Рішення

від 08.04.2024 по справі 910/18251/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.04.2024Справа № 910/18251/23

За позовом Приватного підприємства «Агро-В»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся»

про стягнення 605967,89 грн

Суддя: Людмила ШКУРДОВА.

Представники: без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Агро-В» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» про стягнення 605967,89 грн, у тому числі: 301446,88 грн. заборгованості за договором на транспортне-експедиційне обслуговування №1609/2022-2 від 16.09.2022 р., 16186,00 грн 3% річних, 29065,05 грн інфляційних втрат та 259269,96 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору №1609/2022-2 від 16.09.2022 про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги з перевезення не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 301446,88 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути 301446,88 грн. заборгованості за договором на транспортне-експедиційне обслуговування №1609/2022-2 від

16.09.2022 р., 16186,00 грн 3% річних, 29065,05 грн інфляційних втрат та 259269,96 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив, у якому він просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що заборгованість за договором сплачена ним у повному обсязі. Також відповідач вказує, що невиконання ним обов`язку з оплати наданих позивачем послуг викликано існуванням форс-мажорних обставин. Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків пені та 3% річних, здійснених позивачем, та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.09.2022 р. між Приватним підприємством «Агро-В» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» (замовник) було укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування №1609/2022-2.

Згідно з п. 1.1 договору замовник доручає, а експедитор за його дорученням і за його рахунок надає послуги щодо організації та забезпечення перевезень вантажів залізничним та автомобільним транспортом у прямому та/або змішаному сполученні у власному та/або орендованому рухомому складі, а також додаткові послуги, пов`язані із залізничними/автомобільними перевезеннями (далі - послуги ТЕО).

Відповідно до п. 2.1. договору, експедитор за заявкою, дорученням, інструкцією, довіреністю (далі - заявка) замовника надає комплекс послуг ТЕО, який включає в себе:

- оплату залізничних тарифів;

- оплату додаткових зборів на станціях навантажування, вивантаження або переадресування вантажів;

- планування, замовлення та організацію подачі порожнього власного або орендованого рухомого складу (Вагони навантажування вантажів; далі/автотранспорту під встановлення запірно-пломбувальних пристроїв;

- оформлення наказів на переадресування та оформлення перевізних документів;

- представлення інтересів Замовника та дії від свого імені у взаємовідносинах із транспортними організаціями, та іншими організаціями, які беруть участь у плануванні, організації та здійсненні перевезень залізницею;

- проведення планових деповських і капітальних, поточних ремонтів рухомого складу;

- додаткові роботи/послуги за дорученням і за рахунок Замовника, у відповідності до узгоджених Додатків (підпункти 2.1.1 -2.1.8 Договору).

Відповідно до п. 3.2.1. Договору, замовник зобов`язаний проводити передоплату на розрахунковий рахунок Експедитора в розмірі вартості послуг ТЕО у повному обсязі на підставі рахунка, отриманого факсимільним зв`язком, електронною поштою або іншим можливим шляхом.

Згідно з п. 4.1. Договору замовник оплачує Експедитору послуги щодо організації та забезпечення перевезень у вигляді 100% передоплати вартості перевезення за послуги ТЕО, до якої входять провізні платежі та інші витрати експедитора, пов`язані з перевезенням вантажів Замовника та винагорода Експедитора, передбачені Договором та/або обумовлені в Додатках до цього Договору.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що оплата послуг ТЕС за Договором проводиться протягом 4-х банківських днів з моменту виставлення Експедитором рахунка, але в будь-якому разі не пізніше 1-го банківського дня з дати початку надання послуги, при цьому у випадку несплати, Експедитор має право не надавати дані послуги.

Оплата за договором здійснюється замовником шляхом банківського переказу на поточний рахунок Експедитора на підставі рахунка, отриманого факсом або електронною поштою чи самостійно в терміни, обумовлені в Договорі за реквізитами, вказаними в розділі 11 Договору. Моментом здійснення оплати за Договором вважається надходження перерахованих коштів замовником на поточний рахунок експедитора (п. 4.3. Договору).

На виконання умов договору від 16.09.2022 р. № 1609/2022-2 позивачем надано відповідачеві транспортно-експедиційні послуги з перевезення по маршруту ст. Передатна - ст. Берегова (ЕКСП.), що підтверджується підписаним сторонами актом надання послуг від 16.11.2022 р. №567.

Позивачем виставлено відповідачеві рахунок № 567 на оплату транспортно- експедиційних послуг від 16.11.2022 р. на загальну суму 1801446,98 грн.

Отже, останнім днем оплати відповідно до п. 4.2 договору від 16.09.2022 р. № 1609/2022-2 є 22.11.2022 р.

Відповідачем частково оплачено транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 1500000,00 грн., надані позивачем за договором від 16.09.2022 р. № 1609/2022-2, що підтверджується платіжною інструкцією №725 від 20.12.2022 р. на суму 1300000,00 грн. та платіжною інструкцією №2237 від 25.08.2023 р. на суму 200000,00 грн.

Приватним підприємством «Агро-В» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» підписано акт звірки взаєморозрахунків за період: 01.01.2022 - 22.09.2023 за договором № 1609/2022-2 від 16.09.2022, відповідно до якого заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 22.09.2023 р. становить 301446,88 грн.

10.10.2023 р. позивачем передано відповідачу претензію, в якій він наполягав на погашенні заборгованості у сумі 301446,88 грн.

У відповідь на вказану претензію, відповідач листом № 12/10/23-1 від 12.10.2023 р., підтвердив про необхідність доплатити вартість наданих позивачем послуг на суму 301446,88 грн, а також відповідач запевнив позивача, що заборгованість в сумі 301446,88 грн. буде погашена у строк до 13.11.2023 р.

Предметом позову є стягнення 301446,88 грн заборгованості за договором №1609/2022-2 на транспортне-експедиційне обслуговування від 16.09.2022 р., 16186,00 грн 3% річних, 29065,05 грн інфляційних втрат та 259269,96 грн пені.

29.11.2023 р. відповідачем сплачено 310446,88 грн за договором від 16.09.2022 р. № 1609/2022-2, що підтверджується платіжною інструкцією № 2554 від 29.11.2023 на вказану суму.

Позовну заяву подано до відділення поштового зв`язку 21.11.2023, що підтверджується відтиском календарного штемпелю, що міститься на конверті в якому вона надійшла до суду.

Таким чином, відповідач сплатив на користь позивача заборгованість у сумі 310446,88 грн після звернення позивача з даним позовом до суду.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, факт погашення відповідачем суми основного боргу після звернення позивача з позовом до суду, є підставою для закриття провадження у відповідній частині вимог, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 310446,88 грн боргу підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

В зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за договором позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 259269,96 грн пені, 29065,05 грн інфляційних втрат та 16186,00 грн 3% річних за загальний період з 23.11.2022 по 21.11.2023.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін.

Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.7. Договору передбачено, що у випадку порушення замовником термінів оплати за договором, замовник зобов`язаний сплатити експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки.

Пунктом 5.21. Договору зазначено, що період нарахування неустойки (пені, штрафу) за цим договором становить 1 (один) рік, який передує даті звернення до суду, або до моменту виконання зобов`язань за цим договором. Виплата неустойки (пені, штрафу) не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором. Сторони зобов`язані сплатити неустойку (пеню, штраф), втрати, витрати, адміністративні або інші санкції, протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, розрахований на заборгованість у сумі 1801446,98 грн за період з 23.11.2022 до 19.12.2022, на заборгованість у сумі 501446,00 грн за період з 21.12.2022 по 25.08.2023, на заборгованість у сумі 301446,00 грн. за період з 26.08.2023 по 21.11.2023, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у заявленому позивачем розмірі у сумі 259269,96 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача 16186,00 грн 3% річних та 29065,05 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з

урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, а також 3% річних та встановлено, що їх розрахунок є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимоги про стягнення з відповідача 16186,00 грн 3% річних та 29065,05 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на існування форс-мажорних обставин. Відповідач зазначає, що він мав суттєві проблеми із веденням господарської діяльності з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації з моменту блокування Чорноморської угоди і до перших ризикових операцій вплинуло на фінансовий стан підприємства та спроможність вчасно виконувати зобов`язання перед контрагентами, через обставини, на які він не мав впливу. Вказані обставини, на думку відповідача, є винятковими, внаслідок настання яких він тимчасово не мав можливості вчасно розрахуватися із позивачем, а отже є підставою для звільнення від відповідальності.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення обставин форс-мажору при виконанні договору на транспортно-експедиційне обслуговування №1609/2022-2 від 16.09.2022 р. відповідачем суду не надано.

При цьому, судом враховано, що договір від 16.09.2022 р. № 1609/2022-2 було укладено між сторонами вже під час введення воєнного стану в країні, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарсько діяльності у воєнний стан.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Як зазначив відповідач, обставинами, які мають істотне значення у цій справі є дії Російської Федерації, такі як блокування зернового коридору та відмова у погодженні руху суден до/з морських територій України по гуманітарному коридору, встановленому у рамках зернової угоди, які її свою чергу повністю перешкоджають повноцінній господарській діяльності не тільки відповідача. Ці обставини не залежать від волі відповідача, і він абсолютно позбавлений можливості вилинути на їх усунення. За таких обставин, відповідач звертає увагу, що мав суттєві проблеми із веденням господарської діяльності з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Відповідач також наголошує на соціальній значущості його підприємства.

Заперечуючи проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, позивач вказав на те, що на виконання доручень замовника - відповідача в межах договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 1609/2022-2 від 16.09.2022 р., експедитор (позивач) забезпечував організацію перевезень вантажу замовника (відповідача) залізничним транспортом в режимі експорту. Тобто, блокування морських портів не має відношення до залізничних перевезень.

Суд погоджується з вказаними доводами позивача, враховуючи, що за даних обставин справи, неможливість своєчасного виконання відповідачем зобов`язання за договором № 1609/2022-2 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.09.2022 р. не є наслідком блокування морських портів, оскільки за умовами договору сторонами було погоджено перевезення вантажів залізничним транспортом.

Крім того, відповідач безпідставно ставить у пряму залежність порушення Російської Федерації Чорноморської зернової ініціативи невиконанню ним договору, так як у цьому немає прямого причинного зв`язку, адже відповідач не був позбавлений можливості виконати свої зобов`язання за рахунок своїх інших активів.

Суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та ненадання відповідачем доказів, які б підтверджували прямий зв`язок між порушенням Російською Федерацією Чорноморської зернової ініціативи та невиконанням відповідачем обов`язку з оплати товару, беручи до уваги, що обґрунтований розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, не є значним, не перевищує розумні межі, а також те, що відповідач сплатив суму основного боргу лише після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємства «Аеро-В» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано наступні документи: ордер серії АС № 1064358 від 21.11.2023 року та копію свідоцтва № 673 від 27.06.2012 року; копію договору про надання правової допомоги від 20.11.2023 року та копію рахунку б/н від 21.11.2023 року; платіжну інструкцію № 4897 від 21.11.2023 про оплату витрат на правову допомогу у сумі 60000,00 грн.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у заявленому розмірі підтверджені документально та підлягають розподілу між сторонами відповідно до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зауважує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зазначає, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Однак, із наданих позивачем документів не вбачається, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги у справі, що розглядається є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

Враховуючи фактичні обставини даної справи, її незначну складність, предмет та підстави позовних вимог, суд погоджується з доводами відповідача, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236 - 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в частині вимог про стягнення 310446,88 грн боргу.

2. Решту позовних вимог задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» (01024, місто Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. 7, офіс 27, код 40944008) на користь Приватного підприємства «Аеро-В» (45005, Волинська область, місто Ковель, пров. Володимира Кияна, буд. 9, код 38740655) 16186 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн 00 коп. 3 % річних, 29065 (двадцять дев`ять тисяч шістдесят п`ять) грн. 05 коп. грн інфляційних втрат та 259269 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят дев`ять) грн. 96 коп. пені, 9089 (п`ять тисяч) грн. 53 коп. витрат зі сплати судового збору та 5000,00 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Людмила ШКУРДОВА