Постанова

від 05.12.2024 по справі 683/1806/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 683/1806/21

провадження № 51- 3387 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів: ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021241310000015, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватою та виправдано за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2024 року виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у виправдувальному вироку, ОСОБА_7 обвинувачувалася в службовому підробленні, а саме, внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

ОСОБА_7 , будучи молодшим сержантом військової служби за контрактом та перебуваючи на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) НОМЕР_2 Військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) військової частини НОМЕР_1 , що розташований по АДРЕСА_2 , будучи службовою особою, яка в силу своєї посади наділена організаційно-розпорядчими обов`язками, якій безпосередньо підпорядковуються молодший медичний персонал у військової частини НОМЕР_1 , достовірно знаючи про відсутність хворого ОСОБА_8 на території військової частини НОМЕР_1 , 19 жовтня 2019 року внесла до офіційного документу - «Листка лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого № 2112/635 від 08.10.2019» (форма №003-4/о затверджена наказом МОЗ України 28.07.1999 №184) завідомо неправдиві відомості, зокрема у графу «Виконання» листка лікарських призначень» за «Дату» 19 жовтня 2019 року, навпроти «Лікар Сестра» щодо особистого отримання ОСОБА_8 медикаментів «Вазопро», р-н д/ін. 100 мг/мл 5 мл., загальною вартістю 70, 62 грн та «L-лізин» есцинат р-н д/ін. 5 мл, загальною вартістю 55 грн, а всього на загальну суму 125, 62 грн, чим вчинила службове підроблення.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор вважає, що відповідно до функціонально - посадової інструкції, медична сестра ОСОБА_7 є службовою особою в розумінні ч. 3 ст. 18 КК України, а листок лікарських призначень є офіційним документом, відповідно до примітки до ст. 358 КК України. Не погоджується з ухвалою апеляційного суду та зазначає, що при перевірці доводів апеляційної скарги прокурора суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не дав належних відповідей на них та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок без змін.

Під час касаційного розгляду прокурор, який подавав касаційну скаргу та прокурор, який брав участь у касаційному розгляді підтримали касаційну скаргу сторони обвинувачення та просили її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У цій справі, як убачається з її матеріалів, за результатом апеляційного розгляду судом встановлено, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 , суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення ОСОБА_7 .

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийняли законні та обґрунтовані рішення про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що рішення суду про виправдання ОСОБА_7 є правильним.

Ухвалюючи в кримінальному провадженні саме виправдувальний вирок за відсутністю складу кримінального правопорушення, суд виходив з того, що в кримінальному провадженні відсутні достовірні та належні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_7 є суб`єктом цього злочину, а також відсутній сам предмет злочину.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачувалася в службовому підробленні, а саме, у внесенні службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (у редакції Закону №1261-VII від 13 травня 2014 року).

Суб`єктом службового підроблення може бути лише службова особа (як службові особи юридичної особи публічного права, так і службові особи юридичної особи приватного права).

Поняття «службова особа» міститься у ч. 3 ст. 18 КК України, відповідно до якої службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Для визначення того, чи є особа спеціальним суб`єктом інкримінованого злочину, слід виходити із сукупності всіх обставин, які можуть свідчити про наявність чи відсутність ознак службової особи.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №198 від 02 жовтня 2018 року, станом на 19 жовтня 2019 року, ОСОБА_7 перебувала на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) НОМЕР_2 Військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) військової частини НОМЕР_1 та згідно з функціонально-посадовою інструкцією медичної сестри вказаного відділення, затвердженої 22 грудня 2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 , вона не була особою, яка виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції.

Такий висновок суд зробив з огляду на те, що положення про терапевтичне відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 , затверджене 15 січня 2021 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 , а також посадова інструкції медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих), затверджена 16 березня 2020 року заступником начальника госпіталю з медичної частини - начальником військової частини НОМЕР_1 , на які посилається сторона обвинувачення як на підтвердження того, що медична сестра терапевтичного відділення військового госпіталю була суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на момент інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення (19 жовтня 2019 року), не діяли, оскільки були затверджені значно пізніше, а саме, 15 січня 2021 року та 16 березня 2020 року, відповідно, а тому положення, які містяться у вказаних документах не поширюються на правовідносини, які мали місце 19 жовтня 2019 року та обґрунтовано не були взяті до уваги судом.

Тобто ОСОБА_7 відповідно до її функціонально-посадових обов`язків, зазначених у функціонально-посадовій інструкції медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , не була особою, яка виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції.

Також суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що «Листок лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого №2112/635 від 08.10.2019» не є офіційним у розумінні положень примітки до ст. 358 КК України.

У постанові від 15 лютого 2021 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 727/5768/18, провадження № 51-1328 кмо 19) висловила позицію щодо предмету кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України.

Так, у примітці до ст. 358 КК України визначено, що під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис).

Невідповідність документа хоча б одному з наведених нижче критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

У даному випадку листок лікарських призначень не відповідає критерію «складання, видання чи посвідчення відповідною особою, в межах її компетенції, за визначеною законом формою та з належними реквізитами» офіційного документа, оскільки листок лікарських призначень є формою первинної облікової документації, у якому медична сестра робить лише відмітку щодо виконання призначення лікаря.

Листок лікарських призначень є внутрішнім оперативним документом і після виписки хворого постійно зберігається у його медичній картці. Інформація, яка міститься у листку лікарських призначень не містить юридично значущого характеру, так як не підтверджує та не засвідчує конкретних подій, явищ та фактів, які б спричинили наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків, тому доводи сторони обвинувачення про протилежне не заслуговують на увагу, а висновки суду першої інстанції в цій частині з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд є правильними.

Таким чином, встановивши, що документ, у службовому підробленні якого обвинувачувалась ОСОБА_7 не може бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також з`ясувавши, що вона не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, суд обґрунтовано виправдав її в зв`язку з відсутністю в інкримінованому діянні складу кримінального правопорушення.

Апеляційний суд переглядаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_7 , на їх думку, складу інкримінованого кримінального правопорушення і відсутність підстав для виправдання останньої, обґрунтовано визнав її безпідставною та правильно погодився з висновками про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України і прийняв законне та справедливе рішення про залишення виправдувального вироку суду першої інстанції без зміни.

Повторно дослідивши посадову інструкцію медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , а також безпосередньо допитавши в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_7 , яка пояснила, що вона не є службовою особою та керування молодшим медичним персоналом полягає у тому, що повноважна видавати вказівки робочого характеру, тобто ті, що стосуються заміни постільної білизни у палатах, миття робочих поверхонь, чергування на посту тощо. При цьому, у разі неналежного виконання молодшим медичним персоналом її вказівок, вона не наділена посадовою інструкцією повноваженнями вжиття будь-яких заходів до них, а лише доповідає про випадок старшій медичній сестрі, вказаний суд обґрунтовано погодився з оцінкою суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, та визнав висновки суду першої інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, і підстав вважати досліджені судом першої та апеляційної інстанції докази, як такі, що підтверджують наявність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, не знайшов.

За результатом апеляційного розгляду цей суд обґрунтовано виснував, що судом першої інстанції досліджені всі фактичні обставини, з`ясування яких мало істотне значення для прийняття правильного рішення, а доводи сторони обвинувачення про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, обґрунтовано визнані безпідставними та залишені без задоволення. Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, вона містить докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою та відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Касаційна скарга прокурора не містить доводів на обґрунтування наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону а також доводів на обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і таких порушень, у цій справі, колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог сторони обвинувачення, немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3