Ухвала

від 04.04.2024 по справі 910/5578/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5578/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної казначейської служби України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 (колегія суддів у складі: Козир Т.П. - головуюча, Агрикова О.В., Коробенко Г.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 (суддя Турчин С.О.)

у справі № 910/5578/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент"

до Державної казначейської служби України

про стягнення 53845,82 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державна казначейська служба України 18.03.2024 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 у справі № 910/5578/22 разом із клопотанням про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень у справі. Також скаржник просив суд звільнити його від сплати судового збору чи відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги у справі № 910/5578/22.

26.03.2024 до Верховного Суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" про відкриття касаційного провадження у справі № 910/5578/22 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022.

Здійснивши перевірку касаційної скарги Державної казначейської служби України та доданих до неї матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Разом з тим передбачені пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

На момент звернення з позовом до суду ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлений у розмірі 2481,00 грн. Предметом спору в цій справі є стягнення моральної шкоди в сумі 53845,82 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 ( 248100,00 грн).

Державна казначейська служба України при зверненні з касаційною скаргою до Суду посилається на вимоги пп "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України і зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у разі незабезпечення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у справі №910/5578/22 відбудеться нівелювання базових принципів судочинства та судами нижчих інстанцій будуть неоднаково застосовуватися одні й ті самі норми матеріального права і відноситься різні рішення у подібних правовідносинах.

Однак саме лише зазначення про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування таких доводів не може бути визнано судом підставою, що підпадає під дію підпунктів "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

В чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником належним чином не обґрунтовано.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 у справі № 910/5578/22 а підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/5578/22 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков