Ухвала

від 02.04.2024 по справі 600/3466/23-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 600/3466/23-а

адміністративне провадження № К/990/11368/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної державної адміністрації (обласна військова адміністрація), юридичного управління Чернівецької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації) про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецької обласної державної адміністрації (далі - Чернівецька ОДА) (обласна військова адміністрація), юридичного управління Чернівецької ОДА (обласної військової адміністрації), в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ юридичного управління Чернівецької ОДА (обласної військової адміністрації) від 30 березня 2023 року №13-осн «Про внесення змін до структури юридичного управління обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації)»; визнати протиправними дії начальника юридичного управління Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації ОСОБА_2 із формування структури юридичного управління Чернівецької ОДА (Чернівецької обласної військової адміністрації) від 30 березня 2023 року та голови Чернівецької ОДА ОСОБА_3 із затвердження ними 30 березня 2023 року структури юридичного управління Чернівецької ОДА (Чернівецької обласної військової адміністрації); визнати протиправним та скасувати наказ юридичного управління Чернівецької ОДА (обласної військової адміністрації) від 04 травня 2023 року №13-ос про звільнення його 05 травня 2023 року з посади начальника відділу представництва інтересів претензійно-позовної та договірної роботи юридичного управління Чернівецької ОДА (обласної військової адміністрації) у зв`язку зі скороченням посади, пов`язаної з ліквідацією відділу представництва інтересів претензійно-позовної та договірної роботи юридичного управління Чернівецької ОДА (обласної військової адміністрації); поновити його з 06 травня 2023 року на займаній посаді та стягнути 25000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року, в позові відмовлено.

21 березня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року. Заявник, посилаючись неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить переглянути оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скасувати їх та задовольнити позов у повному обсязі.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій та наказу про ліквідацію структурного підрозділу, наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень ОСОБА_1 зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням на те, що суди першої і апеляційної інстанції вирішуючи зазначену справу по іншому застосували окремі положення статей 9, 87 Закону України «Про державну службу», статей 5-1, 42, 49-2 і 235 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), статтю 2 Закону України «Про відпустки» та статтю 1 Закону України «Про зайнятість населення» та окремі норми КАС України в частині оцінки наданих сторонами доказів і їхнє спростування, що не відповідає правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у справах №№807/3588/14, 813/1715/16, 821/595/16, 260/1084/19, 240/1941/20, 816/1232/17, 813/2431/16, 285/4227/18, 560/2210/19.

Що стосується правомірності ліквідації відділу, в якому працював позивач, то ОСОБА_1 указав про статтю 104 Цивільного кодексу України, з посиланням на правові позиції Верховного Суду у справах №№21-237а11, 640/4922/20, 816/979/17, 826/25887/15, 820/2932/16 та 140/90/20.

Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.

Так, за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.

Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.

Разом з тим, ОСОБА_1 лише зазначив про правові позиції Верховного Суду, проте не виклав їх у взаємозв`язку з обставинами цієї справи та не навів належного обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цих норм, обмежившись лише наведенням цитат із постанов Верховного Суду по тексту скарги, з посиланням на сталість практики у такій категорії справ.

Верховний Суд зауважує, що питання правомірності звільнення державних службовців неодноразово досліджувалося судом касаційної інстанції, з урахуванням змін у законодавстві. Отож, Верховним Судом сформовано висновки щодо Закону України «Про державну службу» та норм КЗпП України, виходячи з аналізу правового регулювання, чинного на час виникнення спірних правовідносин. Разом з тим, у наведених заявником прикладах справ спільні риси між спірними правовідносинами мають відмінності насамперед за їхнім змістом.

Так, із змісту оскаржених судових рішень вбачається, що у цій справі спір виник у березні 2023 року, зокрема, у зв`язку з прийняттям посадовими особами органу місцевого самоврядування наказу про внесення змін до структури юридичного управління ОДА, який ОСОБА_1 вважає протиправним та оскаржує у цій справі одночасно з наказом про своє звільнення, який видано на виконання наказу щодо зменшення штатної чисельності юридичного управління.

Натомість у касаційній скарзі наведено лише приклади справ, розглянутих Верховним Судом, що стосуються правовідносин з приводу звільнення державного службовця, що виникли у 2014 - 2020 роках і стосуються виключно правомірності звільнення працівників із займаних посад. Питання правомірності наказів щодо внесення змін до структури або штатного розпису державного органу у цих справах не було предметом судового розгляду.

Верховний Суд відхиляє аргументи ОСОБА_1 про те, що застосування судами «окремих положень статей 9, 87 Закону України «Про державну службу» суперечить правовим позиціям суду касаційної інстанції, оскільки таке обґрунтування є загальним, з огляду на те, що стаття 9 Закону України «Про державну службу» складається з дев`яти частин, а стаття 87 - із п`яти, а заявник, послаючись на таку відмінність, не конкретизував застосування судами якої із частин указаних статей суперечить висновку Суду.

Доводи заявника щодо неправильного застосування судами приписів статей 5-1 (гарантії забезпечення права громадян на працю), 42 ( переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці), 49-2 (порядок вивільнення працівників) і 235 (поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи) КЗпП України також наведено без належної аргументації, оскільки лише загальні посилання на практику Верховного Суду щодо указаних норм КЗпП України, за відсутності вмотивованого обґрунтування щодо їхнього неправильного застосування судами не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Крім того, із змісту оскаржених судових рішень вбачається, що вирішуючи спір, суди не застосовували положення статті 2 Закону України «Про відпустки» та статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», тому лише посилання на правову позицію Верховного Суду у цивільній справі №285/4227/18 щодо указаних норм є формальним.

Також у касаційній скарзі не обґрунтовано належним чином питання щодо ліквідації відділу, який очолював позивач, оскільки наведені ним приклади справ, розглянутих Верховним судом стосуються правовідносин, що виникли, починаючи з 2011 року до 2020 року.

Натомість у цій справі оскаржуються дії посадових осіб органу місцевого самоврядування, діяльність яких наразі провадиться, з урахуванням особливостей, запроваджених Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

Крім того, перевіряючи судові рішення у такій категорії справ, Верховний Суд насамперед надає оцінку правильності застосування судами норм права у контексті установлених ними обставин, що мають індивідуальний характер у кожному конкретному випадку, так як перевірка дотримання роботодавцем процедури звільнення державного службовця здійснюється судами індивідуально у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у справі, а висновки Верховного Суду у таких випадках лише встановлюють алгоритм такої перевірки, виходячи із нормативно-правового регулювання, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Заявник наводить приклад справ, розглянутих Верховним Судом, проте лише викладає загальні правові позиції Суду, висловлені ним, виходячи з обставин, установлених судами саме у тих справах, без належного обґрунтування та взаємозв`язку з обставинами цієї справи .

Інші аргументи скарги зводяться до неповного з`ясування судами обставин справи, доводів щодо неправильної оцінки доказам у справі та незгоди з висновками судів щодо недотримання відповідачами процедури звільнення з посади державної служби. Такі мотиви мають суб`єктивний характер та свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Лише загальні посилання на висновок Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної державної адміністрації (обласна військова адміністрація), юридичного управління Чернівецької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації) про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С.А. Уханенко