Постанова

від 14.09.2021 по справі 487/4780/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.09.21

22-ц/812/1660/21

Провадження №22-ц/812/ 1660/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 вересня 2021 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.

за участі: представника позивача - Соколової А.О., відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/4780/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу , яку постановив Заводський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Нікітіна Дмитра Геннадійовича у приміщенні цього суду 14 липня 2021 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцевої Юлії Анатоліївни, про визнання незаконним та скасування запису та рішення про скасування реєстрації права власності, поновлення запису про право власності,

в с т а н о в и л а :

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернуся з позовом до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцевої Ю.А. про визнання незаконним та скасування запису та рішення про скасування реєстрації права власності, поновлення запису про право власності.

Позов мотивований тим, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 12 травня 2012 року, ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 .

16 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачці гроші у розмірі 100000 грн. у борг строком до 16 січня 2013 року. У встановлений строк відповідач свої зобов`язання не виконала, кошти не повернула, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, за яким судом відкрито провадження №487/5188/13-ц. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2013 року у цьому провадженні було визнано мирову угоду сторін, згідно якої ОСОБА_1 визнала, що її заборгованість перед ОСОБА_2 становить 100000 грн., а в рахунок погашення цієї заборгованості за позивачем було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , провадження у справі закрито.

Ухвалою того ж суду від 30 серпня 2013 року встановлений спосіб і порядок виконання ухвали суду від 26 червня 2013 року про затвердження мирової угоди: шляхом зобов`язання Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції зареєструвати у Державному реєстрі речових прав право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 11 жовтня 2013 року внесені відповідні відомості до Державного реєстру про власника квартири - ОСОБА_2 .

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2013 року та від 30 серпня 2013 року скасовані та справу №487/5188/13-ц направлено на новий розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва. Ухвалою цього суду від 23 березня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду за клопотанням ОСОБА_2 .

На підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року держаний реєстратор Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцева Ю.А. 21 вересня 2020 року прийняла рішення, індексний номер 54162197, яким скасовано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач вказував, що таке рішення державного реєстратора є незаконним, таким що порушує права позивача, оскільки було відсутнє передбачене статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. За змістом постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року суд фактично визнав мирову угоду недійсною, тоді як згідно із вказаним законом рішення суду про недійсність правочину не зумовлює обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт. Крім того на день прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора на квартиру АДРЕСА_1 було накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі постанови від 21 вересня 2012 року, винесеної відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 вересня 20120 року, індексний номер 54162197, держаного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцевої Ю.А. про скасування права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 та поновити запис про право власності позивача на вказану квартиру, а також скасувати запис про скасування права власності позивача на вказану квартиру.

12 липня 2021 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , заборонити державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та/або реєстрації місця проживання осіб за адресою: квартира АДРЕСА_2 та заборонити державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Заява мотивована обставинами, викладеними у позовній заяві. Крім того, позивач вказав, що 22 червня 2021 року йому стало відомо, що ОСОБА_1 звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявами про зняття з реєстрації місця проживання осіб, які проживають у квартирі АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та додає при цьому інформацію з Реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою вона є власником цієї квартири, тобто намагається у незаконний спосіб зняти з реєстрації місця проживання осіб, які на законних підставах з дозволу власника ОСОБА_2 були зареєстровані у квартирі, а до квартири намагаються проникнути невідомі особи, які представляються працівниками поліції, та намагаються висилити мешканців із квартири.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 липня 2021 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2021 року частково задоволено ідентичне клопотання позивача ОСОБА_2 у справі №487/4405/20 про вжиття заходів забезпечення позову. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 до розгляду справи по суті. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду від 14 липня 2021 року, задовольнити заяву про забезпечення позову в частині заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та/або реєстрації місця проживання осіб за адресою: квартира АДРЕСА_2 та заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що клопотання про забезпечення позову розглянуто не в повному обсязі. По суті суд розглянув лише питання арешту квартири, тоді як позивач просив ще й заборонити державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та/або реєстрації місця проживання осіб за адресою: квартира АДРЕСА_2 та заборонити державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Апелянт звертає увагу, що його заява про забезпечення позову була мотивована, зокрема, тим, що ОСОБА_1 намагається зняти з реєстрації місця проживання у квартирі осіб, які там проживають та зареєстровані з дозволу позивача як власника квартири, а невідомі особи, які представляються працівниками поліції вчиняють спроби їх виселення.

Оскільки згідно змісту апеляційної скарги позивач не оспорює висновок суду про відмову у застосуванні заходу забезпечення позову у виді арешту квартири та не ставить питання про його застосування судом апеляційної інстанції, колегія суддів не переглядає ухвалу суду в цій частині.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши письмові докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України ).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частина 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду в цілому відповідає вказаним положенням закону.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2013 року у справі №487/5188/13-ц було визнано мирову угоду сторін, згідно якої ОСОБА_1 визнала, що її заборгованість перед ОСОБА_2 становить 100000 грн., а в рахунок погашення цієї заборгованості за позивачем було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , провадження у справі закрито.

Ухвалою того ж суду від 30 серпня 2013 року встановлений спосіб і порядок виконання ухвали суду від 26 червня 2013 року про затвердження мирової угоди: шляхом зобов`язання Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції зареєструвати у Державному реєстрі речових прав право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 11 жовтня 2013 року внесені відповідні відомості до Державного реєстру про власника квартири - ОСОБА_2 .

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2013 року та від 30 серпня 2013 року скасовані та справу №487/5188/13-ц направлено на новий розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва. Ухвалою цього суду від 23 березня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду за клопотанням ОСОБА_2 .

На підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року держаний реєстратор Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - Іноземцева Ю.А. 21 вересня 2020 року прийняла рішення, індексний номер 54162197, яким скасовано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що таке рішення державного реєстратора є незаконним, таким що порушує права позивача, оскільки було відсутнє передбачене статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень , останній звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання правильності висновків суду, який відмовив у забезпеченні позову, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та заборона вчиняти певні дії (пункти 1, 2, цієї норми).

За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У справі, яка переглядається, позивач просив про забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 ) заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та/або реєстрації місця проживання осіб за адресою: квартира АДРЕСА_4 ) заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Між тим, до предмету позову у цій справі не входять питання визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , оспорювання ним набуття права власності ОСОБА_1 та проведення реєстрації місця проживання у цій квартирі інших осіб.

За такого колегія суддів вважає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та/або реєстрації місця проживання осіб за адресою: квартира АДРЕСА_2 та заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , не пов`язаний з предметом позову і є неспіврозмірним позовним вимогам.

Відтак, обрані позивачем способи забезпечення позову щодо заборони вчиняти певні дії не відповідають меті цього інституту процесуального закону та завданням цивільного судочинства.

За такого апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги.

Хоча мотивувальна частина оскаржуваної ухвали суду не містить обґрунтування відмови у вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та/або реєстрації місця проживання осіб за адресою: квартира АДРЕСА_2 та заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , це не вплинуло на правильність висновку суду про відмову у забезпеченні позову.

Щодо аргументів апеляційної скарги, то вони не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумачення положень процесуального закону.

Так, доводи позивача зводяться до посилання на дії відповідачки щодо зняття з реєстрації місця проживання та виселення осіб, які не є учасниками справи, між тим, виходячи з положень статті 4 ЦПК України позивач має право звернутися до суду за захистом лише свого порушеного або оспорюваного права чи інтересу, а тому не має підстав для забезпечення позову на захист інтересів інших осіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову дійшов правильного висновку про відмову у її задоволенні, а тому в силу положень статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали.

З огляду на результати розгляду апеляційної скарги відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 14 вересня 2021 року