Постанова

від 02.04.2024 по справі 185/648/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3563/24 Справа № 185/648/23 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді : Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Драгомерецької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10січня 2024року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обгрунтування посилався на те, що на підприємстві відповідача він обіймав посаду директора з кадрів і безпеки, директора з програм утилізації МБР SS-24. Наказом № 562 від 02.03.2022 року було скорочено у штатному розписі 1 одиницю - директор з кадрів і безпеки - директор з програм утилізації МБР SS-24 (КП 1232), яку він обіймав. Наказом від 28.04.2022 року № 2425 йому були надані відпустки з подальшим звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці в перший робочий день після закінчення відпустки-13.06.2023 року.

Вважає наказ № 2425 від 28.04.2022 року з подальшими змінами внесеними наказами № 3271 від 13.06.2022 року, № 3587 від 29.02.2022 року, № 5114 від 02.09.2022 року, № 5721 від 28.09.2022 року незаконним. Посилається на те, що в наказах № 562 № 1105, на підставі яких винесений наказ № 2425 не наведені докази щодо проведення скорочення витрат на фінансування підприємства, не зазначено техніко-економічного обґрунтування причин проведення вказаних змін, відсутні посилання на об`єктивні обставини, які зумовлюють необхідність змін в організації виробництва та скорочення чисельності штату. У наказі № 2425 від 28.04.2022 року датою звільнення є 13.06.2022 року, згідно запису в трудовій книжці дата звільнення 29.09.2022 року, дата видання наказу № 5721 є 28.09.2022 року, отже відповідачем порушені вимоги ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про відпустки», п. 2.27 Інструкції № 58, що є підставою визнання наказу № 2425 з послідуючими змінами незаконним.

Крім того, зазначає що з 03.03.2022 року по 29.09.2022 року йому не були запропоновані всі наявні вакансії, отже роботодавцем порушені вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Просив визнати незаконними та скасувати наказ № 2425 від 28.04.2022 року «Про надання відпусток з подальшим звільненням» з урахуванням змін, внесених наказами № 3271 від 13.06.2022 року, № 3587 від 29.06.2022 року, № 5114 від 02.09.2022 року, та № 5721 від 28.09.2022 року;

- поновити його на посаді директора з кадрів і безпеки директора з програм утилізації МБР SS-24 ДП «НВО «ПХЗ» з 30.09.2022 року шляхом внесення змін в штатний розклад підприємства;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.09.2022 року; моральну шкоду в розмірі 500000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000 грн.;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня

2024року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Зазначав,що відповідачем не було надано йому перелік всіх вакансій по підприємству в кількості 500 одиниць.При ознайомлені з наказом про скорочення позивачеві була запропонована лише одна вакансія, 19.04.2022 року було надано повідомлення з повним списком вакансій.Після видання наказу про скорочення позивачеві надавалися листи,в яких пропонувалося розглянути пропозиції переведення на вакантні посади.Останнє повідомлення від 16.09.2022 року позивачем було отримано 30.09.2022 року після його звільнення. Позивач не збирався звільнятися з підприємства.Вважав з цих підстав звільнення незаконним.Сам наказ №5721 від28.09.2022 року, яким внесені зміни до наказу №2425 від 28.04.2022 року, виданий в останній день хвороби апелянта, перед звільненням відповідач повинен був ознайомити позивача під підпис з вакантними посадами станом на 28.09.2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Доводи про те, що останнє повідомлення від 16.09.2022 року позивачем було отримано 30.09.2022 року після його звільнення, чим порушено його права є безпідставними, оскільки позивачеві пропонувалися вакансії 08.09.2022 року,які повністю ідентичні перечню вакансій 16.09.2022 року, однак до моменту звільнення позивач не звернувся із заявою про переведення його на вакантні посади.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник позивача посилається на доводи,викладені в апеляційній скарзі.

В судовезасідання з`явився ОСОБА_1 та його представник адвокат Бодрова Ю.О.. Від представника Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» надійшла заява з клопотанням про відкладення слухання справи. Зазначене клопотання відхилене апеляційним судом з тих підстав, що відповідач про час та місце слухання справи був повідомленний завчасно та підприємство має юридичний відділ, та мало можливість направити представника для участі в справі, явка до апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціївідповідно довимог частини1статті 367ЦПК Україниза наявнимив нійдоказами вмежах доводівта вимог апеляційноїскарги,апеляційний судвважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з такихпідстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» на посаді директора з кадрів і безпеки - директора з програм утилізації МБР SS-24.

ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» з метою скорочення витрат на утримання підприємства, необхідністю проведення змін в організації виробництва і праці, оптимізації виробничих та управлінських процесів, змінило організаційну структуру, зокрема, шляхом скорочення штатної одиниці, що підтверджується наказами ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» № 562 від 02 березня 2022 року «Про внесення змін до штатного розпису»,яким скорочено у штатному розписі ІТП і службовців ДП «НВО «ПХЗ» 1 одиницю директор з кадрів і безпеки директор з програм утилізації МБР SS-24.

Наказом № 1105 від 03.03.2022 року скорочено працівника, який займає дану посаду : ОСОБА_1 директора з кадрів і безпеки директора з програм утилізації МБР SS-24, з даним наказом позивач був ознайомлений в цей же день, про що свідчить його підпис про ознайомлення з наказом. (а.с. 13, т.1)

Крім того,03.03.2022року листом№ 92/110-57ДП «НВО«ПХЗ» додатковописьмово повідомленопозивача проскорочення займаноїним посадита запропонованорозглянути пропозиціюпереведення навакантну посаду надень повідомленняпро звільнення «Начальник штабу цивільного захисту». Позивач з даним листом був ознайомлений, що підтверджується його підписом. (а.с. 86, т. 1)

Протоколом від 29.03.2022 року позивачу були запропоновані наступні вакансії: начальник бюро (Технологічне бюро 4) НДІ ВЕМ; начальник бюро (Конструкторське бюро №2) НДІ ВЕМ; провідний інженер-технолог (хімічні технології); головний інженер проекту НДІ ВЕМ. (а.с. 87, т. 1).

Відповідно до акту про відмову від підписання протоколу 29.03.2022 року, від підпису вказаного протоколу позивач відмовився, що було засвідчено підписами посадових осіб підприємства. (а.с. 88, т. 1)

18.04.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявами про надання відпусток, а саме: заява про надання відпустки як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС з 02.05.2022 року по 17.05.2002 року на 16 календарних днів; заява про надання невикористаних за 2007, 2008, 2009, 2016, 2017, 2019, 2020, 2021 та 2022 року відпусток, починаючи з 18.05.2022 року. (а.с. 116, 117, т. 1)

Згідно із наказом № 2425 від 28.04.2022 року «Про надання відпустки із подальшим звільненням», на підставі поданих заяв директора з кадрів і безпекидиректора з програм утилізації МБР SS-24 (вх. № 132 та № 133 від 18.04.2022 р.), керуючись Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 р., «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ХІ від 15.03.2022 р., «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 р., наказами по підприємству № 562 від 02.03.2022 р., «Про внесення змін до штатного розпису», № 1105 від 03.03.2022 р. «Про скорочення чисельності по підприємству» позивачу було надано: з 02.05.2022 р. по 17.05.2022 р. відпустку на 16 календарних днів за 2022 рік згідно пункту 1 частини першої статті 21, пункту 22 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; з 18.05.2022 р. по 10.06.2022 р. основну оплачувану відпустку за період роботи 2021-2022 р. тривалістю 24 календарних дні з урахуванням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Крім того, вказаним наказом звільнено ОСОБА_1 згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в перший робочий день після закінчення відпустки - 13.06.2022 р.

З зазначеним наказом позивач був ознайомлений 28.04.2022 р., що підтверджується його підписом. (а.с. 14, 15, т. 1)

У подальшому, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю позивача, на підставі особисто поданої ним заяви від 22.06.2022 року про продовження відпустки у зв`язку із непрацездатністю, яка виникла в період щорічної відпустки, наказами ДП «НВО «ПХЗ» № 3271 від 13.06.2022 року, № 3587 від 29.06.2022 року, № 5114 від 02.09.2022 року та на підставі статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» були внесені зміни до пункту 3 наказу № 2425 від 28.04.2022 року в частині дати звільнення, а саме вказано : «звільнити ОСОБА_1 в перший робочий день, наступний після закінчення відпустки, продовженої на кількість днів тимчасової непрацездатності, зазначених у документі про тимчасову непрацездатність». (а.с. 9, т. 1)

Наказом № 5721 від 28.09.2022 року внесені зміни до пункту 2 наказу № 2425 від 28.04.2022 року, на підставі ст. 83 КЗпП України, ст. 24 ЗУ «Про відпустки», ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», щодо виплати грошової компенсації ОСОБА_1 , за всі невикористані ним дні щорічної та додаткової відпусток в кількості 121 календарних дні. Всі інші пункти наказу № 2425 від 28.04.2022 року, з урахуванням змін, залишені без змін.

Фактично позивача звільнено 29.09.2022 року після надання всіх відпусток подовжених на час тимчасової непрацездатності.

Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, щокожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першоїстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюютьсяКонституцією УкраїнитаКЗпП України.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, спірні правовідносини стосуються законності звільнення позивача на підставі пункту 1частини першоїстатті 40 КЗпП Україниу зв`язку зі скороченням посади, яку обіймав позивач.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадкахзмін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другоюстатті 40 КЗпП Українизвільнення зпідстав,зазначенихупунктах 1,2і6цієїстатті,допускається,якщонеможливоперевести працівника,зайогозгодою,наіншуроботу.

Частинами першою, третьоюстатті 49-2 КЗпП Українивизначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець єтаким,що виконавцей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівникана обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20.

Наказом № 562 від 02 березня 2022 року скорочено посаду директора з кадрів і безпеки директор з програм утилізації МБР SS-24.

Наказом № 1105 від 03.03.2022 року скорочено працівника, який займає дану посаду : ОСОБА_1 директора з кадрів і безпеки директора з програм утилізації МБР SS-24. З наказом про наступне звільнення з посади директора з кадрів і безпеки директора з програм утилізації МБР SS-24 ОСОБА_1 був ознайомлений 03.03.2022 року під підпис, що не оспорюється позивачем (а.с. 13, т.1)

Крім того, 03.03.2022 року листом № 92/110-57 ДП «НВО «ПХЗ» додатково письмово повідомлено позивача про скорочення займаної ним посади та запропоновано розглянути пропозицію переведення на вакантну посаду на день повідомлення про звільнення «Начальник штабу цивільного захисту». Позивач з даним листом був ознайомлений, що підтверджується його підписом. (а.с. 86, т. 1)

Протоколом від 29.03.2022 року позивачу були запропоновані наступні вакансії: начальник бюро (Технологічне бюро 4) НДІ ВЕМ; начальник бюро (Конструкторське бюро №2) НДІ ВЕМ; провідний інженер-технолог (хімічні технології); головний інженер проекту НДІ ВЕМ. (а.с. 87, т. 1).

Відповідно до акту про відмову від підписання протоколу 29.03.2022 року, від підпису вказаного протоколу позивач відмовився, що було засвідчено підписами посадових осіб підприємства. (а.с. 88, т. 1)

Уподальшому після попередження про наступне вивільнення, відповідач неодноразово кожен місяць до дня фактичного звільнення позивача письмово повідомляв останнього про вакантні посади на підприємстві протокол від 29 березня 2022 року, листи із повідомленнями про вручення: № 92/110-72 від 19 квітня 2022 року, № 92/110-78 від 27 квітня 2022 року, № 92/110-80 від 02 травня 2022 року, № 92/110-101 від 30 червня 2022 року, вих. № 92/110-106 від 07 липня 2022 року, вих. № 92/110-116 від 26 липня 2022 року, №92/110-126 від 16.08.2022 року, №92/110-136 від 08 вересня 2022 року, №92/110-141 від 16 вересня 2022 року. Зазначена обставина також не оспорюється позивачем. Позивач не заперечує, що йому був наданий повний перелік вакантних посад на підприємстві.

Інформація про вакансії, які пропонувалися позивачеві, відповідачем подавалася в центр зайнятості відповідно до звітності форми №3-НП.

На запропоновані в межах скорочення посади позивач із заявою про переведення не звертався, та як пояснив в суді апеляційної інстанції, що вважав можуть з`явитися інші вакансії. Для себе вважав можливим зайняти запропоновану посаду інженера з якості, однак до моменту звільнення нікому про це не казав,так як вважав, що йому можуть запропонувати інші посади.

Згідно із наказом № 2425 від 28.04.2022 року надано на підставі поданих заяв ОСОБА_1 з 02.05.2022 року по 17.05.2022 року відпустку на 16 календарних днів за 2022 рік згідно пункту 1 частини першої статті 21, пункту 22 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; з 18.05.2022 року по 10.06.2022 року основну оплачувану відпустку за період роботи 2021-2022 року тривалістю 24 календарних дні з урахуванням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаним наказом звільнено ОСОБА_1 згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в перший робочий день після закінчення відпустки - 13.06.2022 року.

З зазначеним наказом позивач був ознайомлений 28.04.2022 року, що підтверджується його підписом.

Наказами №3271 від 13.06.2022 року у п.3 наказу № 2425 від 28.04.2022 року було внесено зміни в частині дати звільнення у зв`язку із непрацездатністю, №3587 від 29.06.2022 року продовженням відпустки на час непрацездатності, №5114 від 02.09.2022 року продовженням відпустки на час непрацездатності та звільненям ОСОБА_1 у перший робочий день наступний після закінченя відпустки, продовженої на кількість днів тимчасової непрацездатності.

Зі змінами, внесеними в наказ № 2425 від 28.04.2022 року наказом №5721 від 2809.2022 року позивача звільнено з роботи з 29.09.2022 року за п.1 ст.40 КЗпП.

Таким чином вперше відповідач попередив позивача про наступне вивільнення більше ніж за два місяці до звільнення, чим виконав вимогистатті 49-2 КЗпП України.

При цьому ОСОБА_1 протягом п`яти місяців до звільнення щомісячно пропонувалися усі наявні у відповідача вакантні посади, позивач не висловив бажання зайняти одну із них.

Тобто роботодавець належним чином виконав свій обов`язок щодо забезпечення працевлаштування позивача.

За таких обставин судом першої інстанції встановлено, що у відповідача мало місце скорочення чисельності та штату.Так як посада директора з кадрів і безпеки директора з програм утилізації МБР SS-24 в штатному розписі значилася в кількості 1 штатної одиниці, яку займав позивач і в послідуючому була скорочена, то в даному випадку переважне право на залишення на роботі не могло бути застосованим, оскільки не було з ким порівнювати продуктивність праці.

Про скорочення посади директора з кадрів і безпеки директора з програм утилізації МБР SS-24,яку займав позивач, його було повідомлено завчасно, більше ніж за два місці, та запропоновано всі вакантні посади, які були у відповідача, що підтвердив позивач. Переведення на іншу вакантну посаду не відбулося у зв`язку із тим, що позивач не виявив бажання зайняти іншу посаду.

В постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18 зазначено, що бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівникана обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.

За таких обставин встановлено, що при звільненні позивача відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства, порушень з боку відповідача не було допущено, що не спростовано відповідачем і матеріалами справи, а тому підстави для поновлення його на роботі відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу не пропонувалися всі наявні вакансії на день звільнення, про які йому було повідомлено листом від 16 вересня 2022 року №92/110/141, не можуть бути пийнятими до уваги, оскільки 08.09.2022 року повідомленням з пропозицією вакансій за №92/110-136 позивачу пропонувались такі ж вакансії, від цих вакансій він відмовився. Цю пропозицію він отримав 14 вересня 2022 року.

Посилання на те, що пропозицію про вакансії від 16 вересня 2022 року позивач отримав після звільнення 30.09.2022 року є безпідставними. Зазначена обставина нічим не підтвержується. Таким чином на час звільнення ОСОБА_1 вакантних посад, які йому не пропонувались відповідачем, не було.

Доводи про те, що було звільнено заступника генерального директора з логістики з 09.09.2022 року, а відповідач не запропонував цю посаду позивачеві, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки зазначена посада була також скорочена з 10.09.2022 року наказом №2908 від 09.09.2022 року.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Призвільненні 30.09.2022року позивачевібуло наданотабулеграму від29.09.2022року,де зазначено про суми,нараховані іззазначенням окремокожного видувиплати тавиплачені при звільненні.(а.с.144т.1) Томудоводи проте,що відповідачемпри звільненніне булонадано довідкупро суми нараховані є безпідставними.

Вказівка на те, що наказ про звільнення було видано 28.09.2022 року в день,коли позивач перебував на лікарняному, спростовується встановленими обставинами, так як наказ про

внесення змін було видано 28.09.2022 року, однак звільнено позивача було 29.09.2022 року, тобто в перший день,коли він повинен був вийти на роботу, що не оспорюється позивачем.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося із правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням порядку звільнення.

Дії відповідача були правомірними, зумовленими об`єктивними чинниками, волевиявлення позивача у вигляді не подання заяви про переведення на вакантну посаду є свідомим, а тому наслідки у вигляді звільнення є такими, які настали обґрунтовано.

Позивачем не спростовано надані відповідачем докази, які є належними та допустимими.

Належних та допустимих доказів на підтвердження сукупностіобставин, що мають значення для вирішення спору, позивач суду не надав, а самі по собі пояснення про ці обставини не дають підстав вважати їх установленими. Доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, позивачем не надано.

Зазначений висновок суду також підтверджується рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, за позовом ОСОБА_1 до ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» в тому числі і про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було своєчасно повідомлено про скорочення його посади,пропонувалися всі вакантні посади ,які були на підприємстві за період повідомлення про звільнення та звільнення позивача з роботи. Позивач не виявив бажання зайняти будь-яку посаду із вакантних, а тому звільнення відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до положень стаття 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином обставини щодо законності звільнення позивача з роботи доведені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, і не доказуються при розгляді цієї справи, так як в справі беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За встановлених обставин суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судомне встановленопорушення абонеправильне застосуваннясудом першоїінстанції прирозгляді цієїсправи нормматеріального чипроцесуального правата невідповідностівисновків судуобставинами справи,тому підставдля задоволенняапеляційної скаргиі скасуваннясудового рішення з ухваленням нового рішення немає.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст. ст. 368, 375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: