Постанова

від 03.04.2024 по справі 161/126/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 161/126/23

провадження № 61-16023св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Луцька міська рада, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вікторія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Бордюженко Елла Ростиславівна, на постанову Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Луцька міська рада, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вікторія» (далі - ОСББ «Вікторія»), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову посилалася на те, що на підставі рішення Луцької міської ради № 22/53 від 28 березня 2012 року на баланс ОСББ «Вікторія» було передано житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ще у квітні 1987 року квартира АДРЕСА_2 у вказаному житловому будинку була надана в користування сім`ї ОСОБА_4 на підставі його трудових відносин з Луцьким ремонтно-будівельному управління облрембудтресту, яке було реформовано у АТ «Волиньрембуд», правонаступником якого є ТзОВ «Мавексрембуд»,оскільки ОСОБА_4 працював там муляром 4-го розряду з 03 березня 1986 року по 16 лютого 1995 року.

На даний час у даному житлі зареєстровані позивачка, її донька ОСОБА_5 , син ОСОБА_1 та онука ОСОБА_6 .

За час проживання у квартирі відповідач ОСОБА_2 систематично порушував правила співжиття, що унеможливлювало спільне проживання з ними в одному житлі, а застосовані до нього заходи впливу виявилися безрезультатними.

За період з січня по грудень 2019 року відносно нього було зареєстровано 8 повідомлень за фактом вчинення домашнього насильства проти позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року у справі № 161/989/20 стосовно ОСОБА_1 видано обмежувальний припис строком на 6 місяців, яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав, а саме: заборонено наближатися на відстань ближче п`яти метрів у місці спільного проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_6 ; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_6 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Позивачка також вказувала, що з січня 2020 року відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_3 , місце його перебування на даний час не відоме.

При цьому, інші мешканці вказаної квартири дверних замків не змінювали, жодних перешкод у користуванні житловим приміщенням останньому не створювали.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_4 .

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

21 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2023 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2023 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 , будучи членом сім`ї позивачки ОСОБА_1 , не проживає за адресою місця його реєстрації більше шести місяців до дати звернення до суду з позовом, будь-яких його особистих речей у спірній квартирі немає, участі в утриманні спірного житлового приміщення не приймає, його реєстрація у житлі впливає на вартість комунальних послуг, у зв`язку з чим позивачка змушена нести додаткові витрати, що істотно впливає та обмежує реалізацію її права на вільне розпорядження і користування майном.

При цьому суд вважав, що виняткові випадки прояву інтересу ОСОБА_1 до спірної квартири не спростовують той факт, що останній понад шість місяців відсутній без поважних причин за адресою місця своєї реєстрації.

У зв`язку із цим, суд дійшов висновку, що наявні передбачені статтями 71, 72 ЖК України підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування спірним житловим приміщенням.

Оскільки за адресою місця своєї реєстрації відповідач не проживає без поважних причин з моменту закінчення дії обмежувального припису, тому суд вважав, що останнього не можливо визнати таким, що втратив право на користування спірною квартирою саме з підстав, встановлених статтею 116 ЖК України.

Не погодившись із вказаним судовим рішення, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення у справі, яким у позові відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам факт не проживання відповідача у спірній квартирі більш встановленого законом строку не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до статті 71 ЖК УРСР підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не проживання нею понад шість місяців в житловому приміщенні саме без поважних причин.

Позивачка належними та допустимими доказами не довела, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад шість місяців в житловому приміщенні саме без поважних причин.

При цьому суд зазначив, що іншого житла у ОСОБА_1 , яке б належало йому на праві власності, не має, на даний час він орендує житло.

ОСОБА_1 послідовно вказував про своє бажання проживати за місцем реєстрації.

Так, подання ним заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, відсутність іншого житла свідчать про не втрату відповідачем інтересу до спірної квартири, право на яку разом з членами його сім`ї він набув у передбаченому законом порядку.

При цьому апеляційний суд вказав, що факт несплати ОСОБА_1 комунальних послуг за вищевказану квартиру сам по собі не може свідчити про втрату відповідачем інтересу до даного житла, а позивачка не позбавлена права звернутися до нього з відповідними вимогами щодо стягнення частини витрат на утримання спірного майна, сплату комунальних послуг тощо.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою на підставі статті 116 ЖК України, учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржено та в цій частині не переглядалось.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 листопада 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бордюженко Е. Р. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

22 грудня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_7 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 грудня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Згідно з довідкою № 16 від 09 грудня 2008 року, виданої ТзОВ «Мавексрембуд», житло, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належало на правах гуртожитку для малосімейних Луцькому ремонтно-будівельному управлінню облрембудтресту, яке пізніше було реформоване у АТ «Волиньрембуд». Житло у гуртожитку було надано сім`ї ОСОБА_4 у квітні 1987 року, на підставі його перебування у трудових відносинах з Луцьким ремонтно-будівельному управління облрембудтресту, так як він працював муляром 4-го розряду з 03 березня 1986 року по 16 лютого 1995 року. Після передачі гуртожитку іншому власнику копії ордерів були передані останньому. ТзОВ «Мавексрембуд» є правонаступником Луцького ремонтно-будівельного управління облрембудтресту з усіма його обов`язками та правами.

На підставі рішення Луцької міської ради «Про передачу житлового будинку АДРЕСА_1 на баланс об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вікторія»» від 28 березня 2012 року № 22/53 житловий будинок АДРЕСА_1 було передано на баланс ОСББ «Вікторія».

Як вбачається із довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої 21 грудня 2020 року ОСББ «Вікторія», за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 .

За змістом довідки Луцького ВП ГУНП у Волинській області від 21 грудня 2020 року № 46865/58/04-20 відповідач ОСОБА_2 з січня 2020 року за адресою місця реєстрації не проживає.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року у справі № 161/989/20 стосовно ОСОБА_1 видано обмежувальний припис строком на 6 місяців, яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав, а саме: заборонено наближатися на відстань ближче п`яти метрів у місці спільного проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_6 ; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_6 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (див., серед інших джерел, рішення у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the UnitedKingdom), заява № 19009/04, пункт 50, від 13 травня 2008 року).

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Системний аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення у цей строк, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц (провадження № 61-8622св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21), від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19 (провадження № 61-16066св21).

У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Установивши, що позивачка належними та допустимими доказами не довела, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі понад шість місяців саме без поважних причин, прийнявши до уваги наявність між сторонами тривалого конфлікту, у зв`язку із чим відповідач вимушений тимчасово проживати в іншому місці, урахувавши що іншого житла, яке б належало йому на праві власності, ОСОБА_1 не має, з огляду на те, що останній послідовно вказував про своє бажання проживати за місцем реєстрації, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовановідмовим у задоволенні позовних вимог.

Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Бордюженко Елла Ростиславівна, залишити бе задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов