Ухвала

від 02.04.2024 по справі 260/5092/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 260/5092/23

адміністративне провадження № К/990/10297/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №260/5092/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування наказів Держекоінспекції України № 59-тр/т від 31 травня 2023 року про застосування до ОСОБА_1 , начальника Держекоінспекції у Закарпатській області, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби, № 60-тр/т від 31 травня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Держекоінспекції у Закарпатській області, стягнення з відповідача моральну шкоду у розмірі 120 000 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України за № 59-тр/т від 31 травня 2023 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України за № 60-тр/т від 31 травня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Закарпатській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього середовища Закарпатської області з 06 червня 2023 року. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, у розмірі 38 548,82 грн. У задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Держекоінспекція подала апеляційну скаргу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України задоволено. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі №260/5092/23 та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа має виняткове значення для скаржника.

Так, за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Водночас вказану касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, розглянуті за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування загальних підстав у касаційній скарзі скаржник зазначає, що ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду викладені у постановах 21 листопада 2023 року у справі № 640/32072/20, від 27 жовтня 2022 року у справі № 9901/97/21, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)].

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Верховний Суд зауважує, що висновки викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанова Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

При цьому, Суд зауважує, що висновки Верховного Суду щодо "оцінки обставин та доказів в іншій справі" не є тим висновком, який є обов`язковими для застосування судом апеляційної інстанції у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо "застосування норми права у подібних правовідносинах".

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, у справі № 640/32072/20 спір виник у зв`язку із винесенням відповідачем довідок про результати проведення повних перевірок щорічних декларацій за 2018 та 2019 роки, поданої суддею Конституційного Суду України, які позивач уважає протиправними.

У справі № 9901/97/21 Верховний Суд, як суд першої інстанції, вирішував спір щодо скасуванням Президентом України Указу Президента України про призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України.

Натомість у цій справі, що розглядає суд апеляційної інстанції, предметом оскарження є протиправні, на думку позивача, накази Державної екологічної інспекції України № 59-тр/т від 31 травня 2023 року про застосування до ОСОБА_1 , а також начальника Державної екологічної інспекції у Закарпатській області дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби, № 60-тр/т від 31 травня 2023 року про звільнення позивача з посади начальника Держекоінспекції у Закарпатській області.

Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 640/32072/20, № 9901/97/21 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.

Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування спеціального законодавства, яке регулює професійну діяльність Державної екологічної інспекції України та її територіальних органів (Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275), окремих положень Закону України «Про державну службу», Закону України «Про Службу безпеки України», Закону України «Про державну таємницю», частину 4 статті 5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», Закону України «Про оперативну-розшукову діяльність», Зводу відомостей, що становлять державну таємницю та за наявності визначених законом підстав, судовим органом - на підставі ухвали суду у взаємозв`язку із вимогами статей 73, 74, 75, 94 КАС України щодо належності та допустимості доказів для встановлення законності вимоги СБУ по завданнях в інтересах контррозвідки і наявності чи відсутності обов`язку виконання такої вимоги у визначений вимогою спосіб.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Водночас в обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен зазначити норму права, яка повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судом апеляційної інстанції.

Скаржником не зазначено висновків суду, рішення якого оскаржується, та положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті відповідного висновку.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №260/5092/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько