Рішення

від 19.03.2024 по справі 757/30676/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/30676/23-ц

пр. 2-3718/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань - Ємець Д.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №757/30676/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНМОНОСТРОЙ» про визнання відсутнім права вимоги за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНМОНОСТРОЙ» про визнання відсутнім права вимоги за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 травня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір №014/1207/2/15933. У подальшому рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справі №235/142/17 від 20 лютого 2017 року на користь правонаступника Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» - Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №014/1207/2/15933 від 23.05.2008 року на загальну суму 94 502,95 дол. США. Рішення набрало законної сили 23 травня 2017 року і строк примусового виконання рішення тривав до 24 травня 2020 року.

25 вересня 2020 року, тобто після спливу строку виконання рішення суду у справі №235/142/17 та пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, між Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» та Відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» був укладений Договір про відступлення прав вимоги №GL3N218881 та Додаток №1 до Договору про відступлення прав вимоги, який містить реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та Боржників. Згідно із п.858 вказаного реєстру право вимоги до позивачки за Кредитним договором №014/1207/2/15933 було передано відповідачу.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a> не переходило право вимоги по кредитному договору №014/1207/2/15933 від 23 травня 2008 року, у зв`язку з припиненням права вимоги у первісного кредитора, який у зв`язку з цим не міг передати його відповідачу за Договором про відступлення прав вимоги №GL3N218881 від 25 вересня 2020 року. Однак, укладення Договору про відступлення прав вимоги створило правову невизначеність для позивачки. відповідач, як новий кредитор вимагає виконання зобов`язань, яких у позивача перед Відповідачем не існує.

За вказаних обставин, позивач просить суд визнати відсутнім право вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a> до ОСОБА_1 по кредитному договору №014/1207/2/15933 від 23 травня 2008 року.

Ухвалою суду від 21.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

20.10.2023 до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких представник наполягав на задоволенні позовних вимог.

18.01.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів понесених судових витрат.

19.03.2024 до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи у її відсутність, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про розгляд справи, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу частини восьмої ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, відповідач та третя особа були повідомлені про відкриття провадження у справі та судові засідання на юридичну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що узгоджується з приписами цивільного процесуального законодавства та свідчить, що відповідач та третя особа вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі заочного рішення та задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.

Судовим розглядом встановлено, що 23 травня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк», був укладений кредитний договір №014/1207/2/15933.

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору №014/1207/2/15933 Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» як кредитором було надано Позивачці кредит у розмірі 91 700,00 дол. США із сплатою 12,5 відсотків річних.

Окрім того, 23 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та позивачкою був укладений договір іпотеки №014/1207/2/15933, посвідчений приватним нотаріусом, яким в забезпечення виконання умов Кредитного договору було передане в іпотеку нерухоме майно - трикімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

27 березня 2012 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та позивачкою був укладений договір про розірвання договору іпотеки №014/1207/2/15933. З метою виконання взятих зобов`язань за Кредитним договором №014/1207/2/15933 між Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донмонострой» був укладений Іпотечний договір №014/1207/2/15933/2, відповідно до змісту якого в іпотеку було передане нерухоме майно - трикімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі Красноармійським міськрайонним судом Донецької області за позовом правонаступника Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» - Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» було розглянуто справу №235/142/17. 20 лютого 2017 року винесено рішення про задоволення позову та стягнення з позивачки на користь Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» заборгованості за кредитним договором №014/1207/2/15933 від 23.05.2008 року на загальну суму 94 502,95 дол. США або еквівалент в національній валюті по курсу НБУ (1 дол. США=25,532787) 2 412 923,69 грн та судового збору в розмірі 36 193,86 грн.

Судом встановлено, що рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області набрало законної сили 23 травня 2017 року, про що зазначено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до наданих позивачем матеріалів справи №235/142/17 (копії супровідного листа суду, конверту та повідомлення про повернення листа) Красноармійський міськрайонний суд Донецької області 29 вересня 2017 року направляв засобами поштового зв`язку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як уповноваженому на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» копію рішення суду та виконавчий лист від 20.02.2017 по справі №235/142/17.

Після набрання рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області законної сили, Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» не скористалось своїм правом пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.

Вказане встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 235/142/17 про скасування ухвали Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2021 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a>, боржник ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 235/142/17 Товариству з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a> відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

З огляду на диспозитивність цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК України в редакції чинній на дату ухвалення рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, ст. 13 ЦПК України в редакції чинній з 15.12.2017 року) особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК», звернувшись до суду з позовом по справі №235/142/17, який був задоволений судом, вирішило спір щодо заборгованості по Кредитному договору №014/1207/2/15933, захистило своє порушене право в суді та мало змогу виконати рішення суду протягом трьох років.

При цьому, ні Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК», ні його правонаступники в силу вимог частини 2 статті 55 ЦПК України та пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, більше не можуть звернутись до суду з позовом про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі N 757/76452/17-ц, від 19 травня 2021 року у справі N 757/31948/18-ц, від 29 червня 2021 року у справі N 953/803/20, від 21 липня 2021 року у справі N 752/6766/13-ц, 02 листопада 2021 по справі № 2-165/09.

Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Отже, враховуючи, що рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2017 року по справі №235/142/17 про стягнення заборгованості за кредитним договором набрало законної сили 23 травня 2017 року, строк пред`явлення вимоги Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» до примусового виконання становив три роки. Тобто, право вимоги до позивача за Кредитним договором №014/1207/2/15933 було дійсне до 24 травня 2020 року.

Договір про відступлення прав вимоги було укладено 25 вересня 2020 року, тобто після спливу строку виконання рішення суду у справі №235/142/17 та пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.

Відповідно до частини 1 статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, в якій зазначено:

«139. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

140. Аналогічно відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб`єкта) також не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою».

Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Заміна кредитора у зобов`язані не має наслідком поновлення строків пред`явлення вимоги. Відповідно до частини 2 статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідач за Договором про відступлення прав вимоги вважається правонаступником первісного кредитора Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК», тож мав би перейняти усі цивільні права та обов`язки цедента в тому числі і щодо порядку та строків виконання рішення суду та пред`явлення вимоги в порядку примусового виконання за виконавчим листом у справі №235/142/17. Для відповідача з укладанням Договору про відступлення прав вимоги автоматично не з`явились нові (особливі) права та обов`язки в тому числі процесуальні та щодо виконання судового рішення.

Подібний висновок щодо переходу до правонаступника всіх процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, а не наділення його новими правами та обов`язками, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 19.04.2023 у справі №296/6684/17 про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Попередні дії, вчинені Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» в судових процесах, а також дія рішення суду, є обов`язковими для правонаступників. Відповідач не має процесуальної можливості та права знову звернутись до суду з позовом до позивачки про стягнення заборгованості за Кредитним договором №014/1207/2/15933, адже таке право було використане правопопередником - Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК». Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2021 по справі № 2-165/09.

Суд приходить до висновку, що на момент укладання Договору про відступлення прав вимоги 25 вересня 2020 року, вимога первісного кредитора до позивача вже була припиненою, адже строк її пред`явлення та виконання рішення суду відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» сплив 24 травня 2020 року. Отже, Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» передало відповідачу за Договором про відступлення права вимоги недійсну вимогу до позивачки, строк дії якої сплив відповідно до закону, тобто на момент переходу цих прав вона не існувала. Як наслідок, зміна кредитора у зобов`язанні не відбулась, а відповідач не набув право вимоги до позивачки.

Отже, враховуючи все вищенаведене, до відповідача не перейшло право вимоги по кредитному договору №014/1207/2/15933 від 23 травня 2008 року, у зв`язку з припиненням права вимоги у первісного кредитора, який у зв`язку з цим не міг передати його відповідачу за Договором про відступлення прав вимоги.

Позивачем було обрано такий спосіб захисту як визнання відсутнім права вимоги з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у аналогічній справі №910/12525/20, Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«100. Велика Палата Верховного Суду вважає неприпустимим повторний розгляд справи, вже вирішеної судом, на тій підставі, що позивач відступив право вимоги, про примусове задоволення якої він просив суд, за позовом особи, якій право вимоги відступлене чи то самим позивачем, чи то шляхом вчинення ланцюгу відступлень прав вимоги. …

142. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права. …

144. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26.01.2021 у справі N 522/1528/15-ц (пункти 54 - 56)».

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд погоджується з доводами позивача, що укладення Договору про відступлення прав вимоги створило правову невизначеність для позивача. Відповідач, як новий кредитор, вважає, що має право вимагати виконання зобов`язань, яких у позивача перед відповідачем не існує. Усунення такої невизначеності може бути ефективно досягнуто лише таким способом захисту як визнання відсутнім права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання стягнення понесених судових витрат слід зазначити наступне.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись, у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, представництво інтересів позивача здійснювалося адвокатом АБ «Ципін і партнери» Суткович Мариною Анатоліївною відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги №20230428/1 від 28.04.2023 та на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1322213 від 12.07.2023.

На підтвердження розміру витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено детальний опис виконаних робіт з клопотанням за вих. №3455 від 15.01.2024 та копії виписок по рахунку АБ «Ципін і партнери» з 14.07.2023 до 14.07.2023 на суму 4 571,08 грн про оплату юридичних послуг, з 15.08.2023 до 15.08.2023 на суму 5 000,00 грн про оплату юридичних послуг, з 23.08.2023 до 23.08.2023 на суму 6 884,80 грн про оплату юридичних послуг, з 23.10.2023 до 23.10.2023 на суму 4 576,38 грн про оплату юридичних послуг, копія виписки по рахунку АБ «Ципін і партнери» з 11.01.2024 до 11.01.2024 на суму 3 822,54 грн про оплату юридичних послуг, що загалом становить 24 854,80 грн. У договорі про надання правової допомоги сторони визначили погодинні ставки за правничу допомогу, позивачем долучено погодинні розрахунки відпрацьованого часу та обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Крім того, у долучених позивачем квитанціях про оплату витрат за правничу допомогу відсутні будь-які реквізити послуг за які кошти оплачено, в тому числі не зазначено, що послуги оплачені саме в межах надання правничої допомоги у цивільній справі 757/30676/23-ц.

При дослідження матеріалів справи, суд приходить до висновку про не співмірність гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, суд вважає заявлену суму компенсації витрат надмірною, тому присуджує її частково у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1073,60 грн., які сплачено позивачем за подання позову до суду, виходячи із розміру позовних вимог, які задоволено судом.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 512, 514, 255 ЦК України, ст. ст. 1-18, 76, 77-81,95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНМОНОСТРОЙ» про визнання відсутнім права вимоги за кредитним договором - задовольнити.

Визнати відсутнім право вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a> (код ЄДРПОУ: 43285992) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) по кредитному договору №014/1207/2/15933 від 23 травня 2008 року, укладеному між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (код ЄДРПОУ: 34001693).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a> (код ЄДРПОУ: 43285992) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 1073 грн (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч гривень) 00 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС»</a>, 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, буд.7, приміщ.51, ЄДРПОУ:43285992.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНМОНОСТРОЙ», 84130, Донецька обл., м. Слов`янськ, м. Святогірськ, вул. Шевченка, буд. 125А, ЄДРПОУ: 34603953.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 29 березня 2024 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА