Постанова

від 26.03.2024 по справі 926/3632/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2024 р. Справа №926/3632/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б. Орищин Г.В.

секретар судового засідання - Кишенюк Н.Т.

за участю представників учасників процесу:

від позивача - Скрипчук О.П. - представник;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Блетон» від 01.02.2024 (Вх. № ЗАГС 01-05/338/24)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.01.2024 (повний текст рішення складено 17.01.2024, суддя Проскурняк О.Г.)

у справі №926/3632/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М`яснов"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Блетон"

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 985 132,35 грн

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНОВ" звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛЕТОН" про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 985 132,35 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач неналежно виконав свій обов`язок щодо оплати поставленого товару, порушуючи вимоги договору поставки від 01.05.2024 № 01/05/23-1 та заборгувавши позивачу 743 500,00 грн. Разом з тим, позивачем нараховано відповідачу 86 164,51 грн пені; 5 316,53 грн 3% річних, 1 451,31 грн інфляційних втрат та 148 700,00 грн штрафу згідно п. 6.3 договору.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.01.2024 у справі №926/3632/23 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блетон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М`яснов" 718 500,00 грн заборгованості; 86 164,51 грн пені; 5 316,53 грн 3% річних, 1 451,31 грн інфляційних втрат; 148 700,00 грн штрафу згідно п. 6.3 договору; 14 776,99 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу і закрито провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн заборгованості.

Рішення суду мотивовано тим, що станом на 11.01.2024, сума заборгованості відповідача перед позивачем, яка підлягає стягненню за поставлений товар згідно накладної № 500 від 07.05.2023 по договору № 01/05/23-41 від 01.05.2023 становить 703 500,00 грн.

Враховуючи часткову оплату відповідачем позивачу суми заборгованості, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн заборгованості. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, 3 % річних, пені та штрафу, виходячи з норм чинного законодавства, погоджується з останнім та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача 86 164,51 грн пені; 5 316,53 грн - 3% річних, 1451,31 грн - інфляційних втрат; 148 700,00 грн - штрафу. Судом, зокрема, зазначено, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ «Блетон» подано апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.01.2024 у справі №926/3632/23 в частині стягнення 86 164,51 грн пені та 148 700,00 грн штрафу та відмовити в цій частині в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зокрема, скаржник вважає, що поставлений TOB «М`яснов» товар (згідно видаткової накладної №500 від 07.05.2023) не відповідав стандартам та нормам та був непридатним до вживання. 03.07.2023 представником позивача оцінено якість товару та підтверджено, що частина товару не відповідає заявленій якості, що підтверджується Актом про фактичну якість продукції від 03.07.2023. Продавець відмовився від розірвання договору та повернення товару та 03.07.2023 товар було замінено на ідентичний якісний, що підтверджується підписанням товарно- транспортної накладної від 03.07.2023.

З огляду на викладене, скаржник зазначає, що внаслідок порушення позивачем зобов`язань за договором поставки №01/05/23-1 від 01.05.2023 відповідач був позбавлений можливості реалізувати отриманий товар по раніше діючих контрактах, внаслідок чого, товар і надалі знаходиться на складі відповідача, тому застосування штрафних санкцій до покупця є безпідставним.

Скаржник не погоджується зі здійсненим розрахунком пені та штрафу з огляду на те, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, одночасне застосування до покупця і штрафу і пені за прострочення платежу суперечить положенням ст. 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення. В даному випадку і штраф і пеня, передбачені сторонами в договорі, застосовуються за одне і те ж порушення його умов, і сторонами не зафіксовано в жодному договорі, що вони підлягають одночасному стягненню, тобто що нараховуються понад суму пені.

Скаржник вважає, що, заявляючи вимоги про одночасне стягнення пені та штрафу, до відповідача фактично застосовано подвійне притягнення до юридичної відповідальності, що не передбачено укладеним між сторонами договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю «М`яснов» у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника є необгрунтованими та такими, що не приймаються позивачем.

Позивач зазначає, що під час приймання товару відповідачем не було повідомлено позивача та його представника про недоліки товару та про здуття кришок. Із врахуванням вимог п.6 Інструкції П-7, приймання продукції за кількістю та якістю мало бути здійснене протягом 20 днів після надходження його на склад покупця (оскільки поставка товару здійснювалася між містами Луцьк-Чернівці), у зв`язку із чим кінцевий строк приймання продукції за кількістю та якістю мало б бути здійснено до 28 травня 2023 року. Із врахуванням положень вищевказаного, Скаржник звернувся до позивача із порушенням строків для прийняття товару за якістю та кількістю більше ніж на 18 календарних днів. З моменту поставки товару і до моменту звернення відповідача з телефонограмою до позивача, пройшло півтора місяці. Продавець зі своєї сторони протягом сімнадцяти днів із врахуванням переговорів та узгодженням всіх моментів, виготовив для відповідача нову партію товару та здійснив поставку такого товару. Строк оплати за отриманий покупцем товар настав до моменту звернення до позивача із телефонограмою від 16.06.2023. Відповідно до умов договору, оплата мала бути здійснена до 22.05.2023, у зв`язку із чим всі твердження відповідача про те, що він не здійснив оплату товару у зв`язку із тим, що товар нібито був неякісним і він пропустив строки поставки товару своїм контрагентам, є голослівним.

Позивач вважає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, а також приписами ст.546 ЦК України та ст. 231 ГК України. Також, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушує господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його.

Позивач вважає, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф. Суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2024 справу №926/3632/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Блетон" від 01.02.2024 (Вх. № ЗАГС 01-05/338/24) та призначено розгляд справи №926/3632/23 на 05.03.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 розгляд справи відкладено на 26.03.2024.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги.

25.03.2024 через систему "Електронний суд" до Західного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому скаржник повідомив суд про те, що він перебуває на стаціонарному лікуванні з 29.02.2024 в Чернігівській обласній клінічній лікарні. Представник скаржника зазначає, що знаходився на стаціонарному лікуванні до 25.03.2024, в зв`язку із чим не зміг забезпечити явку в судове засідання 26.03.2024. На підтвердження представником надано інформаційні довідки з електронної систем охорони здоров`я щодо медичного висновку про тимчасову непрацездатність по 21.03.2024.

Судова колегія, проаналізувавши надані до клопотання про відкладення розгляду справи докази вважає зазначене клопотання документально необгрунтованим, в зв`язку із чим відмовляє у його задоволенні.

Судова колегія також зазначає, що відповідно до ч.1 ст.46, ст.42 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами, учасники справи, зокрема, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Розгляд справи відкладався за клопотанням скаржника для надання можливості надати усі необхідні пояснення та аргументи щодо суті спору, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржник не був позбавлений об`єктивної можливості ознайомитися з процесуальними документами, прийнятими у справі №926/3632/23, скориставшись для цього відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень. Окрім того, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

З огляду на вищевикладене та оскільки неявка скаржника не перешкоджає розгляду справи, участь в судовому засіданні останнього обов`язковою не визнавалась, судова колегія прийшла до висновку про розгляд апеляційної скарги без участі представника скаржника.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

01.05.2024 між ТОВ "М`яснов" (продавець) та ТОВ "Блетон" (покупець) укладено договір поставки № 01/05/23-1, відповідно до п.1.1 якого встановлено, що продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його у строки та на умовах даного договору.

Відповідно до положень п.2.3 договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування коштів (готівкового внесення) на поточний рахунок (до каси) продавця протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня передачі товару від продавця до покупця особисто або за дорученням.

Згідно з п.3.3 договору факт передачі товару продавцем і прийняття його покупцем підтверджується підписом відповідального представника покупця на відповідній накладній на товар, а також печаткою або штампом покупця.

Пунктом 3.4 договору унормовано, що право власності на товар та всі ризики щодо нього переходять від продавця до покупця з моменту підпису сторонами договору документів згідно п.3.3 цього договору.

Згідно з п.6.3 договору за прострочення платежу на строк понад 30 днів покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 20 % від суми неоплаченого товару.

На виконання взятих на себе за договором зобов`язань продавцем було поставлено покупцеві товар на суму 743 500,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 500 від 07.05.2023, з якої вбачається, що постачальник - ТОВ "М`яснов" передало покупцю - ТОВ "Блетон" на виконання договору товар - свинину тушковану (скло) ДСТУ - 9000 шт. на суму 607 500,00 грн та м`ясо курки у власному соку (скло) ДСТУ - 2000 шт. на суму 136 000,00 грн. Так, загальна сума поставленого товару складає 743 500,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів виконання покупцем умов договору щодо оплати вартості отриманого товару.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 743 500,00 грн. Разом з тим, позивачем нараховано відповідачу 86 164,51 грн пені; 5 316,53 грн 3% річних, 1 451,31 грн інфляційних втрат та 148 700,00 грн штрафу згідно п. 6.3 договору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві, товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що зобов`язання між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки від 01.05.2023 № 01/05/23-1.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Станом на 11.01.2024 сума заборгованості відповідача перед позивачем, яка підлягає стягненню за поставлений товар згідно накладної № 500 від 07.05.2023 становить 703 500,00 грн.

Враховуючи часткову оплату відповідачем суми заборгованості після пред`явлення позову, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, 3 % річних, виходячи з норм чинного законодавства, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обгрунтованості стягнення з відповідача 5 316,53 грн - 3% річних, 1 451,31 грн - інфляційних втрат.

В цій частині рішення суду скаржником не оскаржується.

Щодо стягнення з відповідача 86 164,51 грн пені та 148 700,00 грн штрафу судова колегія зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором може забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Скаржник не погоджується зі здійсненим розрахунком пені та штрафу та, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 зазначає, що одночасне застосування до покупця і штрафу і пені за прострочення платежу суперечить положенням ст. 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Однак, судова колегія зазначає, що посилання скаржника на зазначену вище постанову є некоректним, оскільки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, суд зробив висновок що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) (п.п.8.3-8.4 постанови).

Окрім того, суд зробив висновок, що стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки, з установлених судами обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів. Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду (п.п.7.45-7.46 постанови).

Судова колегія зазначає, що, як вбачається з умов договору, сторони узгодили, що у відповідності до пункту 6.1 за порушення умов цього договору та доповнень до нього, винна сторона відшкодовує спричинені збитки, неустойку у порядку, передбаченому чинним законодавством та цим договором.

Відповідно до п.6.2 договору за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.

Частиною 3 статті 549 ЦК України унормовано, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.6.3 договору за прострочення платежу на строк понад 30 днів покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 20 % від суми неоплаченого товару.

У відповідності до пункту 6.5 договору сплата штрафних санкцій та пені не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань по даному договору та відшкодуванню збитків.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам ч.4 ст. 231 ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст. 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Необхідно також зазначити, що згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Як зазначалось вище, умовами договору сторони, крім нарахування пені, погодили стягнення штрафу у розмірі 20 % від суми неоплаченого товару за прострочення платежу на строк понад 30 днів.

Отже, можливість стягнення двох видів штрафних санкцій, передбачені договором та нормами чинного законодавства України, не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Тобто, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 148 700,00грн штрафу згідно п.6.3 договору та 86 164,51грн пені.

Посилання скаржника на те, що поставку належної якості товару було здійснено 03.07.2023, а відтак оплата за товар повинна була б бути здійснена 17.07.2023, судова колегія оцінює критично, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, покупцем під час приймання товару та в строки, передбачені договором, не було повідомлено продавця та його представника про недоліки товару. Скаржник звернувся до позивача із порушенням строків для прийняття товару за якістю та кількістю більше ніж на 18 календарних днів.

Окрім того, із наданого відповідачем Акта про фактичну якість продукції від 03.07.2023, телефонограма про виклик представника продавця для огляду продукції та складання відповідного акта була передана позивачу 16.06.2023, тобто після 40 днів з дня отримання товару (07.05.2023), а відтак поза межами строків, визначених договором. Окрім того, строк оплати за отриманий покупцем товар, настав до 22.05.2023, у зв`язку із чим посилання скаржника, що ним не здійснено оплату за поставлений товар у зв`язку із тим, що товар був неякісним і він пропустив строки поставки товару своїм контрагентам не підтверджується належними та допустимими доказами та судовою колегією до уваги не приймається.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Щодо заявлених позивачем до стягнення судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції судова колегія зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України зазначено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрати.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як вбачається із заяви про стягнення судових витрат від 15.02.2024 (надіслано скаржнику в Електронний кабінет 15.02.2024), позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу за розгляд справи в апеляційній інстанції в розмірі 7 000,00грн.

В обгрунтування понесених витрат позивачем надано копію додаткової угоди від 12.02.2024 до договору про надання правничої допомоги №78-ЮП від 15.06.2023; копію акта приймання-передачі наданих послуг №532 від 12.02.2024, копію платіжної інструкції №2154 від 23.02.2024, копію попереднього розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу від 14.02.2024.

Відповідно до додаткової угоди сторони визначили, що клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі 5 000, 00грн.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Скаржником не надано суду клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, які поніс позивач.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, беручи до уваги рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих суду апеляційної інстанції позивачем документів, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим в сумі 5 000,00грн та підлягає стягненню з скаржника.

Також, враховуючи часткове задоволення позову, судом першої інстанції витрати на правову допомогу та витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача в сумі 7 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, -

Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.01.2024 у справі №926/3632/23 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Блетон» від 01.02.2024 (Вх. № ЗАГС 01-05/338/24) залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛЕТОН" (58009, Чернівецька область, м. Чернівці, пров. Маланчука Олександра лейтенанта, буд. 14-А, код ЄДРПОУ 44999726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНОВ" (43006, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ківерцівська, буд. 83-Б, код ЄДРПОУ 38339663) - 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Місцевому господарському суду видати наказ.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 08.04.2024.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.