Постанова

від 31.07.2024 по справі 716/1613/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Чернівці

cправа № 716/1613/22

провадження № 22-ц/822/488/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретаря Тодоряка Г.Д.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_4

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Боднарюк Віталій Іванович, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2024 року, головуючий у першій інстанції Сірик І.С.

ВСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Зазначала, що внаслідок смерті матері ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина.

Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В. 31 грудня 2021 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з земельної ділянки площею 0,2417 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7321581000:02:004:0091, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя матері ОСОБА_5 у 2019 році у будинок АДРЕСА_1 вселився брат останньої ОСОБА_4 тимчасово на час виготовлення документів.

Посилалася на те, що мати ОСОБА_5 заперечувала проти вселення ОСОБА_4 , яким влаштовувалися сварки на грунті незгоди із здійсненням батьками розпорядження жилим будинком на користь ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 не є членом сім`ї власника, відмовляється залишити будинок АДРЕСА_1 , чинить перешкоди у доступі до майна.

Просила усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_4 із будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Постановлено усунути ОСОБА_1 перешкод у користуванні власністю, а саме житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення із вказаного будинку ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Боднарюк В.І., в апеляційній скарзі просить рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовити.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що ОСОБА_4 є інвалідом, відноситься до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсіонером, проживає у спірному будинку як член сім`ї колишнього власника тривалий час (понад 5 років), тобто має тривалий зв`язок із спірним будинком як із житлом у розумінні статті 8 Конвенції.

ОСОБА_4 іншого житла на праві власності чи праві користуванні не має, при цьому будинок АДРЕСА_1 фактично є батьківським.

ОСОБА_1 , приймаючи спадщину після смерті матері ОСОБА_5 (сестри ОСОБА_4 ), мала реальну можливість дізнатися про обтяження житлового будинку у вигляді права користування члена сім`ї колишнього власника.

Посилається на те, що за час проживання ОСОБА_4 здійснює оплату за електроенергію, податку за землю, ремонтні роботи, натомість, ОСОБА_1 не цікавиться станом житлового будинку.

ОСОБА_1 не надано доказів чинення ОСОБА_4 перешкод у користуванні спірним будинком.

Судом першої інстанції не дотримано балансу захисту права власності ОСОБА_1 на житловий будинок та права на проживання ОСОБА_4 , який іншого житла не має.

Вважає, що право ОСОБА_1 на майно не може бути захищено шляхом виселення ОСОБА_4 , який внаслідок цього стане безхатченком, що є надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Боднарюк В.І., залишити без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Боднарюк В.І., підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для захисту права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , правомірність вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 .

На обґрунтуваннятаких висновківсуд першоїінстанції зазначив,що ОСОБА_1 набуто правовласності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування, а ОСОБА_6 вселився у спірний будинок без згоди колишнього власника ОСОБА_5 , втратив право користування житлом у зв`язку із смертю колишнього власника.

Водночас судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не надано згоди на проживання ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1 , між сторонами існує конфлікт з приводу користування жилим приміщенням, рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2023 року відмовлено у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Старостинського округу №7 с.Боянчук Юрковецької сільської ради Чернівецької області, державного нотаріуса Заставнівської державної нотаріальної контори Бурдейної Г.П. про визнання заповіту недійсним.

При цьому суд першої інстанції послався на підтвердження ОСОБА_4 факту реєстрації місця проживання у м.Кузніцовську Рівненської області, де проживають члені його сім`ї.

Разом з тим судом першої інстанції зазначено, що у даному випадку міра втручання держави у право на повагу до свого житла здійснюється згідно із законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і є необхідною у демократичному суспільстві в інтересах та для захисту прав і свобод ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам не відповідає.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що внаслідок смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина.

Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В. 31 грудня 2021 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за номером 6322.

Також приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В. 31 грудня 2021 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з земельної ділянки площею 0,2417 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7321581000:02:004:0091, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за номером 6323.

За даними паспорта громадянина України місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 14 листопада 2022 року №906 ОСОБА_4 в селі Боянчук Чернівецького району Чернівецької області не зареєстрований.

За змістом довідки поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадою Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області ОСОБА_7 від 24 березня 2022 року про результати розгляду звернення за №1651 від 23 червня 2023 року ОСОБА_1 повідомила, що дядько ОСОБА_4 з 2019 року по теперішній час проживає у будинку АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , та відмовляється покидати. Дядько ОСОБА_4 не впускає її до будинку, звинувачуючи у тому, що мати ОСОБА_5 здійснила підробку документів на будинок.

При опитуванні ОСОБА_4 повідомив, що будинок належить його матері ОСОБА_8 , тому він має право проживати за вказаною адресою.

За повідомленням відділення поліції №3 (м.Заставна) Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 10 листопада 2022 року №9176123/47/01-2022 ОСОБА_5 зверталася до відділення поліції №3 (м.Заставна) 28 липня 2020 року з приводу того, що її брат ОСОБА_4 вчиняє сварку стосовно будинку, власницею якого є ОСОБА_5 .

Крім того, 22 липня 2020 року надійшла заява ОСОБА_4 про те, що його сестра ОСОБА_5 в незаконний спосіб оформила заповіт, за яким успадковано майно матері.

23 липня 2020 року в Єдиному реєстрі досудового розслідування зареєстровано кримінальне провадження №12020265090000019 за ч.1 ст.358 КК України.

ОСОБА_1 нарпавлено вимогу ОСОБА_4 від 23 січня 2023 року про добровільне виселення з належного їй будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи приєднано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2 , видане ОСОБА_4 пенсійним фондом України 02 жовтня 2018 року.

Також ОСОБА_4 видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії серія НОМЕР_3 Рівненською обласною державною адміністрацією 26 жовтня 2007 року.

За довідкою до висновку медико-соціальних (експертних) комісій №214203 серія 2018 АГ від 13 січня 1998 року ОСОБА_4 встановлено третю групу інвалідності довічно.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до вимог ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження№ 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предметом позову ОСОБА_1 ,тобто матеріально-правовоювимогою,стосовно якоїостання просилаухвалити судоверішення,є усуненняперешкод укористуванні власністюшляхом виселення ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_1 .

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_9 зазначалися набуття права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування, вселення ОСОБА_4 до житлового будинку за відсутності згоди попереднього власника ОСОБА_10 , чинення ОСОБА_4 , який не є членом сім`ї власника, перешкод у доступі до майна.

За положеннями частини першої - третьої статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною третьою статті 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першоюстатті 383 ЦК Українивласник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлено, що приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В. 31 грудня 2021 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за номером 6322, свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з земельної ділянки площею 0,2417 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7321581000:02:004:0091, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за номером 6323.

ОСОБА_1 у позовній заяві зазначала, що за життя матері ОСОБА_5 брат останньої ОСОБА_4 вселився у будинок АДРЕСА_1 тимчасово за відсутності згоди ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 ,заперечуючи протипозову,посилався навселення у будинок АДРЕСА_1 за згодою сестри ОСОБА_5 в якості члена сім`ї.

Водночас доводи ОСОБА_1 щодо вселення ОСОБА_4 у будинок АДРЕСА_1 за відсутностізгоди колишньоговласника ОСОБА_5 фактично зводятьсядо не набуття ОСОБА_4 права користування житловим будинком у встановленому порядку.

Разом зтим судпершої інстанції,встановивши,що ОСОБА_4 вселився успірний будинокбез згодиколишнього власника ОСОБА_5 ,дійшов висновкупро втрату ОСОБА_4 права користування житлом у зв`язку із смертю колишнього власника.

Ураховуючи наведене встановлено, що ОСОБА_4 вселився до житлового будинку АДРЕСА_1 не як член сім`ї колишнього власника ОСОБА_5 , набув право користування спірним житловим будинком.

У даному випадку спір виник між новим власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та користувачем ОСОБА_4 , який не є членом сім`ї колишнього власника.

На підставі ч.1 ст.12ЦПКУкраїни цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ч.3 ст.12ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостоїст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У матеріалах справи відсутні докази вселення ОСОБА_4 до житлового будинку АДРЕСА_1 за відсутностізгоди колишньоговласника ОСОБА_5 ,тимчасово,в якості члена сім`ї колишнього власника ОСОБА_5 .

Так, ОСОБА_1 не доведено,що малифакти зверненняколишнього власника ОСОБА_5 до правоохороннихорганів зприводу вселення ОСОБА_4 у спірний будинок без згоди колишнього власника ОСОБА_5 .

З приєднаногодо матеріалівсправи повідомлення відділення поліції №3 (м.Заставна) Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 10 листопада 2022 року №9176123/47/01-2022 вбачається, що ОСОБА_5 зверталася до відділення поліції №3 (м.Заставна) 28 липня 2020 року з приводу того, що її брат ОСОБА_4 вчиняє сварку стосовно будинку, власницею якого є ОСОБА_5 .

Крім того, 22 липня 2020 року надійшла заява ОСОБА_4 про те, що його сестра ОСОБА_5 в незаконний спосіб оформила заповіт, за яким успадковано майно матері.

Крім того, ОСОБА_4 у відзивіна позовнузаяву посилавсяна правона обов`язковучастку успадщині,яка відкриласьвнаслідок смертіматері ОСОБА_8 на частину житловогобудинку зналежними донього господарськимита побутовимибудівлями іспорудами,розташованими на АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першоюстатті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третястатті 6 Закону).

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено зі змісту рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2023 року у справі № 716/359/23, що ОСОБА_4 у березні 2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Старостинського округу №7 с.Боянчук Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, державного нотаріуса Заставнівської державної нотаріальної контори Бурдейної Г.П. про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину.

З огляду на вчинення ОСОБА_4 дій з метою захисту свого права власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 вселення ОСОБА_4 до житлового будинку тимчасово не може вважатися доведеним.

Наведене свідчить,що ОСОБА_4 ставиться доспірного жилогоприміщення якдо свогопостійного місцяпроживання,має бажаннякористуватися ниму подальшому.

За змістом статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

У частині першій статті 17Закону України«Про виконаннярішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертійстатті 10 ЦПК Українипередбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та практикуЄвропейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 8 Конвенції коженмає правона повагудо свогоприватного тасімейного життя,до свогожитла такореспонденції.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що згідно з Конвенцієюпоняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено.

Щодо практики Європейського суду з прав людини, то аналіз рішень даного Суду дає змогу стверджувати, що поняття «житло» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод використовуване в статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тлумачиться Європейським судом з прав людини набагато ширше, ніж місце для проживання фізичної особи. Цим поняттям охоплюються: самочинне будівництво (рішення від 04 травня 2023 року у справі«ALIF AHMADOV AND OTHERS v. AZERBAIJAN»); місце, облаштоване особою як її дім, навіть якщо його заснування не відповідало чинному законодавству (циганське шатро, як це визнано в рішенні у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 25 вересня 1996 року); місце, куди особа має намір повернутися чи де було її постійне помешкання (рішення у справі «Гіллоу проти Сполученого Королівства» від 24 листопада 1986 року); житло, яке має статус «службового» (справа «Новоселецький проти України» від 22 лютого 2005 року); власність, яку особа щороку займає певний проміжок часу; приміщення, пов`язані з професійною діяльністю адвоката, наприклад його офіс (рішення у справі «Німітц проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року; «Смірнов проти Росії» від 7 червня 2007 року) чи нотаріуса (рішення у справі «Пантелеєнко проти України» від 29 червня 2006 року); офісні приміщення (рішення у справі «Бук проти Німеччини» від 28 квітня 2005 року; рішення у справі «Ромен і Шміт проти Люксембургу» від 25 лютого 2003 року) та інші.

Таким чином, тривалий час проживання ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 з 2019 року (протягом п`яти років) є достатньою підставою для того, щоб вважати цей будинок житлом ОСОБА_4 в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право користування чужим майном врегульованостаттями 401-406 ЦК України.

Частиною першоюстатті 401 ЦК Українипередбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першійстатті 402 ЦК Українизазначено, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За змістом пункту 4 частини 1, частини 2, 4 статті 406 ЦК України сервітутприпиняється уразі,зокрема припиненняобставини,яка булапідставою длявстановлення сервітуту.Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 175/4517/20 провадження № 61-4622св24 зазначено, що положення статей383,391 ЦК Українипередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положеннястатей 405 ЦК України, статей150,156 ЖК Українирегулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 353/1096/16-ц).

У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі№ 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна (спірного житла), наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування житлом (постанова Великої Палати Верховного Суду від13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц).

У спірних правовідносинах права ОСОБА_1 , як власниці житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 , захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захистправ людиниі основоположнихсвобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський судз правлюдини зауважував,що стаття1Першого протоколупосуті,гарантуєправовласностіімістить триокремі норми:перша норма,щосформульована упершому реченнічастини першоїта маєзагальний характер,проголошує принципмирного володіннясвоїм майном;друга,що міститьсяв другомуреченні частинипершої цієїстатті,стосується позбавленняособиїї майнаі певнимчином цеобумовлює;третянорма,зазначенав частинідругій,стосується,зокрема,права державирегулюватипитаннякористування майном.Однак цітри норминеможнарозглядати як"окремі",тобто не пов`язаніміжсобою:друга ітретянорми стосуютьсяпевнихвипадків втручанняу правона мирневолодіннямайном і,отже,мають тлумачитисьу світлізагального принципу,проголошеногопершою нормою(див.,серед іншихджерел,рішення Європейськогосуду зправ людини у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v.the United Kingdom) від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102) (справа « Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського судуз правлюдини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення Європейського суду з прав людини від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

У пункті 27 рішення Європейського судуз правлюдини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Судом першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону не надано оцінки балансу інтересів сторін, не наведено аргументи щодо пропорційності відповідного заходу.

При цьому заслуговують на увагу посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що є пенсіонером, встановлено третю групу інвалідності, відноситься до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншого житла не має, внаслідок виселення стане безхатченком.

До відзивудо позову ОСОБА_4 надано пенсійнепосвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2 ,видане ОСОБА_4 пенсійним фондомУкраїни 02жовтня 2018року;посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії серія НОМЕР_3 , видане ОСОБА_4 . Рівненською обласною державною адміністрацією 26 жовтня 2007 року; довідку до висновку медико-соціальних (експертних) комісій №214203 серія 2018 АГ від 13 січня 1998 року про встановлення ОСОБА_4 третьої групи інвалідності довічно.

Матеріали справине містятьдоказів наявностіу ОСОБА_4 права власностіабо правакористування житлом,тобто забезпечення його іншим житлом на момент розгляду справи.

Судом першої інстанції здійснено посилання на підтвердження ОСОБА_4 у судовому засідання факту реєстрації в м.Кузніцовськ Рівненської області.

Згідно з частиною 1 статті 82 ЦПК Україниобставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов:визнання їх усіма учасниками справита відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

У матеріалах справи відсутні відомості про позицію позивача ОСОБА_1 щодо таких обставин, яка не стверджувала про забезпечення ОСОБА_4 іншим житлом, наявності реєстрації місця проживання ОСОБА_4 .

Тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про доведеність факту реєстрації ОСОБА_4 у м.Кузніцовськ Рівненської області із застосуванням частини 1 статті 82 ЦПК України.

За обставинами справи ОСОБА_1 набуто право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 постійно проживає за місцем реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 .

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 не посилалася на потребу проживання у житловому будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 у позовній заяві вказувала, що приймаючи спадщину, була обізнана про проживання у житловому будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 , брата матері ОСОБА_4 .

Наведене свідчить про перевагу інтересів ОСОБА_4 та його права на повагу до житла над інтересами ОСОБА_1 і її правами на мирне володіння своїм майном, на повагу до житла, ураховуючи, що ОСОБА_1 не посилається на потребу проживання у житловому будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 , натомість, у разівиселення ОСОБА_4 з спірногожитлового будинку останнійв силусвого матеріальногостану,стану здоров`я,віку буденеспроможний забезпечитисебе житлом,тобто станебезхатченком, покладе саме на ОСОБА_4 надмірного тягара.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність захисту права ОСОБА_1 ,як власника житла, шляхом втручання у право ОСОБА_4 на повагу до житла, житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 , яким він користується.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_4 з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 , на порушення норм матеріального права.

Висновки апеляційногосуду зарезультатами розглядуапеляційної скарги

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене,рішення Заставнівського районногосуду Чернівецькоїобласті від25березня 2024року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Боднарюк Віталій Іванович, задовольнити.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2024 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 06 серпня 2024 року.

Головуючий Н. Ю. Половінкіна

Судді М. І. Кулянда

О. О. Одинак