Рішення

від 01.04.2024 по справі 206/5307/23

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/5307/23

Провадження № 2/206/220/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024 Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Поштаренко О.В.

за участю секретаря Лукінова Б.В.

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про скасування реєстрації права власності, про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

10 листопада 2023 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про скасування реєстрації права власності, про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовної заяви вказано, що батьки позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.08.1951, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 . В період спільного проживання останні на спільні кошти побудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідоцтво про право власності на житловий будинок було видано 09 квітня 1998 року виконавчим комітетом Самарської районної ради на ім?я матері позивача ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної ради від 27 лютого 1998 року №134. Вказані обставини підтверджуються колією свідоцтва про право власності на житловий будинок.

Так, домоволодіння АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю батьків позивача відповідно до приписів частини першої ст. 22 Кодексу про шлюб та сім?ю УРСР, згідно з якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Батько позивача ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіту він не залишив. Спадщину після його смерті в порядку спадкування за законом прийняли в рівних частках позивач ОСОБА_4 та його рідний брат ОСОБА_8 .

Спадковим майном після смерті батька ОСОБА_7 була 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач та його брат ОСОБА_8 , 30грудня 2004 року у Восьмій Дніпропетровській державній нотаріальній конторі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом кожному по 1/8 частині квартири АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право на спадщину на частину домоволодіння АДРЕСА_1 позивач з братом не отримували, так як право власності було оформлено на матір ОСОБА_5 . Нотаріусом позивачу було роз`яснено, що для оформлення спадщини на частину домоволодіння необхідно звертатися до суду. Позивач, не хотів конфліктувати з матір?ю, яка запропонувала оформляти спадщину вже після її смерті, тому з позовом до суду не звертався. Але незважаючи на те, що позивач не отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння після смерті батька ( ОСОБА_9 ), вважає, що спадкове майно належить йому з моменту відкриття спадщини. Строк на видачу свідоцтва про право на спадщину законом не обмежений.

Матір позивача ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті стало відомо, що вона залишила заповіт, яким все своє майно заповіла відповідачці ОСОБА_3 , яка є дружиною покійного брата позивача - ОСОБА_8 . Спадкова справа була відкрита Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Від обов`язкової частки у спадщині після смерті матері, позивач відмовився.

Після смерті матері відкрилася спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , так як 1/2 частина цього домоволодіння належала ОСОБА_7 . Спірне домоволодіння АДРЕСА_1 складається 3: А-2 - житлового будинку, Б-1 сараю, В- душу, Г - вбиральні, Д-навісу, Е-басейну, Ж входу в погріб, №1-7, 1- споруд, що підтверджується планом земельної ділянки, отриманим в КП "ДМБТІ" ДМР.

08.07.2023 позивач звернувся до Восьмої ДДНК з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_7 на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , але постановою державного нотаріуса Восьмої ДДНК Небосенко О.А. від 08 липня 2023 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв?язку з відсутністю складу спадкового майна.

Згідно із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна (Інформаційна довідка №343231612) 30.05.2023 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-297, виданого 30.05.2023 державним нотаріусом Восьмою дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О.А.

Згідно з інформаційної довідки №343231612 об?єктом речових прав є закінчений будівництвом об?єкт, тип об?єкта - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості. Об`єкт складається з: літ. А-2 житловий будинок; літ. П/д -підвал; літ. А1-2, літ. А2-2- прибудови, літ. пг- погріб; літ. А3-1 - веранда; літ. А4, літ. А5 - ганки; літ. Б -сарай; літ. В - душ; літ. Г - вбиральня; літ.Д- навіс; літ. Е-басейн; літ. Ж- вхід в погріб; №1-8,1 - споруди (огорожа, ворота, хвіртка, замощення); по житловому будинку літ. А-2 загальна площа (кв.м): 365,5; житлова площа (кв.м):122,2.

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім?я ОСОБА_3 від 30.05.2023 року, серія та номер: 1-297, повинно бути визнано частково недійсним на 1/4 частину, а також повинно бути скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:67819492 від 31.05.2023 року. Так як позивач не має можливості отримати в нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом, тому за ним повинно бути визнано право власності в судовому порядку.

На підставі викладеного, просив визнати частково недійсним на 1/4 частку свідоцтво про право на спадщину, серія та номер : 1-297, видане 30.05.2023 року Восьмою дніпровською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Небосенко О.А., номер запису про право власності 50457195, на ім?я ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67819492 від 31.05.2023 року державного реєстратора Небосенко Олени Анатоліївни, Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область, на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Визнати за ним - ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що складається літ. А-2 житловий будинок; літ. П/д -підвал; літ. А1-2, літ. А2-2 -прибудови, літ. пг- погріб; літ. А3-1 - веранда; літ. А4, літ. А5 - ганки; літ. Б -сарай; літ.В -душ; літ. Г- вбиральня; літ.Д- навіс; літ. Е- басейн; літ. Ж- вхід в погріб;; N?1-8,1 - споруди ( огорожа, ворота, хвіртка, замощення); по житловому будинку літ. А-2 загальна площа (кв.м): 365,5; житлова площа (кв.м) : 122,2, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати (а.с.1-5).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.11.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, витребувано з Восьмою дніпровської державної нотаріальної контори завірену належним чином спадкову справу (а.с.26).

06 грудня 2023 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено наступне. Проти задоволення позовних вимог заперечують у повному обсязі. Фактично по спірному домоволодінню мали місце наступні обставини 26.08.1951 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Від шлюбу вони мали двох синів: ОСОБА_8 , ОСОБА_4 . На протязі життя ОСОБА_7 та ОСОБА_5 набули у власність шляхом приватизації по 1/4 частині квартири за адресою АДРЕСА_2 на ряду з іншими особами. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер свекор відповідача ОСОБА_7 . Складеного ним за життя заповіту не було. Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, яке йому юридично належало на день смерті, а саме частину квартири за адресою АДРЕСА_2 . У встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 ніхто не звертався, однак спадщину прийняли як вказано позивачем у позові: позивач ОСОБА_4 та його брат ОСОБА_8 , оскільки були зареєстровані зі спадкодавцем за однією адресою. Зі слів померлого чоловіка відповідача відомо, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 яке було побудовано його матір`ю - ОСОБА_5 під час шлюбу з ОСОБА_7 - батьком позивача, однак за особисті кошти і є її особистим майном. ОСОБА_7 на нього не претендував і всі члени родини знали про вказані обставини. Тобто домоволодіння повністю і беззаперечно належало як особисте майно матері чоловіка відповідача і не є спільно нажитим майном. 30.12.2004 позивачу ОСОБА_4 та ОСОБА_8 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири за адресою АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: - домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1067га., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . У встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини за заповітом складеним 24.10.2007р. звернулася відповідач ОСОБА_3 , як єдина спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_5 до Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. Позивач по справі на час смерті матері ОСОБА_5 був пенсіонером, тому мав можливість прийняти обов`язкову частку спадщини, однак подав до Восьмої ДДНК заяву про відмову від прийняття спадщини. Таким чином відповідач є єдиною спадкоємицею майна померлої ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 (травня 2018р.) до травня 2023р., тобто протягом 5 років відповідач не мала фінансової можливості відразу оформити спадщину юридично на себе і лише 30.05.2023 їй були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на домоволодіння та земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Під час шлюбу з ОСОБА_7 за рахунок власних коштів ОСОБА_5 було збудовано будинок з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 27.02.1998р. за № 134 було затверджено акт прийняття в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 . Також, згідно п.2 вищевказаного рішення за ОСОБА_5 встановлено право особистої власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право приватної власності від 09.04.1998р., зареєстрованого в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 614 за реєстровим № 198.

Всі роботи по будівництву домоволодіння виконувалися особисто чоловіком відповідача. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 мешкали в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , а мати ОСОБА_5 мала намір спірне домоволодіння залишити відповідачу з чоловіком, тому вони витрачали багато своїх особистих коштів для завершення будівництва. Батько ОСОБА_7 про це знав і не заперечував проти цього. Оскільки син ОСОБА_5 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер на це спірне домоволодіння, мати склала заповіт 24.10.2007 на відповідача. Таким чином, домоволодіння розташоване за адресою АДРЕСА_1 є особистою власністю спадкодавиці ОСОБА_5 і не є спільно нажитим майном з її чоловіком ОСОБА_7 і тому його частина не може бути спадковим майном після смерті ОСОБА_7 .

Спору між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 щодо того кому належить спірне домоволодіння не було, ОСОБА_7 не здійснював дій щодо виділення частки у спільному майні подружжя та належним чином не зареєстрував за собою.

Як зазначено позивачем у позові та про що відомо зі слів померлого чоловіка відповідача - ОСОБА_8 , при отриманні свідоцтв 30.12.2004 державним нотаріусом Восьмої ДДНК позивачу та ОСОБА_8 було роз`яснено, що видати свідоцтво про право власності по 1/4 частині домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , як на половину спільного нажитого майна ОСОБА_7 у шлюбі з ОСОБА_5 не має можливості, оскільки за життя ОСОБА_7 частка не виділялася та на день його смерті юридично за ним зареєстрована не була, тому для вирішення цього питання необхідно звертатися до суду.

Таким чином, позивач та ОСОБА_8 з 30.12.2004 були обізнані, що для вирішення питання про претендування на частину домоволодіння як на спільну сумісну власність батьків за адресою АДРЕСА_1 , необхідно було звертатися до суду. Однак, цього зроблено не було останніми, оскільки їм було відомо, що спірне домоволодіння належало на праві особистої власності їх матері ОСОБА_5 , яка за власні кошти його будувала. Вищевказане підтверджується і тим, що позивач з 2004 і до дня смерті своєї матері ОСОБА_5 (09.05.2018р.) до суду не звертався, ніяким іншим чином, навіть шляхом усного висловлювання своїх претензій на частину домоволодіння матері як на майно подружжя не пред`являв.

В період з 2004 року і до листопада 2023 року, майже 20 років, позивач за своїм порушеним правом до суду чи в будь-який інший спосіб не звертався, у зв`язку з чим можна дійти висновку, що позивач після смерті свого батька ОСОБА_7 з 30.12.2004 знав про можливість звернення до суду для вирішення питання отримання спадщини на частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено позивачем у позові, протягом трьох річного строку (строк позовної давності) своїм правом не скористався. Окрім того і протягом життя матері - ОСОБА_5 це не робив, знаючи, що домоволодіння є її особистою власністю. Навіть після смерті своєї матері ОСОБА_5 у 2018 та відкриття після її смерті спадщини, протягом п`яти років також не звертався до суду та навіть відмовився від обов`язкової частки у спадщині у встановлений строк, а відтак вважає, що строк позовної давності сплив. В задоволенні позову просить відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

18 грудня 2023 року до суду представником позивача надано відповідь на відзив, відповідно до якого зазначено, що посилання відповідача на ту обставину, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1 , було побудоване матір`ю ОСОБА_5 на її особисті кошти не відповідає дійсності і не підтверджується доказами. Батьки були в шлюбі, до самої смерті проживали разом, у них був спільний бюджет, у батьків були заощадження. Позивач з братом допомагали батькам у будівництві будинку. Незалежно від того, що право особистої власності на спірне домоволодіння належало матері ОСОБА_5 , це домоволодіння було об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім?я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об?єктом спільної сумісної власності подружжя. Але матір позивача ніколи за життя не заперечувала того, що спірне домоволодіння було об?єктом спільної сумісної власності подружжя. При таких обставинах відповідачка мала право, як спадкоємець, звернутися з відповідним позовом до суду протягом строку на надання відзиву. Відповідачка посилається на те, що позивач, пропустив строк для звернення до суду, однак вказане не відповідає дійсності. Відповідно до абзацу 1 пункту 210 Розділу 22 Глави III Інструкції вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статі 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Відповідно до абзацу 3 пункту 210 Розділу 22 Глави ІІ Інструкції видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною. Таким чином, спадкове майно, а саме 1/4 частина спірного домоволодіння, належить позивачу з моменту смерті батька. Після смерті матері позивач з відповідачкою домовлялися вирішити спір мирним шляхом за участі нотаріуса, але відповідачка відмовилася і нотаріус видав їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, незважаючи на те, що позивач мав право на 1/4 частину спадкового майна після смерті батька, а спірне домоволодіння належало йому на праві спільної сумісної власності. Тому вважає, що його вимоги є законними та обґрунтованими і наполягає на їх задоволенні.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги, просила їх задовольнити, оскільки ОСОБА_4 має право на частку матері у спільному майні його батьків, з огляду на те, що спірне домоволодіння належить батьку та матері на праві спільної сумісної власності подружжя.

У судовому засіданні відповідач та її представник заперечували проти заявлених позовних вимог та надали пояснення аналогічні викладеним у відзиві. Також представник відповідача, зазначила, що позивачем пропущено строк позовної давності. Допитана в судовому засіданні відповідач, суду показала, що вони з чоловіком ОСОБА_11 будували спірний будинок. Ділянку їм була надана його матір`ю, яку вона оформила на себе. Будувати спірний будинок почали з 1990 року, будували вдвох, ніхто із родини їм не допомагав. На той момент вони з чоловіком були вже в шлюбі. В 1998 році закінчили будівництво будинку. 2007 році помер її чоловік ОСОБА_8 . Під час життя він був прописаний по вул. Лісопарковій. Брат її чоловіка ОСОБА_4 почав оформлювати спадщину по АДРЕСА_3 , після смерті її чоловіка. Вона відмовилась від своєї частки в будинку по АДРЕСА_3 . Через 17 років померла мати позивача ОСОБА_5 та заповіла спірне домоволодіння їй в цілому. У нотаріуса відповідач відмовився від своєї обов`язкової частки у спірному домоволодінні, а вже через тиждень написав, що він відмовився під тиском. Вона йому заплатила 30 тисяч грн., щоб він відмовився від своєї частки. Після чого вона вступила у спадщину за заповітом. Потім їй стало відомо, що він подав вказаний позов до суду, вважаючи, що там є його обов`язкова частина.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , суду показав, що він є сином ОСОБА_4 . Йому відомо, що його батько хоче отримати частину спадщини від свого батька ОСОБА_7 . Спірне домоволодіння будував ОСОБА_8 , він був присутній при цьому, допомагав фізично. Почали будівництво будинку приблизно в 1990-х роках, ОСОБА_8 будував за власні кошти домоволодіння, а ОСОБА_4 допомагав іноді. Щодо заповіту на спірне домоволодіння йому відомо, що бабуся ОСОБА_5 жила по АДРЕСА_3 , в спірному будинку не проживала, де була прописана не знаю, мабуть також по ОСОБА_12 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , суду показав, що є сусідом померлого ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 . З родиною ОСОБА_14 знайомий давно. Спірне домоволодіння будував ОСОБА_8 . Він йому допомагав з будівництвом, отриманням документів на земельну ділянку. ОСОБА_15 сам оплачував будівництво, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , які є батьками останнього не приймали участь у будівництві, в момент коли будували їх там не було. На кого була оформлена земельна ділянка по АДРЕСА_1 , він точно сказати не може.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 , суду показав, що є знайомим родини ОСОБА_14 дуже тривалий час. Він знайомий з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . Останній був його другом. ОСОБА_8 та ОСОБА_3 будували разом спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 починав будувати цей будинок майже з самого почату. Батьків ОСОБА_8 ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не бачив ніколи. Люди допомагали ОСОБА_15 у будівництві, він також допомагав будувати цей будинок. Всі розходи по будівництву оплачував ОСОБА_8 . Він бачив як ОСОБА_15 сплачував за щебінь та цеглу. Будівництво будинку почали приблизно в 1990 році. Під час будівництва він був присутній дуже багато разів. ОСОБА_5 і ОСОБА_17 , батьків ОСОБА_15 він не бачив під час будівництва будинку. Гроші за які будувався будинок належали ОСОБА_8 . На кого були оформлені документи на будинок йому не відомо. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 , суду показав, що знайомий з родиною ОСОБА_14 з 1989 року, вони є сусідами по АДРЕСА_1 не перейменовувалась. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 отримали ділянку по вказаній вулиці та почали будувати на ній будинок. Будували будинок самостійно, будівництвом займався ОСОБА_8 , який є сином останніх, що могли по роботі будівництва виконували самостійно та наймали людей за потреби. Наймав людей за свої кошти ОСОБА_8 , йому про це відомо, оскільки він був присутнім коли останній домовлявся з людьми щодо цін на виконання будівельних робіт. Він приходив їм допомагав по будівництву, їздив по матеріали, розвантажував їх. Допомагав останнім за проханням. ОСОБА_7 перебував лише на початку будівництва будинку, а ОСОБА_19 іноді приїжджала дивитися, але не допомагала. Вона казала, що то будинок сина ОСОБА_20 . Документи на будинок були оформлені на мати, йому це відомо зі слів ОСОБА_15 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 суду показав, що знайомий з родиною ОСОБА_14 тривалий час. Мешкають вони на сусідніх вулицях. З ОСОБА_22 познайомились в 1990-х роках під час будівництва спірного домоволодіння. З будівництвом домоволодіння допомагали друзі та сусіди. Він також інколи допомагав за проханням. ОСОБА_4 на будівництві взагалі не бачив. Батьків ОСОБА_20 за весь час будівництва домоволодіння бачив декілька разів. Також зазначив, що йому не відомо за чиї кошти будували будинок та на кого його реєстрували. Від свідка ОСОБА_23 представник відповідача відмовилась в судовому засіданні. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 суду показала, що вона знайома з ОСОБА_7 . Останній працював на посаді водія. ОСОБА_7 розповідав їй, що він будував спірний будинок по АДРЕСА_4 разом із жінкою. За проханням ОСОБА_7 вона йому виписувала будівельні матеріали. Також ОСОБА_5 їй казала, що ОСОБА_25 їх син буде жити в цьому будинку. Коли ОСОБА_7 разом з дружиною почали будували будинок вона жила по сусідству весь час, вони спілкувалися. ОСОБА_26 працював на пенсії, на машині. Сім`я родини ОСОБА_14 та їх сини ОСОБА_15 та ОСОБА_25 були забезпечені. Будинок будувався по АДРЕСА_4 . Адресу точно назвати не може. В якому році будувався будинок не пам`ятає. Приблизно років 12-15 років тому. Батьки будували будинок. Вона з ОСОБА_27 та ОСОБА_28 дружили. Для будівництва винаймали робітників. Так казала ОСОБА_27 . Вона завжди проживала по АДРЕСА_3 , за місцем реєстрації. За життя ОСОБА_7 та ОСОБА_5 встигли добудувати будинок. Коли ОСОБА_7 помер, його дружина ОСОБА_27 сама не захотіла жити в будинку.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_29 , суду показала, що знайома з родиною ОСОБА_14 , вони сусіди. Вона спілкувалася з матір`ю ОСОБА_30 - ОСОБА_27 та останнім. ОСОБА_27 казала, що як тільки будинок добудуємо, то переберемось в цей будинок. Будували вказаний будинок усі. Побудований будинок був ще коли ОСОБА_7 був живий. За чиї гроші будувався будинок їй не відомо. ОСОБА_27 та ОСОБА_31 будували будинок щоб переїхати туди та жити. Також в будинку жив ОСОБА_8 чоловік ОСОБА_32 , він там жив перед смертю. ОСОБА_33 інколи приходила на 10-15 хвилин до спірного домоволодіння. На її думку ОСОБА_34 дружина ОСОБА_35 не знаходила спільної мови з його матір`ю. Щодо заповіту їй нічого не відомо. Так, судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , 26 серпня 1951 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_36 було зареєстровано шлюб, актовий запис №7. Після реєстрації шлюбу, прізвище подружжя ОСОБА_14 (а.с.6).

Під час шлюбу у ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , народилися діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.7, а.с.121).

Рішенням Виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 02.03.1990 року під №93/9 вирішено відвести гр. ОСОБА_5 , яка мешкає по АДРЕСА_2 земельну ділянку пл. 600 кв.м. для будівництва індивідуального жилого будинку по АДРЕСА_5 (а.с.86).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради народних депутатів 20.08.1998 № 162, встановлено, що право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1067 гектарів розташованої на території АДРЕСА_1 видано на ім?я ОСОБА_5 . Землю передано для 0.1000га-обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0.0067 га ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 018145 (а.с.56).

Як встановлено з свідоцтва про право власності виданого 09 квітня 1998 року виконавчим комітетом Самарської районної ради на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної ради від 27 лютого 1998 року №134 право власності в цілому на житловий будинок по АДРЕСА_1 видано на ім?я ОСОБА_5 (а.с.14).

Звітом про оцінку житлового будинку садибного типу, загальною площею 365,5кв.м., що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 , складеного оцінювачем ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія» Носенко О.Ю. кваліфікаційне свідоцтво МФ№ 21 від 22.02.03 встановлено, що ринкова вартість становить 2593600 грн. (а.с.20).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна №343231612 від 30.05.2023 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-297, виданого 30.05.2023 державним нотаріусом Восьмою дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О.А. (а.с.12).

З вказаної довідки встановлено, що №343231612 об?єктом речових прав є закінчений будівництвом об?єкт, тип об?єкта - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості. Об`єкт складається з: літ. А-2 житловий будинок; літ. П/д -підвал; літ. А1-2, літ. А2-2- прибудови, літ. пг- погріб; літ. А3-1 - веранда; літ. А4, літ. А5 - ганки; літ. Б - сарай; літ. В - душ; літ. Г - вбиральня; літ.Д- навіс; літ. Е-басейн; літ. Ж- вхід в погріб; №1-8,1 - споруди (огорожа, ворота, хвіртка, замощення); по житловому будинку літ. А-2 загальна площа (кв.м): 365,5; житлова площа (кв.м):122,2. (а.с.12).

Згідно з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації № 5922114 від 20.12.2004, реєстраційний номер 9146976, встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_2 на праві свідоцтва про право власності б/н виданого 21.06.1993 трестом «Дніпротрансбуд» у рівних частках 1/4 (ас.129).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Самарської районної ради м.Дніпропетровська від 04.06.1998, помер ОСОБА_7 31.05.1998 року у віці 70 років, по що зроблено актовий запис № 550 (а.с.9).

На виконання ухвали суду від 18.12.2023 Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області надано належним чином засвідчену копію спадкової справи № 725/03 до спадкового майна заведену на ОСОБА_7 .

Відповідно до довідки № 1641 від 08.12.2003 року виданої ОСОБА_8 головою квартального комітету ОСОБА_37 , встановлено, що його батько ОСОБА_7 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 мешкав за адресою АДРЕСА_2 (а.с.120).

Після смерті ОСОБА_7 до Восьмої дніпровської держаної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини на все належне майно померлого звернулися ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (а.с.118,124). До Восьмої дніпропетровської держаної нотаріальної контори у 2004 році звернулася ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після померлого її чоловіка ОСОБА_7 . В заяві вказано, що строк прийняття спадщини вона пропустила, до суду для продовження строку прийняття спадщини звертатись не буде (а.с.123). Відповідно до свідоцтва про права на спадщину за законом від 25.12.2003 виданим державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.В., засвідчено, що на підставі ст. 529 ЦК України спадкоємцями майна ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 є його син гр. ОСОБА_8 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з грошових внесків з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться в філії «Ощадбанк» по рахункам № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , що належали померлому на підставі ощадкнижок (а.с.122). Свідоцтвом про право на спадщину за законом виданим державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.В. виданим від 30.12.2004 року встановлено, що спадкоємцями майна ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 є в рівних частинах кожний: його син гр.. ОСОБА_8 та його син ОСОБА_38 , які мешкають по АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво складається з: 1/4 частини квартири АДРЕСА_6 та належить померлому на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 21.06.1993 року, виданого трестом «Дніпротрансбуд», згідно з розпорядженням від 21.06.1993 за № 14 та зареєстрованого в Дніпропетровському МБТІ 21.06.1993 року, номер запису: 100 в книзі: 16п, реєстраційний номер:9146976. Вказане свідоцтво видано гр. ОСОБА_8 , на 1/2 частину спадкового майна, або 1/8 частину квартири гр. ОСОБА_4 , 1/2 частину спадкового майна, або 1/8 частину квартири. Зареєстровано в реєстрі під № 6572 (а.с.10,127,128,130). З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно під № 6459107 від 09.02.2005, реєстраційний номер 9146976, встановлено, що ОСОБА_4 є власником 1/8 частини квартири АДРЕСА_2 на праві спадщини ВВТ№574827, реєстр 2-6572/30.12.2004/ видане Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 17.01.2007, встановлено, що помер ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 51 року, про що зроблено актовий запис №66 (а.с.84).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 виданим 11 травня 2018 року Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 483 (а.с.34 на звороті). На випадок своєї смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , склала заповіт, що посвідчений державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорішко О.М. за реєстровим №1-1808, відповідно до якого все належно їй майно з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилося, усі майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день її смерті заповідає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Заповіт складений 24.10.2007 року (а.с. 48 на звороті). Як встановлено із належним чином засвідченої копії спадкової справи №531/2018 заведеної після смерті ОСОБА_5 наданої Восьмою дніпровською державною нотаріальною конторою на вимогу ухвали суду від 16.11.2023, встановлено наступне. 03 жовтня 2018 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою від 24.10.2007 реєстровий номер №1-1808, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.32). Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) під № 53531384 від 03.10.2018, встановлено, що ОСОБА_5 складено заповіт, стан є чинним (а.с.36 на звороті-37). 05 жовтня 2018 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_4 із заявою під № 1411 про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_5 (а.с.38). 31 жовтня 2018 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_4 із заявою під № 1520, відповідно до якої останній відкликав заяву від 05 жовтня 2018 року під № 1411 про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України та приймає спадщину за законом згідно із ст. 1241 ЦК України, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_5 (а.с.41). 07 листопада 2018 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_4 із заявою під № 1542 про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_5 , йому роз`яснено, що його заява про відмову від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, та що відмова від прийняття спадщини має місце щодо всього спадкового майна, що він не вправі відмовитись від однієї частини спадщини, а іншу прийняти (а.с.41 на звороті).

Відповідно до відповіді наданої начальником виборчого відділу КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» ДМР під № 4323 від травня 2023 року на запит №194/02 від 20.04.2023 завідувачу Восьмої державної нотаріальної контори НебосенкоО., встановлено, що станом на 31.12.2012 в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про права власності на домоволодіння в цілому за гр. ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності 09.04.1998, виданого виконавчим комітетом Самарської районної ради згідно з рішенням виконкому Самарської ради від 27.02.1998 № 134 зареєстроване в КП «ДМБТІ» записане в реєстрову книгу № 614 за реєстровим № 198 та надано копію плану земельної ділянки та копію поверхневого плану житлового будинку літ. А-1, які наявні в інвентаризаційній справі на вищезазначене нерухоме майно. Загальна площа житлового будинку літ. А- 1 складає - 317,0 кв.м., житлова площа 122,2 кв.м. (а.с.43 на звороті -44).

ОСОБА_5 , 30 травня 2023 року звернулась до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом який залишила на її ім`я ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_10 . Спадщину вона прийняла шляхом подання відповідно ї заяви та протягом строку встановленого ст. 1270 Цивільного кодексу України, не заявила про відмову від неї. Також сповіщає, що спадкоємців, передбачених ст. 1241 ЦК України не має (а.с.45). Відповідно до Свідоцтва про права на спадщину за заповітом виданого державним нотаріусом Восьмої дніпровської Державної нотаріальної контори Небосенко О.А. 30.05.2023 на підставі заповіту, посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпровської Державної нотаріальної контори Хорішко О.М. 24.10.2007 року зареєстрованого у реєстрі № 1-1808, встановлено, що спадкоємцем зазначеного заповіту майна ОСОБА_5 , 1930 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , спадщина на яку видане свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на праві приватної власності на житловий будинок, земельної ділянки площею 0.1000 гектарів, кадастровий номер 1210100000:09:477:0010, вид цільового призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Для цілей оподаткування ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що успадковується згідно з Звіту про оцінку майна, виданого 26.05.2023 ФОП ОСОБА_39 складає 660000 грн., земельної ділянки, що успадковується, згідно із Звіту про оцінку майна виданого 26.05.2023 ФОП ОСОБА_39 складає 14000 грн. Загальна вартість спадкового майна 674000 грн. Спадкова справа 531/2018, зареєстровано в реєстрі № 1-297 (а.с.64). Вказана вартість підтверджується висновками про вартість об`єкта оцінки пароль пошуку звіту про оцінку ЗМАЧЗГ874633 від 26.05.2023 та БМКЮБЛ691579 від 26.05.2023, складеного ФОП ОСОБА_39 (а.с.66-67). Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72655139 від 30.05.2023, тип реєстрації видача свідоцтва про право на спадщину, номер у реєстрі 63087146, номер нотаріуса 531/2018, місце заведення Восьма дніпровська Державна нотаріальна контора, дата заведення 03.10.2018, встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 за заповітом заповіла ОСОБА_3 , спадкове мано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на праві приватної власності на житловий будинок, земельної ділянки площею 0.1000 гектарів, кадастровий номер 1210100000:09:477:0010, вид цільового призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.65). Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом виданого державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О.А. 30.05.2023 на підставі заповіту, посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпровської Державної нотаріальної контори Хорішко О.М. 24.10.2007 року зареєстрованого у реєстрі № 1-1808, встановлено, що спадкоємцем зазначеного заповіту майна ОСОБА_5 , 1930 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , спадщина на яку видане свідоцтво складається із земельної ділянки площею 0.0067 гектарів, кадастровий номер: 1210100000:09:477:0009, вид цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Для цілей оподаткування ринкова вартість спадкового майна, згідно із Звіту про оцінку майна виданого 26.05.2023 ФОП ОСОБА_39 складає 950 грн. Спадкова справа 531/2018. Зареєстровано в реєстрі за № 1-298 (а.с. 68). Постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 08 липня 2023 року ОСОБА_40 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння ( АДРЕСА_1 ) ОСОБА_4 після смерті його батька ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю складу спадкового майна (а.с. 21). Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипередбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями ст.12 ЦПК України передбачено наступне. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За правилами ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Положеннями ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, нормиСК Українизастосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Оскільки, як встановлено вище у даній справі, спірне майно, на яке претендує позивач було до 01.01.2004, то його правовий режим повинен визначатися за положеннямиКпШС України. Так, відповідно дост. 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення міститьст. 60 СК України). Згідноз ст.24 КпШС Українимайно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Відповідно дост.28 КпШС Українив разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Отже, спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. Відповідно до статті 16 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України ( 2006-07 ). Згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995р. № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Позовних вимог щодо визнання спільної сумісної власністю подружжя ОСОБА_14 в прохальній частині позовної заяви не ставилось. А відтак покази свідків не підтверджують та не спростовують обставин, що стосується суті заявлених позовних вимог. Щодо позовних вимог про визнати частково недійсним на 1/4 частку свідоцтво про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину спірного житлового будинку, суд приходить до наступного.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Як встановлено судом, ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 . Відповідно до довідки № 1641 від 08.12.2003 року виданої ОСОБА_8 головою квартального комітету ОСОБА_37 , встановлено, що його батько ОСОБА_7 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 мешкав за адресою АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_7 із заявами про прийняття спадщини на все належне майно померлого звернулися ОСОБА_8 та ОСОБА_4 та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на належне майно померлого. До Восьмої дніпропетровської держаної нотаріальної контори у 2004 році звернулася ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після померлого її чоловіка ОСОБА_7 . В заяві вказано, що строк прийняття спадщини вона пропустила, до суду для продовження строку прийняття спадщини звертатись не буде.

Разом з тим з матеріалів справи встановлено, що свідоцтво про право власності в цілому видано 09 квітня 1998 року на житловий будинок по АДРЕСА_1 на ім?я ОСОБА_5 . Як встановлено судом, 2023 році ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті його батька ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у видачі якого постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 08 липня 2023 року ОСОБА_40 було відмовлено у зв`язку з відсутністю складу спадкового майна.

Однак на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , позивачу було достеменно відомо про існування спірного будинку по АДРЕСА_1 , про що також останнім вказано у позовній заяві, проте з будь-якими позивними заявами, щодо його порушеного права на спадкування цього майна після смерті батька ОСОБА_7 та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя (батьків) останній на протязі понад двадцяти років до суду не звертався.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , склала заповіт, відповідно до якого все належно їй майно з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилося, усі майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день її смерті заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Заповіт складений 24.10.2007 року. 03 жовтня 2018 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . 05 жовтня 2018 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_4 із заявою про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_5 . 31 жовтня 2018 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори знову звернувся ОСОБА_4 із заявою по відкликання заяви від 05 жовтня 2018 року про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині та вказав, що приймає спадщину за законом згідно із ст. 1241 ЦК України, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_5 . 07 листопада 2018 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори знову звернувся ОСОБА_4 із заявою під № 1542 про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_5 , де йому роз`яснено, що його заява про відмову від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, та що відмова від прийняття спадщини має місце щодо всього спадкового майна, що він не вправі відмовитись від однієї частини спадщини, а іншу прийняти. 30.05.2023 державним нотаріусом Восьмої дніпровської Державної нотаріальної контори Небосенко О.А. видано Свідоцтво про права на спадщину за заповітом, ОСОБА_5 відповідно до якого спадкоємцем зазначеного заповіту майна є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . З Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72655139 від 30.05.2023, встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 за заповітом заповіла ОСОБА_3 , спадкове мано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на праві приватної власності на житловий будинок, земельної ділянки площею 0.1000 гектарів, кадастровий номер 1210100000:09:477:0010, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша та третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Іншими підставами згідно з роз`ясненнями у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19. ОСОБА_4 07 листопада 2018 відмовився від прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_5 , таким чином останньому було достеменно відомо щодо заповіту на все спадкове майно після смерті матері, однак будь-яких дій на протязі п`яти років останній не вживав. Враховуючи викладене, а саме обізнаність позивача, про наявність на момент смерті ОСОБА_7 спірного домоволодіння, відсутність з боку позивача будь-яких дій з приводу поділу спірного домоволодіння та відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України, після смерті матері ОСОБА_5 , суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн., суд приходить до наступного. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі відмови в позові- на позивача.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по праві № 820/479/18 зазначив, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з Іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як встановлено судом, між відповідачем ОСОБА_3 та адвокатом Боровик Людмилою Олександрівною укладено договір про надання правничої допомоги від 21.11.2023, предметом якого є надання клієнтам правової допомоги у цивільній справі №206/5307/23.

На підтвердження наданих послуг адвокатом Боровик Л.О. суду наданий договір про надання правової допомоги, додаткова угода №1 до Договору про надання правничої допомоги від 21.11.2023, довідка про отримання гонорару в розмірі 30000 грн. за надання правової допомоги у цивільній справі №206/5307/23, та ордер.

Колегія суддів касаційної інстанції враховує, що 12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)), та зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" ("Iatridis v. Greece", заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" ("Pakdemirli v. Turkey", заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлена представником відповідача до стягнення з позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн. є непропорційною ціни позову, а також обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Враховуючи виконані роботи, складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 10000 (десяти тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати, суд розподіляє між сторонами на підставі ст. 141 ЦПК України та у зв`язку із відмовою у задоволенні позову судовий збір відносить за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.4,12,76-81,83,258,259,265,268,272-273,352-355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про скасування реєстрації права власності, про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_9 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннядо Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 09.04.2024.

Головуючий суддя: О.В. Поштаренко