Ухвала

від 13.05.2024 по справі 440/1031/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

13 травня 2024 року

м. Київ

справа №440/1031/23

адміністративне провадження № К/990/15924/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Єзерова А.А. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Свято-Успенської релігійної громади Української православної церкви міста Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква)

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року

у справі №440/1031/23

за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради

до Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви міста Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква)

про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради звернувся до суду з позовною заявою до Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви міста Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква), в якій просив:

- зобов`язати Свято-Успенську релігійну громаду Української Православної церкви міста Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури і туризму Кременчуцької міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади - Церкву Успіння Божої Матері по вулиці Макаренко, 107, у місті Кременчуці, на умовах і в порядку, що визначені Порядком укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1768.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Свято-Успенська релігійна громада Української Православної церкви міста Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) (далі - скаржник), в інтересах якої діє адвокат - Гонтар Валерій Миколайович 24 квітня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №440/1031/23, яка передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року у справі №460/1864/20, від 08 травня 2023 року у справі №640/28045/20, від 19 березня 2024 року у справі №340/11/23.

Посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 02 травня 2023 року у справі №460/1864/20, від 08 травня 2023 року у справі №640/28045/20, відповідач зазначає, що дотримання процедури надання будівлі статусу об`єкта культурної спадщини має важливе значення для правильного вирішення спору по суті. Їх суть зводиться до того, що оцінюючи правомірність рішення про включення об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини, суд має перевірити повноту та відповідність документів, передбачених положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 року №1805-III та Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1760.

Також посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 березня 2024 року у справі №340/11/23, відповідач зазначає, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Однак, Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 травня 2023 року у справі №460/1864/20, від 08 травня 2023 року у справі №640/28045/20, від 19 березня 2024 року у справі №340/11/23, так як обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

Так у справах №460/1864/20 та №640/28045/20 предмет спору стосувався визнання протиправним рішення органу місцевого самоврядування про взяття на облік об`єкта культурної спадщини, при цьому у даній справі предмет спору стосується саме зобов`язання укласти охоронний договір на об`єкт культурної спадщини та судами не вирішувалося питання правомірності внесення такого об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Крім того, у справі №340/11/23 предмет спору стосувався визнати протиправною бездіяльності Відділу освіти Петрівської селищної ради щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону №2342-IV, дітям як випускникам ліцею та які позбавлені батьківської опіки і піклування. При цьому процесуальними рішеннями вирішувалося питання щодо можливості представництва прокурором інтересів таких дітей в суді.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16 та Верховного Суду, викладеній у постановах від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16, від 28 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, від 19 лютого 2021 року №826/25854/15, від 17 листопада 2022 року у справі №640/16767/21, від 09 жовтня 2023 року у справі №640/4637/21, від 30 січня 2024 року у справі №420/10218/22, від 20 березня 2024 року у справі №620/17968/21, про що зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.

При цьому, касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також, аналізом змісту касаційної скарги Судом з`ясовано, що скаржник взагалі не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності.

Вказане виключає можливість прийняття касаційної скарги для перегляду рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №440/1031/23 Верховним Судом.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалі від 15 листопада 2023 року у справі №580/72/23.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Свято-Успенської релігійної громади Української православної церкви міста Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №440/1031/23 за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури і туризму Кременчуцької міської ради до Свято-Успенської релігійної громади Української Православної церкви міста Кременчука Полтавської області (Свято-Успенська церква) про зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді А.А. Єзеров

С.М. Чиркін