Постанова

від 26.03.2024 по справі 440/1031/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Шаповал М.М.

26 березня 2024 р.Справа № 440/1031/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою представника відповідача Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенської церкви) адвоката Гонтара Валерія Миколайовича на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року по справі за адміністративним позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради до Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2023 позивач заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради звернувся до суду з позовом до Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) в якому просить суд :

- зобов`язати Свято-Успенську релігійну громаду Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури і туризму Кременчуцької міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади - Церкву Успіння Божої Матері по вулиці Макаренко, 107, у м. Кременчуці, на умовах і в порядку, що визначені постановою КМУ від 28.12.2001 № 1768.

Вимоги мотивував тим, що розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 № 529 надано статус щойно виявленого об`єкту культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади - об`єкту архітектури «Церква Успіння Божої Матері», що розташована по вул. Макаренко, 107, у місті Кременчуці. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, будівля по вул. Макаренко, 107, у м. Кременчуці перебуває у приватній власності Свято - Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято - Успенська церква). На даний час охоронний договір на вказаний об`єкт власником будівлі не укладено, чим порушено інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини та може призвести до псування та зміни зовнішнього вигляду пам`ятки, оздоби та втрати її матеріальної автентичності.

Посилається на те, що збереження Церква Успіння Божої Матері у місті Кременчуці в первозданному вигляді є складовою мети суспільства, спрямованої на збереження культурного надбання.

Вказує, що саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов`язального характеру буде належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що спрямований на реалізацію державного примусу щодо виконання вимог Конституції України та Закону України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III).

Заперечуючи вимоги адміністративного позову, відповідач зазначив, що будівлю, розташовану по вул. Макаренко, 107, у м. Кременчуці Полтавської області, не віднесено до списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, який затверджено Постановою Ради Міністрів Української РСР № 970 від 24.08.1963 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР».

Вказує, що наразі не вирішено питання про включення (невключення) вказаної будівлі до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. З урахуванням наведеного, вищевказана будівля не є об`єктом культурної спадщини, в зв`язку з чим відсутні будь які підстави для укладення охоронного договору.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 адміністративний позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради задоволено.

Судовим рішенням зобов`язано Свято-Успенську релігійну громаду Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури і туризму Кременчуцької міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади - Церкву Успіння Божої Матері по вулиці Макаренка, 107 у місті Кременчуці, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Рішення вмотивовано тим, що відповідач зобов`язаний був протягом місяця з моменту визнання будівлі по вул. Макаренка, 107, у м. Кременчуці щойно виявленим об`єктом культурної спадщини укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини - Управлінням культури і туризму Кременчуцької міської ради.

Судом першої інстанції встановлено, що охоронний договір на вищезазначений об`єкт культурної спадщини не укладений, власник будинку з відповідною заявою не звертався.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі представник відповідача Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенської церкви) адвокат Гонтара В.М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву залишити без задоволення.

Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у відзиві на позовну заяву.

Посилається на те, що обґрунтовуючи своє рішення по даній справи, суд послався на те, що розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 № 529 будівлю Церкви по вул. Макаренко, 107 занесено до списку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Полтавської області. Тобто, як вважають суд і позивач, вказана будівля отримала статус щойно виявленого об`єкта архітектури місцевого значення.

Однак, така правова позиція позивача і суду не відповідає ст.1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», згідно якої щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Позивачем не було надано жодного доказу того, що питання віднесення будівлі церкви до об`єктів культурної спадщини взагалі розглядалось та компетентним органом вчинялись якісь дії з цього питання, а саме вищезгадане Рішення № 529 від 16.07.2021 не є належним доказом встановленогочинним законодавством порядку проведення державної реєстрації приміщення Церкви як об`єкту культурної спадщини.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами, які по сутті аналогічні викладеним у позовній заяві.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

За положеннями частин 3 і 4 ст. 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст. 169 цього Кодексу.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частина четверта ст. 23 КАС України, серед іншого, передбачає, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, дійшла наступних висновків:

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду вирішила, що наведені положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття апеляційної скарги до розгляду недостатньо.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, проте не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі виник з приводу укладення охоронного договору, який є адміністративним договором, а отже Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради Полтавської області є належним позивачем, а суб`єкт приватного права - належним відповідачем.

Вирішуючи справи, пов`язані із захистом культурної спадщини України, Верховний Суд неодноразово наголошував, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пунктів 6, 12, 17, 20, 22 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; укладення охоронних договорів на пам`ятки; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на їх території.

Колегія суддів звертає увагу на висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 09.02.2023 у справі № 160/7640/20 про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, однак якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Судовим розглядом справи встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заьрон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, будівля церкви по вул. Макаренка, 107, у м. Кременчуці перебуває у приватній власності Свято - Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято - Успенська церква) (а.с. 21).

Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 № 529 «Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 15.10.2020 № 590» з метою збереження нерухомих об`єктів культурної спадщини області вирішено внести зміни до розпорядження голови облдержадміністрації від 15.10.2020 № 590 «Про затвердження Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Полтавської області», виклавши розпорядчу частину розпорядження в наступній редакції :

« 1. Затвердити Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини :

1.1.Кременчуцького району Полтавської області (додається);

1.2.Лубенського району Полтавської області (додається);

1.3.Миргородського району Полтавської області (додається);

1.4.Полтавського району Полтавської області (додається).

2. Рекомендувати органам місцевого самоврядування: повідомити рекомендованим листом власників об`єктів культурної спадщини або уповноважені ними органи про внесення інформації про належні їм об`єкти культурної спадщини до переліків щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Полтавської області, зазначених у пункті 1 розпорядження, протягом 10 календарних днів після видачі розпорядження (а.с. 19).

Даним розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 № 529 об`єкту архітектури «Церква Успіння Божої Матері», що знаходиться за адресою: по вул. Макаренко, 107, у місті Кременчуці, надано статус щойно виявленого об`єкту культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади та цей об`єкт внесений до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Полтавської області (п. 6.72) (а.с. 20).

Наказами Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації «Про укладення охоронних договорів» № 9 від 19.01.2021 та № 186 від 22.11.2021 повноваження укладати охоронні договори на пам`ятки та щойно виявлені об`єкти культурної спадщини делеговано структурним підрозділам сфери охорони культурної спадщини міських рад, виконавчих комітетів територіальних громад (а.с. 24-25).

09.11.2020 Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради направлено лист до релігійної громади Української Православної церкви № 01-63/11277, в якому зазначено, що з урахуванням вимог пам`ятко охоронного законодавства України, всі власники або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради охоронний договір (а.с. 36)

14.12.2022 Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради повторно направлено лист до релігійної громади Української Православної церкви № 320/01-73 з пропозицією звернутись до Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради для укладення охоронного договору (а.с. 35).

Також, як вбачається з матеріалів справи, листами від 13.12.2022 № 572/0173, від 31.01.2023 № 94/01-73 Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради повідомляло заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури, що охоронний договір на об`єкт «Церква Успіння Божої Матері» не укладено (а.с. 34, 38).

В листі від 13.12.2022 № 572/0173 зазначено, що Управлінням культури і туризму Кременчуцької міської ради, як органом охорони культурної спадщини, вживаються заходи, спрямовані на укладення Охоронного договору. Зокрема, протягом 2020-2022 управління неодноразово зверталась до власника об`єкту щодо укладення охоронного договору на об`єкті. Наразі продовжено роботу щодо укладання охоронного договору на об`єкт.

Відсутність укладеного охоронного договору на вказаний об`єкт стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-III), у преамбулі якого встановлено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до визначень, наведених у ст. 1 Закону № 1805-III:

об`єкт культурної спадщини - визначене місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 6 ч. 1 Закону № 1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: укладення охоронних договорів на пам`ятки (п. 17); здійснення інших повноважень відповідно до закону (п. 23).

До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (ст. 6 ч. 2 п. 11 Закону № 1805-III).

За приписами ст. 14 ч. 2 Закону № 1805-III об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних вебсайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Статтею 23 Закону № 1805-III передбачає, що всі власники пам`яток щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Частиною 1 ст. 24 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.12.2019 справа № 806/1536/18, сформував правову позицію, відповідно до якої охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону № 1805-ІІІ. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. З аналізу наведених вище норм права вбачається, що об`єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 за № 1768 (далі Порядок № 1768), охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована. Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Тобто, як убачається з зазначених норм, охоронний договір укладається щодо всіх пам`яток культурної спадщини, незалежно від того до якої категорії вони відносяться (категорії національного значення чи місцевого значення). Порядком лише передбачено особливості укладення таких договорів, якщо пам`ятка належить до категорії пам`яток національного значення (зокрема, п.п. 3, 4 Порядку № 1768).

Пунктом 5 Порядку № 1768 зафіксовано, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1: 50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

З огляду на наведене вище, укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Судом встановлено, що належна відповідачу будівля за адресою: по вул. Макаренко, 107, у місті Кременчуці розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 за № 529 внесена до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Полтавської області (п. 6.72), отже має статус архітектурного об`єкту культурної спадщини та, відповідно є об`єктом правового регулювання Закону № 1805-III у відповідному статусі (а.с. 19).

При цьому, колегія суддів зауважує, що архітектурними об`єктами культурної спадщини можуть бути окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів. Такі об`єкти є елементами архітектурної спадщини і відрізняються від архітектурних пам`яток тим, що не занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Разом з тим, охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини ( Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради) відповідачем, як власником пам`ятки культурної спадщини, не укладено.

Жодних доказів на вчинення вказаних дій відповідачем не надано.

При цьому, колегія суддів враховує, що Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради повідомляло відповідача листами від 09.11.2020 № 01-63/11277, від 14.12.2022 № 320/01-73, щодо необхідності укладення охоронного договору, проте відповідачем відповідний договір укладено не було.

Колегія суддів звертає увагу, що саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16, від 19.02.2021 № 826/25854/15.

Стосовно твердження апелянта про те, що суд першої інстанції, у супереч ст. 1, 23 Закону № 1805-III не дослідив чи внесений (включена) вказана будівля до Державного реєстру нерухомих пам`яток України колегія суддів зазначає наступне.

Так, аналіз терміну пам`ятка культурної спадщини, наведений у ст. 1 Закону №1805-III свідчить, що пам`яткою культурної спадщини є:

- об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України,

- об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Так, матеріали справи свідчать, що пам`ятка «Церква Успіння Божої Матері» по вул. Макаренко, 107, у м. Кременчуці є об`єктом культурної спадщини, який взято на державний облік.

Колегія суддів зазначає, що приписи ст. 23 Закону № 1805-III не містять прямої вказівки на те, що охоронний договір має складатися лише стосовно об`єкта культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а тому обставини занесення пам`ятки «Церква Успіння Божої Матері» по вул. Макаренко, 107, у м. Кременчуці до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не має жодного юридичного значення для вирішення цієї справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неналежність спірної будівлі до об`єктів культурної спадщини, оскільки відповідачем не надано до суду доказів оскарження дій чи рішень суб`єктів владних повноважень щодо віднесення будівлі «Церква Успіння Божої Матері» по вул. Макаренко, 107, у м. Кременчуці, як об`єкта архітектури до об`єктів культурної спадщини Полтавської області.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як власники пам`ятки культурної спадщини, у місячний строк з дня отримання відповідного повідомлення уповноваженого органу зобов`язані були укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини відповідний охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення - «Церква Успіння Божої Матері», який розташований за адресою: вул. Макаренко, 107, у м. Кременчуці., на умовах і в порядку, що визначені Постановою № 1768.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу в частині збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, шляхом зобов`язання Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури і туризму Кременчуцької міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади - Церкву Успіння Божої Матері по вулиці Макаренко, 107, у м. Кременчуці, на умовах і в порядку, що визначені постановою КМУ від 28.12.2001 № 1768.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що прокурор в повній мірі довів неналежне здійснення Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що надавало йому у спірних правовідносинах право на звернення до суду в інтересах держави з позовом.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 640/16767/21, від 09.10.2023 у справі № 640/4637/21, від 30.01.2024 у справі № 420/10218/22, від 20.03.2024 у справі № 620/17968/21.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви м. Кременчука Полтавської області (Свято-Успенської церкви) адвоката Гонтара Валерія Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. МельніковаСудді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Повний текст постанови складено 03.04.2024 року