Постанова

від 03.04.2024 по справі 903/747/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року Справа № 903/747/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" на рішення Господарського суду Волинської області від 14 листопада 2023 року по справі №903/747/23 (суддя Вороняк А.С.)

час та місце ухвалення рішення: 14 листопада 2023 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст рішення складено 24 листопада 2023 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Комодітіз"

до Приватного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод"

про стягнення 1 475 503 грн 44 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Тітова Т.С.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ю.Комодітіз (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Волинської області з позовом до Приватного акціонерного товариства Гнідавський цукровий завод (надалі - Відповідач) про стягнення річних відсотків в розмірі 233250 грн 76 коп. та інфляційних втрат в розмірі 1192791 грн 29 коп..

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Позивач звернувся до суду про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1192791 грн 29 коп. та 3 % річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року в розмірі 233250 грн 76 коп.., через несвоєчасну оплату поставленого газу за періоди, що не охоплені рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 903/972/20.

6 вересня 2023 року Позивач через систему Електронний суд подав заяву про зміну предмету позову в якій просив суд першої інстанції стягнути з Відповідача інфляційні втрати за період з січня 2021 року по червень 2023 року у розмірі 1242252 грн 67 коп. та 3 % річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року в розмірі 233250 грн 77 коп..

У судовому засіданні 6 вересня 2023 року місцевим господарським судом ухвалено на місці прийняти заяву Позивача про зміну предмета спору.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14 листопада 2023 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1242252 грн 67 коп. інфляційних втрат, 233250 грн 77 коп. річних. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 22132 грн 55 коп..

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки внаслідок невиконання Відповідачем грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Місцевим господарським судом, що Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано за період з січня 2021 року по червень 2023 року 1242252 грн 67 коп. інфляційних втрат, 233250 грн 77 коп. - 3% річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року та вказано, що Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав. Відтак, перевіривши розрахунки Позивача, судом першої інстанції було зазначено про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 233250 грн 77 коп. - трьох процентів річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року та 1242252 грн 67 коп. інфляційних втрат за період з січня 2021 року по червень 2023 року, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 60-64), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Позивач у позовній заяві не заперечує, про що також зазначено Позивачем у позовній заяві, що рішення Господарського суду Волинської області від 15 березня 2023 року по справі №903/972/20 виконано Відповідачем в повному обсязі. Звертає увагу суду, що рішенням Господарського суду Волинської області від 15 березня 2023 року у справі № 903/972/20 встановлено (і що це не заперечується Позивачем у позовній заяві), що сторони відступили від умов договору. Констатує, що договірних правовідносин між сторонами, які б давали підстави стверджувати про наявність у Відповідача як боржника грошового зобов`язання перед позивачем як кредитором, у справі не встановлено. Також апелянт зазначає, що до моменту прийняття та набрання законної сили рішенням суду, розмір зобов`язання по сплаті Відповідачем Позивачу вартості спожитого у листопаді 2020 року природного газу, вважався неузгодженим, а тому на його переконання відсутні правові підстави для покладення на Відповідача відповідальності за його несвоєчасну оплату. Виходячи з наведених вище міркувань, цілком очевидним, логічним та послідовним є висновок про відсутність факту прострочення грошового зобов`язання зі сторони Відповідача і як наслідок неможливість застосування правових наслідків за таке порушення у вигляді нарахування З % річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. На переконання скаржника з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника, однак місцевий господарський суд не скористався таким правом.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 14 листопада 2023 року. Запропоновано Позивачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

5 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому з підстав, наведених у даному відзиві, Відповідач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зауважив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 15 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року, позов Позивача до Відповідача частково задоволено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1632862 грн 61 коп., де: 1537998 грн 97 коп. - основна заборгованість за поставлений у листопаді 2020 року природний газ, 42010 грн 65 коп. - 3% річних (за період з 19 грудня 2020 року по 28 січня 2021 року) та 52852 грн 99 коп. - інфляційних втрат (за грудень 2020), в частині позову про стягнення 1023112 грн 55 коп. - відмовлено. Позивач зазначає, що відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Позивач зауважує, що 13 липня 2023 року Відповідачем здійснено оплату: 1537998 грн 97 коп. - основної заборгованості за поставлений у листопаді 2020 року природний газ (платіжна інструкція № 1526 від 13 липня 2023 року); 42010 грн 65 коп. - 3% річних (за період з 19 грудня 2020 року по 28 січня 2021 року) (платіжна інструкція № 1529 від 13 липня 2023 року); 52852 грн 99 коп. - інфляційних втрат (за грудень 2020) (платіжна інструкція № 1528 від 13 липня 2023 року). Також, Позивач вказав, що 17 липня 2023 року Приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо А. Є. винесено постанову ВП № 72176024 про закінчення виконавчого провадження в ході примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області № 903/972/20-1 від 26 червня 2023 року в зв`язку з його повним та фактичним виконанням. Констатує, що предметом спору у справі № 903/747/23, є стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат за період з січня 2021 року по червень 2023 року у розмірі 1242252 грн 67 коп. та 3 % річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року в розмірі 233250 грн 77 коп., тобто за періоди не охоплені рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 903/972/20. Відповідно, предметом позову у даній господарській справі є стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних та інфляційних втрат за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року у зв`язку із простроченням виконання Відповідачем грошового зобов`язання за фактично отриманий природний газ у листопаді 2020 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28 лютого 2024 року об 14:00 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 27 лютого 2024 року за №01-05/95, на підставі Службової записки головуючого судді, було призначено заміну судді-члена колегії у даній справі.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями було визначено колегію суддів у складі: Василишина А.Р. - головуючий суддя; суддів Маціщук А.В., Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2024 року прийнято справу №903/747/23 до провадження у складі колегії суддів: Василишина А.Р. - головуючий суддя; суддів Маціщук А.В., Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2024 року клопотання представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №903/747/23 задоволено. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні у справі №903/747/23 призначеному на 28 лютого 2024 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2024 року, з підстав, вказаних у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 3 квітня 2024 року об 15:40 год..

В судове засідання від 3 квітня 2024 року представник Відповідача не з`явився.

Частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (від 28 лютого 2024 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Відтак, колегія суду вважає за можливе провести розгляд апеляційних скарг за відсутності представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи, що в матеріалах справи є апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлено його позицію з приводу доводів та заперечень рішення суду.

В судовому засіданні від 3 квітня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції, заслухано представника Позивача, який заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вказав, що рішенням Господарського суду Волинської області від 15 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року, позов Позивача до Відповідача частково задоволено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1632862 грн 61 коп.. Представник зауважив, що відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Позивач вказав, що 13 липня 2023 року Відповідачем здійснено оплату: 1537998 грн 97 коп. - основної заборгованості за поставлений у листопаді 2020 року природний газ. Також, представник Позивача вказав, що 17 липня 2023 року Приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо А. Є. винесено постанову ВП № 72176024 про закінчення виконавчого провадження в ході примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області № 903/972/20-1 від 26 червня 2023 року в зв`язку з його повним та фактичним виконанням. На думку представника, відповідає фактичним обставинам те що предметом спору у справі № 903/747/23, є стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат за період з січня 2021 року по червень 2023 року у розмірі 1242252 грн 67 коп. та 3 % річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року в розмірі 233250 грн 77 коп., тобто за періоди не охоплені рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 903/972/20. За таких обставин Позивач вважає обгрунтованим те, що предметом позову у даній господарській справі є стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних та інфляційних втрат за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи 18 грудня 2020 року Позивач звертався до Господарського суду Волинської області з позовом до Відповідача (з урахування заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення 13901982 грн 60 коп., з них:

·пені за прострочення строків підписання/повернення акта приймання-передачі природного газу у жовтні 2020 року у розмірі 256682 грн 58 коп.;

· за прострочення оплати за поставлений газ у жовтні 2020 року: 20158 грн 50 коп. - пені, 24741 грн 91 коп. - інфляційних втрат, 5039 грн 62 коп. - 3% річних;

· за прострочення оплати за поставлений газ у листопаді 2020 року: 12603405 грн 23 коп. - основної заборгованості, 169887 грн - пені, 42471 грн 75 коп. - 3% річних, 52 852 грн 99 коп. - інфляційних втрат;

·726743 грн 02 коп. - пені за прострочення строків підписання/повернення акта приймання-передачі природного газу у листопаді 2020 року.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року, позов Позивача до Відповідача задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1632862 грн 61 коп., де: 1537998 грн 97 коп. - основної заборгованості за поставлений у листопаді 2020 року природний газ, 42010 грн 65 коп. - 3% річних (за період з 19 грудня 2020 року по 28 січня 2021 року) та 52852 грн 99 коп. - інфляційних втрат (за грудень 2020). Даним судовим рішенням в частині позову про стягнення 1023112 грн 55 коп. - відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

13 липня 2023 року Відповідачем здійснено оплату: 1537998 грн 97 коп. - основної заборгованості за поставлений у листопаді 2020 року природний газ (платіжна інструкція № 1526 від 13 липня 2023 року); 42010 грн 65 коп. - 3% річних (за період з 19 грудня 2020 року по 28 січня 2021 року) (платіжна інструкція № 1529 від 13 липня 2023 року); 52852 грн 99 коп. - інфляційних втрат (за грудень 2020) (платіжна інструкція № 1528 від 13 липня 2023 року).

17 липня 2023 року Приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо А. Є. винесено постанову ВП № 72176024 про закінчення виконавчого провадження в ході примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області № 903/972/20-1 від 26 червня 2023 року в зв`язку з його повним та фактичним виконанням (том 1, а.с. 191).

Як вбачається з позовної заяви підставою позовної вимоги Позивача до Відповідача є стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1475503 грн 44 коп., з яких: інфляційні втрати за період з січня 2021 року по червень 2023 року в розмірі 1242252 грн 67 коп.; 3 % річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року в розмірі 233250 грн 77 коп.. З вищевказаного вбачається, що Позивачем пред`явлено позов до місцевого господарського суду щодо стягнення річних та інфляційних за періоди не охоплені рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 903/972/20 по момент повного виконання судового рішення по справі №903/972/20.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності зі сторони Відповідача прострочення грошового зобов`язання і як наслідок неможливість застосування правових наслідків за таке порушення у вигляді нарахування річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів враховуючи на період та підставу нарахування річних та інфляційних втрат зауважує таке.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З наведених вище норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, колегія суддів зауважує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Схожий висновок викладено і в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, колегія суддів зауважує, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У вказаному висновку судова колегія звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Навіть, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Дана правова позиція висвітлена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18.

Таким чином, колегія суддів резюмує, що у разі, коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. При цьому апеляційний господарський суд звертає увагу апелянта на те, що Позивач мав право стягнути інфляційні та річні не лише на суму основоного боргу, що існувала за поставлений газ за повний період прострочення до повного виконання (що в даному випадку здійснив Позивач), але й мав право нараховувати дані нарахування за невиконання судового рішення (оскільки з прийняттям такого рішення усі суми стягнуті судом набувають статусу заборгованості) до його повного виконання. Проте в даному випадку Позивач з двох можливих варіантів вибрав перший описаний, скориставшись своїм правом саме в такий спосіб (з двох описаних) захистити своє порушене право.

Колегія суду констатує, що Позивачем, відповідно до поданого розрахунку, нараховано за період з січня 2021 року по червень 2023 року 1242252 грн 67 коп. інфляційних втрат, та за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року (періоди не охоплені рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 903/972/20) - 233250 грн 77 коп. річних.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Аналогічний висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19.

При цьому, Відповідач, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції контррозрахунку здійснених нарахувань не надав.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок за допомогою системи "Ліга Закон" 3% річних та інфляційних втрат встановив, що їх розмір визначено Позивачем вірно і вони становлять 233250 грн 77 коп. - 3% річних за період з 29 січня 2021 року по 11 липня 2023 року; 1242252 грн 67 коп. інфляційних втрат за період з січня 2021 року по червень 2023 року.

В той же час колегія суду вважає безпідставними доводи Відповідача про те, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 5 липня 2023 року виконання рішення суду від 15 березня 2023 року було розстрочено на 9 календарних місяців, а тому Відповідачем не було допущено прострочення виконання зобов`язань, з огляду на таке.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Тобто, колегія суддів ще раз зазначає, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року в справі № 914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі № 905/2135/17).

Згідно із положеннями статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 червня 2019 року по справі № 916/190/18.

Окрім того, колегія суду вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо того, що розмір зобов`язання по сплаті Відповідачем Позивачу вартості спожитого у листопаді 2020 року природного газу, вважався неузгодженим, з огляду на таке.

Предметом спору у даній справі є стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, за період не охоплений рішенням суду від 15 березня 2023 року по справі № 903/972/20, у зв`язку з невчасною оплатою Відповідачем заборгованості за природний газ за листопад 2020 року, яка виникла не з рішення суду, а саме з позадоговірних відносин між сторонами (відступивши від умов договору (усна домовленість), схвалення відповідачем об`єму поставки та ціни на газ здійсненими проплатами, що встановлено рішенням суду у справі №903/972/20). При цьому, зважаючи на правову природу річних та інфляційних втрат колегія суду не досліджує умови договору постачання природного газу від 28 вересня 2020 року та підставності виникнення заборгованості, що було предметом дослідження в справі № 903/972/20 і де заборгованість стягнута. В той же час вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Що ж до доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд не скористався правом зменшити розміри річних та інфляційних, то суд апеляційної інстанції ставиться до них критично.

При цьому, колегія суду звертає увагу апелянта на те, що зменшення сум річних та інфляційних за позицією Великої Палати Веоховного Суду по справі №902/417/18 можливо лише у виключних випадках, коли розмір заявлених річних та інфляційних є більшим ніж визначено Законом (зокрема, в зазначені справі за договором нараховувалися 35 відсотків річних), в справі ж №903/747/23, що переглядається Північно-західним апеляційним господарським судом річні та інфляційні нараховані в розмірі, що і визначено Законом, а отже правова конструкція, котра може надавати суду право зменшувати річні та інфляційні в даній справі відсутня.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагуі на те, що у випадку, коли розмір заявлених річних та інфляційних (чого немає у даній справі) перевищує розмір визначений Законом (або ж у випадку пред`явлення позову щодо стягнення штрафних санкцій) саме суд може скористатися чи не скористатися своїм правом (а не обов`язком) їх зменшити.

Підсумовуючи усе вищевикладене колегія суду виснує, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові, колегія суддів прийшла до висновку, про існування правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних в розмірі 233250 грн 76 коп., а також інфляційних втрат в розмірі 1192791 грн 29 коп..

Дане було вчинено і місцевим господарським судом, відповідно, апеляційний господарський суд залишає оспорюване судове рішення без змін в цій частині.

Апеляційний господарський суд, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідача, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" на рішення Господарського суду Волинської області від 14 листопада 2023 року по справі №903/747/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 14 листопада 2023 року по справі №903/747/23 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №903/747/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 9 квітня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.