Окрема думка

від 03.04.2024 по справі 910/9546/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Північного апеляційного господарського суду Алданової С.О.

стосовно постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/9546/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аугшволері Інвестиціяс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екліпс Рісорсез ГмбХ" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Джі Ем Сі Аллайенс ЛЛП" про розірвання договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/9546/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аугшволері Інвестиціяс" задоволено; розірвано договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений 16.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аугшволері Інвестиціяс" (SIA 'Augcvoleri Investicjas') та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екліпс Рісорсез ГмбХ" (Eclipce Resources GmbH), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасенком А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1080; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екліпс Рісорсез ГмбХ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аугшволері Інвестиціяс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 грн 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Екліпс Рісорсез ГмбХ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/9546/22 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

21.03.2024 Північним апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: Алданової С.О. (головуючий), Шапрана В.В., Майданевича А.Г. було розглянуто апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екліпс Рісорсез ГмбХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/9546/22.

За результатами розгляду апеляційної скарги більшістю голосів суддів було прийнято постанову про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При прийнятті зазначеної постанови мною, Алдановою С.О., висловлено окрему думку наступного змісту.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержателем є кредитор за основним зобов`язанням.

Статтею 24 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Тлумачення наведених норм Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку, що заставодержателем/іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням. Це пов`язано з тим, що для застави/іпотеки є характерною така властивість як слідування, оскільки застава/іпотека слідує за основним зобов`язанням з метою його забезпечення. Законом України "Про заставу"/Законом України "Про іпотеку" не передбачено існування конструкції "абстрактної" застави/іпотеки, при якій застава/іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. Тобто, законодавством не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а заставодержателем/іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням застави/іпотеки є забезпечення основного зобов`язання. (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №758/3453/16-ц та від 07.06.2022 у справі № 910/12002/20).

Позивач вважає, що надсиланням повідомлення про розірвання договорів від 06.09.2022, він скористався своїм правом на розірвання рамкового договору №AI/ERS-C1/21 від 25.03.2021, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Екліпс Рісорсез ГмбХ" з моменту вчинення такого правочину втратило статус кредитора за договором кредитної лінії №KL-21/2006 від 21.03.2006, зобов`язання за яким були забезпечені договором іпотеки від 14.04.2006 №KL-21/2006-1.

Таким чином, враховуючи втрату Товариством з обмеженою відповідальністю "Екліпс Рісорсез ГмбХ" статусу кредитора за основним зобов`язанням, в силу приписів, встановлених абзацом 6 статті 1 та статті 24 Закону України "Про іпотеку", відповідач не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки від 14.04.2006 №KL-21/2006-1.

Так, відповідно до п. 2.3 рамкового договору, на який посилається позивач, сторони погодили, що якщо впродовж встановленого цим договором часу цесіонарій не здійснить повну оплату вартості вимог, цедент має право розірвати як цей договір, так і окремі договори цесій. В цьому випадку назад до цедента повинні перейти права на вимоги до боржників на ту суму, яку цесіонарій не заплатить цеденту.

При цьому, згаданий рамковий договір укладено відповідно до законодавства Латвійської Республіки і сторони мають керуватися діючими нормативними актами Латвійської Республіки (п. 5.1, 5.3 рамкового договору). Умови рамкового договору не містять однозначних положень про можливість його одностороннього розірвання, а позивачем не доведено, що таке розірвання відбулось відповідно до законодавства Латвійської Республіки.

Крім того, відповідно до умов договору цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021 цей договір з його додатками є остаточним та відображає повну досягнуту сторонами згоду щодо предмета договору та замінює все попереднє листування та переговори, зобов`язання та письмові домовленості, пов`язані з предметом цього договору.

Згідно п. 6.3 договору цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021 цей договір разом із усіма додатками містить угоду сторін щодо передачі та прийняття вимог, порядку оплати і взаєморозрахунків, а також щодо інших питань, пов`язаних з виконанням предмета цього договору.

Отже, договір цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021 є самостійним договором, який містить умови про те, що попередні письмові домовленості між сторонами не впливають на його положення, а тому з урахуванням пунктів 6.1 та 6.3 договору цесії, положення п. 2.3 рамкового договору не можуть бути застосовані для одностороннього розірвання договору цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021.

Також, договір цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021 не містить права сторін на одностороннє розірвання. Згідно п.п. 5.1-5.2 цей договір укладено відповідно до законодавства Латвійської Республіки, а усі спори, розбіжності чи вимоги, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним, у тому числі щодо його дійсності, недійсності, порушення чи припинення, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно до Швейцарського регламенту міжнародного арбітражу Арбітражного інституту Торгових палат Швейцарії.

З урахуванням наведених вище положень рамкового договору №AI/ERS-C1/21 від 25.03.2021 та договору цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021, позивачем не доведено, що такі договори могли бути розірвані в односторонньому порядку.

Крім іншого, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги ТОВ "Аугшволері Інвестиціяс" вказує на те, що відповідач не виконав свого зобов`язання з оплати переданих йому прав вимоги.

Разом з тим, п. 2.6 договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 16.09.2021 передбачено, що вартість відступлених прав вимоги за договором іпотеки, що є предметом цього договору, була сплачена Новим іпотекодержателем Первісному іпотекодержателю в межах договору цесії № 03-21-112-1 від 12.08.2021 в повному обсязі.

При цьому, допущена в зазначеному вище пункту описка в номері та даті договору цесії не впливає на тлумачення та розуміння змісту пункту в частині виконання Новим іпотекодержателем (відповідачем) своїх зобов`язань зі сплати вартості відступлених прав вимоги.

Приписами ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.1 договору цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021 порядок і розмір винагороди, що сплачується цесіонарієм цеденту за передачу передбаченої цим договором вимоги (права вимоги) сторони обговорили в окремому договорі, який є конфіденційним і, за винятком особливо обумовлених законодавством випадків, не підлягає пред`явленню третім особам, включаючи боржника.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ).

Однак, позивачем не надано до матеріалів справи визначеного п. 2.1 договору цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021 окремого договору, а тому неможливо встановити який саме сторони визначили строк, порядок та суму винагороди за передачу вимоги згідно договору цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021. Викладене свідчить про передчасність висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань з оплати відповідної винагороди, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження нібито встановлених сторонами умов розрахунків саме за договором цесії № 09/21-112-1 від 06.09.2021.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Припинення правовідношення є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Припинення правовідношення, в контексті статті 16 Цивільного кодексу України, у договірних відносинах реалізується шляхом звернення особи до суду з позовом про розірвання договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення договору, як істотного, здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це друге оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 28.05.2019 у справі №910/9234/18, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18 та від 18.08.2020 року у справі № 927/784/19.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, вважаю, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, на підтвердження наявності визначених в ч. 2 ст. 651 ЦК України підстав, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути розірвано за рішенням суду. А відтак, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасним та таким, що був зроблений на підставі недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду С.О. Алданова

"03" квітня 2024 р.