

Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради УРСР №562-ХІІ від 18.12.1990 «Про порядок введення в дію Земельного Кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування.

Порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) урегульований у відповідній Інструкції, яка затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993.

Згідно з пунктом 1.6 Інструкції виготовлення державних актів на право приватної власності на землю, постійного користування землею та колективної власності на землю провадиться після винесення в натурі (на місцевість) меж земельних ділянок за проектами їх відведення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 22 Земельного кодексу України 1990 року встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Оспорюване рішення Люботинської міської ради народних депутатів «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» прийнято 25.12.1992, Державний акт на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 виданий позивачу 10.10.1994, тобто майже через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992.

Доказів про прийняття рішення Люботинською міською радою Харківської області про виділення позивачу у постійне користування спірної земельної ділянки матеріали справи не містять.

Водночас Головне управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.07.2021 №1820-11,2-5707/0/19-21 повідомило Люботинську міську раду про те, що у зв`язку з набранням 27.05.2021 чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» землями комунальної власності територіальних громад вважаються усі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що перебувають у постійному користуванні. До листа долучено перелік земель, які залишаться у державній власності як такі, що перебувають у постійному користуванні підприємств. Площа земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Слобожанське» та, відповідно, залишаються у державній власності складає 362,0976 га, а не 1820,9 га (відповідно до державного акту від 10.10.1994) та не 3364,3 га (згідно з проектом землеустрою ДГ «Комунар», розробленого у 1986 році інститутом по землеустрою «Укрземпроект»).

Згідно з ситуаційною схемою розміщення земельних ділянок, що використовуються ДП «Слобожанське» на праві постійного користування чітко визначені межі постійного землекористування підприємства, спірний водний об`єкт перебуває поза цими межами.

Зазначене підтверджується також викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, а саме: спірний ставок «Старолюботинський» знаходиться за межами постійного користування ДП «Слобожанське», натомість у межах акту постійного користування обліковується інший водний об`єкт, площа якого орієнтовно наближена до площі 19,2344 га.

Відповідно до Плану земельної ділянки під водоймою (Старолюботинський ставок) у м.Люботин Харківського району Харківської області, складеного сертифікованим інженером-землевпорядником ТОВ «Скіф» Жерьобкіним О.В., площа спірного ставка «Старолюботинський» складає 31,6172 га, що значно перевищує площу водних об`єктів, які обліковуються за ДП «Слобожанське» згідно з формою 6-зем.

Відповідно до інформації, наданої Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області на запит виконкому Люботинської міської ради (лист від 14.03.2017 № 22-20.06-0.3-1178/2-17), ставок на в`їзді в місто Люботин знаходиться за межами міста Люботин. Згідно з нанесеною на скріншоті з програми ведення державного земельного кадастру НКС межі населеного пункту, за межами міста Люботина виявився не тільки ставок «Старолюботинський», а також і земельні ділянки, що передані Люботинською міською радою у власність та користування приватних осіб на підставі відповідних висновків державних органів, до компетенції яких належало управління у сфері земельних відносин.

Як зазначалося вище, земельна ділянка площею 0,4000 га (кадастровий номер 6311200000:88:001:0315), передана в оренду гр. ОСОБА_1 ; земельна ділянка, площею 2,3 га, (кадастровий номер 6311200000:01:033:0013) передана в оренду гр. ОСОБА_2 ; також земельні ділянки, передані Люботинською міською радою у приватну власність членам садівничих товариств «Почвовєд», «Квітучий сад», «Дорожник». Вказані земельні ділянки розташовані в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності. Вказане підтверджується і витягами з Публічної кадастрової карти України.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (лист від 10.03.2017) в Управлінні обліковується Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994, виданий ДГ «Комунар», відповідно до якого землекористування ДГ «Комунар», площею 1820,9 га, знаходиться за межами міста Люботин на території Люботинської міської ради, на території міста Люботин землекористування ДП «Комунар» не обліковується.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 02.02.2017, направленого на адресу заступника директора ДП «Слобожанське» Рєпніна Є.Ю., земельна ділянка водного об`єкту ставку «Старолюботинський» розташована за межами міста Люботин, відноситься до земель державної власності та перебуває у постійному користуванні ДП «Комунар».

Однак згідно з відомостями, що містяться у вищенаведених витягах з Державного земельного кадастру та з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданих Управлінням Держземагенства у Харківському районі, земельна ділянка - прибережна захисна смуга водойми ставку «Старолюботинський», кадастровий номер 6311200000:88:001:0315, та земельна ділянка, розташована уздовж ставка «Старолюботинський», кадастровий номер 6311200000:01:033:0013, перебувають у межах міста Люботина та належать до комунальної власності.

Вказані документи не містять інформації щодо перебування зазначених земельних ділянок у постійному користуванні або щодо інших обмежень, пов`язаних з цим.

Матеріали справи містять архівний примірник Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області (1986 року), Технічний звіт з перенесення в натурі проекту внутрігосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області, Генеральний план організації території (інв.№2456/2), План влаштування території І-ІІ черги, Технологічна характеристика полів сівозмін, робочих та інших виробничих ділянок (інв.№2473/10), копію розбивочного креслення перенесення проекту в натурі (інв.№2487) (а.с.128-188, том 9).

Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Розділу І Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області (далі - Проект) за господарством (ЕБ «Комунар») станом на 1986 рік закріплено усього земель 3398,8 га (підпункт 4), з них: захисних лісних насаджень - 119,2 га (підпункт 9).

Зазначений Проект внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського райони розроблений на перспективу до 1995 року з видаленням 1-ї черги освоєння на 1990 рік.

Пункт 1.3. Розділу І Проекту містить Таблицю 1 «Характеристика складу угідь», відповідно якої землі, що перебували у користуванні господарства (ЕБ «Комунар») станом на 1986 рік складались, серед іншого, з рілля - 2537,8 га, сіножаті - 51,1 га, пасовища - 179,9 га, лісні площі -143,1 га, болота - 14,1 га, під водоймами - 42,1 га, всього закріпленої землі - 3398,8 га.

Вказані показники станом на 1986 рік також містяться у додатку 1 до Проекту «Завдання на складання проекту внутрігосподарського землевпорядного колгоспу/ радгоспу/експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області».

Відповідно до Проекту планувалось довести обсяг земель на кінець проектного періоду (1995 року) до 3343.,3 га, з яких: рілля - 2570,9 га, сіножаті - 48,9 га, пасовища - 187,8 га, лісні площі -151,3 га, болота - 13,3 га, під водоймами - 46,8 га.

Відповідно до пункту 1.6 Розділу І «Організація угідь» Проекту, крім сільськогосподарських угідь на території господарства є болота, яри, ліси та інші несільськогосподарські угіддя. Болота, загальною площею 13,3 га, розташовані в заплаві р.Уди та на проектний період зберігаються. Ліси господарства, площею 197,8 га, виконують протиерозійну функцію.

У Проекті також наявна копія рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 №1231, відповідно до якого виконком вирішив погодитись з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області та дозволено господарству здійснити проект.

Згідно з Технічним звітом з перенесення в натурі проекту внутрігосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» Харківського району Харківської області у жовтні - листопаді 1986 року вищезазначений проект перенесений в натурі в повному обсязі, тобто проект реалізований.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, ДГ «Комунар» надано в постійне користування 1820,90 га землі у межах згідно з планом землекористування.

Головне управління Держгеокадастру в Харківській області у листі від 10.03.2017 підтвердило, що вказаний державний акт обліковується та є дійсним.

З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, виданим у встановленому порядку, підтверджено, що право користування земельними ділянками у позивача у подальшому належним чином оформлено.

На момент надання позивачу права постійного користування земельною ділянкою діяв Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина 2 статті 7 зазначеного кодексу (у редакції, чинній на час надання земельної ділянки позивачу). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина 1 статті 23 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990).

Згідно з приписами статті 13 Земельного кодексу Української РСР земля в Українській РСР надається в користування, зокрема, колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам.

За змістом статті 15 Земельного кодексу Української РСР земля надається в безстрокове або тимчасове користування.

Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

За вимогами статті 16 Земельного кодексу Української РСР надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.

За положеннями статті 37 Земельного кодексу Української РСР вилучення земельної ділянки чи її частини для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом.

Вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, із земель, що мають культурне або наукове значення, допускається лише у випадках особливої необхідності.

Вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, може провадитися тільки за згодою загальних зборів членів колгоспів або зборів уповноважених, а з земель, які є в користуванні радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій, установ союзного або республіканського підпорядкування, - за погодженням із землекористувачами та з відповідними міністерствами, державними комітетами і відомствами Союзу РСР, Української РСР або іншої союзної республіки (стаття 40 Земельного кодексу Української РСР).

Відповідно до частини 1 ст.27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

Статтею 31 Земельного кодексу України унормовано, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передач їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу.

Відповідно до ст.33 Земельного кодексу України вилучення земель сільськогосподарських науково дослідних установ для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв`язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, не допускається.

Отже, вказаним законом заборонено вилучення, як земель сільськогосподарських науково-дослідних установ, так і дослідних полів цих установ.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994 землю надано у постійне користування для проведення науково-дослідних робіт та ведення сільськогосподарського виробництва.

З пункту 1.2 Статуту Дослідного господарства «Комунар» убачається, що ДГ «Комунар» є експериментально-виробничою базою науково-дослідного інституту, тобто на позивача поширюється охоронна дія статті 33 Земельного кодексу України.

Разом з цим, прийняття Люботинською міською радою народних депутатів рішення від 25.12.1992 про вилучення у ДГ «Комунар» земель свідчить про визнання відповідачем факту, що позивач на час прийняття рішення був землекористувачем відповідних земель.

З аналізу вищезазначених статей убачається, що вилучення земельної ділянки з власності або користування можливе лише за згодою власника або користувача.

Статтею 19 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) Ради народних депутатів правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Відповідно до ст.22 зазначеного Закону рішення Ради набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не встановлено іншого строку введення цих рішень у дію. Рішення Ради не повинні суперечити Конституції України і чинним законам.

Як убачається з тексту оскаржуваного рішення ради від 25.12.1992 та витягу з протоколу засідання сесії міської ради від 25.12.1992, вилучення земель відбулось на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі.

Матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на вилучення у нього із користування будь-яких земельних ділянок. У судовому порядку питання про вилучення земель із користування позивача не вирішувалось.

Вказані обставини сторонами не спростовані.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 (чинна до 23.07.2013).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Як зазначалося вище, згідно з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області за господарством «Комунар» станом на 1986 рік закріплено усього земель 3398,8 га (підпункт 4), з них: захисних лісних насаджень - 119,2 га (підпункт 9); землі, що перебували у користуванні господарства (експериментальної бази «Комунар») станом на 1986 рік складались серед іншого з: рілля - 2537,8 га, сіножаті - 51,1 га, пасовища - 179,9 га, лісні площі -143,1 га, болота - 14,1 га, під водоймами - 42.1 га, всього закріпленої землі - 3398,8 га. Також відповідно до Проекту планувалось довести обсяг земель на кінець проектного періоду (1995 року) до 3343.3 га, з яких: рілля - 2570,9 га, сіножаті - 48,9 га, пасовища - 187,8 га, лісні площі -151,3 га, болота - 13,3 га, під водоймами - 46,8 га.

Водночас згідно з Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994 ДГ «Комунар» отримало в постійне користування лише 1820,90 га землі в межах відповідно до плану землекористування.

Крім того, згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в управлінні обліковується Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994, виданий ДГ «Комунар», відповідно до якого землекористування ДГ «Комунар», площею 1820,90 га, знаходиться за межами міста Люботин на території Люботинської міської ради, на території міста Люботин землекористування ДП «Комунар» не обліковується.

Отже, матеріали справи не містять Державного акту на право постійного користування землею, який свідчив про надання ДГ «Комунар» у постійне користування землі у загальному розмірі 3398,8 га згідно з Проектом.

У пункті 1.4 рішення Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» вказано про вилучення у ДГ «Комунар» орної землі площею 96,8 га, а в пункті 2 цього ж рішення - про вилучення інших сільськогосподарських угідь у ДГ «Комунар», площею 92,9 га, у тому числі: сіножаті - 35,7 га, пасовища - 14,7 га, ліси - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, болота - 4,2 га.

Разом з цим, у матеріалах справи відсутня інформація щодо обставин: у межах якої ділянки здійснені такі вилучення, а саме, у межах землі, площею 3398,8 га, передбаченою Проектом, чи в межах землі, площею 1820,90 га, наданою на підставі Державного акту на право постійного користування землею.

Апелянт вважає, що господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не ураховано питання вірогідності доказів, зокрема, ураховуючи зміст Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази «Комунар» УНДІГА Харківського району Харківської області (1986) слід дійти висновку, що факт перебування земель у постійному користуванні позивача на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення більш вірогідний та мав місце, натомість наведені відповідачем твердження щодо відсутності земель у позивача не підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами.

Колегія суддів зазначає, що господарським судом правомірно встановлено обставини щодо отримання ДГ «Комунар», яке є експериментально-виробничою базою науково-дослідного інституту, в постійне користування 1820,90 га згідно з Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, разом з цим позивачем не надавалась згода на вилучення у нього із користування будь-яких земельних ділянок, а на позивача поширюється охоронна дія статті 33 Земельного кодексу України, якою заборонено вилучення, як земель сільськогосподарських науково-дослідних установ, так і дослідних полів цих установ. При цьому господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, надав оцінку усім доказам, що наявні в матеріалах справи, обґрунтовано зазначивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами в межах якої саме земельної ділянки були вилучені землі за спірним рішенням. Отже, господарський суд не надав перевагу доказам, наданим відповідачем, як помилково вважає позивач, оскільки докази у справі мають суперечливий характер, відтак, господарський суд правильно зазначив, що в матеріалах справи відсутня інформація в межах якої саме ділянки були вилучені землі та чи належали ці землі на праві постійного користування позивача.

Частинами 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 09.08.2022 у справі №921/504/20, від 06.09.2022 у справі №910/9228/21, від 22.02.2022 у справі №910/2330/21, від 24.05.2022 у справі №910/3100/21.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених Земельним кодексом України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.01.2021 у справі №9901/258/20 вказала, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.03.2021 у справі №372/2876/17 зазначено: «Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку».

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02).

Позов у даній справі поданий у зв`язку з незаконним, на думку позивача, прийняттям Люботинською міською радою Харківської області рішення від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП «Слобожанське».

З тексту оскаржуваного рішення ради від 25.12.1992 та витягу з протоколу засідання сесії міської ради від 25.12.1992 убачається, що вилучення земель відбулось на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі.

Як правильно встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до нанесених на скріншоті меж населеного пункту, за межами міста Люботина є не тільки ставок «Старолюботинський», а також і земельні ділянки, що передані Люботинською міською радою у власність та користування приватних осіб на підставі відповідних висновків державних органів, до компетенції яких належало управління у сфері земельних відносин.

Відтак, вилучення спірних земель відбулось для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі. У подальшому, як свідчать матеріали справи, відповідні земельні ділянки передані в користування іншим особам.

У свою чергу ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі №912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду про те, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП «Слобожанське», не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Доводи апелянта про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права на землю шляхом скасування оскаржуваного рішення є ефективним способом захисту, оскільки призведе до поновлення порушеного права постійного землекористувача колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У такому випадку належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України) (пункт 146,147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Крім того, у Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц вказує, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19.

Визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №917/304/21, від 19.01.2022 у справі №910/6899/21.

Таким чином, колегія суддів вважає законним висновок господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову Державного підприємства «Слобожанське» до Люботинської міської ради Харківської області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» у частині пункту 1.4 та пункту 2.

Щодо заявленого відповідачем та Товариством риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка клопотання про застосування позовної давності господарський суд, керуючись ст. 256, частини 3 статті 267, частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розгляду цього клопотання, оскільки правомірно відмовив у позові з підстав його необґрунтованості.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, жодним чином не спростовують встановлені господарським судом обставини, апелянт не обґрунтував та не довів порушення застосування місцевим господарським судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Слобожанське» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі №630/832/16-а залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.08.2024.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна