Ухвала

від 01.05.2024 по справі 214/157/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 214/157/24

провадження № 61-5977ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Піциком Андрієм Валерійовичем , на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя,

ВСТАНОВИВ:

У 2024 році представник ОСОБА_1 - адвокат Піцик А. В. звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, у якій просив встановити факт, що він не є особою, на майно якої накладений арешт 25 листопада 2010 року Першою сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року прокуратури міста Севастополя та зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 10534745 (архівна складова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження. Роз`яснено заявнику його право на звернення до суду із позовом в порядку позовного провадження з урахуванням правил підсудності.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх установлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого позовного провадження, оскільки законом у даному випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме шляхом звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при розгляді таких справ суд установлює саме факт, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, а не ідентифікує особу боржника, на майно якого накладено арешт, з метою підтвердження, що накладений арешт стосується або не стосується цієї особи. Тобто питання ідентифікації особи боржника, на якого накладено арешт, не віднесено до компетенції суду.Таким чином, колегія суддів повністю погоджується та вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту про те, що накладений арешт не стосується особи та майна заявника, суперечить вимогам статті 315 ЦПК України і не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки законом у даному випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме шляхом звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна.

24 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків, що справа не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки неправильно визначили характер і зміст спірних правовідносин.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що:

«у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначено таке:

«21.1. Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України) 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі

№ 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

21.2. Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).

21.3. Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

21.4. Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).

21.5. Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).

51. Спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

52. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу».

Суди встановили, що ОСОБА_1 просить суд встановити факт, що обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, який накладений 25 листопада 2010 року Першою сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року прокуратури міста Севастополя не стосується особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суди зробили обґрунтований висновок, що в порядку окремого провадження суд установлює саме факт, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, а не ідентифікує особу боржника, на майно якого накладено арешт, з метою підтвердження, що накладений арешт стосується або не стосується цієї особи. Тому заява ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, зокрема, звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна за наявності для того підстав, конкретизованих у наведених висновках Великої Палати Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Згідно із частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Керуючись статтями 260, 390, 392, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у справі № 214/157/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

В. І. Крат