Постанова

від 06.03.2024 по справі 355/1415/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 355/1415/19

головуючий у суді І інстанції Червонописький В.С.

провадження № 22-ц/824/2960/2024

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання: Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 09 січня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 треті особи: Відділ державної реєстрації Баришівської районної державної адміністрації Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Державний нотаріус Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області Малиновська Наталія Вячеславівна про захист прав власника гаражу, визнання рішень незаконними, визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та відновлення становища, яке існувало до порушеного права, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Баришівського районного суду Київської області з указаним позовом, у якому просив:

1) визнати незаконним та скасувати рішення Баришівської селищної ради від 22 грудня 2009 року № 616-23-05 про надання згоди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на розробку технічної документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок громадянам в оренду, на яких розміщені гаражі;

2) визнати незаконним та скасувати рішення Баришівської селищної ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в оренду на місцевості (в натурі) ОСОБА_5 ;

3) визнати незаконним та скасувати рішення Баришівської селищної ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки і оренду на місцевості (в натурі) ОСОБА_6 від 25 квітня 2014 року № 606.10-33-06;

4) визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 25 квітня 2014 року № 606.10-33-06;

5) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію земельної ділянки № НОМЕР_1 та присвоєння їй кадастрового номеру 3220255101:01:017:0038 від 13 травня 2014 року;

6) визнати незаконним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 травня 2014 року про право власності Баришівської селищної ради на земельну ділянку АДРЕСА_1 , та скасувати реєстраційний запис вказаного об`єкту нерухомого майна;

7) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 14 травня 2014 року між Баришівською селищною радою і ОСОБА_6 ;

8) визнати незаконним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 травня 2014 року про право оренди ОСОБА_6 земельної ділянки АДРЕСА_1 , та скасувати реєстраційний запис об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 367885032202;

9) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 29 листопада 2011 року між Баришівською селищною радою і ОСОБА_5 ;

10) визнати незаконним, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на гараж, визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на гараж за адресою: АДРЕСА_2 , видане Реєстраційною службою Баришівського районного управління юстиції Київської області 02 червня 2014 року та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 червня 2014 року та скасувати реєстраційний запис цього об`єкту нерухомого майна;

11) визнати незаконним, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на гараж, визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на гараж за адресою: АДРЕСА_3 , видане Реєстраційною службою Баришівського районного управління юстиції Київської області 10 вересня 2014 року та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 вересня 2014 року та скасувати реєстраційний запис об`єкту нерухомого майна;

12) визнати недійсним договір купівлі-продажу гаража за адресою: АДРЕСА_2 , від 13 вересня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області Малиновською Н.В. 13 вересня 2014 року.

13) визнати незаконним, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на гараж за адресою: АДРЕСА_2 , та скасувати реєстраційний запис цього об`єкту нерухомого майна;

14) визнати незаконним та скасувати рішення Баришівської селищної ради від 16 грудня 2016 року № 302.1-13-07 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 ;

15) визнати незаконним, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , та скасувати реєстраційний запис цього об`єкту нерухомого майна;

16) витребувати ліву частину гаражного приміщення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , з чужого незаконного володіння у добросовісного набувача ОСОБА_4 ;

17) усунути перешкоди в користуванні власністю та виселити ОСОБА_4 з гаража ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , з усім майном, яке знаходиться у цьому гаражі;

18) витребувати праву частину гаражного приміщення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 ;

19) усунути перешкоди в користуванні власністю та виселити ОСОБА_5 з правої частини гаража ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , з усім майном, яке знаходиться в цьому гаражі;

20) визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 24 червня 2019 року № 84.12 про впорядкування адреси нежитлової будівлі гаража, який належить ОСОБА_1 ;

21) відновити становище, яке існувало до порушення права власності ОСОБА_1 на гараж і визнати належність адреси: АДРЕСА_4 гаражу на троє дверей розміром 6,5x13 м ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що рішенням виконкому Баришівської селищної ради від 07 квітня 1978 року № 7 надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво авто гаражу розміром 13х6,5 м по АДРЕСА_5 .

На підставі цього рішення 10 квітня 1978 року виготовлено викопіровку з опорного плану смт Баришівка Київської області та узгоджено її з головним інженером-землевпорядником Баришівського району та районним архітектором з виділенням меж на місцевості.

Позивач зазначає, що на підставі указаного рішення виконкому Баришівської селищної ради від 07 квітня 1978 року № 7 та акта відведення земельної ділянки він став користувачем цієї земельної ділянки по АДРЕСА_5 , яка у той час надавалася у постійне та довічне користування, і на ній особисто за власні кошти збудував гараж площею 13х6,5 м на троє дверей, площею 75 кв. м.

Вказує, що у серпні 1978 року на підставі договорів безкоштовного тимчасового користування позивач передав частину свого гаражу (ліву та праву частини) у користування своїм друзям ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Зазначає, що 20 липня 2017 року він отримав копію рішення № 616-23-05 від 22 грудня 2009 року, з якого дізнався що дружини вже покійних орендарів частини гаражу позивача: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно отримали згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок громадянам в оренду, на яких розміщені гаражі за адресою: АДРЕСА_6 , та іншу інформацію щодо незаконного заволодіння частиною приміщення мого гаражу громадянами ОСОБА_6 і ОСОБА_5 . Указані земельні ділянки виділені під правою і лівою частинами гаражу позивача, які були у тимчасовому безкоштовному користуванні згідно із зазначеними вище договорами.

12 лютого 2018 року позивач зареєстрував право власності на спірний гараж загальною площею 75 метрів за адресою: АДРЕСА_6 . Пізніше позивач дізнався, що ОСОБА_6 без відома позивача оформила на себе право власності та продала ліву частину спірного гаражу ОСОБА_4 .

А ОСОБА_5 оформила на себе право власності на праву частину спірного гаража і використовує цю частину гаражу в своїх цілях.

Посилаючись на указані обставини, позивача вважає що його права як власника гаражу за адресою: АДРЕСА_6 , порушено.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 09 січня 2023 року позов ОСОБА_9 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу було відомо про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надано згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок в оренду ще у 2013 році.

З указаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 23 вересня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Позовна заява та матеріали справи не містять мотивованого клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з вказаним позовом.

Представником ОСОБА_4 - адвокатом Чередніченко Н.В. та спадкоємцем ОСОБА_5 - ОСОБА_3 подано до суду клопотання про витребування у ОСОБА_1 оригіналів поданих до позовної заяви документів, у тому числі рішення виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів Баришівського району Київської області від 07 квітня 1978 року № 7.

Позивачем оригіналів документів для огляду до суду не надано, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у нього порушеного права власності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 09 січня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час ознайомлення з матеріалами справи 01 лютого 2023 року позивачем виявлено, що від нього була прихована заява адвоката Чередниченка Н.В. від 09 січня 2023 року, додана до справи після оголошення судді про закінчення розгляду справи.

У матеріалах справи виявилася відсутньою постанова Бориспільської місцевої прокуратури від 07 березня 2019 року, у якій зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 мають право власності на одне і те ж нерухоме майно, але зареєстроване під різними адресами. Позивач у судовому засіданні 20 жовтня 2022 року близько 11 год. оголошував цю постанову під запис у присутності відповідача ОСОБА_3 та її адвоката Чередниченко Н.В.

Постанова поліції про визнання позивача потерпілим у справі від 13 вересня 2019 року наявна.

Оскаржуваним рішенням суду відмовлено у задоволенні позову позивача з посиланням на пропуск ним строку позовної давності, але офіційне підтвердження про поділ площі гаража штучно на три частини позивач отримав у рішенні Баришівської селищної ради від 22 червня 2018 року № 697-36-07 та постанови Бориспільської місцевої прокуратури від 07 березня 2019 року, а через 6 місяців звернувся до суду з позовною заявою.

У тексті оскаржуваного рішення зазначено багато недостовірних фактів документів справи.

Суд першої інстанції також не взяв до уваги при ухваленні рішення клопотання-заперечення на клопотання адвоката Дудченко - Волошина від 13 січня 2020 року і наступні - про застосування позовної давності: - а/с 1 том І. та його адвоката Пилипко А.Г.- а/с 3 том І.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Позивач ОСОБА_1 надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

Завідувач Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області - Малиновська Н.В. надіслала до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи за відсутності представника нотаріальної контори та просила ухвалити рішення на розсуд суду.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом, договором, або на інших підставах, встановлених законом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування майном у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на майно.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що на підставі рішення виконкому Баришівської селищної ради від 07 квітня 1978 року № 7 та акта відведення земельної ділянки він став користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_5 , яка у той час надавалася у постійне та довічне користування, і на ній особисто за власні кошти збудував гараж площею 13х6,5 м на троє дверей, площею 75 кв. м.

На підтвердження указаних доводів позовної заяви ОСОБА_1 надано суду зокрема копії:

рішення виконкому Баришівської селищної ради від 07 квітня 1978 року № 7, яким ОСОБА_1 дозволено будівництва авто гаража розміром 13х6,5 м по АДРЕСА_5 , за ТП, на земельній ділянці розміром 0,04 га за рахунок вільного присадибного фонду селищної ради (а.с. 7 зі звороту т. 1);

технічного паспорту від 23 листопада 1989 року на гараж по АДРЕСА_5 , у якому зазначено, що власником технічної інвентаризації є ОСОБА_1 (а.с. 20 т. 1).

Під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Чередніченко Н.В. та правонаступником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 неодноразово ставилися під сумнів докази, які подані позивачем в копіях, а також заявлялися клопотання про витребування у ОСОБА_1 оригіналів рішення виконавчого комітету та технічного паспорту (а.с. 193-196 т. 1, а.с. 226-231 т. 3).

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року витребувано у ОСОБА_1 оригінали поданих до позовної заяви документів, у тому числі, але не виключно, рішення виконкому Баришівської селищної Ради народних депутатів Баришівського району Київської області № 7 від 07 квітня 1978 року; витребувано у Броварської районної державної адміністрації письмову копію реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1482790132202; витребувано з Відділу державної реєстрації Баришівської селищної ради Броварського району Київської області електронну копію реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1482790132202 та інформацію про те, на підставі якого документу (копії чи оригіналу), здійснено реєстрацію прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна (а.с. 239 т. 3).

08 квітня 2022 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання, у якому він просив суд розглядати його позов на основі наявних у справі матеріалів і документів (а.с. 243 т. 3).

22 квітня 2022 року від Броварської районної військової адміністрації Київської області до суду першої інстанції надійшов лист по неможливість виконати вимоги ухвали Баришівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року.

Відповідно до відповіді Архівного сектору Баришівської районної державної адміністрації від 18 жовтня 2019 року № 184 на адвокатський запит адвоката Чередниченко Н.В. надано копію протоколу виконкому Баришівської селищної ради від 07 квітня 1978 року № 7 та повідомлено, що заяви та інші документи з цього приводу, що передували прийняттю указаного рішення до архівного сектору не передавалися (а.с. 198 т. 1).

З протоколу виконкому Баришівської селищної ради від 07 квітня 1978 року № 7 вбачається, що виконком вирішив дозволити встановити тимчасові гаражі по АДРЕСА_5 , біля 80-ти квартирного житлового будинку на земельній ділянці розміром 0,04 га за рахунок вільного присадибного фонду селищної ради п`яти особам, зокрема і ОСОБА_1 (а.с. 199-203 т. 1).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2, 4 статті 95 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6 статті 95 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 466/4209/17 (провадження № 61-5277св22) сформульований висновок, що наслідком недотримання вимог статті 95 ЦПК України є виключення письмового доказу з числа доказів і розгляд справи на підставі інших доказів.

Враховуючи те, що відповідачами під час розгляду справи неодноразово ставились під сумнів докази, які подані позивачем у копіях та на вимогу суду першої інстанції не надані в оригіналах, суд першої інстанції, на виконання приписів частини шостої статті 95 ЦПК України, діяв правильно та не взяв до уваги указані копії письмових доказів.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Оскільки позивачем у порушення вимог процесуального права не виконано свого обов`язку в частині доказування порушеного права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Однак суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 одночасно з двох підстав: недоведеності позову та спливу позовної давності.

Відповідно до частини 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Як роз`яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог і саме з цих підстав відмовив у задоволенні позову, тому у цьому випадку підстави для відмови у позові ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском позовної давності були відсутні.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову у зв`язку із недоведеністю позивачем в частині доказування його порушеного права.

Проте суд першої інстанції помилково відмовив ще у з підстави пропуску пропуском позовної давності, а тому оскаржене судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в оскаржуваній частині з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини 1, 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 09 січня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 02 квітня 2024 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська