Постанова

від 22.07.2024 по справі 910/18251/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2024 р. Справа№910/18251/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення та виклику учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024

у справі №910/18251/23 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного підприємства «Агро-В»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся»

про стягнення 605 967,89 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агро-В» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» (далі-відповідач) про стягнення 605 967,89 грн, у тому числі: 301446,88 грн заборгованості за договором на транспортне-експедиційне обслуговування №1609/2022-2 від 16.09.2022, 16 186,00 грн 3% річних, 29 065,05 грн інфляційних втрат та 259 269,96 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1609/2022-2 від 16.09.2022 про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги з перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 301 446,88 грн. Позивачем крім стягнення з відповідача суми основної заборгованості також заявлені штрафні санкції згідно статті 625 ЦК України та пункту 5.7 Договору.

Господарський суд міста Києва рішенням від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення 310 446,88 грн боргу; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» на користь Приватного підприємства «Аеро-В» 16 186, 00 грн 3 % річних, 29 065, 05 грн інфляційних втрат та 259 269, 96 грн пені, 9 089, 53 грн витрат зі сплати судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача 310 446,88 грн боргу підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки відповідач сплатив на користь позивача заборгованість у сумі 310 446,88 грн після звернення позивача з даним позовом до суду. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені розрахований на заборгованість у сумі 1 801 446,98 грн за період з 23.11.2022 до 19.12.2022, на заборгованість у сумі 501 446,00 грн за період з 21.12.2022 по 25.08.2023, на заборгованість у сумі 301 446,00 грн за період з 26.08.2023 по 21.11.2023, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, суд першої інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача присудив пеню у заявленому позивачем розмірі у сумі 259 269,96 грн. Також судом першої інстанції перевірено розрахунок інфляційних втрат, а також 3% річних та встановлено, що їх розрахунок є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимоги про стягнення з відповідача 16 186,00 грн 3% річних та 29 065,05 грн інфляційних задоволені у повному обсязі.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про недоведеність відповідачем підстав для зменшення штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за порушення виконання зобов`язань за договором №1609/2022-2 від 16.09.2022 про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування, за наведених відповідачем обставин.

Не погодившись із ухваленим рішенням судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 змінити та викласти резолютивну частину про відмову у задоволенні позовних про стягнення пені у розмірі 259 269, 96 грн, 3% у розмірі 16 186,00 грн та 29 065,05 грн інфляційний втрат; здійснити перерахунок суми судового збору, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 пропорційно задоволеним позовним вимогам; стягнути з Приватного підприємства «Агро-В» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23; забезпечити участь представника апелянта у судових засіданнях, які будуть призначатися під час розгляду справи №910/18251/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису за допомогою підсистеми відеоконференцзв?язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам, внаслідок яких скаржник зіштовхнувся з обмеженнями, які не дозволили йому виконати свої фінансові зобов`язання перед позивачем вчасно та звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.04.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18251/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23.

Матеріали справи №910/18251/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 16.05.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.05.2024 залишив без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23.

Апелянт у встановлений судом апеляційної інстанції строк усунув недоліки апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.05.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23. Розгляд апеляційної скарги призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

04.06.2024 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що в апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що ним повністю не визнаються вимоги позивача щодо нарахованої пені, як виду штрафної санкції, 3% річних та інфляційних нарахувань, обґрунтовуючи свою позицію посиланнями на численну кількість постанов Верховного Суду, шляхом копіювання їх тексту у текст скарги, без жодного аналізу релевантності відповідних висновків Верховного Суду фактичним обставинам даної справи, а також зазначає, що суд першої інстанції протиправно задовольнив вимоги позивача у відповідній її частині, а також звернуто увагу суду апеляційної інстанції на те, що сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку не може бути єдиною самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки означені посилання нівелюють інститут застосування штрафних санкцій за порушення зобов`язання, у даному випадку, порушення строків оплати товару за Договором.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

16.09.2022 між Приватним підприємством «Агро-В» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» (замовник) укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування №1609/2022-2.

Згідно з пунктом 1.1 договору замовник доручає, а експедитор за його дорученням і за його рахунок надає послуги щодо організації та забезпечення перевезень вантажів залізничним та автомобільним транспортом у прямому та/або змішаному сполученні у власному та/або орендованому рухомому складі, а також додаткові послуги, пов`язані із залізничними/автомобільними перевезеннями (далі - послуги ТЕО).

Відповідно до пункту 2.1. договору, експедитор за заявкою, дорученням, інструкцією, довіреністю (далі - заявка) замовника надає комплекс послуг ТЕО, який включає в себе:

- оплату залізничних тарифів;

- оплату додаткових зборів на станціях навантажування, вивантаження або переадресування вантажів;

- планування, замовлення та організацію подачі порожнього власного або орендованого рухомого складу (Вагони навантажування вантажів; далі/автотранспорту під встановлення запірно-пломбувальних пристроїв;

- оформлення наказів на переадресування та оформлення перевізних документів;

- представлення інтересів Замовника та дії від свого імені у взаємовідносинах із транспортними організаціями, та іншими організаціями, які беруть участь у плануванні, організації та здійсненні перевезень залізницею;

- проведення планових деповських і капітальних, поточних ремонтів рухомого складу;

- додаткові роботи/послуги за дорученням і за рахунок Замовника, у відповідності до узгоджених Додатків (підпункти 2.1.1 -2.1.8 Договору).

Відповідно до пункту 3.2.1. Договору, замовник зобов`язаний проводити передоплату на розрахунковий рахунок Експедитора в розмірі вартості послуг ТЕО у повному обсязі на підставі рахунка, отриманого факсимільним зв`язком, електронною поштою або іншим можливим шляхом.

Згідно з пунктом 4.1. Договору замовник оплачує Експедитору послуги щодо організації та забезпечення перевезень у вигляді 100% передоплати вартості перевезення за послуги ТЕО, до якої входять провізні платежі та інші витрати експедитора, пов`язані з перевезенням вантажів Замовника та винагорода Експедитора, передбачені Договором та/або обумовлені в Додатках до цього Договору.

Оплата послуг ТЕС за Договором проводиться протягом 4-х банківських днів з моменту виставлення Експедитором рахунка, але в будь-якому разі не пізніше 1-го банківського дня з дати початку надання послуги, при цьому у випадку несплати, Експедитор має право не надавати дані послуги (пункт 4.2. Договору).

Оплата за договором здійснюється замовником шляхом банківського переказу на поточний рахунок Експедитора на підставі рахунка, отриманого факсом або електронною поштою чи самостійно в терміни, обумовлені в Договорі за реквізитами, вказаними в розділі 11 Договору. Моментом здійснення оплати за Договором вважається надходження перерахованих коштів замовником на поточний рахунок експедитора (п. 4.3. Договору).

На виконання умов договору від 16.09.2022 № 1609/2022-2 позивачем надано відповідачеві транспортно-експедиційні послуги з перевезення по маршруту ст. Передатна - ст. Берегова (ЕКСП.), що підтверджується актом надання послуг від 16.11.2022 №567.

16.11.2022 позивач виставив відповідачу рахунок №567 на оплату транспортно- експедиційних послуг на загальну суму 1 801 446,98 грн.

Відповідно до умов п. 4.2 договору від 16.09.2022 № 1609/2022-2 останнім днем оплати є 22.11.2022.

Відповідач частково оплатив транспортно-експедиційні послуги надані позивачем за договором від 16.09.2022 № 1609/2022-2 на загальну суму 1 500 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №725 від 20.12.2022, на суму 1 300 000,00 грн та платіжною інструкцією №2237 від 25.08.2023 на суму 200 000,00 грн.

Приватним підприємством «Агро-В» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» підписано акт звірки взаєморозрахунків за період: 01.01.2022 - 22.09.2023 за договором № 1609/2022-2 від 16.09.2022, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 22.09.2023 становить 301 446,88 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 10.10.2023 (а.с. 29), відповідно до якої вимагав терміново погасити заборгованість у розмірі 301 446,88 грн.

У відповідь на вказану претензію, відповідач листом № 12/10/23-1 від 12.10.2023 (а.с. 30-31) зазначив про обізнаність про необхідність доплатити вартість наданих позивачем послуг на суму 301 446,88 грн, а також відповідач запевнив позивача, що заборгованість в сумі 301 446,88 грн. буде погашена у строк до 13.11.2023.

29.11.2023 згідно платіжної інструкції №2554 (долученої відповідачем до відзиву на позовну заяву) відповідачем сплачено 310 446,88 грн за договором від 16.09.2022 № 1609/2022-2.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/144/18.

Суд першої інстанції встановив, що позовну заяву у даній справі подано до відділення поштового зв`язку 21.11.2023 згідно відтиску календарного штемпелю, що міститься на конверті в якому вона надійшла до суду та з огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, факт погашення відповідачем суми основного боргу після звернення позивача з позовом до суду, суд першої інстанції закрив провадження у частині вимог про стягнення 310 446,88 грн, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

За таких обставин, суд першої інстанції закрив провадження у справі №910/18251/23 в частині стягнення 310 446,88 грн основного боргу, оскільки предмет спору існував на момент подання позовної заяви та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно з прохальної частини апеляційної скарги предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» на користь Приватного підприємства «Аеро-В» 16 186, 00 грн 3 % річних, 29 065, 05 грн інфляційних втрат та 259 269, 96 грн пені, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За приписами частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Порядок надання транспортно-експедиційний послуг передбачено Законом України «Про транспорно-експедиторську діяльність».

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За положеннями статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).

Пунктом 5.7. Договору передбачено, що у випадку порушення замовником термінів оплати за договором, замовник зобов`язаний сплатити експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки.

Пунктом 5.21. Договору зазначено, що період нарахування неустойки (пені, штрафу) за цим договором становить 1 (один) рік, який передує даті звернення до суду, або до моменту виконання зобов`язань за цим договором. Виплата неустойки (пені, штрафу) не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором. Сторони зобов`язані сплатити неустойку (пеню, штраф), втрати, витрати, адміністративні або інші санкції, протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені розрахований на заборгованість у сумі 1 801 446,98 грн за період з 23.11.2022 до 19.12.2022, на заборгованість у сумі 501 446,00 грн за період з 21.12.2022 по 25.08.2023, на заборгованість у сумі 301 446,00 грн за період з 26.08.2023 по 21.11.2023, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його обґрунтованість, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача присудив пеню у заявленому позивачем розмірі у сумі 259 269,96 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині апелянт зазначає, що звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання, оскільки скаржник зіштовхнувся з обмеженнями, такими як введення воєнного стану та дії країни-окупанта, які не дозволили йому виконати свої фінансові зобов`язання перед позивачем вчасно.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85)).

Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) тощо). Визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 тощо).

У пункті 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Також у цій постанові Верховний Суд зазначив, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (пункт 7.30). Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частиною другою статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

При цьому, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, оцінюючи доводи відповідача щодо доведеності відповідачем підстав для зменшення розміру пені та/або звільнення від відповідальності, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за порушення виконання зобов`язань за договором №1609/2022-2 від 16.09.2022 на транспортно-експедиційне обслуговування, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення обставин форс-мажору при виконанні договору на транспортно-експедиційне обслуговування №1609/2022-2 від 16.09.2022 укладеного сторонами під час військового стану відповідачем суду не надано.

Суд першої інстанції врахував доводи позивача, що на виконання доручень замовника - відповідача в межах договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 1609/2022-2 від 16.09.2022, експедитор (позивач) забезпечував організацію перевезень вантажу замовника (відповідача) залізничним транспортом в режимі експорту. Тобто, блокування морських портів не має відношення до залізничних перевезень, а отже неможливість своєчасного виконання відповідачем зобов`язання за договором № 1609/2022-2 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.09.2022 не є наслідком блокування морських портів, оскільки за умовами договору сторонами було погоджено перевезення вантажів залізничним транспортом.

Як вже встановлено судом у даній справі відповідно до умов п. 4.2 договору від 16.09.2022 №1609/2022-2 останнім днем оплати транспортно-експедиційних послуг з перевезення по маршруту ст. Передатна - ст. Берегова (ЕКСП.) згідно акту наданих послуг від 16.11.2022 № 567 є 22.11.2022, в той час як відповідач в обґрунтування необхідності зменшення розміру пені, зокрема, посилається на введення воєнного стану та призупинення дії гуманітарних коридорів в рамках Чорноморської Ініціативи 25.04.2023.

Таким чином, відповідач, підписавши вищенаведений акт, а також уклавши спірний договір у період військового стану, розумів ризики пов`язані з військовим станом, погодив всі його істотні умови, у тому числі строк надання послуг та умови їх оплати.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені обставини не доводять обставин непереборної сили для звільнення/зменшення розміру пені за відповідальність передбачену нормами закону та п. 5.21 Договору.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач в силу положень пункту 6.3 Договору у разі, якщо період дії обставини непереборної сили перевищить 60 днів, мав можливість провести переговори з метою виявлення прийнятих для обох сторін альтернативних способів виконання цього Договору та досягнення відповідної домовленості.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення суми пені, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже відповідні обставини не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського процесуального кодексу України та не є підставою для зменшення належної до стягнення неустойки. Наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем також не може бути визнана винятковим випадком та підставою для зменшення штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції у цій справі реалізувавши свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК та статтею 233 ГК, та, оцінивши наведені сторонами доводи, надані докази та обставини справи в їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені у даній справі.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд погоджується із розрахунком позивача та вважає його правильним та арифметично вірним, а тому позовні вимоги частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 259 269, 96 грн підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, а також 3% річних, суд погоджується із розрахунком позивача та вважає його правильним та арифметично вірним, а тому позовні вимоги частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 16 186, 00 грн та 29 065, 05 грн інфляційних втрат також підлягають задоволенню.

При цьому відповідач свого контр розрахунку в частині нарахованих позивачем пені, % річних та інфляційних втрат суду не надав.

При цьому, з положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), тоді як стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені в частинах 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у суді першої інстанції позивачем надано наступні документи: ордер серії АС № 1064358 від 21.11.2023 та копію свідоцтва №673 від 27.06.2012; копію договору про надання правової допомоги від 20.11.2023 та копію рахунку б/н від 21.11.2023; платіжну інструкцію №4897 від 21.11.2023 про оплату витрат на правову допомогу у сумі 60 000,00 грн.

Суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини даної справи, її незначну складність, предмет та підстави позовних вимог, погодився з доводами відповідача, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянтом не наведено жодних доводів та міркувань в своїй апеляційній скарзі в частині задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 і в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся».

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18251/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелена Долина Полісся».

4. Матеріали справи №910/18251/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська