Постанова

від 26.03.2024 по справі 341/1526/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1526/23

Провадження № 22-ц/4808/268/24

Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А, Баркова В.М.,

секретар Петрів Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Шевчук-Філімон Наталії Мирославівни на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2023 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Виконавчий комітет Бурштинської міської ради, заінтересована особа, щодо якої розглядається питання- ОСОБА_2 , про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення їй опікуна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою по визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення опіки над ОСОБА_2 , призначення заявника опікуном ОСОБА_2 ..

В заяві вказував, що він є онуком ОСОБА_2 , яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, оскільки обмежена до самообслуговування, контролю своєї поведінки тощо. Тому для забезпечення реалізації ОСОБА_2 особистих прав, її необхідно визнати недієздатною та призначити його опікуном.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючисьіз вищезазначенимрішенням,представник ОСОБА_1 -адвокат Шевчук-ФілімонН.М.подала апеляційнускаргу.Вважає рішенняГалицького районногосуду Івано-Франківськоїобласті від01грудня 2023року прийнятимна підставіне повністюдосліджених доказів,які маютьзначення усправі,з порушеннямнорм матеріальногоі процесуальногоправа.

На переконання заявника, судом першої інстанції не повністю було досліджено Висновок судово-психіатричного експерта №306/2023 від 12.09.2023 року, не надано належної оцінки. Суд першої інстанції при ухваленні рішення посилався тільки на окремий пункт, а саме пункт 23 Висновку експертизи, не проаналізувавши його в цілому. Однак експертом у Висновку судово-психіатричної експертизи №306/2023 від 12.09.2023 року зазначено, що ОСОБА_2 виявляє ознаки стійкого психічного розладу у формі вираженої деменції змішаного генезу (з перевагою судинного (атеросклеротичного) компоненту - ознаки ДЕП), що позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Також не погоджується із висновком суду про відмову в призначенні ОСОБА_1 опікуном його баби ОСОБА_2 .. Відмовляючи у призначенні заявника опікуном його баби, суд першої інстанції не навів вагомих мотивів відхилення ним відповідного подання органу опіки та піклування виконавчого комітету Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, яке міститься у матеріалах справи. При цьому орган опіки та піклування, який перевіряв можливість призначення ОСОБА_1 опікуном, не встановив обставин, які б за законом унеможливлювали таке призначення. Висновок суду першої інстанції про те, що органом опіки і піклування не з?ясовано наявність у ОСОБА_2 інших дітей, окрім сина ОСОБА_3 , не досліджено питання чи виконуються дітьми конституційний обов?язок піклуватися про своїх непрацездатних батьків, є абсолютно безпідставним, і на переконання апелянта суперечить обставинам у справі, оскільки заявник достатньо підтвердив власні відповідність вимогам до опікуна. Крім того, відмова у призначенні опікуна особі, що потребує захисту, є грубим порушенням прав ОСОБА_2 ..

У відзиві на апеляційну скаргу представник Виконавчого комітету Бурштинської міської ради частково погоджується із викладеними вимогами, а тому вважає, що апеляційна скарга може бути задоволеною, оскільки з боку Виконавчого комітету були виконані усі дії для перевірки необхідності призначення опікуна ОСОБА_2 та заперечень не було.

Заявник ОСОБА_1 , його представник адвокат Шевчук-Філімон Н.М., представник заінтересованої особи органу опіки та піклування при Виконавчому комітеті Бурштинської міської ради Михайлишин Н.Я. підтримали в суді апеляційну скаргу, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення заяви. Особа, стосовно якої заявлено про встановлення недієздатності ОСОБА_2 , до апеляційного суду не являлася у зв`язку із хворобою, не пов`язаною із психічним станом здоров`я.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

17.06.2023 року заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду із заявою про визнання недієздатною його баби ОСОБА_2 , встановлення опіки над нею із призначенням його опікуном.

ОСОБА_2 є вдовою, її чоловік ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12-13).

ОСОБА_2 проживає і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 З її слів разом з нею проживає її внук ОСОБА_1 , що підтвердено актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 11 липня 2023 року (а.с. 14,15).

Заявник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місця проживання зазначив АДРЕСА_1

21 серпня 2023 року лікар-психіатр КНП «Бурштинська центральна міська лікарня» поставив на облік ОСОБА_2 з встановленим діагнозом: органічний розлад у формі когнітивного стійкого зниження (а.с. 17).

У висновку судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2023 року щодо ОСОБА_2 , призначеної ухвалою Галицькогорайонного судуІвано-Франківськоїобласті від 22 серпня 2023 року, заначано, що ОСОБА_2 страждає психічним розладом деменцією змішаного (переважносудинного) генезу; зазначене захворювання позбавляє ОСОБА_2 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с. 17).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви, виходив з того, що висновок експерта не можна визнати категоричним, оскільки він допускає інше розуміння змісту. Такий висновок зроблений судом у зв`язку із тим, що експертом не досліджено стан психічного здоров`я особи протягом певного часу з посиланням на медичні документи, їх аналіз. Зокрема, зі змісту висновку судово-психіатричної експертизи встановлено, що протягом 2016 2023 років ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування і була консультована лікарями з приводу хвороб, не пов`язаних з психічними розладами. Перша консультація саме лікаря-психіатра була тільки 21 серпня 2023 року після звернення заявника до суду з данною заявою. Також суд зауважив, що висновок експерта вказує на те, що ОСОБА_2 страждає психічним розладом без кваліфікуючих ознак. Висновку експерта про те, що ОСОБА_2 страждає саме хронічним, стійким психічний розладом, немає, тому неможливо визнати особу недієздатною.

Крім того, суд вважав, що орган опіки та піклування не з`ясував наявність у ОСОБА_2 інших дітей, окрім сина ОСОБА_3 , які могли б виконувати обов`язки піклування щодо ОСОБА_2 , що свідчить про неповноту підготовки висновку про відповідність кандидатури опікуна, передчасність звернення до суду з такою заявою.

Частиною першою статті 30 ЦК України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до статі 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Відповідно до положень статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, суд першої інстанції з медичної документації ОСОБА_2 встановив, що 13 грудня 2016 року 27 грудня 2017 року вона проходила стаціонарне лікування у терапевтичному відділенні, діагноз: ІХС, кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, бронхіт; 24 вересня 2018 року було проведено УЗД обстеження, заключення: гепатит, панкреатит, пієлонефрит, вузол щитовидної залози; 20 вересня 2018 року 02 жовтня 2018 року стаціонарне лікування у терапевтичному відділенні з діагнозом ІХС, кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, гепатит (печінка), полікистоз нирок, цукровий діабет (вперше виявлений); 16 липня 2020 року 04 серпня 2020 року стаціонарне лікування, діагноз: пневмонія, короновірусна хвороба; 03 березня 2021 року та 20 квітня 2021 року УЗД обстеження судин нижніх кінцівок; 04 січня 2021 року консультована ендокринологом; 13 січня 2021 року оглянута сімейним лікарем; 25 лютого 2023 року консультована ендокринологом; 15 лютого 2023 року консультована сімейним лікарем; перебуває на обліку у лікаря психіатра з встановленим діагнозом: органічний розлад у формі когнітивного стійкого зниження (згідно довідки від 21 серпня 2023 року).

У зв`язку із такими обставинами суд вважав, що висновок судово-психіатричного експерта від 12 вересня 2023 року №306/2023 за своїм змістом не містить обставин і доказів, які б свідчили про хворобливу поведінку ОСОБА_2 протягом певного часу та (або) не здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також суд врахував, що у висновку експертом не зазначено всіх кваліфікуючих ознак психічного розладу підекспертної.

За клопотанням заявника в апеляційному суді допитана експерт Мазуренко-Ільчук Л.П., яка проводила судово-психіатричної експертизу № 306/2023 від 12.09.2023 року і складала висновок за її результатом.

Експерт наполягала на правильності висновку, відповідності його результату експертного обстеження ОСОБА_2 , пояснила, що в ході експертизи встановлено, що підекспертна безсумнівно страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, при цьому зазначений розлад має незворотний характер із схильністю до прогресування. Про це зазначено в п.22 Висновку експертизи від 12.09.2023 року, який включає обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені та виявлені при дослідженні об`єкта експертизи, і в п.23 Висновку судово-психіатричної експертизи помилково не вказано, що її захворювання деменція змішаного генезису є хронічним і стійким психічним розладом.

Згідно з положеннями частина першої, шостої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки таобґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи,питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У частині першій статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Однак суд першої інстанції, оцінюючи висновок судово-психіатричного експерта №306/2023, питання про призначення додаткової експертизи не ставив.

Колегія суддів дослідила Висновок судово-психіатричного експерта № №306/2023 від 12 вересня 2023 року, яким встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , страждає психічним розладом у формі деменції змішаного (переважно судинного) ґенезу, і за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. (а.с. 46-49)

Висновок судово-психіатричного експерта є повним і чітким, не викликає сумнівів у його правильності, ґрунтується на дослідженні медичної документації, матеріалів цивільної справи, амбулаторному дослідженню психічного стану ОСОБА_2 та не суперечить наявним у справі доказам. Недоліки висновку стосовно відсутності у п.23 Висновку кваліфікуючих ознак психічного розладу а саме хронічного характеру та стійкості, з`ясовані апеляційним судом шляхом допиту експерта ОСОБА_4 , яка проводила судово-психіатричної експертизу № 306/2023 від 12.09.2023 року. В суді експерт пояснила, що не зазначення кваліфікуючих ознак психічного розладу в п.22 Висновку експертизи пов`язано виключно з технічною помилкою, натомість, в п.22 Висновку обґрунтовані обставини щодо психічного стану особи, викладені факти, які виявлені при досліджені об`єкту експертизи, зазначено, що результати аналізу матеріалів справи, медичної документації, отриманих даних свідчать про наявність у ОСОБА_2 ознак стійкого хронічного психічного розладу. Пояснення експерта в суді не суперечать її Висновку, що міститься в матеріалах справи.

Відтак, на переконання колегії, висновок експерта про психічний стан ОСОБА_2 є належним та допустимим доказом для підтвердження недієздатності, а тому суд першої інстанції необґрунтовано не взяв його до уваги та відмовив в задоволенні таких вимог.

Що стосується вимоги про призначення заявника опікуном, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

В апеляційному суді заявник ОСОБА_1 підтвердив, що до мобілізації в ЗСУ в квітні 2022 року проживав постійно разом із бабою ОСОБА_2 , хоча зареєстрований за іншою адресою, з червня 2020 року є власником будинку, в якому проживає ОСОБА_2 , має бажання бути опікуном.

Відповідно до частин 1 і 2 ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною, а також піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає відповідно опікуна чи піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

У частині 1 ст.300 ЦПК України закріплено вимогу про вирішення рішенням суду питання про призначення піклувальника чи опікуна за поданням органу опіки та піклування. Отже, така регламентація відносить до сфери судової юрисдикції та повноважень суду призначення піклувальників чи опікунів.

При цьому функції опіки та піклування залишаються за органами опіки та піклування, у тому числі щодо осіб, які обмежені у цивільній дієздатності або визнані недієздатними судом. Опіка та піклування правовий інститут, який регулює суспільні відносини, пов`язані з установленням опіки та піклування, здійсненням функцій опіки та піклування та зупиненням опіки та піклування.

Віднесення до компетенції суду встановлення опіки та піклування та призначення опікунів або піклувальників судовим рішенням ставить питання про механізм їх практичного вирішення при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. Перш за все, виходячи з вимог процесуального законодавства, питання про призначення опікуна або піклувальника входить до предмета судового розгляду як похідне від головних юридичних фактів, що становлять предмет доказування по цих справах. Повноваження суду в цьому відношенні пов`язані з розглядом питання про призначення опікуна або піклувальника на підставі тих пропозицій та висновків по справі, які зроблені органом опіки та піклування як органу спеціальної компетенції, на якого за законом покладені функції опіки та піклування. Виходячи з процесуальних функцій органів опіки та піклування та їх процесуального статусу в цивільному процесі, підстав та процесуальних форм їх участі (ст. 60 ЦПК України), їх подання про призначення конкретної особи опікуном або піклувальником може міститися в окремому документі або письмовому висновку, який робить представник органу опіки та піклування в судовому засіданні.

Подання органу опіки та піклування має оцінюватися судом з точки зору його обґрунтованості і не є обов`язковим для суду.

Положеннямистатті 63 ЦК Українизакріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою, опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Згідно з частиною першоюстатті 67 ЦК Україниопікун зобов`язанийдбати пропідопічного,про створенняйому необхіднихпобутових умов,забезпечення йогодоглядом талікуванням. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні стосунки між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Таким чином, виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21).

Перевіривши надані опікунською радою Виконавчого комітету Бурштинської міської ради матеріали, зібрані при підготовці подання №274 про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що Орган опіки та піклування не з`ясував можливість заявника здійснювати повноваження опікуна з огляду на те, що він перебуває у лавах ЗСУ і фізично не має можливості виконувати такі функції. Разом з тим, органом опіки при погодженні кандидатури заявника була врахована заява його батька рідного сина ОСОБА_2 , який проживає і знаходиться в Івано-Франківській області, але не бажає виконувати обов`язки опікуна власної матері у зв`язку із зайнятістю по роботі, хоча така причина вочевидь менш вагома, ніж причина відсутності заявника ОСОБА_1 , який виконує військовий обов`язок. Дійсно, фізична особа може бути призначена опікуном лише за її згодою (ч.3 ст.63 ЦК України), як правильно зазначив апелянт у скарзі. Проте сама по собі вказана обставина не може бути безумовною підставою для призначення опікуном особи, яка, на думку суду, не відповідає вимогам ст.67 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, проте без доведення передбачених законом умов воно не може бути підставою для призначення опікуна у судовому порядку. Тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви в цій частині є правильним. Стосовно доводів апеляційної скарги, які підтримує представник органу опіки та піклування, що суд незаконно керувався вимогами до опікунів, встановленими Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88, то колегія суддів зауважує, що існує усталена судова практика, яка дозволяє застосовувати за аналогією вказані правила при визначені кандидатури опікуна недієздатної повнолітньої особи, зокрема, як зазначено в постановах Верховного суду від 07.04.2022 року у справі № 712/10043/20, від 20.03.2024 року у справі № 638/5358/23, від 08.01.2024 року у справі № 753/1905/22, від 28.06.2023 року у справі № 637/46/21 та інш..

Згідно з ст.65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Фізичній особі може бути призначено декілька опікунів, які мають відповідати вимогам статті 67 ЦК України тобто, мати реальну можливість доглядати подопічного. Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати органу опіки та піклування для подальшого виконання.

Відповідно, неможливо погодитися із доводами представника апелянта про те, що за положеннями статті 60 ЦК України та статті 300 ЦПК України визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки є взаємопов`язаним процесом та повинно відбуватися одночасно, і відмова у призначенні опікуном її доверителя є прямим порушенням прав ОСОБА_2 .. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 545/1691/16-ц (провадження № 61-4475св18) сформульовано висновок про те, що законодавством не передбачено обов`язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов`язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі.

Також не слушним аргумент представника апелянта про можливість виконання ОСОБА_1 функцій опікуна, оскільки згідно з. п.п. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії військового стану через сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема, у зв?язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною, якщо б його призначили опікуном. Такі обставини не були предметом дослідження суду першої судом першої інстанції, відмова суду в задоволенні заяви про призначення заявника опікуном ґрунтується на інших мотивах.

Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановленоапеляційним судом,вимоги про визнанняособи у справізаявлені обґрунтовано,а рішення судув частині відмовив задоволеннізаяви ОСОБА_1 провизнання ОСОБА_2 недієздатною невідповідає обставинамсправи,у зв`язкуіз чим підлягаєскасуванню,з ухваленнямрішення прозадоволення такихвимог.Відповідно,в силустатті 65ЦК України, до призначення опікуна орган опіки та піклування має вирішувати питання захисту та догляду ОСОБА_2 , в тому числі з`ясовувати кандидатуру опікуна якщо необхідно. Тому рішення апеляційного суду після набрання ним законної сили необхідно надіслати органу опіки та піклування для відповідного реагування.

У зв`язку із тим, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 не тільки з тих підстав, що подання органу опіки та піклування не містить обґрунтувань згідно з вимогами закону для призначення опікуна, а і тому, що відмовлено у визнанні ОСОБА_2 недієздатною, то рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з інших мотивів про відмову в задоволенні заяви про призначення опікуном.

За положеннями частини шостої статті 300 ЦПК України визначено, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Шевчук-Філімон Наталії Мирославівни задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2023 року скасувати в частині відмови у визнанні особи недієздатною.

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженку села Куропатники Галицького району Івано-Франківської області, жительку АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , недієздатною.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 відмовити.

Визначити строк дії рішення суду - два роки з моменту набрання ним законної сили.

Роз`яснити, що клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п`ятнадцять днів до закінчення такого строку.

Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 03 квітня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Барков