Постанова

від 29.03.2024 по справі 921/386/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2024 р. Справа №921/386/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.

Суддів: Бонк. Т.Б.

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання: Гавриляк І.В.

явка представників сторін:

прокурор: Панькевич Р.В.,

від позивача-1: не з`явився,

від позивача-2: не з`явився,

від третьої особи на стороні позивачів: не з`явився,

від відповідача-1: Коцюба Н.Я. (довіреність №4.2.3-06/110 від 17.01.2024),від відповідача-2: Юрчак В.В. - адвокат (ордер серії ВС №1242627 від 20.11.2023),

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" б/н від 20.11.2023

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023, суддя: Боровець Я.Я., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 01.11.2023,

за позовом Керівника Тернопільської окружної прокуратури, м. Тернопіль,

в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів,

та в особі Національної служби здоров`я України, м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Хмельницький,

до відповідача-1 комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2", м. Тернопіль,

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс", м. Тернопіль,

про визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2", оформлене протоколом від 17.03.2021; визнання недійсним договору від 29.03.2021 за №198 та стягнення коштів у розмірі 3 270 966,07 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

18.05.2023 Керівник Тернопільської окружної прокуратури (надалі - прокурор) діючи в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (надалі - позивач-1), Національної служби здоров`я України (надалі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» (надалі - відповідач-1, КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2») та товариства з обмеженою відповідальністю «Юмед Плюс» (надалі - відповідач-2, ТОВ «Юмед Плюс») в якій просив:

- визнати недійсним рішення тендерного комітету Тернопільської комунальної міської лікарні №2, оформлене протоколом засідання від 17.03.2021 про визнання переможцем процедури відкритих торгів ТОВ «Юмед Плюс» і прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю, номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель UA2-2021-02-24015009-b, цінова пропозиція 4 428 880,00 грн. з ПДВ;

- визнати недійсним договір від 29.03.2021 за № 198, укладений між КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» та ТОВ "Юмед Плюс" на підставі ст.ст.203, 215, та ч.3 ст.228 ЦК України(аналогічна ст.208 ГК України).

- стягнути з ТОВ "Юмед Плюс" на користь КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» - 3 270 966,07 грн. та з КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» в дохід держави кошти в сумі 3 270 966,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на ст. 5, 20, 208 ГК України, ст. ст. 3, 13, 16, 202, 203, 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначає, що договір про поставку медичної продукції, який був укладений між відповідачами на підставі публічних торгів, є наслідком антиконкуретних узгоджених дій допущених відповідачем-2, а тому наявні підстави для визнання його недійсним.

З наведених підстав, прокурор вважає, що договір, укладений за підсумками закупівель, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства за умислом ТОВ «Юмед Плюс».

В підтвердження антиконкурентних, узгоджених дій посилається на рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за №72/36-21 від 24.09.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

Також посилається на ст. ст. 1, 4-6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. ст. 1, 5, 33, ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та зазначає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 позов задоволено повністю.

Прокурор дотримався порядку звернення до суду із позовом, який регламентований ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд погодився з доводами прокурора та дійшов висновку про те, що оголошуючи проведення відкритих торгів, КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» мала на меті не лише задовольнити потребу в придбанні товару, а здійснити його придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендера.

Таким чином, вчинення відповідачем-2 антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів відкритих торгів, є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

На підставі цих висновків суд першої інстанції визнав недійсним рішення тендерного комітету від 17.03.2021, договір за № 198 від 29.03.2021, що укладений в процедурі публічних закупівель стягнув з відповідача-2 ТОВ «Юмед Плюс» на користь відповідача-1 КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» отримані відповідачем-2 на виконання договору кошти в сумі 3 270 966,07 грн., а з КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» стягнув вказані кошти в дохід держави та застосував наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 3 ст. 228 та ч.1 ст.216 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач-2 просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-2 зазначає наступне:

-суд першої інстанції застосував положення ч. 3 ст. 228, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20;

- судом першої інстанції не враховано, що інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років;

- судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч. 3 ст. 228, ч. 1 ст. 216 ЦК України;

- визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію виконанням, зокрема укладення оспорюваного Договору, який повністю виконано сторонами, не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором захисту, при цьому суд першої інстанції вимогу про визнання недійсним Договору визнав безпідставно як похідну від вимоги про визнання недійсним рішення тендерного комітету при закупівлі товарів;

- прокурор не дотримався порядку звернення до суду із позовом, який регламентований ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а визначені прокурором органи, які є позивачами, не є уповноваженими суб`єктами, оскільки оспорюваний договір жодним чином не порушує їх законних прав та інтересів.

Узагальнені заперечення прокурора

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу в якій проти доводів відповідача-2 заперечив повністю, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу посилається на те, що були порушені інтереси держави в сфері ефективного та результативного використання бюджетних коштів при проведенні закупівлі товарів медичного призначення чим спричинено істотну шкоду інтересам держави.

Прокурор зазначає, що місцевий господарський суд зробив правильні висновки на підставі наявних у справі доказів, якими підтверджено вчинення відповідачем-2 антиконкурентних узгоджених дій спрямованих на здобуття перемоги у процедурі закупівлі.

Таким чином прокурор вважає, що неправомірна поведінка ТОВ «Юмед Плюс», що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття спірного рішення тендерного комітету не може мати правомірного наслідку - укладення договору.

Щодо інших аргументів відповідача-2 прокурор зазначив, що ним обрано ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави; правильно застосовано наслідки недійсності правочину у зв`язку із суперечністю інтересам держави та суспільства. Також послався на наявність повноважень заявляти позов в інтересах позивачів.

У судове засідання 28.02.2024 з`явився прокурор, представник відповідача-1 та представник відповідача-2, представники позивачів та третьої особи в судове засідання не з?явилися, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та довідками Західного апеляційного господарського суду про доставку ухвали суду до електронного кабінету.

05.02.2024 на адресу суду від позивача-2 (Національної служби здоров`я України) надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, беручи до уваги позицію прокурора та представників відповідача-1 та відповідача-2 про можливість розгляду справи за відсутності представників позивачів та третьої особи, а також зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась та враховуючи положення п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивачів та третьої особи, що повторно не з`явилися за наявними в справі доказами.

Прокурор в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задоволити, скасувати рішення місцевого господарського суду та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Щодо участі прокурора

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено правові висновки про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 № 2939-XII (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2939-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України").

Відповідно до абз. 8 та 13 п.п. 4 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (із змінами) (далі - Положення), Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Держаудитслужба, згідно з абз. 20, 22 п. 6 Положення, для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

За змістом п.7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23 затверджено Положення про Західний офіс Держаудитслужби, згідно з яким у складі офісу утворено структурні підрозділи - управління у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях.

Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно- територіальної одиниці за їх місцезнаходженням. На території Львівської області реалізацію державного фінансового контролю здійснює апарат Офісу.

Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників

Таким чином, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області є структурним підрозділом Західного офісу Держаудитслужби, основне завдання якого - реалізація повноважень Офісу на території Тернопільської області.

Оскільки Держаудитслужба є компетентним органом, уповноваженим державою на здійснення функцій контролю за використанням коштів державного бюджету, зокрема для здійснення закупівель, а тому прокурором правильно визначено Західний офіс Держаудитслужби як особу, в інтересах якої він звернувся до суду за захистом інтересів держави на користь якого і повинно б здійснюватися стягнення в дохід держави за умови задоволення вимог прокурора.

Як вбачається з матеріалів справи, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби в суді, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Тернопільська окружна прокуратура звернулася з листом №50-86-3103ВИХ-23 від 28.03.2023 до Західного офісу Держаудитслужби з проханням надати інформацію, зокрема, про вжиті заходи правового характеру з метою захисту інтересів держави в частині допущених порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції.

Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області своєю відповіддю листом від 10.04.2023 повідомлено Тернопільську окружну прокуратуру про те, що заходи з реалізації функцій фінансового контролю не вживалися у зв`язку з відсутністю правових підстав та заходи позовного характеру шляхом звернення до суду здійснюватися не будуть. Водночас, висловлено прохання щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Також, управління не заперечувало щодо звернення прокуратури з відповідним позовом до суду.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, вказаним уповноваженим органом у даних спірних правовідносинах жодних дієвих заходів з метою усунення порушень, вказаних окружною прокуратурою, не вжито.

Відповідно до ст. 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Таким чином, прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме: попередньо, до звернення до суду з позовом, повідомлено уповноважений органи про порушення інтересів держави, надано цьому органу розумний строк для звернення до суду.

Щодо участі в якості позивача Національної служби здоров`я України

Судами з`ясовано, що позовна заява прокурором подана в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України з огляду на те, що джерелом фінансування предмету закупівлі є кошти Держбюджету.

Правові засади діяльності Національної служби здоров?я України (надалі - НСЗУ) визначені, зокрема, Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».

Повноваження НСЗУ визначені Положенням про Національну службу здоров?я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 за № 1101 (надалі - Положення).

Відповідно до Положення, НСЗУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров?я, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

На виконання покладених завдань, відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення НСЗУ, зокрема, укладає, змінює та припиняє договори про медичне обслуговування населення, відповідно до Порядку укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410.

Відповідно до положень Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410, а також положень порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік НСЗУ оплачує надані медичні послуги згідно з тарифами та коригувальними коефіцієнтами на підставі звітів про медичні послуги, відповідно до укладеного договору в межах бюджетних асигнувань. визначених у плані асигнувань на відповідний період за відповідним напрямом.

Правовідносини КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» та НСЗУ врегульовані виключно договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, а також Господарським та Цивільним кодексами України.

Таким чином, питання розпорядження коштами КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2», які він отримав як оплату за надання послуг з медичного обслуговування населення, в тому числі щодо здійснення закупівель шляхом укладання договору поставки від 01.08.2018 за № 198 з ТОВ «Юмед Плюс» (стороною якого НСЗУ не є) не належить до компетенції НСЗУ.

Отже апеляційним судом, виходячи з аналізу вищенаведеного законодавства, встановлено, що Національна служба здоров`я України не є належним органом, що здійснює фінансування закупівель(про що зазначено в листі НСЗУ за № 147872-16-23 від 25.04.2023 (т. 2 а.с. 8-10) та не фінансує заклади охорони здоров`я, а здійснює оплату медичних послуг відповідним суб?єктам господарювання.

Відповідно до частини 2 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачу (НСЗУ) не належить право вимоги (неналежний позивач), оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи не порушено.

За змістом правового висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року в справі № 904/4203/20 пред`явлення позову неналежним позивачем або до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

З цих підстав апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог керівника Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до КНП "Тернопільська комунальна міська лікарня №2" та до ТОВ "Юмед Плюс" визнання недійсним договору від 29.03.2021 за №198 та стягнення коштів у розмірі 3 270 966,07 грн.

Предметом позову в справі, що розглядається, є визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2", оформлене протоколом від 17.03.2021, визнання недійсним договору від 29.03.2021 за №198 та застосування наслідків недійсного правочину за ч. 1 ст.216, ч.3 ст.228 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто ці дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.12).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом. Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі».

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 серпня 2023 року в справі № 924/1288/21, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

У 2021 році КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» з використанням вебпорталу Уповноваженого органу з питань закупівель (інформаційно - телекомунікаційна система «Prozorro» за адресою в мережі Інтернет: www.prozorro.gov.ua) оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю медичних матеріалів, ДК 021:2015 33140000-3 (ідентифікатор закупівлі UА-2021-02-24-015009-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 4 470 000,00 грн.

В електронній системі публічних закупівель «Прозорро» опубліковано реєстр отриманих тендерних пропозицій, відповідно до якого зареєстровано два учасника процедури закупівлі - ТОВ «ЮМЕД ПЛЮС» та ФОП Федорончук М.М.

Таким чином, у публічних торгах взяло участь дві особи: відповідач-2 з пропозицією 4 428 880,00 грн. та ФОП Федорончук М.М. з пропозицією 4 442 875,00 грн. Критерієм вибору переможця була ціна. Найбільш економічно вигідною тендерною пропозицією з переліку учасників виявилася пропозиція ТОВ «Юмед Плюс».

ТОВ «Юмед Плюс» визнано переможцем процедури відкритих торгів, що підтверджується протоколом розгляду тендерних пропозицій щодо процедури відкритих торгів на закупівлю товару від 17.03.2021, складеним на засіданні тендерного комітету КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2». Також прийнято рішення про намір укласти договір про закупівлю із вказаним товариством.

Згідно з протоколом щодо прийняття рішення уповноваженою особою від 17.03.2021 вирішено: визнати переможцем процедури відкритих торгів ТОВ «ЮМЕД ПЛЮС», на закупівлю товару за кодом ДК 021:2015 33140000-3 Медичні матеріали, прийняти рішення про намір укласти договір про закупівлю переможця процедури відкритих торгів ТОВ «ЮМЕД ПЛЮС», на закупівлю товару за кодом ДК 021:2015 33140000-3 Медичні матеріали та оприлюднити на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір про закупівлю у строки, визначені Законом України «Про публічні закупівлі».

За результатами проведення процедури закупівлі 29.03.2021 КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» (як замовник) та ТОВ «ЮМЕД ПЛЮС» (як постачальник) уклали договір № 198.

З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, позовна вимога про визнання недійсним рішення тендерного комітету Тернопільської комунальної міської лікарні №2, оформлене протоколом засідання від 17.03.2021 про визнання переможцем процедури відкритих торгів ТОВ «Юмед Плюс» і прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю, номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель UA2-2021-02-24015009-b, цінова пропозиція 4 428 880,00 грн. з ПДВ не є ефективним способом захисту, а рішення уповноваженої особи замовника (КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2»), оформлене протоколом від 17.03.2021, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Отже, керівником Тернопільської окружної прокуратури в частині позовної вимоги про визнання недійсною закупівлі обрано неефективний спосіб захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав держави, за захистом яких він звернуся до суду.

Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21, пункт 148).

З урахуванням викладеного позовна вимога про визнання недійсною закупівлі задоволенню не підлягає в зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту.

Судом першої інстанції не враховано вищевикладеного, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, відповідно і відмові в позові в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання недійним договору про закупівлю

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У випадку порушення вимог законодавства при укладенні договору про закупівлю, Закону України «Про публічні закупівлі», такий договір може бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, тобто є оспорюваним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Судами встановлено, що 29.03.2021 КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» (Замовник) та ТОВ «Юмед Плюс» (Постачальник) укладено договір №198 щодо закупівлі, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити Замовнику медичні матеріали згідно умов закупівель (п. 1.1 договору).

Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару визначається у специфікації до договору. Специфікація підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін, додається до Договору та є його невід`ємною частиною (додаток 1 до договору) (п 2.1 договору).

Загальна вартість договору: 4 428 880,00 грн., в т.ч. ПДВ - 289 739,81 грн., відповідно до п. 193.1 Податкового кодексу України (п. 3.1. договору).

Згідно пункту 4.1. договору оплата за поставлений товар, здійснюється Замовником впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання кожної окремої партії товару, на підставі належно оформлених первинних документів - видаткової накладної.

Строк (термін) поставки товару - з дати підписання Договору до 31.12.2021 (п. 5.1 договору). Приймання - передача Товару за ціною та кількістю здійснюється відповідно до видаткової накладної та Специфікації (п.6.1. договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2021 року (п.12.1 договору).

29.03.2021 сторонами підписано Специфікацію до договору №198 (Додаток №1) якою сторони погодили найменування товару та код НК 024-2019, од. виміру, кількість, ціну та загальну вартість, яка становить 4 428 880,00 грн., в т. ч. ПДВ 289 739,81 грн.

Згідно з Додатковою угодою №1 від 09.04.2021 сторони домовились зменшити вартість товару та виклали пункт 3.1 договору в наступній редакції: "3.1. Загальна вартість договору: 4 423 075,50 грн., в т.ч. ПДВ - 283 992,00 грн.».

Відповідно до Додаткової угоди №2 від 29.12.2021 сторони домовились зменшити вартість товару та виклали пункт 3.1 договору в наступній редакції: « 3.1. Загальна вартість договору: 3 270 966,70 грн., в т.ч. ПДВ - 208 563,40 грн.».

Цивільні права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки, що врегульовано ст. 712 ЦК України, за змістом якої продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору, ТОВ «Юмед Плюс» поставило, а КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» отримало товар на загальну суму 3 270 966,70 грн., що підтверджується видатковими накладними за №88 від 12.04.2021 на суму 82 925,50 грн., за №87 від 12.04.2021 на суму 866 987,44 грн., за №113 від 27.05.2021 на суму 23 532,51 грн., за №121 від 03.06.2021 на суму 249 348,23 грн., за №140 від 01.07.2021 на суму 94 131,10 грн., за №146 від 04.08.2021 на суму 585 098,63 грн., за №150 від 06.08.2021 на суму 94 131,09 грн., за №164 від 09.09.2021 на суму 284 504,38 грн., за №181 від 26.10.2021 на суму 94 131,09 грн., за №191 від 16.11.2021 на суму 94 500,78 грн., за №203 від 02.12.2021 на суму 189 967,77 грн., за №210 від 15.12.2021 на суму 153 541,35 грн., за №211 від 22.12.2021 на суму 247 170,59 грн., за №212 від 28.12.2021 на суму 112 956,05 грн., та за №214 від 29.12.2021 на суму 98 039,56 грн.

КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» за отриманий товар здійснено оплату на загальну суму 3 270 966,70 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №474 від 13.04.2021 на суму 82 925,50 грн., №473 від 13.04.2021 на суму 866 987,44 грн., №748 від 27.05.2021 на суму 23 532,51 грн., №808 від 07.06.2021 на суму 249 348,23 грн., №951 від 02.07.2021 на суму 94 131,10 грн., №1138 від 06.08.2021 на суму 585 098,63 грн., №1162 від 09.08.2021 на суму 94 131,09 грн., №1352 від 10.09.2021 на суму 284 504,38 грн., №1666 від 01.11.2021 на суму 94 131,09 грн., №1816 від 02.12.2021 на суму 94 500,78 грн., №1923 від 08.12.2021 на суму 189 967,77 грн., №2027 від 28.12.2021 на суму 400 711,94 грн., №2050 від 29.12.2021 на суму 112 956,05 грн., та №2077 від 29.12.2021 на суму 98 039,56 грн.

Відповідно до Звіту про виконання договору про закупівлю UА-2021-02-24-015009-b (дата формування звіту - 05.01.2022) джерелом фінансування закупівлі є кошти Національної служби здоров`я України, а сума оплати за договором становить 3 270 966,07 грн. Отже, оспорюваний договір повністю виконаний сторонами без зауважень.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 1, 5, 33, ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», при створенні умов, які унеможливили конкуренцію під час публічної закупівлі, а тому він порушує публічний порядок, як такий, що, суперечить інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та на підставі цієї ж ч.3 ст.228 ЦК У просить застосувати наслідки недійсності правочину, а також при цьому застосувати наслідки недійсності правочину на підставі ч. 1ст.216 ЦК України.

Здійснення відповідачем-2 антиконкурентних дій прокурор обгрунтовує рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2021 № 72/45-р/к у справі № 72/36-21.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Щодо визнання договору про закупівлі недійсним

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Підставою для визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі», та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладення договору така правова позиція викладена в п. 24 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 року в справі №905/77/21.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Прокурор в обгрунтування позовних вимог посилається на частину третю статті 228 ЦК України.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК України).

Отже зміст наведених норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Проте прокурор звертаючись з позовом у цій справі про визнання недійсним договору та посилаючись на приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України жодними доводами та аргументами не довів наявності у сторін (сторони) умислу в настанні протиправних наслідків, як необхідної передумови для застосування цього правового механізму захисту порушеного права.

Окрім того, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України.

Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. (Правова позиція викладена постанові Верховного Суду в складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.08.2023 року в справі №904/3100/21).

Доказів притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності прокурором не надано.

У підтвердження своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорювані рішення тендерного комітету та договір є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони, з огляду на рішення органу АМКУ від 24.09.2021 через вчинення ТОВ «Юмед Плюс» тв і ФОП Федорончук М.М. антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб` єктами господарювання під час підготовки та участі в торгах не відбувалося, тобто суб` єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів.

За обставинами справи вбачається, що 24.09.2021 адміністративна колегія Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи №72/36-21 прийняла рішення №72/45-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» згідно з п. 1 якого визнала, що ТОВ «Юмед Плюс» при проведенні вказаної публічної закупівлі вчинено антиконкурентні узгоджені дії. Відповідно до рішення адміністративної колегії накладено штрафи за виявлені порушення, зокрема на ТОВ «Юмед Плюс» штраф у розмірі 68 000,00 грн.

ТОВ «Юмед Плюс» сплачено штрафи, що підтверджується платіжними дорученнями за № 466 від 12.10.2021.

Рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України не оскаржувалось і набрало законної сили.

Отже, суд приходить до висновків, що інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі").

Проте, лише сам факт вчинення вказаними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

А тому, такі твердження прокурора не доводять, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, як це передбачено ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що між ТОВ «Юмед Плюс» (постачальник) та КНП "Тернопільська комунальна міська лікарня №2" (замовник) було укладено договір від 29.03.2021 за № 198 про закупівлю (код «ДК 021:2015 33140000-3, де загальна сума договору на момент підписання складає 4 428 880,00 грн.

Матеріали справи підтверджують (звіт від 05.01.2022 року про виконання договору про закупівлю), що оспорюваний договір виконаний сторонами у повному обсязі.

Проте прокурором не доведено, що поставка медичних виробів виконана із завищенням цін, що аналогічні товари могли бути поставлені за меншу ціну, не вказано на протиправні наслідки укладення та виконання договору. Відтак не доведено власні твердження, що укладенням спірного договору порушено принцип максимальної економії, ефективності та результативності витрачання бюджетних коштів, що є основою проведення публічних закупівель.

Окрім того, у постанові від 03.05.2018 року по справі № 922/3393/17 Верховний Суд зазначив, що формальне порушення Закону України «Про публічні закупівлі», яке не потягло за собою завдання збитків реально виконаного договору не є підставою для визнання недійсними договору та результатів закупівлі, навіть у випадку притягнення сторони правочину до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Верховний Суд зазначає наступне: «Також колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що прокурором не доведено у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину, оскільки мала місце поставка Виконавчому комітету Мереф`янської міської ради Бензину А-92 та Дизельного палива за кошти місцевого бюджету. Також не підтверджено недодержання вимог щодо відповідності цього правочину інтересам держави і суспільства, оскільки наведені прокурором обставини щодо притягнення ТОВ «Мітрейд» до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та подана ТОВ «Мітрейд» довідка від 21.02.2017 не можуть свідчити про невідповідність оспорюваного правочину інтересам держави та не впливають на його дійсність».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 року у справі №910/10055/20, які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Зокрема у цій же постанові від 10.06.2021 року Верховний Суд зазначив, для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину укладеного за результатами проведення відкритих торгів, які проведені на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» не достатньо лише констатації факту встановлення рішенням АМК антиконкурентних узгоджених дій відповідача та третьої особи-2 під час проведення процедури закупівлі без доведення позивачем, який у даному випадку є стороною цього правочину, зокрема, такого факту як порушення його права та/або інтересу внаслідок вчинення правочину.

Відтак, колегія суддів зазначає, що встановлення рішенням органу АМКУ антиконкурентних узгоджених дій відповідачів, на які посилається апелянт, не є автоматичною підставою для визнання договору недійсним відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», ЦК України та Закону України «Про захист економічної конкуренції».

З огляду на викладене висновки місцевого господарського суду в цій частині про задоволення позову теж не знайшли підтвердження в судовому засіданні, а звідси і підлягають відмові в позові і ці позовні вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю.

Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вказує, що за наслідками апеляційного перегляду доводи апелянта знайшли своє підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи спростовують висновки, наведених в рішенні Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 в справі № 921/386/23.

Посилання прокурора на п. 46 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №922/2645/20 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки Верховного Суду у тій справі є висновками суду щодо фактичних обставин справи, відмінних від обставин цієї справи. У справі №922/2645/20 Верховний Суд встановив, що оспорюваний правочин суперечив інтересам держави у сфері надрокористування, оскільки відповідач отримав спеціальний дозвіл на користування надрами (який був необхідним для укладення оспорюваного договору) допустивши антиконкурентні узгоджені дії.

Таким чином висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, ніщо у цій справі не свідчить про те, що укладаючи оспорюваний правочин відповідач-2 й надалі посягав на інтереси держави й суспільства отримати медичну продукцію з максимально раціональним й ефективним використанням бюджетних коштів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ст. 277 ГПК України, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та прийняття нового про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно і задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Юмед Плюс» б/н від 20.11.2023.

Апеляційний суд доходить до висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та вважає, що доводи апеляційної скарги відповідають встановленим обставинам по справі, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Юмед Плюс» б/н від 20.11.2023 підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню, з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задоволив апеляційну скаргу відповідача-2, скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, то апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача-2 на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 81 648,74 грн., який сплачений згідно з квитанцією до платіжної інструкції за № 6 від 16.11.2023.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" б/н від 20.11.2023 задоволити.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 у справі №921/386/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позові Керівника Тернопільської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, та в особі Національної служби здоров`я України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, до відповідача-1 комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2", до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс", про визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2", оформлене протоколом від 17.03.2021; визнання недійсним договору від 29.03.2021 за №198 та стягнення коштів у розмірі 3 270 966,07 грн. - відмовити.

Стягнути з Тернопільської окружної прокуратури (46000 Тернопільська область, м. Тернопіль, бульвар Шевченка, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" (Тернопільська обл., Тернопільський р-н, місто Тернопіль, вул. Збаразька, будинок 16; Код ЄДРПОУ 41214076; 46010,) 81 648, 74 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 29.03.2024