Постанова

від 08.08.2024 по справі 916/10/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/10/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Пономаренка В. С. (самопредставництво),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 (колегія суддів: Аленін О. Ю. - головуючий, Богатир К. В., Філінюк І. Г.) і рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 (суддя Пінтеліна Т. Г.) у справі

за позовом Фонду державного майна України

до: 1) Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт", 2) Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2017 року Фонд державного майна України (далі - ФДМ України) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт" (далі - ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт") та Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Затоківська селищна рада) про:

- визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 "Про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157), площею 0,6914 га, за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт Затока, що перебуває в постійному користуванні ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладеного між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт".

1.2. Позовні вимоги ФДМ України з посиланням на положення статей 203, 215, 216, 316, 326, 328 Цивільного кодексу України, статей 84, 122 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що у справі № 916/2773/15 суди встановили, що майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташовано за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, є державною власністю, і зазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Тому позивач зазначав, що з урахуванням положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України земельна ділянка, розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, є державною власністю, оскільки згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.05.2017 № 35115434 було внесено запис до Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису 20328673, згідно з яким база відпочинку "Зорі Тирасполя" є державною власністю. ФДМ України стверджував, що Затоківська селищна рада не мала відповідних повноважень, проте незаконно передала у власність земельну ділянку державної власності ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 916/10/18, позов ФДМ України задоволено.

2.2. Верховний Суд ухвалив постанову від 06.10.2021 у справі № 916/10/18, якою зазначені судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.3. Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі № 916/10/18, позов ФДМ України задоволено повністю, визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 та визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладений між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт".

2.4. Верховний Суд ухвалив постанову від 23.05.2023 у справі № 916/10/18, якою зазначені судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.5. У постанові від 23.05.2023 у справі № 916/10/18 Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, зазначив таке:

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою необхідність встановлення обставин щодо правового статусу позивача - ФДМ України у спірних правовідносинах щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже - і наявність у ФДМ України порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду;

- суди попередніх інстанцій, установивши обставини щодо відсутності на спірній земельній ділянці майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" внаслідок його знищення, не з`ясували, на поновлення якого порушеного права ФДМ України звернувся до суду, ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення такого права у разі встановлення обставин про його наявність;

- суди не надали також оцінку доводам відповідача стосовно того, що 29.12.2015 між Затоківською селищною радою (орендодавець) та Приватним підприємством "Лазурна 19" (правонаступником прав та обов`язків якого є ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (строк договору 49 років), яка в подальшому була предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 № 1367. Суди не взяли до уваги, що відповідач зазначав про наслідки визнання договору недійсним, а саме, про повернення сторін у початковий стан, тому стверджував, що у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 відновить свою дію договір оренди земельної ділянки від 29.12.2015, отже, спірна земельна ділянка перейде у строкове володіння ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", а тому задоволення позову ФДМ України не призведе до відновлення його права у разі порушення таких прав;

- суди також не надали належної оцінки посиланням ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі № 910/8756/19 за позовом ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" до ФДМ України та КП "Реєстрація майна та бізнесу". У справі № 910/8756/19 позов ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Одеської філії КП "Реєстрація майна та бізнесу" від 02.11.2018 та поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 20819718 про право власності ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на земельну ділянку (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157), загальною площею 0,6914 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19.

3. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

3.1. Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 у справі № 916/10/18, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024, відмовлено повністю в позові ФДМ України до ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" та Затоківської селищної ради про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 "Про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157) площею 0,6914 га, за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області, що перебуває в постійному користуванні ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення" та про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367.

3.2. Суд першої інстанції встановив обставини відчуження ФДМ України майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" на користь юридичної особи шляхом внесення його до статутного капіталу, та зазначив про відсутність на спірній земельній ділянці вказаного майна внаслідок його знищення. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у ФДМ України порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.

3.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що оспорюване позивачем рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 є ненормативним актом, застосовується одноразово та після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання, яким у цьому випадку є укладений між сторонами договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 № 1367. Як зауважив суд апеляційної інстанції, задоволення позовних вимог про визнання рішення Затоківської селищної ради незаконним не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням (у вигляді укладення договору купівлі-продажу), та задоволення такої вимоги не призведе до поновлення володіння позивачем спірною земельною ділянкою.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога ФДМ України про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради не визначає конкретного механізму захисту порушеного права позивача, оскільки задоволення цієї вимоги не призведе до безумовного виконання такого рішення, а також до результату, якого намагається досягти позивач, а саме повернення земельної ділянки у власність держави в особі ФДМ України.

Суд апеляційної інстанції стосовно вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладеного між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", зазначив, що позов ФДМ України спрямований на повернення до державної власності земельної ділянки, яка була відчужена на підставі оспорюваного позивачем рішення та договору купівлі-продажу. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що на цей час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстроване право власності, інше речове право, іпотеку, обтяження щодо земельної ділянки, загальною площею 0,6914 га, за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, за будь-якою особою, зокрема й за позивачем, та містяться дані, що земельна ділянка перебуває в процесі поділу. Суд апеляційної інстанції зазначив, що доказів на підтвердження права власності на спірну земельну ділянку матеріали справи не містять. Тому суд апеляційної інстанції зауважив, що наведене спростовує твердження ФДМ України про те, що саме він є власником спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивач обґрунтовує своє право власності на спірну земельну ділянку, зокрема, й тим, що на ній розташовано майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке належить державі в особі ФДМ України. Проте суд апеляційної інстанції встановив, що на теперішній час ФДМ України не є власником майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташовувалася на спірній земельній ділянці та була предметом договору купівлі-продажу від 08.06.2017, оскільки базу відпочинку "Зорі Тирасполя" було відчужено ФДМ України на користь юридичної особи шляхом внесення до статутного капіталу, а в подальшому - було знищено. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що правовим наслідком визнання договору недійсним є повернення сторін у початковий стан, тому зазначив, що з визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 відновить свою дію договір оренди земельної ділянки від 29.12.2015, укладений між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", та, відповідно, спірна земельна ділянка перейде у строкове платне володіння та користування ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" й у власність територіальної громади смт Затока, а не у власність та володіння ФДМ України.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради та недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки задоволення таких вимог не призведе до результату, якого намагається досягти позивач, а саме наділення ФДМ України повноваженнями власника спірної земельної ділянки, а також здійснення інших правомочностей власника. У зв`язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФДМ України.

4. Короткий зміст касаційної скарги

4.1. ФДМ України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 у справі № 916/10/18, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ФДМ України задовольнити.

4.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ФДМ України посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції застосували положення статті 349 Цивільного кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 708/254/18; застосували положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 909/948/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18; застосували положення статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20.

ФДМ України стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 120 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, зокрема, у правовідносинах, в яких би предметом розгляду були позовні вимоги про визнання незаконним рішення селищної ради про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що господарськими судами був вирішений спір у справі № 916/2773/15 за позовом Малого підприємства "Аліса" (далі - МП "Аліса") до ФДМ України про визнання за МП "Аліса" права власності за набувальною давністю на нерухоме майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, на земельній ділянці загальною площею 0.7399 га.

5.2. За результатами розгляду справи № 916/2773/15 згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2016, у задоволенні позову МП "Аліса" відмовлено повністю.

5.3. Під час розгляду справи № 916/2773/15 були встановлені такі обставини:

- рішенням Виконавчого комітету Затоківської селищної ради депутатів трудящих міста Білгород-Дністровського від 03.12.1979 Тираспольському монтажному управлінню Треста "Молделектромонтаж" (далі - ТМУ Трест "Молделектромонтаж") виділено земельну ділянку площею 6891 м2 строком до 01.10.1980 для використання під базу відпочинку;

- на зазначеній земельній ділянці ТМУ Тресту "Молделектромонтаж" збудовано базу відпочинку, що підтверджується актами прийому виконаних робіт (Форма № 2) за січень та травень 1981 року, відповідно до яких були виконані наступні роботи та побудовані наступні будівлі і споруди: водозбірник, вигрібна яма, улаштування холодильного водопостачання їдальні, будівельна частина їдальні, електроосвітлення їдальні, технологічне обладнання їдальні, система електропостачання їдальні, улаштування каналізації їдальні, електричне оснащення підсобних приміщень, протипожежні комунікації, дороги та майданчики, склад-сарай, підвал, житлові будиночки, внутрішні електромережі;

- згідно з актом державної приймальної комісії від 20.07.1981 ця база відпочинку була прийнята в експлуатацію. Відповідно до цього акта будівництво бази відпочинку здійснювалося власними силами ТМУ Тресту "Молделектромонтаж" у період із травня 1979 року до лютого 1980 року, а збір та встановлення будиночків проведено у 1981 році. До складу бази відпочинку увійшли такі будівлі та споруди: їдальня, червоний куточок, підсобні приміщення, пральня, умивальник, вигрібна яма, водозбірник, душова;

- 25.07.1980 у зв`язку із введенням в експлуатацію в селі Затока бази відпочинку ТМУ Тресту "Молделектромонтаж", начальник управління звернувся до голови селищної ради смт Затока з проханням надати дозвіл для надання назви базі відпочинку "Зорі Тирасполя";

- в липні 1980 року базі відпочинку "Зорі Тирасполя" було видано паспорт, відповідно до якого база відпочинку фактично мала 120 місць та знаходилась на земельній ділянці площею 6891 м2;

- згідно з листом від 20.12.1983 № 39-8616 Монтажспецбуд РСР звернувся до Ради Міністрів УРСР із проханням закріпити земельну ділянку за трестом "Молделектромонтаж" з метою створення умов для відпочинку працюючих, де було зазначено, що база відпочинку "Зорі Тирасполя" була збудована та введена в експлуатацію. Заступник голови Ради Міністрів України УРСР у листі від 21.02.1984 № 22-439 погодив її тимчасову експлуатацію;

- 16.09.1986 Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради депутатів трудящих надав дозвіл на проведення робіт на базі відпочинку "Зорі Тирасполя", а саме на проведення поточного ремонту, благоустрій та озеленення території бази, а також на проведення реконструкції естради, металічного туалету;

- згідно зі свідоцтвом про державну перереєстрацію від 28.02.1994 № 2233 "А" ТМУ Трест "Молделектромонтаж" було перереєстроване на Державне підприємство ТМУ "Молделектромонтаж" за адресою: 278000, м. Тирасполь, вул. Монтажників, 2;

- 01.01.1998 між Затоківською селищною радою та Тираспольським електромонтажним управлінням (база відпочинку "Зорі Тирасполя") був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 12770 м2 строком на 1 рік, для обслуговування закладу відпочинку - бази відпочинку "Зорі Тирасполя", який зареєстровано в Книзі записів договорів на право довгострокового користування землею 18.02.1998 за № 127;

- 28.12.1998 між Тираспольським електромонтажним управлінням (орендодавець) та МП "Аліса" (орендар) укладено договір про передачу в оренду бази відпочинку "Зорі Тирасполя" в смт Затока № 3;

- 28.04.2001 між Державним підприємством ТМУ "Молделектромонтаж" (орендодавець) та МП "Аліса" (орендар) був укладений договір оренди № 4 про передачу в оренду бази відпочинку "Зорі Тирасполя" в смт Затока;

- 28.12.2000 Затоківська селищна рада прийняла рішення № 550, яким затвердила проект відведення земельної ділянки площею 0,7499 га для розміщення бази відпочинку "Зорі Тирасполя" та надала МП "Аліса" у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,7499 га, в тому числі: для розміщення бази відпочинку "Зорі Тирасполя" - 0.6914 га, для розміщення парковки автотранспорту - площею 0,0585 га в Сонячному курортному районі смт Затока. Також вирішено укласти із МП "Аліса" договір оренди вказаної земельної ділянки.

- 22.06.2001 рішенням № 794 Затоківська селищна рада внесла зміни до пункту 2 рішення від 28.12.2000 № 550 змінивши термін оренди на 10 років;

- 22.08.2001 на підставі рішень Затоківської селищної ради від 28.12.2000 № 550 та від 22.06.2001 № 794 між Затоківською селищною радою та МП "Аліса" був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3125;

- згідно з рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 16.11.2007 № 569 базі відпочинку "Зорі Тирасполя" була присвоєна юридична адреса: смт Затока, вул. Лазурна, буд. 19;

- згідно з протоколом № 3 від 29.09.2011 Міністерство економіки Придністровської Молдавської Республіки запропонувало МП "Аліса" використати першочергове право купівлі майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя". МП "Аліса" 03.10.2011 уклало з Міністерством економіки Придністровської Молдавської Республіки договір купівлі-продажу № 11-03 майна за кордоном, яке знаходиться на балансі ДУП Монтажне управління "Молделектромонтаж", що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна 19, база відпочинку "Зорі Тирасполя". Майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,7499га;

- відповідно до проведеної КП "Білгород-Дністровське БТІ" інвентаризації майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна 19, база відпочинку "Зорі Тирасполя" складається з наступного нерухомого майна, що підтверджується технічними паспортами, а саме: 1) їдальні літ. "А", загальною площею 581,1 м2; 2) адміністративної будівлі літ. "Б", загальною площею 154,4 кв. м.; 3) будівлі охорони літ. "В", загальною площею 18,6 м2; 4) умивальник-душові літ. "Є", загальною площею 51,7 м2; 5) будівлі літ. "Ж", загальною площею 91,4 м2; 6) більярдної літ. "З", загальною площею 47,2 м2; 7) складу літ. "Л", загальною площею 42,9 м2; 8) будівлі літ. "О", загальною площею 22,1 м2; 9) туалету літ. "Н", загальною площею 22,9 м2;

- МП "Аліса" було відомо, що база відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташована за адресою; Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна. 19, є державною власністю України ще, починаючи з 2007 року;

- згідно зі статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Згідно зі статтею 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.08.1994 майно зазначеної бази відпочинку "Зорі Тирасполя" є державною власністю України. Наказом Фонду державного майна України від 18.10.2004 № 2176 віднесено майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" до державної власності України;

- матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що Міністерство економіки Придністровської Молдавської Республіки було власником об`єкта купівлі-продажу, а отже, воно не мало повноважень щодо розпорядження майном бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою; Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна. 19, зокрема, щодо його продажу іншій особі.

5.4. Як зазначили суди попередніх інстанцій, 29.12.2015 між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" укладено договір № 2330, згідно з яким Затоківська селищна рада надала, а ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" прийняло в оренду строком на 49 років земельну ділянку, площею 0,6914 га, категорія земель: землі рекреаційного призначення, вид використання земельної ділянки: для розміщення бази відпочинку, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, яка розташована за адресою: вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл.

5.5. 02.06.2017 Затоківською селищною радою прийнято рішення № 357 "Про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157) площею 0,6914 га за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області, що перебуває в постійному користуванні ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення", яким, зокрема:

- затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, для визначення її ринкової вартості для продажу у власність на безконкурентному ринку ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області;

- затверджено ціну продажу цієї земельної ділянки;

- затверджено проект договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки;

- вирішено продати ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельну ділянку;

- зобов`язано ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" до 01.08.2017 укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, здійснити відповідні заходи щодо оформлення права на земельну ділянку відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України.

5.6. 08.06.2017 між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" укладено договір № 1367, згідно з яким Затоківська селищна рада на підставі зазначеного рішення продала, а ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" - купило земельну ділянку, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Затоківської селищної ради, загальною площею 0,6914 га забудованих земель, розміщену за адресою: вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157.

5.7. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

6.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ФДМ України про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовані тим, що на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна державної форми власності - база відпочинку "Зорі Тирасполя", а тому Затоківська селищна рада не мала відповідних повноважень, проте незаконно відчужила у власність ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" спірну земельну ділянку.

6.4. Суд першої інстанції встановив обставини відчуження ФДМ України майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" на користь юридичної особи шляхом внесення його до статутного капіталу, та зазначив про відсутність на спірній земельній ділянці вказаного майна внаслідок його знищення. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у ФДМ України порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.

6.5. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що оспорюване позивачем рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 є ненормативним актом, застосовується одноразово та після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання, яким у цьому випадку є укладений між сторонами договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 № 1367. Як зауважив суд апеляційної інстанції, задоволення позовних вимог про визнання рішення Затоківської селищної ради незаконним не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням (у вигляді укладення договору купівлі-продажу), та задоволення такої вимоги не призведе до поновлення володіння позивачем спірною земельною ділянкою.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога ФДМ України про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради не визначає конкретного механізму захисту порушеного права позивача, оскільки задоволення цієї вимоги не призведе до безумовного виконання такого рішення, а також до результату, якого намагається досягти позивач, а саме повернення земельної ділянки у власність держави в особі ФДМ України.

Суд апеляційної інстанції стосовно вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладеного між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", зазначив, що позов ФДМ України спрямований на повернення до державної власності земельної ділянки, яка була відчужена на підставі оспорюваного позивачем рішення та договору купівлі-продажу. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстроване право власності, інше речове право, іпотеку, обтяження щодо земельної ділянки, загальною площею 0,6914 га, за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, за будь-якою особою, зокрема й за позивачем, та містяться дані, що земельна ділянка перебуває у процесі поділу. Суд апеляційної інстанції зазначив, що доказів на підтвердження наявності у позивача права власності на спірну земельну ділянку матеріали справи не містять, а ФДМ України надано не було. Тому суд апеляційної інстанції зауважив, що наведене спростовує твердження ФДМ України про те, що саме він станом на теперішній час є власником спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивач обґрунтовує своє право власності на спірну земельну ділянку, зокрема й тим, що на ній розташовано майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке належить державі в особі ФДМ України. Проте суд апеляційної інстанції встановив, що на теперішній час ФДМ України не є власником майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташовувалася на спірній земельній ділянці та була предметом договору купівлі-продажу від 08.06.2017, оскільки базу відпочинку "Зорі Тирасполя" було відчужено ФДМ України на користь юридичної особи шляхом внесення її до статутного капіталу, а в подальшому - було знищено. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що правовим наслідком визнання договору недійсним є повернення сторін у початковий стан, тому зазначив, що з визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 відновить свою дію договір оренди земельної ділянки від 29.12.2015, укладений між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", та, відповідно, спірна земельна ділянка перейде у строкове платне володіння та користування ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" та у власність територіальної громади смт Затока, а не у власність та володіння ФДМ України.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки задоволення таких вимог не призведе до результату, якого намагається досягти позивач, а саме наділення ФДМ України повноваженнями власника спірної земельної ділянки, а також здійснення інших правомочностей власника. У зв`язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФДМ України.

6.6. ФДМ України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ФДМ України посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.7. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

6.8. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо: застосування положень статті 349 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 708/254/18; застосування положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 909/948/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18; застосування положень статті 16 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20.

6.9. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.10. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Чигиринської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення права власності на відповідні частини житлового будинку. Верховний Суд у зазначеній постанові з посиланням на положення статті 346, 349 Цивільного кодексу України зазначив:

"Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо".

У постанові від 17.01.2019 у справі № 708/254/18 Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об`єкта нерухомості, а також звернення співвласників із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна.

6.11. У справі № 916/10/18, що розглядається, вимога про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна не заявлялася, суди з`ясовували наявність чи відсутність правових підстав для визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради щодо розпорядження земельною ділянкою та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки. Суди досліджували доводи позивача щодо відсутності чи наявності у Затоківської селищної ради повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою. ФДМ України, зазначаючи про відсутність повноважень у Затоківської селищної ради щодо розпорядження земельною ділянкою, стверджував про наявність на земельній ділянці майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя". Однак при розгляді справи № 916/10/18 суди встановили обставини відчуження ФДМ України майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" на користь юридичної особи шляхом внесення його до статутного капіталу.

Отже, справи № 708/254/18 є неподібними за предметом спору, фактичними обставинами та змістом спірних правовідносин. Тому висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, на які посилається скаржник, не є релевантними до спірних правовідносин у справі № 916/10/18, що розглядається. Таким чином, доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статті 349 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, є необґрунтованими.

6.12. Щодо доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду про застосування судами положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів установила, що Верховний Суд у постанові від 03.11.2020 у справі № 909/948/18 виклав такі висновки:

"Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом."

6.13. У постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив:

"Суд зауважує, що преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і навіть не є правовою позицією".

6.14. У постановах від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, на які посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що "преюдиціальне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

6.15. Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, на яку посилається скаржник, зазначив:

"…звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм".

6.16. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди дійшли помилкових висновків про знищення нерухомого майна, посилаючись на обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 916/759/16 щодо відсутності на спірній земельній ділянці вказаного майна внаслідок його знищення, оскільки вважає, що висновок експерта від 24.01.2018 № 280/17 містить дані про те, що на момент огляду 21.12.2017 конструктивні елементи будівель та споруд, які розташовані в межах земельної ділянки за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, не були зруйновані.

6.17. Проте колегія суддів зазначає, що у справі № 916/10/18, яка розглядається, господарські суди попередніх інстанцій установили, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/759/16 за позовом прокурора в інтересах держави в особі ФДМ України про витребування у відповідачів МП "Аліса" та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на користь держави в особі ФДМ України майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2021 у справі № 916/759/16, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2022, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмета спору. Під час розгляду справи № 916/759/16 суди дійшли висновку, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів свідчить про відсутність на земельній ділянці нерухомого майна, а саме бази відпочинку "Зорі Тирасполя", внаслідок його знищення.

6.18. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, дослідивши висновок експерта від 24.01.2018 № 280/17, складений в межах справи № 916/759/16, зазначив:

- у результаті проведення обстеження 21.12.2017 земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., експертом було встановлено, що конструктивні елементи будівель та споруд, які розташовані в межах досліджуваної земельної ділянки, знаходяться у зруйнованому технічному стані. Визначити в повному обсязі конструктивні та об`ємно-планувальні показники (загальну площу, площу забудови, висоту, тощо), функціональне призначення об`єктів дослідження технічно неможливо. Виняток становить нежитлова будівля, яка розташована з лівої сторони від входу на обстежувану земельну ділянку. Технічний стан вказаної будівлі характеризується як "незадовільний".

- за технічними характеристиками обстежувана нежитлова будівля є найбільш наближеною до будівлі охорони літ. "В" бази відпочинку "Зорі Тирасполю". Відповісти на поставлене питання, чи розташовані будь-які інші будівлі та споруди бази відпочину "Зорі Тирасполя", які зазначені в наказі ФДМ України № 2176 від 18.10.2004 та рішенні Господарського суду Одеської області від 17.12.2015 у справі № 916/2773/15, на земельній ділянці загальною площею 0,6914 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, експерт не зміг. Експертом встановлено, що досліджувані конструктивні елементи будівель та споруд, які знаходяться у зруйнованому технічному стані, та нежитлова будівля, яка розташована з лівої сторони від входу на обстежувану земельну ділянку (див. фото № 25, 26 на сторінці 10 висновку), фактично розташовані в межах земельної ділянки за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0157 (згідно з технічним звітом щодо виконання топографо-геодезичних вишукувань земельної ділянки, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, див. додаток № 1).

6.19. Суд першої інстанції також зазначив, що в цьому висновку експертом проілюстроване фото № 124 натурного обстеження фактичного стану конструктивних елементів будівель і споруд та їх зруйнованого технічного стану, яке свідчить про стан залишків цих будівель і споруд.

6.20. Суд першої інстанції зауважив, що обставини, зазначені у висновку експерта від 24.01.2018 № 280/17, щодо подальшого знищення нерухомого майна у виді конструктивних елементів будинків, будівель і споруд були підтверджені:

- висновком експерта від 16.05.2019 № 30/19, згідно з яким: у результаті проведеного обстеження 26.04.2019 земельної ділянки, площею 0,6914 га, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0157, розташованої за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", а саме: їдальня літ. "А", площею 581,1 м2; будівля охорони літ. "В", площею 18,6 м2; умивальник-душова літ. "Є", площею 51,7 м2; будівля літ. "Ж", площею 91,4 м2; більярдна літ. "З", площею 47,2 м2; склад літ. "Л", площею 42,9 м2; будівля літ. "О", площею 22,1 м2; туалет літ. "Н", площею 22,9 м2, споруди тимчасового характеру: будиночок вагон, будиночок вагон, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок 2-місний, будиночок 2-місний, будиночок КСО-1 2ВЕР, будиночок КСО-1 2ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО- 1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 2 ВЕР, будиночок КСО-1 1 ВЕР, будиночок КСО-1 1 ВЕР, будиночок КСО-1 1 ВЕР, будиночок КСО-1 1 ВЕР, адміністративний будинок, площею 154,4 м2, не виявлено у зв`язку із знищенням. При цьому експертом вказано, що на досліджуваній земельній ділянці виявлена лише некапітальна споруда (без фундаментів з полегшеної конструкції), яка розташована з лівого боку;

- довідкою інженера-проектувальника, будівельного експерта, інженера з інвентаризації нерухомого майна Самохіної М. І. від 16.11.2018 № 15/624, згідно з якою ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" було повідомлено, що при виконанні замовлення щодо проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомості на земельній ділянці, за адресою: вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., загальною площею 0,6914 га, встановлено, що у зв`язку зі знищенням майна на зазначеній земельній ділянці будівлі та споруди, що підлягають технічному обстеженню та інвентаризації, відсутні;

- довідкою Фізичної особи - підприємця Шиманської Г. А. від 16.11.2018 № 56 , в якій зазначено, що на земельній ділянці, площею 0,6914 га, розташованій за адресою: вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, власником якої є ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", станом на 16.11.2018 відсутні будівлі та споруди. Виконавцем довідки вказано інженера з інвентаризації нерухомого майна, інженера технічного нагляду ІІ категорії (будівництво) Кедь А. А.;

- актом обстеження території колишньої бази відпочинку, складеним комісією Затоківської селищної ради згідно з розпорядженням Затоківського селищного голови від 09.11.2018 № 106-од, яким установлено, що земельна ділянка колишньої бази відпочинку "Зорі Тирасполя" захаращена будівельним сміттям та деревиною, будь-які будівлі та споруди на вказаній земельній ділянці відсутні;

- листом ФДМ України від 04.12.2018 № 10-50-24898 щодо надання інформації ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", яким повідомлено, зокрема про те, що, починаючи з травня 2016 року до листопада 2018 року невідомі особи тричі намагались знищити державне майно базу відпочинку "Зорі Тирасполя", остання спроба відбулась 02.11.2018; невідомі особи 02.11.2018 здійснили незаконне захоплення державного майна колишньої бази відпочинку "Зорі Тирасполя" (вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл.), встановили охоронний пункт, звели паркан та знищили в цілому наявне на території державне майно, чим завдали шкоди державі; у провадженні Слідчого управління ГУ НП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016160240001437 від 31.05.2016 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України; згідно з листами Слідчого управління ГУНП в Одеській області від 03.01.2018 № 4/23 та Білгород-Дністровського відділу поліції ГУНП в Одеській області від 21.09.2018 № 42/20331 у кримінальному провадженні № 12017160240004093 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 194 та статті 197 Кримінального кодексу України триває досудове розслідування та проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії щодо встановлення осіб, причетних до знищення шляхом підпалу державного майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя";

- фотографічними зображеннями території земельної ділянки на вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл.

6.21. Відтак суд першої інстанції у загальному порядку за правилами, встановленими статтями 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, самостійно оцінював обставини (факти), які були предметом судового розгляду. Тому доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України та неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 909/948/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, та про недослідження судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є безпідставними.

6.22. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шполянська кондитерська фабрика" до ФДМ України про визнання договору укладеним, визнання незаконним і скасування наказу. Верховний Суд у цій постанові послався на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України та дійшов висновку про те, що задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

6.23. Колегія суддів установила, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20 не містить.

6.24. Колегія суддів зазначає, що у справі № 916/10/18, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки оспорюване позивачем рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 є ненормативним актом, застосовується одноразово та після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання, яким у цьому випадку є укладений між сторонами договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 № 1367. Як зауважив суд апеляційної інстанції, задоволення позовних вимог про визнання рішення Затоківської селищної ради незаконним не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням (у вигляді укладення договору купівлі-продажу), та задоволення такої вимоги не призведе до поновлення володіння позивачем спірною земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції також зауважив, що задоволення вимог ФДМ України про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради та недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 не призведе до результату, якого намагається досягти позивач, а саме наділення ФДМ України повноваженнями власника спірної земельної ділянки, а також здійснення інших правомочностей власника. Зазначивши, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФДМ України.

6.25. Колегія суддів зазначає, що загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведених нормах, не є вичерпним. Абзацом 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

6.26. Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21).

6.27. Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

6.28. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.

Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

6.29. З урахуванням наведеного судами обґрунтування відмови у задоволенні позову ФДМ України, з посиланням, зокрема, на недоведення позивачем порушення своїх прав відповідачами, неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту, зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20, а касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, якими би спростовувалися висновки судів попередніх інстанцій.

6.30. За наведених обставин, доводи скаржника, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

6.31. ФДМ України стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 120 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, зокрема, у правовідносинах, в яких би предметом розгляду були позовні вимоги про визнання незаконним рішення селищної ради про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що перебуває в постійному користуванні, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

6.32. Колегія суддів зазначає, що зміст пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що він спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.33. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

6.34. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

6.35. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.

З огляду на встановлені судами фактичні обставини у цій справи, зокрема, обставини відчуження ФДМ України майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" на користь юридичної особи шляхом внесення його до статутного капіталу, а також у контексті наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилався на частину 1 статті 120 Земельного кодексу України, не мотивував своє рішення цими положеннями та не застосовував зазначену норму, оскільки дійшов висновку про те, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту. Водночас скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі необхідність застосування зазначеної норми до спірних правовідносин. Наведені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування наведених положень чинного законодавства.

6.36. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

7.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.

8. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 у справі № 916/10/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак