Постанова

від 08.04.2024 по справі 487/7677/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.04.24

22-ц/812/274/24

Справа №487/7677/20

Провадження № 22-ц/812/274/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 квітня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участі представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_2 ,

подану адвокатом Рябець Ганною Ярославівною

на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 грудня 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сухаревич З.М., повний текст складено 13 грудня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області, Державного реєстратора Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Сінчук Аліни Олександрівни, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, припинення права власності, визнання протиправним дії державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області, Державного реєстратора Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Сінчук А.О. про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, припинення права власності, визнання протиправним дії державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 07 квітня 1995 року між нею та ОСОБА_2 на Південній товарній біржі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір було зареєстровано в КП «ММБТІ» 25 квітня 1995 року.

Зазначає, що при укладені вказаного договору сторонами було досягнуто згоди по всім істотним умовам.

За сімейними обставинами позивач виїхала до Російської Федерації, а ОСОБА_2 залишилась проживати у вказаній квартирі.

В подальшому ОСОБА_2 намагалась визнати недійсним договір купівлі-продажу, але рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2019 року їй було відмовлено у задоволенні позову.

08 лютого 2019 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 лютого 2019 року індексний номер 45439539 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Однак на час прийняття рішення державним реєстратором у ОСОБА_2 було відсутнє право власності.

Окрім цього, ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на вказану квартиру, достеменно знаючи, що вона не є власником.

У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до державного реєстратора про проведення реєстрації права власності спірної квартири, однак отримала рішення у відмову у державній реєстрації та її обтяжень з підстав наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження, тобто об`єкт нерухлого майна перебуває у власності у іншої особи.

У зв`язку з цим позивач звернулася до суду за захистом порушеного права.

Відносини пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України « Про державну реєстрацію прав на нерухле майно та їх обтяжень».

Державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, під час проведення реєстрації прав, що виникли в установленому законом порядку до 01 січня 2013 року запитує у органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та (або) реєстрацію) прав, інформацію, необхідну для реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та ( або ) у разі якщо відповідні документи не були подані заявником.

Між тим, державним реєстратор не вчинив будь-яких дій передбачених вищевказаним законом.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1537 від 07 квітня 1995 року, а саме квартири АДРЕСА_1 та визнати протиправним дії державного реєстратора Сінчук А.О. Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 лютого 2019 року, індексний номер 45439539 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати вказане рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 грудня 2019 року індексний номер 45439539.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано дійсним договір № 1537 купівлі-продажу нерухомого майна від 07 квітня 1995 року, укладений на Південній Товарній Біржі, за яким ОСОБА_2 (мовою оригіналу ОСОБА_2 ) продала, а ОСОБА_3 (мовою оригіналу ОСОБА_3 ) купила квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано протиправними дії державного реєстратора Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Сінчук А.О. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45439539 від 08.02.2019, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасовано рішення державного реєстратора Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Сінчук А.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45439539 від 08 лютого 2019 року, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .

Відмовлено у задоволенні позову у частині вимог про припинення права власності, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог до Державного реєстратора Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Сінчук А.О.

Стягнуто ОСОБА_2 та Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області на користь ОСОБА_3 судовий збір по 1051,00 грн з кожного.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги щодо визнання договору дійсним є правомірні.

Щодо вимог про припинення права власності ОСОБА_2 , визнання протиправними дій державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора та скасування запису про державну реєстрацію зазначив, що оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, заявлена нею позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 08 лютого 2019 року є достатньою для відновлення становища, яке існувало до порушення.

В частині вимог про скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 лютого 2019 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , суд відмовив у зв`язку з тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Так само, суд відмовив у задоволенні позовних вимого про припинення речового права - права власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , оскільки такий спосіб захисту є неналежним враховуючи те, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення відповідні права чи обтяження припиняються.

Також судом першої інстанції зазначено, що з огляду на те, що державний реєстратор Сінчук А.О. є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до відмовлено саме із цієї підстави.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Рябець Г.Я. вказує, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд (суддя) не з`ясував фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Вказувала, що так як позивач ОСОБА_3 є громадянка РФ, суд з не зрозумілих причин визнає дійсним договір, стороною якого є ОСОБА_3 . Не встановлено юридичною факту, належною позивача.

Позивач не довела, а судом не встановлено, що саме позивач ОСОБА_3 (громадянка рф) була стороною договору купівлі -продажу спірної квартири, так як в договорі зазначено паспорт громадянина України.

Вважає, що позивачем не надано належних доказів, які б безспірно підтверджували наявність правових підстав для визнання оспорюваного правочину дійсним. Недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-п`ятою та шостою ст. 203 ЦК є підставою для відмови у визнанні договору купівлі-продажу дійсним.

В позовній заяві позивач громадянка країни агресора вводить суд в оману, зазначає як адресу свого проживання с. Станіславчик Первомайського району Миколаївської області, не надаючи жодного доказу, що вона там проживає та проживала будь-коли.

Зазначає, що позовна заява ОСОБА_3 містить чотири позовні вимоги, одна з яких майнового характеру, а суму судового збору сплачено при подачі первісної позовної заяви 840,80 грн. та ще 840,80 після Ухвали суду від 24 грудня 2020 року про залишення позову без руху. Після подачі ОСОБА_3 уточненої позовної заяви (збільшення позову) судовий збір за дві позовні вимоги не було сплачено.

Також, позовна заява не містить ціни позову щодо вимог майнового характеру і відповідно оплати судового збору за позовну вимогу майнового характеру

Крім того, посилається на те, що позовна заява подана без дотримання вимог передбачених ст. 95 та ст. 175 ЦПК України.

Правом на подачу відзиву сторони не скористалися.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Ютовець О.О., апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволені позову. Крім того, зауважив, що на його думку позивачем пропущена позовну давність звернення до суду.

Позивач, відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Рябець Г.Я., оскаржує в частині задоволених позовних вимог, що є предметом перегляду апеляційної інстанції.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 це ж рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог не оскаржують.

Кривоозерська селищна рада Кривоозерського району Миколаївської області в апеляційному порядку рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора цієї ради, не оскаржувала.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 07 квітня 1995 року на Південній Товарній Біржі укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_2 (мовою оригіналу ОСОБА_2 ) продала, а ОСОБА_3 (мовою оригіналу ОСОБА_3 ) купила квартиру АДРЕСА_1 .

Вказаний договір зареєстровано на Південній товарній біржі в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за №1537 від 07 квітня 1995 року (т.1 а.с.11,13).

За умовами цього договору вказана квартира належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого Третьою миколаївською державною нотаріальною конторою №2-3513 від 19 травня 1994 року, зареєстрованого Миколаївським обласним БТІ за реєстраційним №17316 від 06 квітня 1995 року.

Відповідно до пункту 5 Договору квартиру продано за 30 000 000 крб, які отримано продавцем до підписання цього договору і належить новому власнику ОСОБА_10 .

Пункт 6 Договору передбачено, що продавець зобов`язується звільнити кватиру від всього побутового майна і здійснити виселення всіх проживаючих не пізніше 07 червня 1995 року, а покупець надає згоду на проживання продавця до цього строку (т.1 а.с.11)

На виконання умов договору( пункт 8) вказаний договір було зареєстровано ОСОБА_3 у КП «Миколаївське МБТІ» 25 квітня 1995 року реєстраційний №17316 (т.1 а.с.12).

25 грудня 2003 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_11 , змінивши прізвище на « ОСОБА_3 » (т.1 а.с.10).

20 жовтня 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_13 звернулась до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_14 , Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради № 54767959 від 26 жовтня 2020 року, відмовлено у державній реєстрації права власності з тих підстав, що відповідно до інформації Державного реєстру речових прав, об`єкт нерухомого майна перебуває у власності за іншим суб`єктом права (т.1 а.с.14).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 235507024 від 04 грудня 2020 року, державним реєстратором Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району, Миколаївської області Сінчук А.О. зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 . Дата державної реєстрації 04 лютого 2019 року (т.1 а.с.15).

Підставою для державної реєстрації - є договір купівлі-продажу, серія та номер НМТ078026, виданий 20 лютого 2004 року, видавник: Вітовська державна нотаріальна контора Миколаївської області; Технічний паспорт, серія та номер 254КО, виданий 02 липня 2018 року, видавник: ВКПП «Делен».

Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45439539 від 08.02.2019, Сінчук А.О. Кривоозерська сільська рада Кривоозерського району, Миколаївської області.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу був укладений відповідно до вимог законодавства, яке діяло на момент його укладення, зареєстрований в КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», був направлений на реальне настання наслідків, виконаний сторонами, але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Колегія суддів погоджується таким висновком з огляду на таке.

Відповідно достатті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (далі - ЦК України), що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки вказаний договір купівлі-продажу укладений та зареєстрований на Південній Товарній Біржі 07 квітня 1995 року, то при вирішенні спору підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР),Закон України "Про власність", Закон України "Про товарну біржу".

Відповідно до статті 49 Закону України "Про власність", чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди, як біржова.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Таким чином, у період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України "Про товарну біржу", біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири). Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України "Про товарну біржу" закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України "Про товарну біржу" по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року в справа №205/8493/16-ц (провадження №61-40951св18), від 01 квітня 2020 року в справі №754/1466/15-ц (провадження №61-11804св18), від 21 липня 2021 року в справі №640/3509/19 (провадження №61-10287св20).

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Ураховуючи викладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року в справі №640/3509/19 (провадження №61-10287св20).

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №389/122/16ц (провадження №61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вирішенні справи суд першої інстанції встановив, що перед укладенням договору купівлі-продажу сторони досягли згоди щодо істотних його умов - продаж спірної квартири та її ціна.

Отже правочин відбувся і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на час його вчинення.

Також судом встановлено, що після укладення спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 як покупець виконала всі умови договору в повному обсязі, зокрема, сплатила вартість квартири у розмірі 30 000 000 крб., прийняла його у власність та зареєструвала біржовий договір у Комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації». Відповідач, скориставшись виїздом позивача за межі України, умови договору щодо звільнення житла не виконала, натепер від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ухиляється, та не визнає права власності позивача на спірне майно.

Як вбачається із матеріалів справи, 19 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 (справа 487/4968/17), в якому просила визнати недійсним договір №1537 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений на Південній товарній біржі 07 квітня 1995 року між нею та ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначала, що вона кошти за квартиру відразу не отримала, а відповідач просила відстрочку оплати до червня 1995 року, тому вони усно домовилися та зазначили в договорі, що позивач звільняє квартиру до 07 червня 1995 року. Також вони домовилися, що після повного розрахунку укладуть нотаріально посвідчений договір.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.03.2019 у справі № 487/4968/17, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору № 1537 купівлі-продажу нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості позову, оскільки права ОСОБА_2 на час продажу спірної квартири порушені не були, позивач не довела, що сторони у момент укладання спірного договору не мали наміру на створення правових наслідків, які обумовлені цим договором, навпаки ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу на біржі діяла добровільно, з наміром відчужити спірну квартиру.

Рішення позивачем не оскаржувалось та набрало законної сили.

В той же час, у процесі розгляду справи 487/4968/17, 04 лютого 2019 року відповідач ОСОБА_2 достеменно знаючи, що вона не є власником спірної квартири, зареєструвала своє право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер НМТ078026, виданий 20 лютого 2004 року, видавник: Вітовська державна нотаріальна контора Миколаївської області; Технічний паспорт, серія та номер 254КО, виданий 02 липня 2018 року, видавник: ВКПП «Делен».

З огляду на викладене, вказані дії ОСОБА_2 були направлені не для захисту її порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що суперечить завданням цивільного судочинства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Добросовісність є одними із основних засад цивільного законодавства та цивільних правовідносин (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони за умови, що інша сторона розумно покладається на них та зазнає негативних наслідків.

Отже, звернення ОСОБА_2 до державного реєстратора із заявою про реєстрацію прав на спірне майно, достеменно знаючи про наявність спору про право власності, не відповідає принципу добросовісності.

Матеріали справи містять докази того, що відповідач ОСОБА_2 у теперішній час не бажає посвідчити зазначений договір в нотаріальній конторі, навмисно ухиляється від нотаріального оформлення угоди з позивачем.

Встановивши, що вказаний договір-купівлі продажу квартири нотаріально посвідчений не був, а відповідач ухиляється від нотаріального оформлення угоди, колегія суддів, погоджується з висновком суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання оспорюваного правочину дійсним.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальна спрямованість Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» полягає у забезпеченні достовірності та несуперечливості відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до ч. 3 п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції на час вчинення реєстраційної дії), державний реєстратор: під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( у редакції на час прийняття рішення державним реєстратором), розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 цього Закону, інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п. 2 ч. 3 ст. 10 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що прийняттю рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень передує перевірка відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Механізм реалізації цього фундаментального підходу закріплений, зокрема, у частині першої статті 24 цього Закону, якою (у відповідній редакції) встановлено, що підстави для відмови в державній реєстрації прав є (у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі), зокрема, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону (заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону); подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; (подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують); наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

На цій підставі суд вважає, що державним реєстратором Сінчук А.О. порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час прийняття рішення від 08.02.2019, індексний номер 45439539 в частині нездійснення належної перевірки відомостей стосовно наявності підстав для реєстрації прав, що свідчить про неправомірність її дій та незаконність прийнятого нею рішення, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( чинний) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, чинна редакція ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, заявлена нею позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 08.02.2019 є достатньою для відновлення становища, яке існувало до порушення.

З метою з`ясування обставин справи, ухвалою Миколаївського апеляційного суду було витребувано від КП «Миколаївське БТІ» матеріали інвентарної справи за адресою: АДРЕСА_2 ; матеріали із державного нотаріального архіву Миколаївської області щодо укладання 20 лютого 2004 року договору купівлі-продажу, серія та номер НМТ078026, посвідченого Вітовська державна нотаріальна контора Миколаївської області; реєстраційну справу за спірної адресою від Первомайської районної військової адміністрації.

Як вбачається із матеріалах інвентарної справи №20977, початої 31 квітня 1989 року щодо будинку АДРЕСА_3 , та оглянутої у судовому засіданні апеляційної інстанції, після отримання ОСОБА_16 , чоловіком відповідача ОСОБА_2 12 квітня 1994 року Свідоцтва про право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 , останній за договором купівлі- продажу від 18 квітня 1994 року, який було нотаріально посвідчено продав її ОСОБА_17 .

Після чого ОСОБА_17 за договором купівлі- продажу від 19 травня 1994 року, який посвідчено Третьою миколаївською державною нотаріальною контрою, продав цю ж квартиру ОСОБА_2 (договір зареєстровано у реєстрі за № 2-3515).

За умовами цього договору ОСОБА_17 належну йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Третьою миколаївською державною нотаріальною конторою 18 квітня 1994 року (реєстраційний №2-2721), зареєстрованого у Миколаївському МБТІ 19 травня 1994 року №17316, квартиру АДРЕСА_1 продав ОСОБА_2 , яка мешкала за цією ж адресою.

Також в матеріалах інвентарної справи є договір купівлі-продажу від 07 квітня 1995 року, укладений між сторонами та зареєстрований в КП «Миколаївське МБТІ».

На виконання ухвали Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року Державним нотаріальним архівом Миколаївської області надано відповідь, що згідно з реєстрами для реєстрації нотаріальних дій Вітовської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 20 лютого 2004 року жодні договори купівлі-продажу не вчинялися (т.2 а.с.117).

Як вбачається із листа направлено на адресу апеляційної суду Первомайською районною військовою адміністрацією від 06 березня 2024 року, державним реєстратором Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Сінчук А.О. реєстраційна справа щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний ноемр:45439539 від 08 лютого 2019 року не передавалася, тому відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно направлено копію договору купівлі-продажу на підставі якого було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Отже, звертаючись у лютого 2019 року до державного реєстратора для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 надала дублікат, що має силу оригіналу, договору купівлі-продажу спірної квартири від 19 травня 1994 року, укладеного між ОСОБА_17 та нею, який посвідчено державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Ставничою І.О.

Вказаний дублікат видано 29 вересня 2017 року ОСОБА_18 ,державним нотаріусом Вітовської державної нотаріальної контори Миколаївської області в порядку заміщення нотаріуса нотаріального архіву Миколаївської області, замість втраченого договору купівлі-продажу ( т.2 а.с.132, 133-134).

Дублікат договору купівлі-продажу виконано на спеціальному бланку нотаріального документу НМТ 078026.

Відповідно до інформації Державного нотаріального архіву Миколаївської області, згідно з інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних дій, спеціальний бланк нотаріального документу НМТ 078026 було витрачено 29 вересня 2017 року при видачі державним нотаріусом Вітовської державної нотаріальної контори Миколаївської області, в.о. завідувача Державного нотаріального архіву Миколаївської області Моторним М.О. дублікат договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Третьою миколаївською нотаріальною контору Миколаївської області 17 травня 1994 року за № 2-5313 (т.2 а.с.136,137).

Отже, спірну державну реєстрацію проведено щодо майна, право власності на яке було зареєстровано за іншою особою у встановленому на час реєстрації порядку. Водночас така реєстрація порушує права та інтереси позивача.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що державним реєстратором Сінчук А.О. порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час прийняття рішення від 08.02.2019, індексний номер 45439539 в частині нездійснення належної перевірки відомостей стосовно наявності підстав для реєстрації прав, що свідчить про неправомірність її дій та незаконність прийнятого нею рішення, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Більш того, здійснюючи державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно, державний реєстратор зазначила у державному реєстрі як підставу набуття ОСОБА_2 права власності правовстановлюючий документ - договір купівлі-продажу від 20 лютого 2004 року, виданий Вітовською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, який ніколи вказаним нотаріальним органом не посвідчувався і не видавався.

З огляду на те, що порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, заявлена нею позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 08.02.2019 є достатньою для відновлення становища, яке існувало до порушення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині.

Апеляційна скарга аргументів щодо неправильності рішення суду в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірну квартиру, які б слугували підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині, не містить.

Аргументи апеляційної скарги про безпідставне задоволення позову позивача, яка є громадянином іншої держави на правильність висновку суду не впливають. Оскільки по-перше на час набуття права власності позивач була громадянкою України, а по-друге, законодавством України не заборонено іноземним громадянам набувати у власність нерухомість в Україні.

Суд першої інстанції належним чином мотивував у рішенні відхилення доводів відповідача, які частково є аналогічними і в апеляційній скарзі, і не спростовують факту законності оскаржуваного рішення та відсутності підстав для його скасування в оскаржуваній частині.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ютовця Ю.Ю. у судовому засіданні щодо застосування позовної давності не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позовна давність може бути застосовано судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, чого відповідачем, зважаючи на тривалий розгляд справи зроблено не було.

Поряд з цим, слушними є доводи апеляційної скарги щодо правильності сплати судового збору при зверненні до суду з цим позовом.

Так, при зверненні до суду з цим позовом у грудня 2020 році позивачем відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», заявляючи дві вимоги: майнову та немайнову- сплачено 840 грн. 80 грн. судового збору.

Постановляючи ухвалу від 24 грудня 2020 року про залишення позову без руху, суд першої інстанції вважаючи, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, одна з яких оплачена судовим збором, просив сплатити судовий збір у розмірі 840 грн.80 коп. за вимогу немайнового характеру, зважаючи на приписи статті 4 Закону України «Про судовий збір».

На виконання вимог суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн.80 коп., на підтвердження чого надано квитанцію від 11 січня 2021 року (т.21 а.с.40а).

Після відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі та призначення підготовчого судового засідання, 26 січня та 02 березня 2021 року представником позивача надавалися до суду позовні заяві (уточнені)які ухвалами суду від 01 березня та 21 квітня 2021 року прийнятті до розгляду, проте судовий збір за заявлені вимоги не сплачувався (т.1 а.с. 51-56, 59, 60-65, 133-134).

Разом з позовом позивачем було подану заяву про забезпечення позову та сплачено судовий збір у розмірі 420 грн.40 коп. Вказана заява ухвалою суду від 24 грудня 2020 року задоволена (т.1 а.с.29-31, 32, 35).

Між тим, вимога про визнання договору купівлі-продажу дійсним є вимогою майнового характеру, а відтак сума судового збору повинна бути сплачена у розмірі, визначеному підпунктом 1 пункту1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб),а саме мінімальна ставка 840 грн. 80 коп.

У відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти його задоволення відповіадчем посилалася на недотримання судом вимог ст.ст.175-177 ЦПК України та надала висновок про оціночну (ринкову) вартість спірної квартири станом на 29 вересня 2017 року, яка складає 649 590 грн. ( т.1 а.с.87-109).

Зважаючи на викладене, при ухваленні рішення, суд першої інстанції повинен був розподіляти судовий збір за задоволення вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним, які є вимогами майнового характеру, саме із вказаної оцінки. А відтак 1% ціни позову становить 6495 грн.90 коп.

Належним відповідачем, який повинен відповідати за позовом про визнання договору купівлі-продажу дійним є продавець - ОСОБА_2 , а за позовом про визнання протиправними дій державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області - вказана сільська рада.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними, розмір судового збору за розгляд справи судом першої інстанції слід провести у такий спосіб: стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1471 грн. 40 коп., а на користь держави 5655 грн.10 коп.; з Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області на користь ОСОБА_3 - 630 грн. 60 коп.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 повинна була сплатити11005,05 грн. Оскільки нею сплачено 2522,40 грн., то з неї на користь держави належить стягнути 8482 грн. 65 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми на відшкодування сплаченого судового збору підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Рябець Ганною Ярославівною задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 грудня 2023 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1471 (одну тисячу чотириста сімдесят одну) грн.40 коп. судового збору, на користь держави 5655 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) грн.10 коп. судового збору.

Стягнути з Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 630 (шістсот тридцять) грн. 60 коп. судового збору.

В іншій оскаржуваній частині судове рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 8482 (вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 65 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 08 квітня 2024 року.