Постанова

від 01.04.2024 по справі 344/2910/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/2910/23

Провадження № 22-ц/4808/440/24

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Струтинської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 січня 2024 року, ухвалене в складі судді Татарінової О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» про визнання частково недійсними та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на житло,

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» про визнання частково недійсними та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на житло та технічного паспорта.

Позовні вимоги мотивували тим, що позивачі та відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживають у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 та є власниками сусідніх квартир. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником квартири №4 , ОСОБА_2 - квартири №1 відповідно до Свідоцтва на право власності на житло від 16.12.1997 року та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.06.2015 року. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири №2 в рівних частках на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02.06.1998 року. Вхід до їхніх квартир об`єднує спільний позаквартирний коридор, загальна площа якого відповідно до плану будинку становить 18,7 кв.м. Цей коридор є місцем загального користування та допоміжним приміщенням будинку.

Після подання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 позовної заяви до Івано-Франківського міського про скасування рішення державного реєстратора та реєстрації права власності на квартиру, їм стало відомо, що до загальної площі квартири №2 долучено частину коридору загального користування. Так, відповідно до Технічного паспорта на квартиру №2 , який складений 12.12.1997 року Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, в загальну площу квартири, яка становить 33,3 кв.м., включено 6,2 кв.м. площі загального користування (коридору). Вказували, що до зазначеного часу їм така інформація не була відома. Всі жильці квартир №1 , №4 та №2 , вхід до яких здійснюється через вказаний коридор, користуються всією його площею впродовж тривалого часу, а власники квартири №2 не повідомляли, що згідно з технічним паспортом 1/3 площі загального коридору належить їм.

Позивачі стверджували, що під час здійснення приватизації квартир інші власники, теж виготовляли технічні паспорти, які були складовою частиною їх свідоцтва про право власності на житло, виданого Агентством по приватизації державного житлового фонду, однак в такі не було включено в загальні площі квартир по 1/3 площі загального користування (коридору). Вважають, що при виготовленні технічного паспорта відповідачів така площа загального коридору включена неправомірно. Однак в подальшому Агентством по приватизації державного житлового фонду видано Свідоцтво про право власності на житло згідно з Розпорядженням МВК від 19.05.1998 року, де теж вказана загальна площа квартири №2 - 33,3 кв.м., тобто з урахуванням площі позаквартирного коридору 6,2 кв.м.

Зазначили, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачено визнання права власності на допоміжні приміщення лише за окремими співвласниками багатоквартирного будинку. Такі є об`єктами права спільної власності співвласників будинку, а тому визнання права власності на них за однією особою порушить права інших співвласників будинку. Отже рішення про приватизацію та визнання права спільної сумісної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру №2 у вказаному будинку в частині долучення 1/3 (6.2 кв.м.) площі загального користування (коридору) до загальної площі квартири є неправомірним та таким, що порушує їхні права на користування майном, що є у спільній сумісній власності жильців багатоквартирного будинку.

Просили визнати недійсним та скасувати Розпорядження МВК від 19.05.1998 року №163-р про приватизацію квартири АДРЕСА_5 в частині оформлення права спільної сумісної власності на 1/3 (6,2 кв.м.) площі загального користування (коридору) на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати недійсними та скасувати Свідоцтво про право власності на житло від 02 червня 1998 року на квартиру АДРЕСА_5 , видане Агентством по приватизації державного житлового фонду на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 , складений 12.12.1997 року, в частині включення у спільну сумісну власність даної квартири 1/3 площі загального користування (коридору).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючи із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Зазначає, що в обґрунтування свого рішення про відмову в задоволенні позовних суд першої інстанції застосував Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» та норми статей 382, 369 ЦК України, якими визначено підстави та порядок здійснення приватизації державного житлового фонду, а також правовий режим приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку, однак не передбачено здійснення приватизації допоміжних приміщень - приміщень загального користування. Проте всупереч цим нормам відповідачами була здійснена приватизація не тільки житлового приміщення, яке вони використовували на умовах найму, а й 1/3 частини коридору загального користування, яка не підлягала приватизації. Тому вважає, що суд першої інстанції здійснив неправильне тлумачення даного Закону. Вказує, що допоміжні приміщення є об`єктами права спільної власності співвласників будинку, а визнання права власності на такі за однією особою порушить права інших співвласників будинку.

Також вважає невірним висновок суду про те, що вимоги про визнання недійсним та скасування Розпорядження МВК від 19.05.1998 року №163-р про приватизацію квартири в частині оформлення права спільної сумісної власності на 1/3 (6,2 кв м) площ загального користування буд. АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; визнання недійсними та скасування Свідоцтва про право власності на житло від 02 червня 1998 року на дану квартиру, виданого Агентством по приватизації державного житлового фонду на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в частині включення у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_5 не відповідають вимогам ст. 21 ЦК України, оскільки 1/3 частина коридору, яка була передана у власність відповідачів, є складовою та невід`ємною частиною квартири. Зазначає, що відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Розпорядження МВК від 19.05.1998 року №163-р про приватизацію квартири в частині оформлення права спільної сумісної власності на 1/3 (6,2 кв.м.) площі загального користування суперечить Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» та нормам статей 382, 389 ЦК України, порушує право спільної сумісної власності співвласників будинку щодо розпоряджання майном - коридором загального користування. Отже вказане Розпорядження в частині оформлення права спільної сумісної власності на 1/3 (6,2 кв.м.) площі загального користування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права позивачів, тому підлягає скасуванню у цій частині.

Зазначає, що спірна частина коридору ніколи не входила до складу квартири №2 , яка є однокімнатною площею 27,1 кв.м. та складається з кімнати площею 18,1 кв.м. і кухні площею 9,0 кв.м. Таке житлове приміщення винаймала відповідачка ОСОБА_3 зі своєю сім`єю за договором найму до здійснення приватизації, і цей факт підтверджений копією плану будинку з інвентаризаційної справи, який долучений до матеріалів справи. Жодного коридору у вказаній квартирі не було. Згідно з планом в будинку АДРЕСА_1 є спільний коридор загального користування, який складається з двох частин. В цей коридор виходять вхідні двері в будинок, вхідні двері: в квартиру №1 позивачки ОСОБА_2 , в квартиру №4 позивачки ОСОБА_1 та в квартиру №2 відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а також вихід на горище. Так як це коридор загального користування і іншого доступу до квартир немає, то ним користуються всі співвласники квартир на праві спільної сумісної власності, і ніхто з них не знав, що частина коридору приватизована власниками квартири №2 під час здійснення приватизації.

Вказує, що до матеріалів справи долучено Технічний паспорт, з якого позивачам стало відомо, що до квартири №2 долучено частину коридору загального користування. Так, в Технічному паспорті проведена лінія вздовж загального коридору, яка умовно розділяє коридор на три частини, та визначено площу, яка включена в загальну площу квартири №2 , про що дописано примітку: «в загальну площу кв. 4 включено 1/3 площ загального користування: 1=10,6 кв.м. х 1/3=3,5 кв.м.; 11=8,1 кв.м. х 1/3=2,7 кв.м.».

На думку апелянта, суд ухвалив рішення за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, не дослідив доказів, які свідчать про те, що проведена приватизація та виданий правовстановлюючий документ на квартиру, площа якої на 6,2 кв.м. більша від її дійсної площі. Також судом не надано належної оцінки заяві ОСОБА_3 та довідці про склад сім`ї, на підставі яких здійснювалась приватизація квартири №2 . Так, в заяві, поданій ОСОБА_3 05.03.1998 року керівнику органу приватизації зазначено «прошу оформити передачу у спільну сумісну власність квартиру, приміщення квартири, що я займаю разом з членами сім`ї на умовах найму». А в довідці про склад сім`ї дописано примітку, що «в загальну площу кв. 4 включено 1/3 площ загального користування: І = 10,6 кв.м. х 1/3 = 3,5 кв.м.: ІІ = 8,1 кв.м. х 1/3 = 2,7 кв.м.».

Тобто, приватизація квартири АДРЕСА_5 в частині долучення до загальної площі квартири частини коридору загального користування здійсненна з порушенням законодавства, яке регулює проведення приватизації квартир, а саме здійснено приватизацію частини допоміжного приміщення (коридору) за окремими громадянами, чим порушено право власників інших квартир багатоквартирного будинку як співвласників допоміжних приміщень. Одночасно, судом першої інстанції не встановлено жодного належного документу, на підставі якого була проведена така приватизація, і що вона проведена без порушень законодавства.

Щодо висновку суду про неправомірність та неефективність вибраного способу захисту порушених прав та рекомендації обрати інший спосіб захисту - вимоги про усунення перешкод користуванні нерухомим майном, то вважає, що такий не вирішить питання по суті порушеного права. Вказує, що для відновлення свого права позивачі звернулись до суду з позовними вимогами саме про визнання недійсним та скасування Розпорядження МВК від 19.05.1998 року №163-р про приватизацію квартири та Свідоцтва про право власності на житло від 02 червня 1998 року в частині оформлення права спільної сумісної власності на 1/3 (6,2 кв.м.) площі загального користування (коридору) буд. АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Позовна вимога про визнання недійсним технічного паспорта на квартиру похідна від основної позовної вимоги про скасування свідоцтва про право власності на житло, оскільки у оспорюваному свідоцтві зазначено, що «характеристика квартири (кімнат, будинку) та її обладнання наведені у технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва». Тому вважає, що такий спосіб захисту порушених прав є ефективним і правомірним, а в інший спосіб неможливо повернути частину коридору загального користування з приватної власності у спільну сумісну власність співвласників будинку.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат.

ОСОБА_2 подала заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Посилається на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_5 подали відзиви на апеляційну скаргу.

Зокрема, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради зазначає, що ОСОБА_3 зверталася із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_5 , подавши всі необхідні документи в порядку, встановленому законом. Згідно частини 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом (пунктом 2 статті 2 цього Закону). Таких підстав для відмови у прийнятті рішення щодо приватизації вказаної квартири не було. Вважає, що твердження скаржниці щодо незаконності прийнятого рішення про передачу у власність житлового приміщення є безпідставними, а тому відсутні підстави для скасування розпорядження та свідоцтва про право власності. Зазначає, що крім невідповідності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу обов`язковою умовою для визнання акта недійсним має бути доведено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Однак, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів порушення їхніх прав. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 02.06.1998 року їй та її матері ОСОБА_3 в рівних частках належить квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 33,3 кв.м.

На підставі Свідоцтва про право власності на житло від 25.08.1993 року квартира №4 у вказаному будинку загальною площею 22,4 кв.м. була передана у власність ОСОБА_6 , після смерті якої успадкована ОСОБА_7 .

Співвласниками квартири №1 з 16.12.1997 року були: ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 15.06.2015 року (Свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.06.2015 року), ОСОБА_2 стала власником 43/100 частин після смерті чоловіка ОСОБА_8 . А згідно договору дарування від 23.10.2002 року ОСОБА_1 набула у власність 19/100 частин квартири №1 , що становить 9,4 кв.м. Заявою від 23.12.2016 року ОСОБА_2 як співвласник квартири №1 надала згоду на долучення 19/100 частки квартири №1 до квартири №4 , подарованої ОСОБА_1 .

ОСОБА_10 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від.15.11.2019 року належить на праві власності квартира №3 загальною площею 32,6 кв.м.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі позивачі зазначили, що допоміжні приміщення є об`єктами права спільної власності співвласників будинку, рішення про приватизацію та визнання права спільної сумісної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру №2 в частині долучення 1/3 (6,2 кв.м.) площі загального користування (коридору) до загальної площі квартири є неправомірним. Однак, в ході судового розгляду судом з`ясовано, що в провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває цивільна справа №344/19665/21 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні коридором в житловому будинку шляхом знесення (демонтажу) цегляної добудови до квартири; встановлення, демонтованих дерев`яних сходів, які ведуть на горище, та приведення коридору у попередній стан, який існував до здійснення реконструкції. Отже, вважаючи порушеними свої права на користування коридором, позивачі звернулись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні таким, а згодом, на захист цього ж права, - із позовом про визнання частково недійсними та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на житло та технічного паспорту. Тому суд обґрунтовано відмовив позивачам у задоволенні таких позовних вимог, оскільки обраний ними спосіб захисту є неефективним.

Звертає увагу суду на те, що вона та її мати - ОСОБА_3 на законних підставах, у визначеному законом порядку набули право власності на квартиру. При цьому, 1/3 площі коридорів загального користування будинку включена в загальну площу їхньої квартири під час приватизації, що законом не заборонено.

Вважає, що твердження позивачів про те, що процес приватизації є протиправним, порушує їх право на користування майном, є надуманими, оскільки відповідачі ніколи не ставили під сумнів факт перебування коридорів у спільній власності та у спільному користуванні із власниками інших квартир. Також вони не обмежують позивачів у праві користування цим майном. Твердження про порушення прав інших співвласників є голослівними, оскільки приміщення коридорів передані відповідачам не в цілому, а у частці, що відповідає кількості квартир.

Отже права позивачів, на захист яких подано цей позов, не порушено. Тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянтів - адвокат Шкурлатовська Г.І. доводи та вимоги апеляційної скарги та заяви про приєднання до апеляційної скарги підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Волосянко Р.О. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з апелянта на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Інші відповідачі в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності таких відповідачів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачів та представника відповідача ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно копії Технічного паспорту від 10.02.1995 року на квартиру АДРЕСА_9 , власником якої є ОСОБА_8 , встановлено, що зазначена квартира розташована на 1 поверсі 1 поверхового будинку та складається з трьох кімнат житловою площею 40,4 кв.м., в тому числі 1-а кімната - 9,4 кв.м., 2-а кімната - 3,1 кв.м., 3-я кімната - 17,9 кв.м., площа кухні - 8,9 кв.м. Загальна площа квартири - 49,3 кв.м. (т. 1, а.с. 21).

16.12.1997 року Агентством по приватизації державного житлового фонду видано Свідоцтво про право власності на житло, яке посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та членам його сім`ї ОСОБА_2 (дружині) та ОСОБА_9 (дочці) в рівних долях. Загальна площа квартири становить 49,3 кв.м. (т. 1, а.с. 15).

В той же час, відповідно до копії Довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_5 від 02.03.1998 року за зазначеною адресою зареєстровані: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Квартира складається з однієї кімнати житловою площею 18,1 кв.м., кухні площею 9,0 кв.м., коридору площею 3,5 кв.м.; 2,7 кв.м. Загальна площа квартири - 33,3 кв.м. У примітці зазначено, що в загальну площу квартири включено 1/3 площі загального користування: І=10,6 м2 х1/3=3,5 м2; ІІ=8,1 м2х1/3=2,7 м2 (т. 1, а.с. 75).

Відповідно до заяви ОСОБА_3 вона зверталась до керівника органу приватизації та просила оформити передачу у спільну сумісну власність квартири №2 , яку вона займає разом із членами сім`ї на умовах найму (а.с. 76).

06.05.1998 року розпочато справу №25300 на приватизовану квартиру АДРЕСА_5 , власником якої є ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 72).

Розпорядженням від 13.05.1998 року №25300 проведено розрахунок площі квартири (будинку), що безоплатно приватизується, згідно заяви наймача ОСОБА_3 наступним чином: загальна площа квартири - 33,3 кв.м., на 1 чол. - 16,65 кв.м., кількість прописаних осіб - 2, розмір загальної площі, що підлягає безоплатній передачі мешканцям квартири (будинку) згідно Закону 52,00 кв.м., на 1 чол. - 26,00 кв.м. (т. 1, а.с. 73). Вирішено прохання наймача ОСОБА_3 задовольнити і передати в спільну сумісну власність квартиру, в якій вона мешкає, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1, а.с. 74).

Розпорядженням міського голови від 19.05.1998 року №163-р «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» надано дозвіл на приватизацію квартир ЖЕО №№ 1 , 2 , 3 , 4 , 5 , 6 , 7 , 8 , 9 , зокрема ОСОБА_3 - на квартиру АДРЕСА_5 (т. 1, а.с. 70).

02.06.1998 року Агентством по приватизації державного житлового фонду видано Свідоцтво про право власності на житло, яке посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та членам її сім`ї - ОСОБА_4 (дочці) в рівних долях. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа квартири становить 33,3 кв.м. Характеристика квартири та її обладнання наведені у технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва. Свідоцтво видано згідно з Розпорядженням МВК від 19.05.1998 року №163-р (т. 1, а.с. 17).

Згідно копії Технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_5 від 12.12.1997 року така квартира розташована на 1 поверсі одноповерхового будинку та складається з 1 кімнати житловою площею 18,1 кв.м., в тому числі І-а кімната - 18,1 кв.м., кухня - 9,0 кв.м., коридор - 3,5; 2,7 кв.м. Загальна площа квартири - 33,3 кв.м. В примітці вказано, що в загальну площу квартири включено 1/3 площі загального користування: І=10,6 м2 х 1/3=3,5 м2; ІІ=8,1 м2х1/3=2,7 м2 (т. 1, а.с. 18).

Згідно плану будинку АДРЕСА_1 встановлено, що на першому поверсі розміщені 4 квартири; вхід до квартир об`єднує спільний позаквартирний коридор, загальна площа якого, відповідно до плану будинку, становить 18,7 кв.м. (10,6+8,1) (т. 1, а.с. 20).

21.12.2005 року після реєстрації шлюбу прізвище відповідачки ОСОБА_4 змінено на « ОСОБА_12 », що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 21.09.2021 року (т. 1, а.с. 19).

ОСОБА_2 на праві приватної власності в розмірі частки 43/100 належить двокімнатна квартира загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 31,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.06.2015 року (т. 1, а.с. 16).

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.12.2016 року ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_18 , загальною площею 80,3 кв.м., житловою площею 37 кв.м. (т. 1, а.с. 14).

Відповідно до довідки начальника ОБТІ від 01.08.2022 року на 31.12.2012 року нумерацію квартир у будинку по АДРЕСА_1 змінено, а саме: номер квартири 1 змінено на номер 4; номер квартири 2 змінено на номер 1; номер квартири 4 змінено на номер 2; номер квартири 5 змінено на номер 3 . В матеріалах інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1 відсутні відомості щодо підстав зміни нумерації квартир (т. 1, а.с. 95).

Як вбачається із відповіді начальника Івано-Франківського ОБТІ від 27.10.2022 року на запит адвоката Шкурлатовської Г.В., інвентаризація квартир громадян проводилася згідно даних, що містилися в тому числі і в договорах найму квартир, і про що експлуатуючі організації видавали відповідні довідки. В матеріалах інвентарної справи будинку АДРЕСА_1 копії договорів найму відсутні (т. 1, а.с. 23).

Згідно Довідки №12 від 28.02.2023 року про технічну інвентаризацію квартири АДРЕСА_5 інженером з технічної інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_13 повідомляється, що під час проведення поточної технічної інвентаризації нерухомого майна (вказаної квартири, яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності на житло від 02 червня 1998 року) встановлено, що до приміщень загального користування, де згідно права власності замовник володіє 1/3 площі (10,6* 1/3=3,5 кв.м.) (а саме до приміщення №1 відповідно до плану квартири) немає повноцінного доступу для проведення замірів. Наявна частина приміщення не відповідає розмірам, зазначеним в попередньому технічному паспорті, виготовленому Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 12 грудня 1997 року, реєстраційний номер 5384/100 (т. 1, а.с. 129).

Згідно Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №66988298 від 30.03.2023 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Плієнко В.С. , розглянувши заяву від 08.02.2023 року за реєстраційним номером 54024646, встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій, і відмовлено в проведенні таких (т. 1, а.с. 131).

Відповідно до копії Довідки Івано-Франківського ОБТІ 20.04.2023 року №00822 однокімнатна квартира АДРЕСА_5 станом на 10.06.1998 року (момент здійснення реєстрації права власності) має такі характеристики: загальна площа - 33,3 кв.м., житлова площа - 18,1 кв.м. Примітка: на момент підготовки довідки поточна інвентаризація квартири не проводилась. У зв`язку з цим технічні характеристики на момент підготовки довідки можуть не відповідати технічним характеристикам, які зазначені у правовстановлюючому документі та технічному паспорті. Щодо реєстрації права власності повідомлено, що згідно архівних даних за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було зареєстровано в рівних долях право власності на квартиру АДРЕСА_5 . Підстава для реєстрації права власності - Свідоцтво про право власності від 02.06.1998 року, видане Агентством по приватизації державного житлового фонду згідно з розпорядженням МВК від 19.05.1998 року №163-р. Рішення про реєстрацію права власності прийняте 10.06.1998 року, реєстровий запис №5384, книга №100. Переходів права власності на даний об`єкт в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» не реєструвалось (т. 1, а.с. 130).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилались на те, що площа квартири відповідачів була збільшена під час приватизації за рахунок площі загального коридору, чим порушуються їх права як співвласників допоміжних приміщень.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав не є необхідним для їх ефективного відновлення. Ефективним способом захисту порушених прав власника є вимога про усунення перешкод в користування нерухомим майном.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

За змістом ч. 3 ст. 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних розпорядження та свідоцтва, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (стаття 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частиною першою статті 8 даного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пунктів 2, 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 (далі - Положення), чинного на момент приватизації, передачі у власність громадян підлягали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що загальна площа квартири (будинку) визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири (будинку), веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням таких коефіцієнтів: для лоджій - 0,5, для балконів і терас - 0,3.

Розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві у квартирі, де мешкають два і більше наймачів, визначається як сума площ займаних жилих кімнат з урахуванням площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень квартири, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною виконавчою владою, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовка та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладена на спеціально створювальні агентства, бюро та інші організації, які виконують покладені на них обов`язки на договірних умовах з органом приватизації.

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення (п.п. 13-16 Положення).

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Отже, допоміжні приміщення стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, приватизація спірної квартири була здійснена уповноваженим органом приватизації, в порядку та спосіб встановленими законом.

Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стали власниками квартири АДРЕСА_5 (в рівних долях ) відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 02.06.1998 року, виданого Агентством по приватизації державного житлового фонду на підставі Розпорядження МВК від 19.05.1998 року №163-р (т. 1, а.с. 17).

Відповідно до вказаного Свідоцтва про право власності на житло загальна площа квартири становить 33,3 кв.м.

Зазначено, що характеристика квартири та її обладнання наведені у технічному паспорті, який є складовою частиною цього Свідоцтва.

Згідно копії Технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_5 від 12.12.1997 року така квартира складається з 1 кімнати житловою площею 18,1 кв.м., в тому числі І-а кімната - 18,1 кв.м., кухня - 9,0 кв.м., коридор - 3,5; 2,7 кв.м. Загальна площа квартири - 33,3 кв.м.

При цьому в Технічному паспорті міститься примітка де вказано, що в загальну площу квартири включено 1/3 площі загального користування: І=10,6 м2х1/3=3,5 м2; ІІ=8,1 м2х1/3=2,7 м2 (т. 1, а.с. 18).

При цьому орган приватизації провів розрахунок площ, згідно якого площа квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка підлягала приватизації, становила 33,3 кв.м. Розмір загальної площі, що належить наймачам квартири, включає в себе окрім житлової кімнати та кухні також і приміщення спільного користування, площа яких визначається пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Таким чином, твердження позивачів про те, що відповідачами були неправомірно приватизовані допоміжні приміщення, зокрема, частина коридору загального користування, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Фактично у приватну власність відповідачів передано житлову кімнату та кухню, та зазначено, що частина коридору - 3,5 та 2,7 кв.м. - загального користування.

Отже оспорюваними розпорядженням та свідоцтвом не порушені права позивачів, а тому висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсними таких і технічного паспорту є законними та обґрунтованими.

Схожі висновки викладені і в постановах Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі №463/4970/16-ц (провадження №61-7346св21), від 27 липня 2022 року у справі №487/3507/19 (провадження №61-20541св21).

Згідно зі статтею 382 ЦК України всі власники квартир і нежилих приміщень в багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (в тому числі допоміжні), а право спільної сумісної власності передбачає розпорядження спільним майном за згодою всіх співвласників.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Порушення принципу спільності здійснення права спільної сумісної власності на шкоду інтересам інших співвласників спірного коридору є достатньою підставою для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні таким з метою відновлення можливості повноцінно користування спільним майном.

Викладене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, що містяться у постанові від 28 травня 2020 року у справі №442/6503/15-ц.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачами обрано неефективний спосіб захисту їх прав на користування спільним майном у цій справі.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з таким. Тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 12 січня 2024 року - без змін.

При цьому апеляційним судом встановлено, що на даний час на розгляді в Івано-Франківському міському суді перебуває справа №344/19665/21 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних на стороні відповідачів - Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод в користуванні коридором у вказаному багатоквартирному будинку шляхом знесення (демонтажу) цегляної добудови до квартири; встановлення, демонтованих дерев`яних сходів, які ведуть на горище, та приведення коридору у попередній стан, який існував до здійснення реконструкції.

Що стосується стягнення судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_5 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, оскільки апеляційним судом вирішено рішення Івано-Франківського міського суду від 12 січня 2024 року по суті позовних вимог залишити без змін, є наявними підстави для стягнення з апелянта на користь ОСОБА_5 витрат на професійну правничу допомогу за час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

При поданні відзиву на апеляційну скаргу 26.03.2024 року ОСОБА_5 зазначала про понесення нею витрат на правову допомогу в апеляційному суді. А 28.03.2024 року представник ОСОБА_5 - адвокат Волосянко Р.О. подав до суду заяву про стягнення судових витрат з доказами, які підтверджують їх понесення.

Так, в матеріалах справи містяться копії Договору про надання правової допомоги №12/06-2022 від 15.06.2022 року з додатковими угодами №2 від 12.06.2023 року та №6 від 22.03.2024 року, згідно якої вартість послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становить 3000,00 грн.; Акту приймання-передачі наданих послуг на суму 3000,00 грн.; Квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №5102-22-003/С від 22.03.2024 року на суму 3000,00 грн.; докази направлення таких документів іншим учасникам справи. А також копії Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №955 від 11.09.2012 року, ордеру серії АТ №1046306 від 17.07.2023 року адвоката Волосянка Р.О., виданого на підставі Договору про надання правової допомоги №12/06-2022 від 15.06.2022 року, на представлення інтересів ОСОБА_5 в Івано-Франківському апеляційному суді.

Однак судом встановлено, що додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 лютого 2024 року у цій справі було стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10900,00 грн.

А підготовка та написання відзиву на стадії апеляційного перегляду справи вочевидь не вимагала від адвоката значних затрат часу, повторного вивчення матеріалів справи та формування правової позиції, пошуку практики. В судовому засіданні Івано-Франківського апеляційного суду представник Волосянко Р.О. був присутній тільки 01.04.2024 року, і таке тривало близько 30 хв.

Таким чином апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу під час розгляду справи, враховуючи клопотання представника апелянта, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, фінансового стану сторін, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, апеляційний суд вважає за можливе зменшення їх розміру та стягнення з апелянта ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 січня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_18 ) на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 ) 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.