Постанова

від 06.02.2025 по справі 185/648/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 185/648/23

провадження № 61-6577св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Юдіної С. Г.,

від 10 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

від 02 квітня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» (далі - ДП «НВО «ПХЗ») про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підприємстві відповідача він обіймав посаду директора з кадрів і безпеки, директора з програм утилізації МБР SS-24. Наказом № 562 від 02 березня 2022 року було скорочено у штатному розписі 1 одиницю - директор з кадрів і безпеки - директор

з програм утилізації МБР SS-24 (КП 1232), яку він обіймав. Наказом № 2425

від 28 квітня 2022 року йому були надані відпустки з подальшим звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці в перший робочий день після закінчення відпустки - 13 червня 2023 року.

3. Вважав наказ № 2425 від 28 квітня 2022 року з подальшими змінами, внесеними наказами № 3271 від 13 червня 2022 року, № 3587 від 29 червня 2022 року, № 5114 від 02 вересня 2022 року, № 5721 від 28 вересня 2022 року, незаконним.

4. Вказував, що в наказах відповідача № 562, № 1105, на підставі яких винесений наказ № 2425, не наведені докази щодо проведення скорочення витрат на фінансування підприємства, не зазначено техніко-економічного обґрунтування причин проведення вказаних змін, відсутні посилання на об`єктивні обставини, які зумовлюють необхідність змін в організації виробництва та скорочення чисельності штату.

5. У наказі № 2425 від 28 квітня 2022 року датою звільнення є 13 червня 2022 року, згідно з записом в трудовій книжці дата звільнення - 29 вересня 2022 року, дата видання наказу № 5721 є 28 вересня 2022 року, отже відповідачем порушені вимоги частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки», пункт 2.27 Інструкції № 58, що є підставою визнання наказу

№ 2425 з урахуванням змін - незаконним.

6. Також з 03 березня 2022 року по 29 вересня 2022 року йому не були запропоновані всі наявні вакансії, отже роботодавцем порушені вимоги частини третьої статті 492 КЗпП України.

7. Діями відповідача - незаконним звільненням, йому було спричинено моральної шкоди, яку оцінив в розмірі 500 000 грн.

8. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконними та скасувати наказ № 2425 від 28 квітня

2022 року «Про надання відпусток з подальшим звільненням» з урахуванням змін, внесених наказами № 3271 від 13 червня 2022 року, № 3587

від 29 червня 2022 року, № 5114 від 02 вересня 2022 року, № 5721

від 28 вересня 2022 року;

- поновити його на посаді директора з кадрів і безпеки - директора з програм утилізації МБР SS-24 ДП «НВО «ПХЗ» з 30 вересня 2022 року шляхом внесення змін в штатний розклад підприємства;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2022 року;

- стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

9. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2023 року клопотання ДП «НВО «ПХЗ» про залишення позовної заяви без розгляду залишено без задоволення.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

10. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

11. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що дійсно на ДП «НВО «ПХЗ» з початку 2022 року мали місце зміни в організації структури виробництва та праці підприємства, пов`язані як із зменшенням обсягів робіт. Фактично позивача звільнено 29 вересня 2022 року після надання всіх відпусток, подовжених на час тимчасової непрацездатності, а тому відповідачем не було порушено вимог частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки» та пункту 2.27 Інструкції № 58, які регулюють порядок надання відпусток перед звільненням.

12. Також відповідачем було виконано умови положення частини третьої статті 492 КЗпП України та запропоновано позивачу усі наявні вакантні посади на підприємстві, які він міг виконувати та від яких позивач фактично відмовився (не прийняв). Звільнення позивача відбулось з дотримання строків попередження про наступне вивільнення працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

13. Оскільки процедура звільнення позивача була повністю дотримана, тому відповідно відсутні підстави для задоволення його позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. 04 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у цивільній справі № 185/648/23.

16. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у червні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 18 вересня 2018 року № 800/538/17, у постановах Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 28 квітня 2021 року

у справі № 373/2133/17, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21,

у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі

№ 6-33цс14, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 09 серпня

2017 року у справі № 6-1264цс17, від 25 травня 2016 року у справі

№ 6-3048цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Зазначає, що разом з попередженням про майбутнє скорочення чисельності і штату запропоновано переведення на єдину вакантну посаду начальника штабу цивільного захисту, тоді як на підприємстві було більше 500 вакантних вакансій. Лише у подальшому позивачу неодноразово пропонувались інші наявні на підприємстві посади, при цьому останнє повідомлення від 16 вересня 2022 року було отримано позивачем після його звільнення - 30 вересня 2022 року.

19. Зауважує, що наказ № 5721 від 28 вересня 2022 року, яким внесені зміни до наказу № 2425 від 28 квітня 2022 року, виданий в останній день хвороби ОСОБА_1 та перед виданням даного наказу позивачу не було запропоновано іншої роботи на підприємстві.

20. Стверджує, що позивач не відмовлявся від переведення на іншу роботу та мав намір в день звільнення ознайомитись із актуальним переліком вакантних посад на підприємстві, який міг змінитись саме в день звільнення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21. У червні 2024 року представник ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» - адвокат Веснін С. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

22. Вказує, що частина висновків Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарги, сформовані у правовідносинах, що не є подібними, а інша частина висновків, що сформовані Верховним Судом у подібних правовідносинах, - врахована апеляційним судом. Зауважує, що позивача звільнено після надання всіх відпусток, продовжених на час тимчасової непрацездатності. На підприємстві дійсно відбулися зміни в організації праці. Позивачу неодноразово повідомлялось про наявні вакантні посади на підприємстві. У день звільнення позивач на підприємстві не з`явився та не подав жодної заяви про переведення його на іншу вакантну посаду. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що перелік вакантних посад у листі від 16 вересня 2022 року є ідентичним переліку посад, що були запропоновані позивачу листом від 08 вересня 2022 року, від яких він фактично відмовився, оскільки згоди на переведення на будь-яку із запропонованих вакансій не надав. Зміни до наказу про звільнення обумовленні необхідністю надання позивачу відпустки, у тому числі продовженої на час тимчасової непрацездатності позивача.

Фактичні обставини справи, встановленні судами попередніх інстанцій

23. ОСОБА_1 працював на ДП «НВО «ПХЗ» на посаді директора з кадрів і безпеки - директора з програм утилізації МБР SS-24.

24. ДП «НВО «ПХЗ» з метою скорочення витрат на утримання підприємства, необхідністю проведення змін в організації виробництва і праці, оптимізації виробничих та управлінських процесів, змінило організаційну структуру, зокрема, шляхом скорочення штатної одиниці, що підтверджується наказами ДП «НВО «ПХЗ» № 562 від 02 березня 2022 року «Про внесення змін до штатного розпису», яким скорочено у штатному розписі ІТП і службовців

ДП «НВО «ПХЗ» 1 одиницю - директор з кадрів і безпеки - директор з програм утилізації МБР SS-24.

25. Наказом № 1105 від 03 березня 2022 року скорочено працівника, який займає дану посаду: ОСОБА_1 - директора з кадрів і безпеки - директора з програм утилізації МБР SS-24, з даним наказом позивач був ознайомлений в цей же день, про що свідчить його підпис про ознайомлення з наказом.

26. 03 березня 2022 року листом № 92/110-57 ДП «НВО «ПХЗ» додатково письмово повідомлено позивача про скорочення займаної ним посади та запропоновано розглянути пропозицію переведення на вакантну посаду на день повідомлення про звільнення «Начальник штабу цивільного захисту». Позивач з даним листом був ознайомлений, що підтверджується його підписом.

27. Протоколом від 29.03.2022 року ОСОБА_1 були запропоновані наступні вакансії: начальник бюро (Технологічне бюро 4) НДІ ВЕМ; начальник бюро (Конструкторське бюро № 2) НДІ ВЕМ; провідний інженер-технолог (хімічні технології); головний інженер проекту НДІ ВЕМ.

28. Відповідно до акту про відмову від підписання протоколу 29 березня 2022 року, від підпису вказаного протоколу позивач відмовився, що було засвідчено підписами посадових осіб підприємства.

29. На підставі наказу від 31 березня 2022 року № 1841 «Про прийняття на роботу» на вакансію «Начальник бюро (конструкторське бюро № 2) НДІ ВЕМ» прийнято іншого працівника, тому в подальшому зазначена вакансія

ОСОБА_1 не пропонувалась.

30. 18 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами про надання відпусток, а саме: заява про надання відпустки як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС з 02 травня 2022 року по 17 травня 2002 року на 16 календарних днів; заява про надання невикористаних за 2007, 2008, 2009, 2016, 2017, 2019, 2020, 2021 та 2022 року відпусток, починаючи з 18 травня 2022 року.

31. Згідно із наказом № 2425 від 28 квітня 2022 року «Про надання відпустки із подальшим звільненням» позивачу було надано: з 02 травня

2022 року по 17 травня 2022 року відпустку на 16 календарних днів за

2022 рік; з 18 травня 2022 року по 10 червня 2022 року основну оплачувану відпустку за період роботи 2021-2022 роки тривалістю 24 календарних дні з урахуванням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

32. Вказаним наказом звільнено ОСОБА_1 згідно з пункту 1

частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в перший робочий день після закінчення відпустки -

13 червня 2022 року.

33. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 28 квітня

2022 року, що підтверджується його підписом.

34. У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю позивача, наказами

ДП «НВО «ПХЗ» № 3271 від 13 червня 2022 року, № 3587 від 29 червня

2022 року, № 5114 від 02 вересня 2022 року та на підставі статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» були внесені зміни до пункту 3 наказу № 2425 від 28 квітня 2022 року в частині дати звільнення, а саме вказано : «звільнити ОСОБА_1 в перший робочий день, наступний після закінчення відпустки, продовженої на кількість днів тимчасової непрацездатності, зазначених у документі про тимчасову непрацездатність».

35. Наказом № 5721 від 28 вересня 2022 року внесені зміни до пункту 2 наказу № 2425 від 28 квітня 2022 року щодо виплати грошової компенсації ОСОБА_1 , за всі невикористані ним дні щорічної та додаткової відпусток в кількості 121 календарних дні. Всі інші пункти наказу № 2425 від 28 квітня 2022 року, з урахуванням змін, залишені без змін.

36. Фактично ОСОБА_1 звільнено 29 вересня 2022 року після надання всіх відпусток, подовжених на час тимчасової непрацездатності.

37. ДП «НВО «ПХЗ» неодноразово повідомляв позивача про вакантні посади на підприємстві - протокол від 29 березня 2022 року, листи із повідомленнями про вручення: № 92/110-72 від 19 квітня 2022 року,

№ 92/110-78 від 27 квітня 2022 року, № 92/110-80 від 02 травня 2022 року,

№ 92/110-101 від 30 червня 2022 року, № 92/110-106 від 07 липня 2022 року, № 92/110-116 від 26 липня 2022 року, № 92/110-126 від 16 серпня 2022 року, № 92/110-136 від 08 вересня 2022 року, № 92/110-141 від 16 вересня

2022 року.

38. Інформація про вакансії, які пропонувалися позивачеві, відповідачем подавалася в центр зайнятості відповідно до звітності форми № 3-НП.

39. На запропоновані в межах скорочення посади ОСОБА_1 із заявою про переведення не звертався.

40. Вакансії викладені в повідомленні від 08 вересня 2022 року та

16 вересня 2022 року є ідентичними, а саме пропонувалися вакансії: фрезерувальника; токаря; електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування; слюсаря-ремонтника; слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електромеханіка); слюсаря аварійно-відновлювальних робіт; масажиста 1 категорії; провідного інженера - технолога (хімічні технології); інженера-технолога 1 категорії (хімічні технології); провідного інженера з якості; інженера з організації та нормування праці 1 категорії; інженера з автоматизованих систем керування виробництвом 1 категорії; інженера-електрика в енергетичній сфері 1 категорії.

41. Згідно з відповіді на запит адвоката Весніна С. О., ДП «НВО «ПХЗ» надало інформацію, що станом на 29 вересня 2022 року перелік вакантних посад на підприємстві був наступний: фрезерувальник; токар; електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування; слюсар-ремонтник; слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електромеханіка); слюсар аварійно-відновлювальних робіт; масажист 1 категорії; провідний інженер - технолог (хімічні технології); інженер-технолог 1 категорії (хімічні технології); провідний інженер з якості; інженер з організації та нормування праці 1 категорії; інженер з автоматизованих систем керування виробництвом 1 категорії; інженер-електрик в енергетичній сфері 1 категорії.

42. Станом на 29 вересня 2022 року та на 30 вересня 2022 року перелік вакантних посад був незмінним.

43. 29 вересня 2022 року ОСОБА_1 на підприємство відповідача не з`явився.

44. 29 вересня 2022 року ДП «НВО «ПХЗ» надіслало на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення, де вказало, що у зв`язку із звільненням позивача йому необхідно отримати трудову книжку у відділі кадрів ДП «НВО «ПХЗ». В той же день був складений розрахунок сум, що належать позивачу при звільненні.

45. 30 вересня 2022 року ОСОБА_1 з`явився на підприємство, отримав трудову книжку та розрахунок.

46. В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які підтвердили що 30 вересня 2022 року ОСОБА_1 заявився до відділу кадрів, отримав трудову книжку, розписався про її отримання і отримав розрахунковий лист, де також особисто поставив підпис.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

47. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

48. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

49. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

50. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

51. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частиною третя статті 40 КЗпП України, в редакції, чинній на момент звільнення позивача).

52. Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

53. Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

54. За змістом статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

55. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

56. Відповідно до статті 2371 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

57. За змістом статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

58. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

59. Відповідно до статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі: тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

60. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

61. Відповідно до статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

62. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації праці, позивач в установленому законом порядку за два місяця був попереджений про наступне вивільнення та йому у подальшому неодноразово були запропоновані вакантні посади, які відповідали його кваліфікаційному рівню та щодо яких позивач не надав своєї згоди на переведення, дійшли обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем при звільненні позивача порядку вивільнення працівників, встановленого статтею 492 КЗпП України.

63. При цьому судами обґрунтовано враховано, що ОСОБА_1 було звільнено у перший робочий день, наступним за днем закінчення відпустки, продовженої на кількість днів тимчасової непрацездатності, що відповідає вимогам статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

64. Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 разом з попередженням про майбутнє скорочення чисельності і штату запропоновано переведення на одну вакантну посаду, не спростовує того факту, що в подальшому позивачу були запропоновані всі наявні вакансії, які відповідали його кваліфікації, які існували з моменту попередження працівника про наступне вивільнення до дня розірвання трудового договору з ним.

65. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що останнє повідомлення (пропозиція вакансій) відповідача від 16 вересня 2022 року

№ 92/110-141 позивач отримав після свого звільнення - 30 вересня

2022 року, оскільки як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій вакантні посади у повідомленні від 16 вересня 2022 року

№ 92/110/141 були аналогічні посадам у повідомленні (пропозиція вакансій) № 92/110-136 від 08 вересня 2022 року.

66. Повідомлення (пропозиція вакансій) № 92/110-136 від 08 вересня

2022 року позивач отримав 14 вересня 2022 року, тобто до свого звільнення з роботи.

67. З матеріалів справи не вбачається, що позивач надав згоду на зайняття однієї із запропонованих йому вакансій та, що на підприємстві існували інші вакантні посади, які відповідали його кваліфікації, проте не були йому запропоновані.

68. Наведене свідчить про об`єктивну неможливість продовження трудових правовідносин та наявність підстав для звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

69. Оскільки відсутні правові підстав для скасування наказу відповідача про звільнення ОСОБА_1 , вимоги останнього про його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню як похідні.

70. За встановлених обставин справи, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року № 800/538/17, у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19,

від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 10 листопада 2022 року

у справі № 525/983/21, у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.

71. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

72. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

73. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

74. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

75. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

76. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,

а оскаржуваних судових рішень - без змін.

77. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

78. ДП «НВО «ПХЗ» не оскаржувало рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2024 року щодо вирішення позовних вимог по суті, зокрема з підстав наявності заперечень на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 02 травня 2023 року, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України справа в цій касаційним судом не переглядається.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

2. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников