Рішення

від 25.03.2024 по справі 716/1613/22

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 716/1613/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2024 Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Сірик І.С.,

за участю секретаря судових засідань - Кулька О.М.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

преставника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд усунути перешкоди у володінні і користуванні власністю, виселивши ОСОБА_3 з будинку за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог вказує на те, що вона є власником земельної ділянки та житлового будинку за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. У 2019 році за життя її матері ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_3 , який є її дядьком, тобто рідним братом її матері, повернувшись із росії, та незаконно, без її на те згоди вселився до спірного будинку, мотивував своє поселення в будинку сестри тим, що йому потрібно тимчасово десь пожити той час, поки йому готують необхідні документи для повернення до росії. Зазначає, що її мати, протестувала про поселення в будинку ОСОБА_3 , намагалася цьому завадити, неодноразово зверталася до поліції, однак нічого подіяти не змогла і ОСОБА_3 продовжував без її на те згоди проживати у її будинку, постійно вчиняючи з нею сварки і скандали на грунті своєї незгоди з рішенням покійних батьків, які розпорядилися належним їм будинком в користь сестри - матері позивачки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. З того часу відповідач ОСОБА_3 і надалі проживає без реєстрації та її дозволу у належному їй будинковолодінні та відмовляється добровільно покинути її власність. Крім того не впускає її до будинку та на подвір`я, замінив усі замки, постійно вчиняє сварки та скандали при її появі, ображає її, погрожує фізичною розправою. На її прохання виселетися з належного їй будинку та звільнити його ОСОБА_3 відмовляється, чим порушує її право, як власниці на володіння та користування майном. У зв`язку з вказаним вона неодноразово зверталася із заявами до поліції, однак там надали відповідь, щодо вирішення цього питання в судовому порядку.

На підставі вище викладеного, посилаючись на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просила позов задовольнити.

14.03.2023 року ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області за клопотанням адвоката Вакарчука В.І. зупинено провадження по данй справі, до набрання законної сили судовим рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Старостинськийокруг №7 с.Боянчук Юрковецької сільської ради Чернівецької області, державний нотаріус Заставнівської державної нотаріальної контори Бурдейна Галина Петрівна, про визнання заповіту недійсним.

13.12.2023 року ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 03.01.2024 року.

03.01.2024 року відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Вакарчук В.І не з`явилися з невідомих суду на те причин, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

08.01.2024 року до суду через електронний суд подано заяву адвоката Боднарюка В.І. про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки він у відповідності до доручення від 08.01.2024 року надає безоплатну правничу допомогу ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, обгрунтувала вищенаведеним, просила задовольнити. Крім того, допитана в судовому засіданні в якості свідка вказала, що після смерті матері вона не може користуватись та розпоряджатись своїм майном, оскільки доступ у неї відсутній. За вказаний період вона тільки тричі була біля будинку, при цьому змушена проходити через сусідське подвір`я, оскільки поставлений замок на хвіртці її власності. Не може обробляти земельну ділянку. Як наслідок таких дій ОСОБА_3 викликав поліцію, якій вона змушена пояснювати законість перебування на території свого будинковолодіння. При цьому її дядько зареєстрований в Рівненській області, де раніше проживав з своєю сім`єю, та де проживають його діти, які зобов`язані його утримавати.

Представник позивача адвокат Кульгавець С.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, обґрунтувавши їх у поданому до суду відзиві на позовну заяву. Зазначив, що за час проживання в спірному будинку у нього дійсно були суперечки із сестрою, з приводу його проживання в будинку. Оскільки, у нього наявні претензії щодо спадкування та дарування майна, також оформлення права власності позивачкою на будинок та земельну ділянку, оскільки він являється інвалідом 3 групи і мав мати право на обов`язкову частку в спадковому майні. Йому відомо, що його племінниця ОСОБА_1 має намір продати вказаний будинок, проте вважає, що даний будинок є його власністю, тому він проти таких дій останньої. У зв`язку із тим, що в будинку є його особисті речі він змінив дверні замки. В даному будинку він проживає без реєстрації, оскільки офіційно зареєстрований в м. Кузніцовськ Рівненської області, де він проживав разом із своєю покійною дружиною та дітьми, які надалі там проживають.

Представник відповідача адвокат Боднарюк В.І. в судовому засіданні позовні вимог не визнав повністю з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15.06.2021 року (а.с.11).

31.12.2021 ОСОБА_1 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_5 , яке зареєстроване за №6322. ( а.с.12).

Відповідно до договору дарування від 13.04.2013 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , останній передано у власність 1/2 частки житлового будинку з господарськми будівли та спорудами, в АДРЕСА_1

Згідно даного Свідоцтва про право на спадщину та договру дарування ОСОБА_1 стала власником житлового будинку з господарськми будівли та спорудами, в АДРЕСА_1 , а також власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7321581000:02:004:0091, площею 0,2417 га, що в АДРЕСА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.41 Конституції України).

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст.47 Конституції України).

Ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (ст.9 ЖК України).

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

За приписами ст. 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Приписами ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом вставновлено, що у 2019 році відповідач ОСОБА_3 тимчасово почав проживати у будинку своєї сестри ОСОБА_5 без її на те згоди та продовжує проживати у будинку по даний час, без реєстрації, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Юрковецької сільської ради за №906 від 14.11.2022 року (а.с.25).

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У ч.1 ст.401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у ст.405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 зазначено, що: «…статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 1 Першого протоколу практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю…».

Право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, а власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Вказаний висновок висвітлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі №447/455/17.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 , який набуто у спадок, а відповідач не є членом її сім`ї, вселився у спірний будинок без згоди колишнього власника, яка померла, що, в свою чергу, свідчить про втрату ним права на проживання. Відомостей про надання згоди ОСОБА_1 на проживання відповідача в її житловому будинку матеріали справи не містять.

У справі також встановлено, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житловим будинком, що підтверджується зверненнями позивача з відповідними заявами до відділу поліції, у яких зазначено, що відповідач незаконно проживає в спірному будинку. (а.с.18,19).

Крім того судом встановлено, що у березні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Заставнівського районного суду Чернівецької облсті із позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Старостинськийокруг №7 с. Боянчук Юрковецької сільської ради Чернівецької області, державний нотаріус Заставнівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 , про визнання заповіту недійсним.

30.10.2023 року Заставнівським районним судом Чернівецької області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду 09.12.2023 року набрало законної сили. (а.с.91-94).

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердив факт його реєстрації в м. Кузніцовськ Рівненської області, де він раніше проживав та на сьогоднішній день продовжують проживати члени його сім`ї.

Згідно ст.ст.319, 321, 391 ЦК України - власник житла має право вимагати усунення будь яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

При цьому судом врахована Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа №6-709цс16, відповідно до якої визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивачів права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За таких обставин, коли права власників порушені, власники майна мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень її прав, в даному випадку шляхом виселення.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, коли право власника майна порушене, він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном, суд приходить до висновку, що позивачка правомірно вимагає усунення будь-яких порушень своїх прав користуватися та розпоряджатися домоволодінням, що належить їй на праві власності.

Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та оцінюючи усі докази в їх сукупності, доводи свідків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки позивачем доведено факт порушення відповідачем права користування належним позивачу на праві власності житловим будинком, та, в даному випадку, така міра втручання, як виселення, здійснюється згідно із законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, і є необхідним у демократичному суспільстві - в інтересах та для захисту прав і свобод позивача у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та такий, що підлягає задоволенню у спосіб, визначений позивачем про необхідність усунути позивачеві перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідача ОСОБА_3 .

З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 і має підстави для їх задоволення.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.11, 141, 258, 259, 260, 351, 352, 353, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 29, 319, 321, 391ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю, а саме належним їй житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення із вказаного будинку ОСОБА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_3 , ордер серії ВО №1042779 від 02.11.2022 року.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 зареєстрований в АДРЕСА_4

Представник відповідача: ОСОБА_4 , адреса АДРЕСА_5 , Доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги №017/07-5/131 від 08.01.2024 року.

Повний текст рішення виготовлено 03.04.2024 року.

Суддя Сірик І.С.