Постанова

від 09.04.2024 по справі 2-2408/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.04.2024 Справа № 2-2408/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/749/24 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицької В.М.

Є.У.№ 2-2408/11 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Гончар М.С.,

Бєлки В.Ю.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули Артема Михайловича про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована неповнолітня дитина,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У січені 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула А.М. звернувся до суду із поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована неповнолітня дитина.

В обґрунтування подання вказав, що в його провадженні знаходиться виконавче провадження № ВП 62801183 із примусового виконання виконавчого листа № 2-2408/2011 від 27.04.2012, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 486423,07 грн.; стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 486423,07 грн. Загальну суму стягнення на користь ПАТ «Таскомбанк» за цим рішенням обмежено розміром у сумі 486423,07 грн. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржнику на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника від 13.08.2020. Відповідно до інформації Департаменту реєстраційних послуг ЗМР підтверджено наявність зареєстрованої у приміщенні неповнолітньої особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виконавцем 17.01.2022 направлено запит про надання дозволу на реалізацію квартири до Служби (управління) у справах дітей ЗМР. Районна адміністрація ЗМР по Олександрівському району як орган опіки та піклування 12.08.2023 у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника відмовила. Разом із тим, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є онукою боржника і власника нерухомості, з моменту свого народження зареєстрована в квартирі, яка є іпотечним майном за кредитним договором №КР-13-2008 від 12.03.2008, без дозволу Банку. Разом із малолітньою особою зареєстровано проживання також її матері ОСОБА_4 , що свідчить про відсутність встановленої опіки або піклування. Заявник вважає, що у малолітньої ОСОБА_3 право користування іпотечною квартирою не виникло, з огляду на недобросовісні дії боржника щодо перешкоджанню виконавчому провадженню. Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив суд надати дозвіл на звернення стягнення на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до виконавчого листа № 2-2408/2011, виданого 27.04.2012 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, без отримання дозволу органу опіки та піклування.

Ухвалою Жовтневогорайонного судум.Запоріжжя 21лютого 2024року задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули А.М. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована неповнолітня дитина.

Надано приватному виконавцю виконавчого округу Запорізької області Котулі А. М. дозвіл на звернення стягнення на квартиру, яка належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до виконавчого листа № 2-2408/2011, виданого 27 квітня 2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій,посилаючись,на порушеннянорм матеріальногота процесуальногоправа,просить ухвалусуду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні подання.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що на думку апелянта, оскаржувана ухвала є не обґрунтованою, як і саме подання приватного виконавця, яке само по собі підлягає залишенню без розгляду, оскільки у спірній квартирі зареєстрована неповнолітня дитини. Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала порушує права дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Таскомбанк» Косатий Д.А. вказав, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки свідчить лише про незгоду із оскаржуваним судом рішенням, її доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції..

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи приватний виконавець, учасники виконавчого провадження і їх представники не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документу в електронний кабінет. Представник боржника ОСОБА_1 адвокат Сєдов М.В. направив суду клопотання про відкладення розгляду його апеляційної скарги, пославшись на бажання його клієнта у добровільному порядку врегулювати спір з кредитором.

За положенням ч.1 ст.435 ЦПК України заява про встановлення способу і порядку виконання судового рішення розглядається судом у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Статтею 371 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Зважаючи на те, що судове рішення не виконується боржником впродовж тривалого строку, апеляційне провадження у справі відкрито 08 березня 2024 року, вищевказаними нормами ЦПК України передбачені скорочені строки розгляду питання про встановлення способу і порядку виконання судового рішення, сторони у відповідності до ч.2 ст.207 ЦПК України можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі і на стадії виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи з підстав наміру боржника укласти з кредитором мирову угоду.

Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін і їх представників.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно зіст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2011, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької обл.. від 12.04.2012, задоволено позов ПАТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ТОВ «Траверс-2004» про стягнення заборгованості за кредитним договором № КР від 12 березня 2008 року. Вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 423,07 грн., з яких: 330 00 грн. прострочена заборгованість за кредитом; 85 467,36 грн. заборгованість за відсотками; 70 955,71 грн. пеня, нарахована за порушення строків погашення за кредитом та відсотками; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 423,07 грн., з яких: 330 000 грн. прострочена заборгованість за кредитом; 85 467,36 грн. заборгованість за відсотками; 70 955,71 грн. пеня, нарахована за порушення строків погашення за кредитом та відсотками. Загальну суму стягнення на користь ПАТ «Таскомбанк» за цим рішенням обмежено розміром - 486 423,07 грн.

Станом на січень 2024 року рішення суду боржниками не виконано.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули А.М. перебуває виконавче провадження №62801183 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-2408/2011, виданого 27.04.2012 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 486423,07 грн.

Постановою приватного виконавця від 12.08.2020 відповідно до статей 3, 4, 24-27 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження №62801183 на підставі виконавчого листа.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №355871669, сформованої приватним виконавцем Котулою А.М. 24.11.2023, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 380387723101, підстава для державної реєстрації: дублікат договору купівлі-продажу, серія та номер: 1401 від 10.07.2003, видавник: приватний нотаріус Запорізького МНО Ніколаєвська Л.Б. (дублікат виданий 02.06.2014 за номер 1-44).

Відповідно до Іпотечного договору № ДЗ 156-08 від 20.03.2008 квартира за адресою: АДРЕСА_1 передана ОСОБА_1 в іпотеку ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» в рахунок забезпечення ним виконання умов Кредитного договору № КР 13-2008 року (п.1.1 Договору).

13.08.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Котулою А.М. в межах виконавчого провадження № 62801183 ухвалено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 , а саме накладено арешт на вищевказану.

17.12.2021 Департаментом реєстраційних послуг управління державної реєстрації фізичних особі Запорізької міської ради на запит приватного виконавця Котули А.М. від 30.11.2021 № 0129/14294 повідомлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.07.2017 по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 11.07.2014 р. по теперішній час; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 24.09.2003 по теперішній час.

27.03.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Котулою А.М. направлено звернення № 0129/170 (повторно) до Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, в якому зазначено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 передана в іпотеку та за вказаною адресою зареєстрована неповнолітня особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої згідно з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та невідомо, чи є родинні зв`язки між боржником ОСОБА_1 та неповнолітньою особою, зареєстрованою у квартирі, а тому просив надати дозвіл на реалізацію предмета іпотеки, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 12.04.2023 за № 817/01-21/20.03-750 районною адміністрацією ЗМР по Олександрівському району як органу опіки та піклування повідомлено приватному виконавцю виконавчого округу Запорізької області Котулі А. про недоцільність надавати дозвіл на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована та має право користування малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що недобросовісними діями іпотекодавця ОСОБА_1 при здійсненні реєстрації малолітньої дитини у спірному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки та ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором порушені права іпотекодержателя АТ «Таскомбанк», оскільки Банк не надавав згоди на вчинення таких дій, що свідчить про порушення положень пункту 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, боржник діяв усупереч умов укладеного ним договору іпотеки та недобросовісно, ускладнюючи виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно достатті 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другоїстатті 129 Конституції Українипередбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно достатті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження»(далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цимЗаконом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першоюстатті 5 Закону № 1404-VІІІпримусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цимЗакономвипадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом

України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону № 1404-VІІІвстановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, другоїстатті 18Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цимЗакономзаходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом іЗаконом України «Про виконавче провадження»; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установленізакономстроки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першоїстатті 26Закону №1404-VІІІ встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного устатті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до частини першоїстатті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Діти члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла (стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства»).

Пунктом 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень (тут і надалі в редакції чинній на час прийняття постанови апеляційним судом) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Втім, згода органу опіки та піклування при виконанні судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, законом не вимагається, а в разі виконання інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу з боржника (його поручителя) на суму зобов`язань, отримання дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим.

Вказаний висновок кореспондується із висновком Великої Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 жовтня 2021 року.

Як встановлено судом, квартира, яка на праві власності належить ОСОБА_1 і в якій з 2011 року зареєстрована неповнолітня онука боржника, є предметом іпотеки за іпотечним договором № ДЗ 156-08 від 20.03.2008, проте судове рішення про звернення стягнення на зазначену квартиру відсутнє.

У даній справі на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули А.М. перебуває виконавчий лист № 2-2408/2011 року, виданий 27.04.2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ « Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором № КР 1302008 від 12.03.2008 року у розмірі 486 423,07 грн.

Таким чином, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають діти, отримання приватним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження.

Разом з тим, у п. 92 вищезазначеної Постанови Великої Палати Верховного у справі у справі N 755/12052/19 (провадження N 14-113цс21) зазначено, що не дивлячись на суперечливі висновки суду апеляційної інстанції щодо місця проживання дітей та їх матері, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновкупро порушенням заявницею вимог частини п`ятої статті 19 Закону про виконавче провадження шляхом реєстрації у спірній квартирі малолітньої та неповнолітньої дітей під час виконавчого провадження. На переконання Великої Палати Верховного Суду зазначені дії заявниці не можуть свідчити про виникнення у дітей житлових прав на спірну квартиру.

У пункті 96 Постанови зазначено, що Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі N 607/8145/18, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року у справі N 639/5828/15-ц (провадження N 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі N 346/432/16-ц (провадження N 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі N 695/2714/15-ц (провадження N 61-29000св18), зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти,якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

У пункті 97 Постанови зазначено, що керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлених обставин справи достатньо для твердження про те, що Держвиконавцем не було допущено порушення відповідних прав неповнолітніх осіб у спосіб, зазначений заявницею.

Таким чином, розглянувши справу Велика Палата Верховного Суду дійшлависновку про необхідність отримання держаним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, однак саме у цій справі не погодилася з доводами скаржниці, оскільки дійшла висновку, що у її онуків житлові права на її нерухомість не виникли з огляду на недобросовісні дії скаржниці щодо реєстрації місця проживання власних онуків саме з метою перешкоджання виконавчому провадженню.

ЄСПЛ у пункті 65рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04) зазначив, що якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy», заява N 36813/97, п. 183). Так само й у справах про невиконання судових рішень: будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції.

Суд наділений правом вживати заходів забезпечення виконання рішення, встановлювати порядок і спосіб його виконання, отже і вирішити питання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровано місце проживання дітей.

У відповідності до частини шостоїстатті 431 ЦПК Українисуд наділений правом вживати заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, передбаченістаттею 150 ЦПК України(іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України).

Відповідно до частин першої - третьоїстатті 435 ЦПК Україниза заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому державний виконавець у межах наданих йомуЗаконом України «Про виконавче провадження» тастаттею 435 ЦПК Україниповноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду із заявою (поданням) про зміну способу та порядку його виконання.

Чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Проте виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

При цьому дбати про дітей та їх інтереси мають насамперед батьки, а держава охороняє інтереси дітей при вчиненні саме батьками дій, які можуть нашкодити інтересам дітей.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 453/1637/21 (провадження № 61-7418св22).

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець має право звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: статус нерухомого майна (чи є воно предметом іпотеки), з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; який ступінь споріднення між дітьми і боржником та інші обставини.

При вирішенні питання щодо дотримання прав неповнолітньої дитини у цій справі судом враховано, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 364694795 від 06.02.2024 року ОСОБА_4 (мати ОСОБА_3 ) має у власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (квартира літ. К-7). Тобто мати дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має власне нерухоме майно, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є дитиною іпотекодавця.

Таким чином, колегія суддів вважає, що права дитини внаслідок реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду не можуть вважатись порушеними, оскільки реєстрацію місця проживання малолітньої дитини у спірній квартирі було здійснено 11.07.2017 року, тобто після укладення іпотечного договору, без згоди іпотекодержателя та після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці обставини вказують на недобросовісність дій ОСОБА_1 , реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 саме з метою перешкоджання виконанню рішення суду.

Отже, аналіз викладеного свідчить про те, о оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому в силу вимог статей 374, 375 ЦПК України, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст.374,375,381-394 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: В.Ю. Бєлка

М.С.Гончар