Ухвала

від 01.04.2024 по справі 683/1806/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 683/1806/21

Провадження № 11-кп/4820/200/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:

cудді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №42021241310000015 від 14.06.2021 року на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 листопада 2023 року щодо обвинуваченої за ч.1 ст.366 КК України ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Старокостянтинова Хмельницької області, українку, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, безробітну, одружену, на утриманні має одну малолітню дитину, зареєстровану та проживаючу по АДРЕСА_1 , раніше не судиму,

визнано невинуватою та виправдано за ч.1 ст.366 КК України, у зв`язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Долю речових доказів вирішено на підставі ст.100КПК України.

Як установлено судом першої інстанції, органами досудового розслідування ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ), обвинувачувалась в тому, що будучи молодшим сержантом військової служби, за контрактом, та перебуваючи на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) НОМЕР_4 Військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) військової частини НОМЕР_1 , будучи службовою особою, яка в силу своєї посади наділена організаційно-розпорядчими обов`язками, якій безпосередньо підпорядковуються молодший медичний персонал у військової частини НОМЕР_1 , достовірно знаючи про відсутність хворого ОСОБА_9 на території військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно на внесення до офіційного документу - «Листку лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого № 2112/635 від 08.10.2019» (форма №003-4/о затверджена наказом МОЗ України 28.07.1999 №184) завідомо неправдивих відомостей, 19.10.2019, перебуваючи на своєму посту чергової медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих), що розташований по АДРЕСА_2 , внесла у графу «Виконання» за «Дату» 19.10.2019 листка лікарських призначень, навпроти «Лікар Сестра» свій особистий підпис, та внесла завідомо неправдиві відомості до офіційного документу щодо особистого отримання ОСОБА_9 медикаментів «Вазопро», р-н д/ін. 100 мг/мл 5 мл., загальною вартістю 70 грн. 62 коп., та «L-лізин» есцинат р-н д/ін. 5 мл., загальною вартістю 55 грн., а всього на загальну суму 125 грн. 62 коп., чим вчинила службове підроблення.

Вказані дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст.366 КК України, як службове підроблення, а саме, внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Не погоджуючись з оскаржуваним вироком, прокурор ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (тисячу сімсот) гривень.

Вважає вирок суду незаконним із-за невідповідності висновків судуфактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На думку апелянта, медична сестра ОСОБА_6 є службовою особою, в розумінні ч. 3 ст. 18 КК України, оскільки вона обіймала посаду медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) НОМЕР_4 Військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) військової частини НОМЕР_1 , пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих (керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників в установах) та адміністративно-господарських функцій (забезпечення контролю за порядком його зберігання, переробки, реалізації). Тому висновки суду про те, що ОСОБА_6 не являється службовою особою є безпідставними.

Крім того, прокурор стверджує, що внесення ОСОБА_6 неправдивих відомостей до форми первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень», що засвідчує перебування військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_9 , у період з 18 жовтня 2019 року по 21 жовтня 2019 року, на стаціонарному лікуванні, спричинило наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації) прав військовослужбовця на отримання грошового забезпечення, зарахування вказаного часу до строку військової служби, вислуги у військовому званні та вислуги років для виплати надбавки за вислугу років, за вказаний час фактичної відсутності останнього на військовій службі, а також усунуло можливість своєчасного виявлення у діях вказаного військовослужбовця ознак вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП, та використання вищевказаного «Листка лікарських призначень», як документа - доказу факту відсутності військовослужбовця на військовій службі без поважних причин у правозастосовній діяльності.

Апелянт посилається на те, що суд допустив неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту (що проявилося у помилках при застосуванні положень закону про особу, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб`єкта злочину), а також про склад конкретного злочину та його кваліфікуючі ознаки) та незастосування закону про кримінальну відповідальність, який у даному випадку підлягав застосуванню, а саме визнати ОСОБА_6 винуватою за ч. 1 ст. 366 КК України та призначити їй покарання в межах санкції частини цієї статті.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника потерпілого, яка посилалась на розсуд суду, обвинувачену, якавважає вирок суду законним, частково дослідивши докази, в порядку ч.3ст.404 КПК України, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає, а вирок суду слід залишити без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України - службового підроблення, відповідають матеріалам кримінального провадження і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах.

При цьому місцевий суд обґрунтовано врахував вимоги ч.3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Аналогічна вимога міститься і в ч.3 ст. 373 КПК України.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

В суді першої інстанції ОСОБА_6 вини не визнала та просила її виправдати.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду кримінального провадження суд першої встановив фактичні обставини, дослідив усі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у кримінальному провадженні, повно й усебічно перевірив зібрані докази, які були надані сторонами кримінального провадження, і дав їм, у сукупності, належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94КПК України, на що вказує наведений у вироку розгорнутий аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.366 КК України, за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалюючи в кримінальному провадженні саме виправдувальний вирок за відсутністю складу кримінального правопорушення, суд зазначив, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду. В кримінальному провадженні відсутні достовірні та належні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_6 є суб`єктом цього злочину та відсутній сам предмет злочину.

Як убачається з досліджених судом доказів, у відповідності до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №198 від 02 жовтня 2018 року, станом на 19 жовтня 2019 року, ОСОБА_6 перебувала на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) НОМЕР_4 Військового госпіталю (на 100 ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 (на 475 ліжок) військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 .

Функціонально-посадовою інструкцією медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка затверджена 22 грудня 2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 , з якою ОСОБА_6 особисто ознайомлена, що засвідчила своїм підписом, та яка була чинною станом на 19 жовтня 2019 року, визначено функціональні обов`язки ОСОБА_6

Пунктом 1.4 вказаної посадової інструкції передбачено, що медична сестра безпосередньо підпорядковується начальнику відділення, а також лікарям відділення, черговому лікарю, головній і старшій медичній сестрі відділення.

Згідно з пунктом 1.5 цієї інструкції медичній сестрі безпосередньо підпорядковується молодший медичний персонал, а пунктом 3.11 визначено, що до функціональних обов`язків медичної сестри відноситься керування роботою молодшого медичного персоналу та перевірка виконання ним правил внутрішнього розпорядку.

З Положення про терапевтичне відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 , затвердженого 15 січня 2021 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 , а також Посадової інструкції медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих), яка затверджена 16 березня 2020 року заступником начальника госпіталю з медичної частини - начальником військової частини НОМЕР_1 слідує, що на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення (19 жовтня 2019 року), дане Положення про терапевтичне відділення та Посадова інструкція не діяли, оскільки були затверджені значно пізніше, а саме, 15 січня 2021 року та 16 березня 2020 року, відповідно, а тому положення, які містяться у вказаних документах не поширюються на правовідносини, які мали місце 19 жовтня 2019 року.

З наведених підстав, судом першої інстанції вказані Положення та Посадова інструкція обґрунтовано не взяті до уваги.

З даних графіку чергувань терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 на жовтень 2019 року, який затверджений 30 вересня 2019 року командиром військової частини НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_6 19 жовтня 2019 року знаходилась на чергуванні.

Із медичної картки стаціонарного хворого №2112/635 слідує, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_9 перебував на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_1 з 08 жовтня 2019 року по 22 жовтня 2019 року включно.

Відповідно до даних листка лікарських призначень ОСОБА_9 було призначено лікарські засоби: «Вазопро» р-н д/ін.100 мг/мл 5 мл та «L-лізин» есцинат р-н д/ін. 5 мл. У графі «Виконання» даного листка, за «Дату» 19 жовтня 2019 року навпроти запису «Лікар Сестра» наявні підписи, які зі слів сторони обвинувачення належать ОСОБА_6 .

Факт перебування військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_9 , у період з 18 жовтня 2019 року по 21 жовтня 2019 року, за межами України підтверджується інформацією ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка надійшла до 9 управління Департаменту контррозвідки СБУ 26 квітня 2021 року за вхідним №428, згідно з якою ОСОБА_9 18 жовтня 2019 року о 23 год. 06 хв. здійснив виїзд за межі України через пункт пропуску «Нові Яриловичі», а 21 жовтня 2019 року о 00 год. 14 хв. здійснив в`їзд в Україну через пункт пропуску «Ягодин».

Зазначений факт підтверджується матеріалами службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_2 , по факту порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці, а також встановлення ступеня вини начальника контрольно-перевірної групи технічної позиції підготовки ракет військової частини НОМЕР_2 капітаном ОСОБА_9 .

З показань свідка ОСОБА_11 , у суді першої інстанції, слідує, що вона перебуває на посаді лікаря-невропатолога військової частини НОМЕР_1 , у жовтні 2019 року вона була лікарем хворого ОСОБА_9 , призначала йому лікування, яке зафіксувала у медичній картці та у листку лікарських призначень. Лікарське призначення мала виконати медична сестра та зробити про це відповідну відмітку у листку лікарських призначень, однак, яка саме медична сестра це робила їй не відомо, оскільки 19 жовтня 2019 року був вихідний день, її на роботі не було, і в той день вона не чергувала.

Представник потерпілого - військової частини НОМЕР_1 Терещук (до зміни прізвища ОСОБА_12 , у суді першої інстанції підтвердила, що факт відсутності хворого ОСОБА_9 у військовій частині НОМЕР_1 , у період його стаціонарного лікування та виконання медичною сестрою лікарського призначення хворому ОСОБА_9 , якого не було на території України, військовій частині НОМЕР_1 , стало відомо у 2021 року. Тоді ж ОСОБА_6 добровільно на рахунок військової частини сплатила завданий збиток в повному розмірі.

На клопотання прокурора, судом апеляційної інстанції була повторно досліджена функціонально-посадова інструкція медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка затверджена 22 грудня 2018 року, з якої слідує, що крім зазначених судом першої інстанції у вироку п.п.1.5,1.4,3.11, які визначають повноваження медичної сестри, її підпорядкування, і хто їй підпорядкований, відповідно до п.2.2. до функцій медичної сестри входить виконання лікарських призначень, а до функціональних обов`язків, відповідно до п.3.3. -під наглядом лікаря робити внутрішньовенні вливання лікарських засобів, в разі невиконання призначень, незалежно від причин, відразу доповідати лікарю; відповідно до п.3.6 організовувати своєчасне обстеження хворих у діагностичних кабінетах лікарів-консультантів та в лабораторії; згідно з п.3.8 слідкувати за наявністю в шафі медичного майна всього необхідного, надання в будь-який час невідкладної медичної допомоги її потребуючим.

В п.4.2. вказаної інструкції виписані права медсестри, а саме надавати вказівки підлеглому по роботі медичному персоналу, контролювати їх роботу.

Окрім зазначених доказів, інших, на підтвердження вчинення обвинуваченою інкримінованого їй кримінального правопорушення, стороною обвинувачення суду першої інстанції надано не було.

Повторно досліджена вищезазначена функціонально-посадова Інструкція медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , була вірно оцінена судом першої інстанції, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, а тому висновки суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, і підстав вважати досліджені судом першої та апеляційної інстанції докази, як такі, що підтверджують причетність ОСОБА_6 до інкримінованого їй кримінального правопорушення, колегія суддів не вбачає, з мотивів, викладених нижче.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачується у службовому підробленні, а саме, у внесенні службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України (у редакції Закону №1261-VII від 13 травня 2014 року).

Станом на 19 жовтня 2019 року ОСОБА_6 перебувала на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_3 , й на той час, у своїй роботі керувалась функціонально-посадовою інструкцією медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка затверджена 22 грудня 2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснила, що вона не є службовою особою, та що керування молодшим медичним персоналом полягає у тому, що вона видає вказівки робочого характеру, тобто що стосується заміни постільної білизни у палатах, миття робочих поверхонь, чергування на посту, тощо. При цьому, у разі неналежного виконання молодшим медичним персоналом її вказівок, вона будь-яких заходів до них не вживає, оскільки такого не передбачено посадовою інструкцією, а лише доповідає про випадок старшій медичній сестрі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що навіть якщо і погодитися з доводами прокурора про виконання ОСОБА_6 функціонально-посадових обов`язків, зазначених у функціонально-посадовій Інструкції медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , тобто що вона виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, то лише ці обставини не є підставою для скасування вироку суду, з наведених в апеляційній скарзі підстав, так як суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність предмета вказаного злочину.

Предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України, є офіційний документ.

У постанові від 15 лютого 2021 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 727/5768/18, провадження № 51-1328 кмо 19) висловила позицію щодо предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України.

Предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України, є офіційний документ.

У постанові від 15 лютого 2021 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 727/5768/18, провадження № 51-1328 кмо 19) висловила позицію щодо предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України.

Так, у примітці до ст.358 КК України визначено, що під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис).

Невідповідність документа хоча б одному з наведених нижче критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Передусім офіційний документ як предмет злочину має відповідати таким ознакам: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції, за визначеною законом формою, та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності.

Відповідно до обвинувачення, предметом злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , є «Листок лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого №2112/635 від 08.10.2019».

Як правильно зробив висновок суд першої інстанції, вказаний документ не є офіційним, оскільки він не відповідає вимогам, визначеним у примітці до ст.358 КК України.

Форму первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень» та Інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я, які надають амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності».

Згідно з п.2, 3, 6 та 7 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року, форма № 003-4/о є основним обліковим документом, що призначається для реєстрації режиму перебування хворого в стаціонарі, призначеного йому дієтичного харчування, методів обстеження, медикаментозного лікування, фізіотерапевтичних та психотерапевтичних процедур.

Форма № 003-4/о заповнюється лікуючим лікарем у день госпіталізації хворого в стаціонар з унесенням необхідних корективів протягом лікування хворого.

Щодня молодші спеціалісти з медичною освітою роблять відмітки щодо виконання призначень.

Після виписки хворого зі стаціонару форма № 003-4/о зберігається разом з формою первинної облікової документації № 003/о "Медична карта стаціонарного хворого №--- " протягом 25 років.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку листок лікарських призначень не відповідає критерію «складання, видання чи посвідчення відповідною особою, в межах її компетенції, за визначеною законом формою та з належними реквізитами» офіційного документа, оскільки листок лікарських призначень є формою первинної облікової документації, у якому медична сестра робить лише відмітку щодо виконання призначення лікаря.

Крім того, листок лікарських призначень є внутрішнім оперативним документом і після виписки хворого постійно зберігається у його медичній картці.

Інформація, яка міститься у листку лікарських призначень не містить юридично значущого характеру, так як не підтверджує та не засвідчує конкретних подій, явищ та фактів, які б спричинили наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків, тому доводи апелянта щодо протиправних дій ОСОБА_9 та можливості притягнення його до адміністративної відповідальності, не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що листок лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого не є офіційним документом.

Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, про протилежне є непереконливими і необґрунтованими, з підстав, наведених вище.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені злочину, у якому відсутній предмет злочину.

Відсутність хоча б одного з елементів злочину свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даній правовій ситуації, не є злочином.

Згідно з приписами ст.368 КПК України, суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005, тягар доказування винуватості лежить на стороні обвинувачення.

Згідно з приписами ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст.17 КПК України.

Отже, з огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, у вказаній судовій справі, дотримався стандарту доведення поза розумним сумнівом і прийняв законне та обґрунтоване рішення про виправдання ОСОБА_6 відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.373 КПК України, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.

За таких обставин доводи прокурора про те, що суд допустив неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту та незастосування закону про кримінальну відповідальність, який у даному випадку підлягав застосуванню, а саме визнати ОСОБА_6 винуватою за ч. 1 ст. 366 КК України та призначити їй покарання в межах санкції частини цієї статті, є помилковими і задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404-405, 407,418, 419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 - без задоволення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3