Ухвала

від 05.04.2024 по справі 420/10134/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/10134/24

УХВАЛА

05 квітня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 грошової компенсації за 23 днів невикористаної відпустки в році звільнення (2023 рік); зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 23 дні відпустки в році звільнення (2023 рік), включивши до розміру та складових грошового забезпечення для розрахунку компенсації за невикористані 23 дні відпустки надбавку за специфічні умови проходження служби (25%) в сумі 16207,35 гривень та щомісячну премію (30%) в сумі 13873,20 гривень; визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки в загальній кількості 59 календарних днів; зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки в загальній кількості 59 календарних днів; визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2018-2022 роки в загальній кількості 70 календарних днів; зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки в загальній кількості 70 календарних днів.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши позовну заяву, суддя дійшов висновку, що остання належить до залишення без руху з наступних підстав.

З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1 з 27.11.2018 по 01.03.2021 проходив службу на посаді державного службовця слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіальногоуправління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.

З 18.03.2021 по 31.03.2023 ОСОБА_1 проходив службу на посаді особи рядового та начальницького складу та з 31.03.2023 ОСОБА_1 було звільнено з посади за угодою сторін.

При цьому, на переконання позивача, при розрахунку суми грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку не було враховані грошове забезпечення позивача, а також не виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки за час проходження служби щорічної та як учасника бойових дій.

Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи згаданим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).

Частиною 1 статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні

Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 згаданого Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З наведеного вбачається, що з огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, яким розпочав відлік з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01.07.2023, та завершився 31.10.2023 (робочий день вівторок), а позивач звернувся до суду 01.04.2024.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.

Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

При цьому, позивачем не наведено жодної підстави, яка б об`єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) йому звернутися до суду у строк із даними вимогами.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду із заявою, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, в межах кожної конкретної справи, суд повинен надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, враховуючи, що виявлені недоліки перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі, керуючись ст. 169 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху, надавши десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяІ.В. Завальнюк