Рішення

від 06.03.2024 по справі 487/4780/21

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/4780/21

Провадження № 2/487/105/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2024 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючий суддяНікітін Д.Г.,при секретаріШульга В.А.за участю: відповідач -ОСОБА_1

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцевої Юлії Анатоліївни про визнання незаконним та скасування запису та рішення про скасування реєстрації права власності, поновлення запису про право власності,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2021року доЗаводського районногосуду м.Миколаєва надійшлацивільна справаза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Іноземцевої Юлії Анатоліївни про визнання незаконним та скасування запису та рішення про скасування реєстрації права власності, поновлення запису про право власності.

Виходячи з викладеного в позовній заяві, позивач просить суд Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.09.2020 р., індексний номер - 54162197, про скасування права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , винесеного державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцевою Юлією Анатоліївною.

Скасувати записпро скасуванняправа власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ,внесеного напідставі рішення державногореєстратора Департаментуз наданняадміністративних послуг ОСОБА_3 №54162197 від 21.09.2020 р..

Поновити запис про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , здійснений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6686534 від 11.10.2013р.

Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з позовом не погодився, подав відзив на позовну заяву, де зазначає, зокрема, що позивачем не надано жодного доказу, що діями або бездіяльністю Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради порушені чи мобли бути порушені права чи законні інтереси позивача. Просять у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_1 позовом не погодилася, подала відзив на позовну заяву, де зазначає, зокрема, що вона жодних боргів перед ОСОБА_2 не мала, рішення суду, на підставі якого позивач ОСОБА_2 у незаконний спосіб зареєстрував своє право власності на належну їй квартиру скасоване. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.07.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.06.2023 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представника відповідачаДніпровської міської ради, проти задоволення позову заперечувала. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, неодноразово просили відкласти судові засідання, проте суд, з урахуванням думки представника відповідача, дійшов висновку про розгляд справи у відсутність позивача, за наявними матеріалами.

Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на таке.

Обставини, які встановлені судом.

На підставі Свідоцтва про право власності на нерухове майно САЕ №

385084, виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 12.05.2012 р.,

ОСОБА_1 стала власницею квартири

АДРЕСА_2 .

16 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено

договір позики. Відповідно до умов цього договору Відповідач отримала у борг

суму грошей у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень. Ці кошти були надані на 1 рік, строком до 16 січня 2013 року.

У передбачений у договорі строк Відповідач 1 грошові кошти Позивачу не

повернула. У зв`язку з цим Позивач змушений був звернутися до суду за захистом

своїх прав. Судом було відкрите провадження № 487/5188/13-ц.

Ухвалою Заводського райсуду м. Миколаєва від 26.06.2013 року було

визнано мирову угоду сторін у справі № 487/5188/13-ц, за умовами якої

ОСОБА_1 визнала, що її заборгованість перед ОСОБА_2 становить 100000 грн.;

в рахунок погашення заборгованості за ОСОБА_2 було визнано право

власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Провадження у справі було закрито.

У хвалою того ж суду від 30.08.2013р. встановлено спосіб і порядок

виконання ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2013 року,

якою затверджена мирова угода по справі №2/487/2164/13, а саме зобов`язано

Реєстраційну службу Миколаївського міського управління юстиції зареєструвати у

Державному реєстрі речових прав права власності, що виникли за зазначеною

ухвалою про затвердження мирової угоди у ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

про реєстрацію права власності від 11.10.2013р., рішенням про державну

реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 6686534 від 11.10.2013р., на

підставі ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва № 2/487/2164/13, за

ОСОБА_2 зареєстровано право власності на

квартиру АДРЕСА_2 .

Після затвердження мирової угоди і закриття справи, ОСОБА_1 передала

ключі від квартири ОСОБА_2 та всі супутні документи, які пов`язані з

користуванням та володінням майном.

З моменту укладення угоди ОСОБА_1 ніколи не заявляла письмових або

усних претензій з приводу неналежності права власності, володіння та

користування Позивача, не оскаржувала його дій щодо реєстрації права власності

на квартиру, дій щодо користування квартирою та її переобладнання, не навідувала

Позивача з метою перевірити стан свого колишнього майна тощо.

Однак, через шість років з моменту затвердження зазначеної мирової угоди,

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вищевказані ухвали від 26 червня та 30

серпня 2013р.

Постановою від 04.04.2019 Миколаївський апеляційний суд вказані ухвали

Заводського райсуду м. Миколаєва скасував, цивільну справу № 487/5188/13-ц

було направлено за підсудністю до Центрального райсуду м. Миколаєва для

продовження розгляду.

Ухвалою від 23.03.2021 р. по справі № 487/5188/13-ц, за клопотанням

Позивача ОСОБА_2 , його позов до ОСОБА_1 про стягнення

заборгованості за договором позики залишений без розгляду.

Далі, на підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від

04.04.2019р., державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних

послуг Миколаївської міської ради - Іноземцевою Юлією Анатоліївною,

приймається рішення 21.09.2020 р, індексний номер - 54162197, яким скасовано

право власності ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_1 ).

Позивач вважає таке рішення протиправним та ставить питання про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Зміст спірних правовідносин та застосовані норми матеріального права.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень, визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього право набувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим право набувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор зобов`язаний прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок скасуваннязаписів у Державному реєстріречових правна нерухомемайно передбачений Законом України від 01.07.2004№ 1952-IV«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав нанерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015№1127, Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою КМУ від 26.10.2011 № 1141.

Так, відповідно доч. 1 ст. 26 Закону № 1952 за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб,який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі№338/180/17-ц, від 11.09.2018 у справі№905/1926/16-ц, від 30.01.2019 у справі№ 569/17272/15-ц, від 11.09.2019, справа№487/10132/14, від 16.06.2020, справа№145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі№469/1044/17-ц.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі№ 635/2208/16-ц(провадження №61-23269св18) та висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі№ 915/127/18(провадження № 12-184гс18), від 20 листопада 2019 року у справі№ 802/1340/18-а(провадження№ 11-474апп19), згідно із якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разіє не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстраціюправа власності.

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинностіз 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав якскасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є:1) судове рішенняпро скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, суд вказує, що належним способом захисту прав та інтересів у сфері державної реєстрації є вимога про визнання недійсним чи скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію речових прав та їх обтяжень, а не запису про державну реєстрацію права власності.

Таким чином, вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності, не підлягає задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не відповідає положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, а також є неефективним.

Наведена обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Також в ході розгляду справи суд не може надавати оцінку правомірності внесення запису про державну реєстрацію права власності, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Сам по собі записє результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності, тому для скасування такого запису необхідно, щоб перестали існувати обставини, які слугували підставою для його внесення.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому в їх задоволенні належить відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцевої Юлії Анатоліївни про визнання незаконним та скасування запису та рішення про скасування реєстрації права власності, поновлення запису про право власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.Г. Нікітін