Постанова

від 01.10.2024 по справі 630/832/16-а

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 630/832/16-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третіх осіб - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Слобожанське"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 (колегія суддів: Пуль О. А. - головуючий, Білоусова Я. О., Мартюхіна Н. О.) і рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 (суддя Пономаренко Т. О.) у справі

за позовом Державного підприємства "Слобожанське"

до Люботинської міської ради Харківської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Харківської обласної державної адміністрації,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 3) Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області,

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2016 року Державне підприємство "Слобожанське" (далі - ДП "Слобожанське") звернулося до Люботинського міського суду Харківської області з позовом (з урахуванням уточнень) до Люботинської міської ради Харківської області (далі - Люботинська міська рада) про визнання протиправним та скасування рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині підпункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське".

1.2. Позов ДП "Слобожанське" обґрунтовано тим, що ДП "Слобожанське" (колишнє найменування - Дослідне господарство "Комунар"(далі - ДГ "Комунар")) є користувачем суміжної до м. Люботина Харківської області земельної ділянки відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 10.10.1994 за № 60. Під час проведення інвентаризації земель, що знаходяться в постійному користуванні ДП "Слобожанське", позивач дізнався з листа Люботинської міської ради від 28.10.2016 про те, що частину земель було вилучено на підставі рішення від 25.12.1992. Позивач наголошував, що положення чинного на момент прийняття спірного рішення законодавства не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Згідно з постановою Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі № 630/832/16-а позов ДП "Слобожанське" задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 2 щодо вилучення з ДГ "Комунар" землі під водою (ставок) площею 20,1 га. В іншій частині позовних вимог ДП "Слобожанське" відмовлено.

2.2. Відповідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у справі № 630/832/16-а постанову Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 скасовано, а позовну заяву ДП "Слобожанське" залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем шестимісячного терміну звернення до суду з адміністративним позовом.

2.3. Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 29.01.2021 у справі № 630/832/16-а, якою ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова Верховного Суду мотивована, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання судом правил предметної юрисдикції, визначених процесуальним законом.

2.4. Згідно з ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2021 справу № 630/832/16-а передано до Господарського суду Харківської області.

2.5. Господарський суд Харківської області прийняв рішення від 20.09.2021, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 630/832/16-а, яким у задоволенні позову ДП "Слобожанське" відмовив з підстав спливу позовної давності.

2.6. Згідно з постановою Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 630/832/16-а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2021 у справі № 630/832/16-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що судами не дотримано вимог частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, а також не досліджено належним чином початок перебігу позовної давності.

2.7. Відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023, залишеного без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 630/832/16-а, позовні вимоги ДП "Слобожанське" задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської Ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині, що стосується ДП "Слобожанське", а саме про вилучення із користування ДГ "Комунар" орної землі 98,8 га (підпункт 1.4 рішення) та інших сільськогосподарських угідь площею 92,9 га (пункт 2 рішення).

2.8. Згідно з постановою Верховного Суду від 28.11.2023 у справі № 630/832/16-а постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі № 630/832/16-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Верховний Суд виснував, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ДП "Слобожанське", не встановили обставини щодо виділення земельної ділянки позивачу, не надали правової оцінки доводам відповідача щодо непідтвердження позивачем обставин виділення земельної ділянки позивачу та не звернули увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею виданий позивачу через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992.

Верховний Суд зазначив також, що під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно, зокрема, з`ясувати, чи порушено право позивача у зв`язку з прийняттям відповідачем оспорюваного рішення та у разі встановлення факту порушення такого права встановити і перевірити, чи обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.

2.9. Господарський суд Харківської області ухвалив рішення від 20.03.2024, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 у справі № 630/832/16-а, яким відмовив у задоволенні позову ДП "Слобожанське" до Люботинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

2.10. Суд першої інстанції встановив, що рішення Люботинської міської Ради народних депутатів "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" було прийнято 25.12.1992, а Державний акт на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343 виданий позивачу майже через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської Ради народних депутатів від 25.12.1992; доказів прийняття рішення Люботинською міською радою про виділення позивачу в постійне користування спірної земельної ділянки матеріали справи не містять. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, ГУ Держгеокадастру в листі від 10.03.2017 підтвердило, що вказаний Державний акт обліковується та є дійсним. Суд першої інстанції виснував, що оскільки виконавчий комітет Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 № 1231 вирішив погодитися із Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" Українського науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії (далі - УНДІГА) Харківського району Харківської області та дозволив господарству здійснити Проект, який у подальшому був перенесений у натурі в повному обсязі, тому Державним актом на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, виданим у встановленому порядку, підтверджено, що право користування земельними ділянками у позивача було належним чином у подальшому оформлено. Крім того, як зазначив суд першої інстанції, прийняття Люботинською міською Радою народних депутатів рішення від 25.12.1992 про вилучення у ДГ "Комунар" земель свідчить про визнання відповідачем того факту, що позивач на час прийняття цього рішення був користувачем відповідних земель.

Суд першої інстанції встановив, що вилучення земель відбулося на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі; водночас матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на вилучення у нього із користування будь-яких земельних ділянок; у судовому порядку питання про вилучення земель із користування позивача не вирішувалось.

Суд першої інстанції також установив, що, за змістом Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області, за господарством "Комунар" станом на 1986 рік закріплено всього 3398,8 га земель. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343 ДГ "Комунар" отримало в постійне користування лише 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування. За змістом цього Державного акта землекористування ДГ "Комунар" площею 1820,90 га знаходиться за межами міста Люботин на території Люботинської міської ради, на території міста Люботина землекористування ДП "Комунар" не обліковується. Державного акта на право постійного користування землею про надання ДГ "Комунар" в постійне користування землі у загальному розмірі 3398,8 га згідно з Проектом матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції виснував, що в пункті 1.4 рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" вказано про вилучення у ДГ "Комунар" орної землі площею 96,8 га, а в пункті 2 цього ж рішення - про вилучення у ДГ "Комунар" інших сільськогосподарських угідь площею 92,9 га, в тому числі: сіножатей - 35,7 га, пасовищ - 14,7 га, лісів - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, боліт - 4,2 га. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутня інформація, в межах якої ділянки було здійснено вилучення на підставі рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992, а саме: в межах землі площею 3398,8 га, передбаченої Проектом, чи в межах землі площею 1820,90 га, наданої на підставі Державного акта на право постійного користування землею. Суд першої інстанції зазначив, що вилучення спірних земель відбулося для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки, а в подальшому відповідні земельні ділянки були передані в користування іншим особам.

Тому, за висновком суду першої інстанції, позивач у цій справі обрав неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовної вимоги не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду. Відтак суд першої інстанції зазначив, що підстав для задоволення позову ДП "Слобожанське" до Люботинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське", немає.

Суд першої інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для розгляду клопотання про застосування позовної давності, оскільки відмова у позові зумовлена необґрунтованістю позову.

2.11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позов у цій справі подано у зв`язку з незаконним, на думку позивача, прийняттям Люботинською міською радою рішення від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" у частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське". За змістом цього рішення ради від 25.12.1992 та витягу з протоколу засідання сесії міської ради від 25.12.1992, як установив суд апеляційної інстанції, вилучення земель відбулося на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в подальшому, як свідчать матеріали справи, відповідні земельні ділянки передані в користування іншим особам.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість висновку господарського суду про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" у частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське", не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ДП "Слобожанське", не погодившись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі № 630/832/16-а, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" у частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське".

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Слобожанське" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. ДП "Слобожанське" зазначає, що судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 26.06.2020 у справі № 924/233/18 (щодо стандартів доказування та дотримання засад змагальності та рівності сторін), від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (щодо способу захисту, обраного позивачем). Скаржник вважає, що суди, встановивши, що земельна ділянка належить до земель водного фонду, не повинні були застосовувати до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України про витребування майна з чужого незаконного володіння.

3.3. Люботинська міська рада у відзиві на касаційну скаргу від 20.09.2024, направленому 20.09.2024 через систему "Електронний суд" та засобами поштового зв`язку, зазначає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі № 630/832/16-а ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ДГ "Комунар" створене на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 23.06.1969 № 732 як експериментальна база "Комунар", яка на підставі наказу по Українській академії аграрних наук від 03.12.1991 № 292 перейменована в ДГ "Комунар" (пункт 1.1 Статуту).

4.2. Згідно з пунктом 1.2 Статуту ДГ "Комунар" - сільськогосподарське підприємство, що є експериментально-виробничою базою Українського науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського з питань землеробства на основі високопродуктивного використання землі, майна, матеріальних та фінансових ресурсів.

4.3. Відповідно до пункту 1.8 цього Статуту згідно із Земельним кодексом України земля дослідному господарству надається для проведення дослідів, пропаганди передового досвіду і для ведення сільськогосподарського господарства. Вилучення у нього цінних продуктивних земель і земель дослідних полів не допускається. На базі дослідних господарств не можуть створюватись відособлені сільськогосподарські кооперативи, яким надаються земельні ділянки, що вилучаються зі складу земель господарства. Із його землеволодінь не вилучаються земельні ділянки для ведення селянського господарства.

4.4. 25.12.1992 Люботинською міською Радою народних депутатів було прийнято рішення "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів".

Зокрема, у підпункті 1.4 цього рішення вказано про вилучення у ДГ "Комунар" орної землі площею 96,8 га, в тому числі під індивідуальну забудову поле № 1 - 3,5 га та поле № 2 - 9,9 га, під дачі поле № 2 - 2,4 га, під підсобне господарство поле № 2 - 2,0 га, під городи поле № 2 - 7,0 га, поле № 3 - 16,0 га, поле № 4 - 26,2 га, поле № 5 - 27,8 га, поле № 3 - 2,0 га. У пункті 2 цього рішення зазначено про вилучення інших сільськогосподарських угідь площею 92,9 га, у тому числі: сіножатей - 35,7 га, пасовищ - 14,7 га, лісів - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, боліт - 4,2 га.

4.5. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60, Харківською районною Радою народних депутатів Харківського району Харківської області було надано ДГ "Комунар" в постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно із Планом землекористування.

4.6. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2002 № 815 цілісний майновий комплекс ДГ "Комунар" був переданий зі сфери управління Української академії аграрних наук до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації.

4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 22.04.2016 № 144 затверджено Статут Державного підприємства "Слобожанське" (далі - ДП "Слобожанське"). Відповідно до цього статуту ДП "Слобожанське" є правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства "Комунар", утвореного в результаті реорганізації ДГ "Комунар" Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського", на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 30.12.2005 № 692. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

4.8. Господарські суди також установили, що відповідно до Статуту Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка Товариство є місцевою громадською організацією, об`єднує риболовів-любителів з числа мешканців міста Люботина і громадян м. Харкова, що бажають стати членами товариства, з метою сприяння любительському і спортивному риболовству, охороні рибних запасів водоймища, їх примноження. Товариство є неприбутковою громадською організацією.

4.9. Згідно з Режимом любительського рибальства в культурно-рибному господарстві Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка на водному об`єкті загальною площею 27 га, що розташований на території Люботинської міської ради, розробленим Приватним підприємством "Рибопроектне науково-виробниче об`єднання" у 2012 році та погодженим Державним агентством рибного господарства України 01.08.2012 (далі - Режим), назва водного об`єкта - Верхній Старолюботинський ставок. Ставок розташований біля м. Люботин на території Люботинської міської ради.

4.10. Як зазначили суди попередніх інстанцій, ДП "Слобожанське" звернулося до Люботинської міської ради з листом від 26.09.2016 № 25, в якому просило надати інформацію: щодо підстав включення ставка площею 19,2344 га до меж м. Люботина; щодо наявності згоди ДП "Слобожанське" на вилучення ставка площею 19,2344 га з постійного користування позивача на користь Люботинської міської ради; щодо наявності розпоряджень Харківської обласної державної адміністрації як органу управління підприємства про вилучення ставка площею 19,2344 га у постійного землекористувача - ДП "Слобожанське" на користь Люботинської міської ради; щодо підстави прийняття ставка площею 19,2344 га на балансовий облік Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради. ДП "Слобожанське" також просило надати копію проекту формування території та встановлення меж Люботинської міської ради.

4.11. Люботинська міська рада листом від 28.10.2016 № 03-36/4417 повідомила позивача про те, що відповідно до проекту формування меж сільських населених пунктів Люботинської міської ради, що був розроблений Харківською філією "Інститутом землеустрою УААН" у 1993 році, ставок "Старолюботинський" розташований в межах міста Люботина. Люботинська міська рада в листі зазначала, що згідно з рішенням XI сесії XXI скликання Люботинської міської Ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" було вилучено у ДГ "Комунар" землі площею 92,9 га, в тому числі під водою. Люботинська міська рада запропонувала звернутися до Харківської обласної державної адміністрації для з`ясування питання щодо наявності розпоряджень про вилучення ставка з постійного користування ДГ "Комунар" на користь Люботинської міської ради; зазначала, що цей водний об`єкт відповідно до затвердженого переліку майна комунальної власності територіальної громади м. Люботина знаходиться на балансі Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради. Люботинська міська рада для надання копії проекту формування території та встановлення меж Люботинської міської ради запропонувала звернутися до відділу земельних відносин виконавчого комітету Люботинської міської ради. Люботинська міська рада додатково повідомила, що в 1992 році рішенням Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області було затверджено межі території базових рад народних депутатів та хід земельної реформи в районі, додатком до якого за Люботинською міською радою закріплено площа 10 383 га, що, за твердженням Люботинської міської ради, свідчить про те, що площа ставка теж увійшла до меж міської ради.

4.12. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач стверджував, що з листа Люботинської міської ради від 28.10.2016 йому стало відомо про вилучення частини земель на підставі рішення міської ради ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів".

4.13. Відповідно до листа Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського" Національної академії наук України від 23.12.2016 № 1-04/1245 у наявній в Інституті архівній документації щодо землекористування ДГ "Комунар" відсутні оригінали чи копії рішень Української академії аграрних наук про надання згоди на вилучення земельних ділянок постійного користування ДГ "Комунар".

4.14. Як виснували суди попередніх інстанцій, Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області у листі від 02.02.2017 № 32-20.06-0.3-738/2-17 інформувало ДП "Слобожанське" про те, що відповідно до планово-картографічних матеріалів та програми ведення державного земельного кадастру Національної кадастрової системи, запитувана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Люботинської міської ради Харківської області та належить до земель державної форми власності. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60, зазначена земельна ділянка розташована на землях, що знаходяться в постійному користуванні ДГ "Комунар". Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області також інформувало, що будь-які дані щодо виконання рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині виготовлення технічної документації та наступного оформлення права користування землею Люботинською міською радою в архіві Управління не обліковується.

4.15. Згідно з листом Харківської районної ради Харківської області від 14.02.2017 № 02-19/70 у районній раді відсутня будь-яка інформація щодо передачі 1820,9 га землі у постійне користування ДГ "Комунар".

4.16. Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 10.03.2017 № 9-20142-5393/0/19-17 "Про розгляд ухвали" за інформацією, наданою Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області, в Управлінні обліковується Державний акт на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, виданий ДГ "Комунар" та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляються в разі виникнення права землекористування, яке на час виготовлення Державного акта на право постійного користування у ДГ "Комунар" вже було. На території м. Люботина землекористування ДГ "Комунар" та ДП "Слобожанське" не обліковується. На території Люботинської міської ради відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343 знаходиться землекористування ДГ "Комунар".

4.17. За наявною в розпорядженні Головного управління Держгеокадастру в Харківській області статистичною звітністю форми 6-зем станом на 01.01.2016 за позивачем на території Люботинської міської ради обліковується землекористування у складі 472,95 га, до яких входять у тому числі водні об`єкти площею 19,2344 га.

4.18. Головне управління Держгеокадастру в Харківській області також повідомило, що в Управлінні обліковується проект землеустрою експериментальної бази "Комунар" (ДГ "Комунар"), розроблений Республіканським проектним інститутом по землеустрою "Укрземпроект" (Харківська філія) в 1986 році, в якому визначена загальна площа, на яку розроблено проект, - 3364,3 га.

4.19. Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 03.05.2017 № 18-20-0.23.062-146/126-17 відповідно до матеріалів Державного земельного кадастру водний об`єкт на території Люботинської міської ради розташований за межами населених пунктів на території Люботинської міської ради.

4.20. Як зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок, що використовуються ДП "Слобожанське" на праві постійного користування, чітко визначені межі постійного землекористування підприємства, водний об`єкт перебуває поза цими межами. Зазначене підтверджується також викопіюванням із Публічної кадастрової карти України, згідно з яким ставок "Старолюботинський" знаходиться за межами постійного користування ДП "Слобожанське", натомість у межах акта постійного користування обліковується інший водний об`єкт, площа якого орієнтовно наближена до площі 19,2344 га.

4.21. Відповідно до Плану земельної ділянки під водоймою ("Старолюботинський" ставок) в м. Люботині, складеного сертифікованим інженером-землевпорядником Товариства з обмеженою відповідальністю "СКІФ" Жерьобкіним О. В., площа ставка "Старолюботинський" складає 31,6172 га, що значно перевищує площу водних об`єктів, які обліковуються за ДП "Слобожанське" згідно з формою 6-зем.

4.22. За змістом інформації, наданої Управлінням Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області на запит виконавчого комітету Люботинської міської ради (лист від 14.03.2017 № 22-20.06-0.3-1178/2-17), ставок на в`їзді в місто Люботин знаходиться за межами міста Люботина. До вказаного листа додано скриншот із програми ведення державного земельного кадастру Національної кадастрової системи.

4.23. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з нанесеною на скриншоті межею населеного пункту за межами міста Люботина виявився не тільки ставок "Старолюботинський", а й земельні ділянки, що передані Люботинською міською радою у власність та користування приватних осіб на підставі відповідних висновків державних органів, до компетенції яких належало управління у сфері земельних відносин.

4.24. Зокрема, земельна ділянка площею 0,4000 га (кадастровий номер 6311200000:88:001:0315) передана в оренду гр. ОСОБА_2. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.03.2013 № НВ-6300049132013, виданим Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині та належить до земель комунальної власності. Відповідно до витягу № 628 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виданої Управлінням Держземагенства у Харківському районі, ця земельна ділянка є прибережною захисною смугою водойми (ставок "Старолюботинський") та розташована в місті Люботині, власником (розпорядником) є Люботинська міська рада.

4.25. Земельна ділянка площею 2,3 га (кадастровий номер 6311200000:01:033:0013) передана в оренду гр. ОСОБА_1 . Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.02.2015 № НВ-6301610692015, виданим Управлінням Держземагенства у Харківському районі, вказана земельна ділянка розташована в місті Люботині Харківської області та належить до земель комунальної власності. Відповідно до витягу № 354 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виданої Управлінням Держземагенства у Харківському районі, ця земельна ділянка розташована вздовж ставка "Старолюботинський" в місті Люботині.

4.26. Як зазначили суди попередніх інстанцій, наведене підтверджується також витягами з Публічної кадастрової карти України. Аналогічними прикладами є земельні ділянки, передані Люботинською міською радою у приватну власність членам садівничих товариств "Почвовєд", "Квітучий сад", "Дорожник".

4.27. 21.07.2021 на адресу Люботинської міської ради надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.07.2021 № 18-20-112-5707/0/19-21, в якому зазначено, що у зв`язку із набранням 27.05.2021 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що перебувають у постійному користуванні. До листа долучено перелік земель, які залишаться у державній власності, як такі, що перебувають у постійному користуванні підприємств. Площа земель, що перебувають у постійному користуванні ДП "Слобожанське" та залишаються у державній власності, складає 362,0976 га, а не 1820,9 га (згідно з Державним актом від 10.10.1994), і не 3364,3 га (згідно з проектом землеустрою ДГ "Комунар", розробленим у 1986 році Інститутом по землеустрою "Укрземпроект").

4.28. Не погодившись із рішенням Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині підпункту 1.4 та пункту 2, ДП "Слобожанське" звернулося з позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ДП "Слобожанське" про визнання протиправним та скасування рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині підпункту 1.4 та пункту 2, які обґрунтовані тим, що рішення прийняте всупереч вимогам чинного на момент його прийняття законодавства.

5.4. Колегія суддів зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

5.5. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

5.6. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому статтями 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов), й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов).

5.7. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

5.8. Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц виснувала, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

5.9. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що власник із дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74)).

5.10. За змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема шляхом його повернення (подібні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

5.11. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням. Подібний висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та постанові Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.

Водночас позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

5.12. Позов у справі, що розглядається обґрунтовано тим, що ДП "Слобожанське" (як правонаступник ДГ "Комунар") є користувачем суміжної до м. Люботина земельної ділянки відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ХР-25-07-000343, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60 від 10.10.1994. Позивач зазначав, що дізнався з листа Люботинської міської ради від 28.10.2016 про те, що частину земель вилучено на підставі рішення від 25.12.1992. Позивач посилався на те, що положення Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб, тому просив визнати рішення від 25.12.1992 протиправним та скасувати, зокрема, в частині підпункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське".

5.13. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що рішення Люботинської міської Ради народних депутатів "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" було прийнято 25.12.1992, а Державний акт на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343 виданий позивачу майже через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992; доказів про прийняття рішення Люботинською міською радою про виділення позивачу в постійне користування земельної ділянки матеріали справи не містять. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у листі від 10.03.2017 підтвердило, що вказаний Державний акт обліковується та є дійсним.

Суд першої інстанції виснував, що оскільки виконавчий комітет Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 № 1231 вирішив погодитися з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області та дозволив господарству здійснити Проект, який у подальшому був перенесений у натурі в повному обсязі, тому Державним актом на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, виданим у встановленому порядку, підтверджено, що право користування земельними ділянками у позивача було належним чином у подальшому оформлено. Крім того, як зазначив суд, прийняття Люботинською міською Радою народних депутатів рішення від 25.12.1992 про вилучення у ДГ "Комунар" земель свідчить про визнання відповідачем факту, що позивач на час прийняття цього рішення був користувачем відповідних земель.

Суд першої інстанції встановив, що вилучення земель відбулося на підставі усної інформації землевпорядника міської ради про недостатність землі для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі. Проте суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на вилучення у нього із користування будь-яких земельних ділянок, і в судовому порядку питання про вилучення земель із користування позивача не вирішувалось.

Суд першої інстанції також установив, що за змістом Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області, за господарством "Комунар" станом на 1986 рік закріплено всього 3398,8 га земель, водночас відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343 ДГ "Комунар" отримало в постійне користування лише 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування. За змістом цього Державного акта землекористування ДГ "Комунар" площею 1820,90 га знаходиться за межами міста Люботин на території Люботинської міської ради, на території міста Люботина землекористування ДП "Комунар" не обліковується. Як зазначив суд першої інстанції, Державного акта на право постійного користування землею про надання ДГ "Комунар" в постійне користування землі у загальному розмірі 3398,8 га згідно з Проектом матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції виснував, що в підпункті 1.4 рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" вказано про вилучення у ДГ "Комунар" орної землі площею 96,8 га, а в пункті 2 цього ж рішення - про вилучення інших сільськогосподарських угідь у ДГ "Комунар" площею 92,9 га, в тому числі: сіножатей - 35,7 га, пасовищ - 14,7 га, лісів - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, боліт - 4,2 га. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутня інформація, в межах якої ділянки було здійснено вилучення на підставі рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992, а саме: в межах землі площею 3398,8 га, передбаченої Проектом, чи в межах землі площею 1820,90 га, наданої на підставі Державного акта на право постійного користування землею. Суд першої інстанції зазначив, що вилучення спірних земель відбулося для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки. У подальшому, як зазначив суд першої інстанції, відповідні земельні ділянки були передані в користування іншим особам.

Тому за висновком суду першої інстанції, позивач у цій справі обрав неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовної вимоги не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду. Відтак суд першої інстанції зазначив, що підстав для задоволення позову ДП "Слобожанське" до Люботинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині підпункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське", немає.

Суд першої інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для розгляду клопотання про застосування позовної давності, оскільки відмова в позові зумовлена його необґрунтованістю.

5.14. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість висновку місцевого суду про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" у частині підпункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське", не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

5.15. Не погодившись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі № 630/832/16-а, ДП "Слобожанське" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Слобожанське" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.16. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.17. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 26.06.2020 у справі № 924/233/18 (щодо стандартів доказування та дотримання засад змагальності та рівності сторін), від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (щодо способу захисту, обраного позивачем). Скаржник вважає, що суди, встановивши, що земельна ділянка належить до земель водного фонду, не повинні були застосовувати до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України про витребування майна з чужого незаконного володіння.

5.18. Розглянувши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 сформульовано такий висновок:

"79. Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

80. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс".

5.19. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 Верховний Суд, посилаючись на положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, дійшов такого висновку:

"72. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

73. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17)".

5.20. За твердженням скаржника, наявна в матеріалах справи копія Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області (1986 року) підтверджує той факт, що перебування земель у постійному користуванні позивача на момент прийняття відповідачем рішення є більш вірогідним, а твердження відповідача про відсутність у позивача земель не підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами.

ДП "Слобожанське" також посилається на те, що Генеральний план організації території (інв. № 2456/2) містить лише два водні об`єкти, один з яких має площу 20,1 га. Скаржник зазначає, що відповідно до оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування у позивача вилучено землі під водою (ставок) - 20,1 га, а саме "Старолюботинський" ставок, який, за твердженням скаржника, в подальшому включений Харківською районною Радою народних депутатів Харківського району Харківської області до Державного акта на право постійного користування землею від 10.10.1994 серії ХР-25-07-000343 та перебуває на балансі підприємства. Проте вказаній обставині, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки.

5.21. Колегія суддів зазначає, що господарські суди встановили, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області надало до суду архівний примірник Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області (1986 рік), Технічний звіт з перенесення в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" Харківського району Харківської області, Генеральний план організації території (інв .№ 2456/2), План влаштування території І-ІІ черги, Технологічну характеристику полів сівозмін, робочих та інших виробничих ділянок (інв. № 2473/10), копію розбивного креслення перенесення проекту в натуру (інв. № 2487).

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що за змістом пунктів 1.1-1.2 розділу І Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області, за господарством (експериментальної бази "Комунар") станом на 1986 рік закріплено всього земель 3398,8 га, з них захисних лісних насаджень - 119,2 га. Зазначений Проект внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" розроблений на перспективу до 1995 року з видаленням 1-ї черги освоєння на 1990 рік. Пункт 1.3 розділу І Проекту містить Таблицю 1 "Характеристика складу угідь", відповідно до якої землі, що перебували у користуванні господарства (експериментальної бази "Комунар"), станом на 1986 рік складались серед іншого, з ріллі - 2537,8 га, сіножатей - 51,1 га, пасовищ - 179,9 га, лісних площ - 143,1 га, боліт - 14,1 га, під водоймами - 42,1 га, а всього закріпленої землі - 3398,8 га. Вказані показники станом на 1986 рік також містяться в Додатку 1 до Проекту "Завдання на складання проекту внутрігосподарського землевпорядного колгоспу / радгоспу / експериментальної бази "Комунар" Харківського району Харківської області.

При цьому, як установили суди попередніх інстанцій, відповідно до Проекту планувалося довести обсяг земель на кінець проектного періоду (1995 рік) до 3343,3 га, з яких рілля - 2570,9 га, сіножаті - 48,9 га, пасовища - 187,8 га, лісні площі - 151,3 га, болота - 13.3 га, під водоймами - 46,8 га.

Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до пункту 1.6 розділу І "Організація угідь" Проекту зазначено, що, крім сільськогосподарських угідь, на території господарства наявні болота, яри, ліси та інші несільськогосподарські угіддя. Болота загальною площею 13,3 га розташовані в заплаві р. Уди та на проектний період зберігаються. Ліси господарства площею 197,8 га виконують протиерозійну функцію. У Проекті також наявна копія рішення виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 21.10.1986 № 1231, відповідно до якого виконком вирішив погодитися з Проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області та дозволено господарству здійснити проект.

Господарські суди попередніх інстанцій виснували, що відповідно до Технічного звіту з перенесення в натуру проекту внутрігосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" у жовтні - листопаді 1986 року зазначений Проект перенесений у натурі в повному обсязі, тобто проект реалізований. Проте відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60, ДГ "Комунар" було надано в постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у листі від 10.03.2017 підтвердило, що вказаний Державний акт обліковується та є дійсним.

5.22. З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що Державним актом на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, виданим у встановленому порядку, підтверджено, що право користування земельними ділянками у позивача було належним чином у подальшому оформлено. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що прийняття Люботинською міською Радою народних депутатів рішення від 25.12.1992 про вилучення у ДГ "Комунар" земель свідчить про визнання відповідачем того факту, що позивач на час прийняття означеного рішення був користувачем відповідних земель.

5.23. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили також, що згідно із ситуаційною схемою розміщення земельних ділянок, що використовуються ДП "Слобожанське" на праві постійного користування, чітко визначені межі постійного землекористування підприємства, водний об`єкт (ставок "Старолюботинський") перебуває поза цими межами. Наведене підтверджується також викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, згідно з якою спірний ставок "Старолюботинський" знаходиться за межами постійного користування ДП "Слобожанське". Натомість, як установили суди, в межах акта постійного користування обліковується інший водний об`єкт, площа якого орієнтовно наближена до площі 19,2344 га.

Відповідно до Плану земельної ділянки під водоймою ("Старолюботинський" ставок) в м. Люботині площа спірного ставка "Старолюботинський" складає 31,6172 га, що, як зауважили суди попередніх інстанцій, значно перевищує площу водних об`єктів, які обліковуються за ДП "Слобожанське" згідно з формою 6-зем.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 02.02.2017, направленого на адресу заступника директора ДП "Слобожанське" Рєпніна Є.Ю., земельна ділянка водного об`єкта ставка "Старолюботинський" розташована за межами міста Люботина, належить до земель державної власності та перебуває у постійному користуванні ДП "Комунар". Однак, як зауважили суди попередніх інстанцій, згідно з витягами з Державного земельного кадастру від 18.03.2013 № НВ-6300049132013, від 24.02.2015 № НВ-6301610692015 та з Технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, виданих Управлінням Держземагенства у Харківському районі, земельна ділянка - прибережна захисна смуга водойми ставка "Старолюботинський" з кадастровим номером 6311200000:88:001:0315 та земельна ділянка, розташована вздовж ставка "Старолюботинський", з кадастровим номером 6311200000:01:033:0013 перебувають у межах міста Люботина та належать до комунальної власності.

5.24. Оскільки суди попередніх інстанцій надали правову оцінку Проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування експериментальної бази "Комунар" УНДІГА Харківського району Харківської області (1986 року) та зазначили, що позивач на час прийняття рішення від 25.12.1992 про вилучення у ДГ "Комунар" був користувачем відповідних земель, а також надали оцінку обставинам щодо водного об`єкта, то доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у наведених постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

5.25. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування є ефективним способом захисту порушеного права. Тому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не врахували висновки Верховного Суд викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16.

5.26. Колегія суддів установила, що у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21 Верховний Суд виклав такі висновки:

"5.12. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.13. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.14. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав".

Колегія суддів установила, що у справі № 910/9727/21 Верховний Суд сформулював загальний висновок щодо необхідності використання ефективного способу захисту для захисту порушеного права.

5.27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:

"Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.

…Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу в межах її доводів і вимог, вважає, що вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №361/3009/16-ц, 07 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц та № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, відступати від яких немає правових підстав".

Колегія суддів установила, що у справі № 911/2034/16, на яку посилається скаржник, прокурор заявив вимогу про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Київській області про припинення права користування земельною ділянкою, про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність фізичним особам; визнання недійсними договорів іпотеки; витребування на користь територіальної громади в особі міської ради з незаконного володіння відповідачів земельних ділянок. Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2034/16 зауважила, що суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Київській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність, прийнятих на користь фізичних осіб. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що власник із дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним.

5.28. ДП "Слобожанське" в касаційній скарзі також зазначає, що, за висновками Великої Палати Верховного Суду, ефективним способом захисту порушеного права власника (постійного користувача) земельної ділянки водного фонду є саме скасування відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

5.29. Скаржник зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий висновок:

"78. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

…80. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

81. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку".

5.30. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку:

"82. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень № 10 і № 31 незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки".

Подібні висновки, як зазначає скаржник, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

5.31. Як зазначили суди попередніх інстанцій у справі № 630/832/16-а, що розглядається, позов поданий у зв`язку з незаконним, на думку позивача, прийняттям Люботинською міською радою рішення від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині підпункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське". Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили із того, що вилучення спірних земель відбулося для задоволення заяв громадян, які виявили бажання отримати від органу місцевого самоврядування земельні ділянки під забудову, городи і дачі. У подальшому, як зазначили суди попередніх інстанцій, відповідні земельні ділянки були передані в користування а також у приватну власність членам садівничих товариств "Почвовєд", "Квітучий сад", "Дорожник", . Тому, за висновками судів попередніх інстанцій, позивач у цій справі обрав неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовної вимоги не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

5.32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (аналогічні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Відтак вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Люботинської міської ради в частині, що стосується ДП "Слобожанське", не є ефективною за встановлених у справі обставин передачі відповідних земельних ділянок в користування та у власність іншим особам, оскільки не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

5.33. З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, на які посилається скаржник.

5.34. Отже, доводи скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

5.35. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Слобожанське" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2024 у справі № 630/832/16-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак