Постанова

від 01.04.2024 по справі 571/1493/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 571/1493/20

провадження № 61-204св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: виконавчий комітет Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токов Васль Григорович,

треті особи: Комунальне підприємство «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради, Рокитнівська селищна рада Рокитнівського району Рівненської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 серпня 2022 року в складі судді Комзюк А. Ф., постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Вейтас І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токова В. Г. та просили:

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області Левчука Ю. С., індексний номер 45588016 від 19 лютого 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на нежитлову будівлю загальною площею 283, 9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 1768349456250, запис про право власності: 30350108) за ОСОБА_3 ;

витребувати у ОСОБА_4 нежитлову будівлю загальною площею 283, 9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на частину нежитлової будівлі загальною площею 283, 9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , здійснену приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токовим В. Г. 01 березня 2019 року, номер запису про право власності 30597386;

скасувати державну реєстрацію права власності на частину нежитлової будівлі загальною площею 283, 9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 1768349456250) за ОСОБА_4 , здійснену приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токовим В. Г. 02 березня 2019 року, номер запису про право власності: 30604207.

На обґрунтування позову зазначали, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 - власником квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вони є співвласниками допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, зокрема сараю, розташованого окремо на прибудинковій території багатоквартирних житлових будинків на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 .

14 лютого 2019 року державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на допоміжне приміщення співвласників багатоквартирних будинків як на нежитлову будівлю загальною площею 283,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Рокитнівської селищної ради № 257 від 26 серпня 2016 року та свідоцтва про право власності від 11 грудня 1999 року, вніс запис про право власності 30350108, видав витяг про реєстрацію права власності.

01 та 02 березня 2019 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 договори купівлі-продажу, за умовами яких ОСОБА_3 продав по частині спірного майна ОСОБА_4 .

Рішення та дії державного реєстратора, вчинені 14 лютого 2019 року щодо державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_3 , порушують їх права як співвласників сараю, який є об`єктом права спільної власності співвласників багатоквартирних будинків на АДРЕСА_6 .

ОСОБА_5 на підтвердження належності йому вказаної нерухомості надав державному реєстратору свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане Рокитнівським міжгосподарським лісгоспом 11 грудня 1999 року та рішення Рокитнівської селищної ради № 257 від 26 серпня 2016 року «Про перейменування вулиць смт.Рокитне Рокитнівського району Рівненської області».

Проте свідоцтво про право власності на спірне майно, видане державним підприємством, не підтверджує набуття, зміну або припинення прав на цю нерухомість, тому у державного реєстратора не було підстав для державної реєстрації права власності на нього.

Рішення Рокитнівської селищної ради № 257 від 26 серпня 2016 року «Про перейменування вулиць смт.Рокитне Рокитнівського району Рівненської області», свідчить лише про перейменування вулиць в смт Рокитне, тому не може бути підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З моменту приватизації квартир у багатоквартирному будинку вони постійно користувалися та користуються спірним майном (допоміжним приміщенням, сараєм), згоду на державну реєстрацію права власності на нього за ОСОБА_3 не надавали, тому наявні підстави для витребування у ОСОБА_4 спірного майна, яке вибуло з їх володіння не з їхньої волі.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог.

Позивачі не надали докази на підтвердження передачі у їх спільну власність одночасно з приватизацією квартир будь-якого допоміжного нежитлового приміщення.

Недоведеною є та обставина, що спірна нежитлова будівля є допоміжним приміщенням до багатоквартирних житлових будинків на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 .

Додатковою постановою Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені на правничу допомогу витрати у розмірі 2 500,00 грн з кожної.

Апеляційний суд, врахувавши заперечення позивачів, виходячи з критерію обґрунтованості, пропорційності судових витрат, а також розумності їх розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_4 з кожного з позивачів по 2 500,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У січні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просили скасувати рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 серпня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 27 червня 2018 року в справі № 921/403/17-г/6, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15, від 08 серпня 2019 року в справі № 909/472/18, від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 911/1455/19, від 20 серпня 2020 року в справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року в справі № 352/1021/19, від 28 жовтня 2020 року в справі № 910/10963/19, від 21 січня 2021 року в справі № 910/27779/14, від 08 лютого 2022 року в справі № 160/6762/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржили судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вони тривалий час відкрито, добросовісно та безперервно користуються спірною нерухомістю. У 1993 році внаслідок пожежі це господарське приміщення (сарай) було пошкоджене та її відновленням займались мешканці будинків на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 .

Суди належним чином не встановили обставини здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_3 .

Оскаржувані судові рішення належним чином не мотивовані, в них відсутні висновки щодо правомірності рішення державного реєстратора.

Свідоцтво про право власності, видане державним підприємством (як органом приватизації) на нежитлову будівлю, не віднесено до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадилась державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

Вони як співвласники спірної нерухомості не надавали згоду на проведення державної реєстрації права власності на нього за ОСОБА_3 , судове рішення про визнання за вказаною особою права власності на це майно відсутнє.

Помилковими є висновки судів про відсутність у них права власності на допоміжне приміщення (сарай), оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 допоміжні приміщення стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру.

У лютому 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просили скасувати додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у стягненні на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 922/2821/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/14138/18, від 30 червня 2022 року в справі № 640/1175/20, від 21 вересня 2022 року в справі № 725/1301/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року та витребувано її матеріали з Рокитнівського районного суду Рівненської області.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 серпня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.

17 березня 2023 року справа № 571/1493/20 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_4 направив відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року, в яких просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також просив поновити строк на подачу відзивів з огляду на те, що під час його направлення на адресу суду вперше він помилково не надав докази надсилання копії відзиву усім учасникам процесу, внаслідок чого його було повернуто без розгляду.

Враховуючи наведене та положення статті 127 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити ОСОБА_4 строк для подачі відзиву на касаційну скаргу на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_2 відповідно.

Рішенням Рокитнівської селищної ради від 03 квітня 2019 року № 1046 cпіввласникам багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_5 погоджено складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування цього багатоквартирного житлового будинку орієнтовною площею 0,15 га за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Згідно з рішенням Рокитнівської селищної ради від 03 квітня 2019 року № 1047 співвласникам багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_4 надано згоду на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування цього багатоквартирного житлового будинку орієнтовною площею 0,15 га за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до листа Рокитнівської селищної ради від 23 листопада 2021 року № 2559, у неї відсутні відомості щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків на АДРЕСА_5 , та на АДРЕСА_4 , рішення про їх затвердження радою не приймалися.

Сторони не заперечували, що ці рішення органу місцевого самоврядування не реалізовані, прибудинкова територія біля будинків не визначена, кадастровий номер земельним ділянкам не присвоєно.

11 грудня 1999 року керівником органу приватизації Рокитнівського міжгосподарського лісгоспу видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 . Нежитлова будівля приватизована на виконання Державної програми приватизації на 1999 рік.

Відповідно до рішення Рокитнівської селищної ради від 26 серпня 2016 року № 257 АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1.

27 грудня 2018 року ОСОБА_3 виготовив технічний паспорт на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .

14 лютого 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області Левчук Ю. С. зареєстроване право власності на спірну нежитлову будівлю загальною площею 283,9 кв. м за ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45588016 від 19 лютого 2019 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3

01 березня 2022 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, на підставі якого продав частину спірної нежитлової будівлі.

На підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 2022 року ОСОБА_3 продав іншу частину зазначеної нежитлової будівлі ОСОБА_4 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 02 березня 2019 року зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 283,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

09 червня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до Рокитнівської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (шляхом викупу) для будівництва та обслуговування закладів торгівлі, орієнтовною площею 0,07 га, та долучив копії договорів купівлі-продажу та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Рокитнівської селищної ради № 1679 від 23 червня 2020 року заяву жителів багатоквартирних будинків на АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_4 щодо зупинення розгляду заяви ОСОБА_4 взято до відома.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частина перша, друга статті 369 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначали, що спірна нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку АДРЕСА_5 , відтак вони, як власники квартир у цьому будинку, є його співвласниками. За таких обставин у державного реєстратора були відсутні підстави для державної реєстрації права власності на цю нерухомість за ОСОБА_3 .

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Встановивши, що позивачі не надали належні та достатні докази на підтвердження тієї обставини, що спірне нежитлове приміщення знаходиться на прибудинковій території та є допоміжним до багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_5 , у якому розташовані квартири, належні їм на праві власності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_4 просив стягнути на його користь 15 000,00 грн на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до апеляційного суду заперечення проти стягнення з них на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що надані представником відповідача докази щодо обсягу послуг, наданих адвокатом, які містяться в акті прийому-передачі виконаних послуг, інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи не в повній мірі відповідають критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у стягненні з позивачів на користь ОСОБА_4 витрат на складання та подання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки всупереч частині четвертій статті 360 ЦПК України до нього не було додано доказів надсилання (надання) його копій та доданих документів іншим учасникам справи, тому справа була розглянута апеляційним судом без урахування цього відзиву.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши предмет спору, конкретні обставини справи та виконану адвокатом роботу, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним позивачами у запереченнях щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яким надана належна оцінка апеляційного суду, та вони не можуть бути підставою для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 серпня 2022 року, постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко