Постанова

від 02.04.2024 по справі 214/157/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3215/24 Справа № 214/157/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони справи

заявник - ОСОБА_1

заінтересована особа - Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополь,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Піцик Андрій Валерійович на ухвалу Саксаганськогорайонного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року, постановлену суддею Поповим В.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту ухвали відсутні),

УСТАНОВИВ

До Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

У заяві ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що він не є особою, на майно якої накладений арешт 25.11.2010 року Першою сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24.11.2010 року Прокуратури міста Севастополя та зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №10534745 (архівна складова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Роз`яснено заявнику його право на звернення до суду із позовом в порядку позовного провадження з урахуванням правил підсудності.

ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та повернути справу на розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, представник заявника вказує, що ОСОБА_1 подавши до суду заяву про встановлення факту переслідував мету не зняття арешту з майна, а встановлення факту, який би усунув для нього перешкоди в розпорядженні належним саме йому на праві власності майном, оскільки встановлення даного факту в іншому ніж у судовому порядку є неможливим. Вказує, що у заявника не має достатніх підстав вимагати зняття даного арешту, оскільки арешт накладено на все майно, а не на конкретне майно, яке за правовстановлюючими документами належить заявнику і щодо особи прізвище, ім`я та по батькові якого повністю співпадає з прізвищем, ім`ям та по батькові заявника. Окрім того, заявник не знає та не може знати щодо законності накладення даного арешту та не є особою стосовно якої цей арешт накладено.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши думку представника заявника ОСОБА_2 , який підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника заявника ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі, виходив з того, що законом у даному випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме шляхом звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна, оскільки сама по собі заява про встановлення юридичного факту, що накладений арешт не стосується особи та майна, суперечить вимогам ст.315 ЦПК України і не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.

Колегіія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не може погодитись з доводами заявниці, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.

Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним, і у судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Порядок накладення, зняття та вирішення інших питань пов`язаних з накладенням арешту на майно врегульований ЦК України, ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» та іншими актами законодавства, в залежності від суб`єкта та провадження в якому накладений арешт.

Так, за ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Тлумачення норм ч.1 ст. 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №320/948/18 зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх установлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право.

Отже, при розгляді цих справ суд установлює саме факт, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, а не ідентифікує особу боржника, на майно якого накладено арешт, з метою підтвердження, що накладений арешт стосується або не стосується цієї особи. Тобто питання ідентифікації особи боржника, на якого накладено арешт, не віднесено до компетенції суду.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

Аналіз змісту поданої заяви свідчить про те, що заявник ОСОБА_1 просить суд встановити факт, що обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, який накладений 25.11.2010 року Першою сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24.11.2010 року Прокуратури міста Севастополя не стосується особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що суперечить вимогам ст.315 ЦПК України.

Пунктом 1 ч.1 ст.186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п.1, 2 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Як роз`яснено у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року №5, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується та вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту про те, що накладений арешт не стосується особи та майна заявника, суперечить вимогам ст.315 ЦПК України і не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки законом у даному випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме шляхом звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_2 в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою у зв`язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін із підстав, передбачених 375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Піцик Андрій Валерійович залишити без задоволення.

Ухвалу Саксаганськогорайонного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: