Постанова

від 04.04.2024 по справі 910/21780/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/21780/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - благодійної організації "Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД" - Чернобай О.В. - адвокат (ордер від 25.12.2023 серія АІ № 1517728),

відповідача-1 - державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій - Запорожець Л.Г. (у порядку самопредставництва),

відповідача-2 - ОСОБА_1: Сопільняк В.Ю. - адвокат (ордер від 25.01.2024 серія АІ № 1535241); Сопільняк О.Ю. - адвокат (ордер від 26.01.2024 серія АІ 1537238); Ярошевської Я.Ю. - адвокат (ордер від 03.04.2024 серія АІ № 1582750),

відповідача-3 - ОСОБА_2: Сопільняк В.Ю. - адвокат (ордер від 25.01.2024 серія АІ № 1535235); Сопільняк О.Ю. - адвокат (ордер від 26.01.2024 серія АІ 1537229); Ярошевської Я.Ю. - адвокат (ордер від 03.04.2024 серія АІ № 1582742),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу благодійної організації "Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД" (далі - Організація)

на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023

(суддя Джарти В.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023

(головуючий - суддя Поляков Б.М., судді: Копитова О.С. і Доманська М.Л.)

у справі № 910/21780/21

за позовом Організації

до: 1) державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (далі - Відповідач-1);

2) ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2);

3) ОСОБА_2 (далі - Відповідач-3);

про визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2024, у зв`язку із відпусткою судді Колос І.Б., визначено колегію суддів у складі Булгакова І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є. і Малашенкова Т.М.

Короткий зміст позовних вимог

Організація звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про:

визнання недійсним повністю права інтелектуальної власності на винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1", який охороняється патентом України № НОМЕР_1;

зобов`язання державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" внести до Державного реєстру патентів України на винаходи відповідні відомості стосовно визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1", який охороняється патентом України № НОМЕР_1 і здійснити публікацію про це в його офіційному бюлетені.

Позовні вимоги мотивовані невідповідність винаходу, захищеного даним патентом, умовам патентоздатності, зокрема, умові "винахідницький рівень".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Зазначені судові рішення мотивовані недоведенням Організацією належними та допустимими доказами права на звернення до суду з даним позовом з підстав, викладених у ньому.

У підготовчому засіданні 29.11.2022 господарським судом міста Києва задоволено заяву позивача про заміну Відповідача-1 його правонаступником та у порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) здійснено заміну державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" на його правонаступника - Відповідача-1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Організація просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд; покласти на Відповідача-2 та Відповідача-3 судові витрати у справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає:

- про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 287, 290 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах, які скаржник зазначає у скарзі та застосування висновків Верховного Суду і судові рішення у справах, які не є судовими рішеннями у подібних правовідносинах;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 4 ГПК України у подібних правовідносинах;

- не дослідження судами зібраних у справі доказів, а також необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про призначення експертизи.

Доводи інших учасників справи

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу підтримує висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не обґрунтував наявність у нього будь-якого охоронюваного законом права або інтересу, порушених внаслідок видачі патенту України № НОМЕР_1 на винахід, просить касаційну скаргу Організації залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-3 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність, необґрунтованість та суперечливість дійсним обставинам справи про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить оскаржувані рішення і постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Організація здійснює свою діяльність в сфері реалізації міжнародних проектів головним чином в галузі фармакології, медицини і впровадження комплексних проектів з профілактики та нерозповсюдження інфекційних та неінфекційних захворювань, що мають соціальне значення, а також забезпечення отримувачів благодійної допомоги якісними і доступними лікарськими засобами і терапевтичними послугами. Позивач посилається на те, що реалізує міжнародний проект "Використання гнучких положень ТРІПС для розширення доступу до лікування ВІЛ та інфекції ВІЛ/СНІД в країнах з середнім рівнем доходу" та "Подолання патентних бар`єрів щодо лікарських засобів проти туберкульозу та COVID-19 з метою розширення доступу до лікування туберкульозу та COVID-19" за фінансової підтримки Міжнародної коаліції з готовності до лікування (International Treatment Preparedness Coalition (ІТРС). На думку позивача, однією із пріоритетних задач діяльності позивача є подолання патентних бар`єрів щодо лікарських засобів проти туберкульозу та COVID-19. Позивач також стверджує, що у процесі дослідження лікарських засобів, які застосовуються для лікування COVID- 19 та артриту та які стосуються специфіки лікування від COVID-19 та артриту осіб, які одночасно хворіють на ВІЛ/СНІД, а також з метою з`ясування наявності патентної охорони таких препаратів та/або способів їх виготовлення чи застосування позивачем встановлено, що одним із таких лікарських засобів є лікарський засіб з міжнародною непатентованою назвою "ТОЦИЛІЗУМАБ" (також відомий, як атилізумаб). Позивач зазначив, що люди, які живуть з ВІЛ/СНІД знаходяться в групі ризику щодо COVID-19 та ревматоїдного артриту.

Як стверджує позивач, йому стало відомо про те, що речовина "тоцилізумаб", яка є активною діючою речовиною лікарського засобу "Актемра", захищена патентом України № НОМЕР_1 на винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1", державна реєстрація якого здійснена Відповідачем-1 у 2014 році. Дата публікації відомостей про видачу зазначеного патенту 10.01.2014.

Позивач вважає, що патент України № НОМЕР_1 підлягає визнанню недійсним через невідповідність винаходу, захищеного даним патентом, умовам патентоздатності, зокрема умові "винахідницький рівень". Крім того, Організація стверджує, що такий винахід не є новим, а реєстрація зазначеного патенту, який не відповідає, на думку Організації, умовам надання правової охорони, порушують права та законні інтереси позивача.

Володільцями патенту України № НОМЕР_1 на винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1" є Відповідачі 2 та 3.

На момент пред`явлення позову формула винаходу "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України № НОМЕР_1 виглядала так:

"1. Стабільна антитіловмісна рідка композиція, що містить антитіло в концентрації принаймні 100 мг/мл, 40-1000 мМ аргінін і 10-200 мМ метіонін.

2. Композиція за п. 1, яка додатково містить гістидиновий буферний агент.

3. Композиція за п. 2, яка додатково містить поверхнево-активну речовину.

4. Композиція за п. 3, яка містить антитіло в концентрації щонайменше 120 мг/мл.

5. Композиція за будь-яким з пп. 1-4, де антитіло являє собою антитіло до рецептора IL-6.

6. Композиція за будь-яким з пп. 1-4, що має рН в діапазоні від 4 до 8.

7. Композиція за п. 6, де антитіло являє собою гуманізоване антитіло або антитіло людини.

8. Композиція за п. 6, де антитіло являє собою гуманізоване антитіло до рецептора IL-6, концентрація поверхнево-активної речовини складає від 0,0001 до 10 % (м/о), концентрація розчину гістидинового буфера складає від 1 до 500 мМ, і концентрація антитіла складає від 100 до 300 мг/мл.

9. Композиція за п. 6, де антитіло являє собою гуманізоване антитіло до рецептора IL-6 MRA, концентрація аргініну складає від 50 до 700 мМ, концентрація метіоніну складає від 10 до 100 мМ, концентрація полісорбату 80 як поверхнево-активної речовини складає від 0,005 до 3 % (м/о), концентрація гістидинового буфера складає від 5 до 100 мМ, і концентрація антитіла складає від 100 до 300 мг/мл.

10. Композиція за п. 8 або 9, яка додатково містить триптофан.

11. Композиція за п. 8 або 9, яка має в`язкість від 2 до 15 мПа·с.

12. Композиція за п. 8 або 9, яка стабільна при 22-28 °С протягом щонайменше 6 місяців.

13. Композиція за п. 8 або 9, яка відрізняється тим, що димеризація молекул антитіл інгібується.

14. Композиція за п. 8 або 9, яка відрізняється тим, що деамідування молекул антитіл інгібується.

15. Композиція за п. 8 або 9, яка призначена для підшкірного введення. 16. Композиція за п. 8 або 9, яка не зазнавала ліофілізації під час приготування цієї композиції.

17. Спосіб інгібування деамідування молекул антитіла в рідкій композиції, що містить антитіло в концентрації принаймні 100 мг/мл, який передбачає додання аргініну і метіоніну до цієї рідкої композиції.

18. Спосіб за п. 17, де антитіло являє собою гуманізоване антитіло до рецептора IL-6, і композиція містить антитіло в концентрації від 100 до 300 мг/мл, від 1 до 500 мМ гістидинового буферного агента, від 0,0001 до 10 % (м/о) поверхнево-активної речовини і має рН від 4 до 8, і де аргінін доданий в композицію до концентрації від 40 до 1000 мМ, і метіонін доданий в композицію до концентрації від 10 до 200 мМ.

19. Спосіб за п. 17, де антитіло являє собою гуманізоване антитіло до рецептора IL-6 MRA, і композиція містить антитіло в концентрації від 100 до 300 мг/мл, від 5 до 100 мМ гістидинового буферного агента, від 0,005 до 3 % (м/о) полісорбату 80 і має рН від 4 до 8, і де аргінін доданий в композицію до концентрації від 50 до 700 мМ, і метіонін доданий в композицію до концентрації від 10 до 100 мМ".

Вказане підтверджується описом до патенту України № НОМЕР_1 на винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Відповідачами-2 та 3 було реалізоване право на часткову відмову від прав, що випливають з державної реєстрації винаходу за патентом України № НОМЕР_1, передбачене частиною першою статті 32 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", шляхом подання заяви від 09.08.2022 № 10735/1.

Часткова відмова від прав здійснена шляхом (1) внесення змін до незалежних пунктів 1, 17 формули, а саме шляхом внесення до незалежних пунктів 1,17 формули ознак, наявних у підпорядкованих ним залежних пунктах 5, 7, 8 та 18, 19 формули, відповідно, (2) виключення залежних пунктів 2-8, 10-12, 15, 16, 18 формули, та (3) уточнення кількісних ознак в незалежних пунктах 1, 17 та залежних пунктах 9, 19 формули до конкретних значень в межах вказаного діапазону. Вказане підтверджується службовою запискою №Вн-3680-С/2022 від 26.08.2022 та випискою з Державного реєстру патентів України на винаходи щодо патенту України № НОМЕР_1.

На момент розгляду справи по суті чинною є наступна редакція формули винаходу за патентом України № НОМЕР_1:

"1. Стабільна антитіловмісна рідка композиція, що містить 180 мг/мл антитіла, 100 мМ аргініну і 30 мМ метіоніну, причому антитіло являє собою гуманізоване антитіло до рецептора IL-6 MRA.

2. Композиція за п. 1, яка додатково містить 0,5 мг/мл полісорбату 80, 20 мМ розчину гістидинового буфера і має рН 6,0.

3. Композиція за п. 2, яка відрізняється тим, що димеризація молекул антитіл інгібується.

4. Композиція за п. 2, яка відрізняється тим, що деамідування молекул антитіл інгібується.

5. Спосіб інгібування димеризації молекул антитіла в рідкій композиції, що містить антитіло, який включає додавання аргініну і метіоніну до цієї рідкої композиції, причому композиція містить 180 мг/мл антитіла, і де аргінін доданий в композицію у кількості 100 мМ, і метіонін у кількості 30 мМ, і причому антитіло являє собою гуманізоване антитіло до рецептора IL-6 MRA.

6. Спосіб за п. 5, в якому композиція додатково містить полісорбат 80 у кількості 0,5 мг/мл, розчин гістидинового буфера з концентрацією 20 мМ, та має рН 6,0".

Вказане підтверджується випискою з Державного реєстру патентів України на винаходи щодо патенту України № НОМЕР_1 на винахід.

На момент розгляду справи по суті аналізу на відповідність винаходу умовам патентоздатності підлягає саме формула винаходу за патентом України № НОМЕР_1 у новій редакції.

На підтвердження своїх позовних вимог, позивач надав висновок експерта № 11 за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності складений 28.01.2022, судовим експертом Жихаревим О.С., відповідно до якого експерт дійшов висновку, що винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України НОМЕР_1 не відповідає умовам патентоздатності "новизна" та "винахідницький рівень" відповідно до наданих матеріалів.

Крім того, позивачем було надано висновок експерта № 251/21 за результатами судової експертизи у сфері інтелектуальної власності від 10.05.2022, складеного судовим експертом Чабанець Т.В.

За результатами вищевказаного дослідження експерт дійшла наступних висновків:

- незалежний пункт 1 формули винаходу "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України № НОМЕР_1 від 10.01.2014 не відповідає умові патентоздатності "новизна" відповідно до матеріалів справи, незалежний пункт 17 формули винахіду "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України № НОМЕР_1 від 10.01.2014 відповідає умові патентоздатності "новизна" відповідно до матеріалів справи;

- незалежні пункти 1, 17 формули винаходу "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України № НОМЕР_1 від 10.01.2014 не відповідають умові патентоздатності "винахідницький рівень" відповідно до матеріалів справи.

Судом встановлено, що дослідження у вказаних висновках експертів проводилося щодо формули винаходу за патентом України № НОМЕР_1 у старій редакції, тобто до зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією винаходу за патентом України № НОМЕР_1.

Також, у матеріалах справи містяться надані Відповідачем-2 та Відповідачем-3 висновок № 133-01 за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності, підготовлений для використання в господарському судочинстві (справа № 910/21780/21), складеного 20.01.2023, відповідно до якого експерт дійшов висновку про відповідність винаходу "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України № НОМЕР_1 умовам патентоздатності "новизна" та "винахідницький рівень" та висновок експертів № 36/1-7/23 за результатами проведення комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності, складеного 16.02.2023, відповідно до якого експерти дійшли висновку про те, що: винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України № НОМЕР_1 до дати припинення дії патенту частково, а саме - 07.09.2022, не відповідав умові патентоздатності "новизна", згідно з наданими матеріалами; з дати припинення дії патенту частково, а саме - 07.09.2022, відповідає умові патентоздатності "новизна", згідно з наданими матеріалами. Винахід "ІНФОРМАЦІЯ_1" за патентом України № НОМЕР_1 до дати припинення дії патенту частково, а саме - 07.09.2022, не відповідав умові патентоздатності "новизна", згідно з наданими матеріалами; з дати припинення дії патенту частково, а саме - 07.09.2022, відповідає умові патентоздатності "винахідницький рівень", згідно з наданими матеріалами.

Судом встановлено, що дослідження у вказаних висновках експертів проводилося щодо формули винаходу за патентом України № НОМЕР_1 у новій редакції, тобто після зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією винаходу за патентом України № НОМЕР_1.

Позивачем надано рецензії патентного повіреного за результатами аналізу висновків експертів від 20.01.2023 № 133-01 та від 16.02.2023 № 36/1-7/23.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - це самоврядна, на добровільних засадах, благодійна організація.

Пунктом 2.1 статуту позивача передбачено, що головною метою діяльності позивача є здійснення, провадження та підтримка благодійної діяльності в інтересах суспільства, через надання допомоги та сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, а також розвиток і підтримка українського суспільства у сфері впровадження комплексних проектів з профілактики та нерозповсюдження інфекційних та неінфекційних захворювань, що мають соціальне значення, у тому числі ВІЛ/СНІДу та інших захворювань як в Україні, так і в країнах за її межами (в тому числі в регіоні Східної Європи та Центральної Азії), сприяння у наданні якісних і доступних послуг з профілактики та діагностики ВІЛ-інфекцій, а також впровадження інших благодійних програм.

Пунктом 2.2 даного статуту встановлено, що цілями Організації є здійснення благодійної діяльності та надання благодійної допомоги.

Згідно з пунктом 2.3 статуту позивача сферами благодійної діяльності є:

- охорона здоров`я, у тому числі у сфері профілактики та протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу, інших інфекційних та неінфекційних захворювань;

- опіка і піклування, законне представництво та правова допомога;

- соціальний захист і, соціальне забезпечення, соціальні послуги і подолання бідності;

- освіта;

- наука і наукові дослідження;

- екологія та охорона довкілля;

- права людини і громадянина і основоположні свободи;

- розвиток територіальних громад;

- розвиток міжнародної співпраці України;

- сприяння здійсненню державних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища в Україні.

Пунктом 2.5 статуту передбачено, що Організація сприяє у встановленому чинним законодавством України порядку здійснення загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на зниження рівня захворюваності і смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу, сприяє у доступі до якісних і доступних послуг з профілактики та діагностики ВІЛ-інфекції, інших інфекційних та не інфекційних захворювань, доступу до послуг з лікування, медичної допомоги, догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ та інших уразливих до ВІЛ груп населення шляхом здійснення благодійної діяльності. Організація має право бути виконавцем вказаних загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не обґрунтовано свій особистий, безпосередній інтерес у вирішенні питання, що є предметом позову; не обґрунтовано зв`язок між метою своєї діяльності та предметом позову, конкретно не зазначено, інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту, не доведено права на звернення до суду за захистом власних прав та інтересів.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині визнання патенту недійсним в порядку статті 33 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", оскільки Організацією не доведено належними та допустимими доказами права на звернення до суду з даним позов з підстав, викладених у ньому.

Встановивши відсутність порушеного права та інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги Організації задоволенню не підлягають.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним патенту як такого, що не відповідає умовам патентоздатності, зокрема, через відсутність винахідницького рівня.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. До того ж скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій було застосовано висновки Верховного Суду і судові рішення у справах, які не є судовими рішеннями у подібних правовідносинах.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Крім того, касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. Суд вбачає за необхідне розглядати доводи касаційної скарги узагальнено, оскільки пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України є взаємопов`язаними.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій відмовили у позові з підстав нібито відсутності порушених прав позивача і посилаючись не на норми закону, а на постанови Верховного Суду у справах, які не є справами у подібних правовідносинах, а висновків у подібних правовідносинах немає. Крім того, судами попередніх інстанцій застосовано норми права (позивачем конкретно не вказано, які саме норми) без урахування висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 233/2021/19 та Верховного Суду у справі № 922/3309/21, а саме не досліджено в повній мірі спірні правовідносини, не встановлено "легітимність" чи "нелегітимність" оскаржуваного винаходу та відповідно безпідставно вказано на відсутність порушених прав та інтересів позивача.

Суд зауважує, що скаржник обравши пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження, має довести, що суди попередніх інстанцій не застосували релевантних практик, які він (скаржник) навів у касаційній скарзі.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (на не застосування якої вказує скаржник) задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд виходить з того, що обов`язком суду незалежно від доводів позивача є встановлення за захистом чого звертається особа до суду.

Відповідно до частини першої статті 432 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Підставами для захисту права інтелектуальної власності є його порушення, невизнання чи оспорювання. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності в особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Оспорювання - відображає такий стан правовідносин, коли суб`єктивне право заперечується.

Суди попередніх інстанцій оцінюючі правовідносини у даній справі та у справах №№ 3-649гс15, 640/21611/19, 522/3665/17, 810/1110/18 саме у порівнюваних ситуаціях та встановивши певні спільні риси, в оскаржуваних судових рішеннях застосували такі висновки:

- підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-649гс15);

- вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати: статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову; інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту; чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації; добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 справі № 640/21611/19);

- заінтересованість особи у вирішенні спору повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача (постанова Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17);

- законний інтерес, який підлягає судовому захисту, має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її" (постанова Верховного Суду від 07.12.2021у справі № 810/1110/18).

Суди попередніх інстанцій, встановивши певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом, у даній справі № 910/21780/21 та у справах №№ 3-649гс15, 640/21611/19, 522/3665/17, 810/1110/18, правомірно застосували у даній справі висновки викладені у наведених постановах, що не суперечить поняттю "подібні правовідносини", яке було конкретезоване у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та застосоване у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі 922/3309/21.

Проаналізувавши наведені правові висновки, на які як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує скаржник (справи №№ 233/2021/19, 922/3309/21), а також зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення у даній справі ухвалені з урахуванням поняття "подібні правовідносини" та не суперечать висновкам, які викладені у постановах у справах №№ 233/2021/19, 922/3309/21.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивач, звернувшись до господарського суду з позовом про визнання недійсним патенту, зобов`язаний зазначити, в чому полягає порушення його прав та/або законних інтересів, а суди дослідити аргументи позивача та надати їм оцінку.

Патент визнається недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 33 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі".

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивач обґрунтовував своє право на звернення до суду як захист інтересів інших осіб (суспільних інтересів), а саме, осіб, які одночасно хворіють на ВІЛ/СНІД/туберкульоз та артрит, COVID-19 і потребують лікарських засобів з тоцилізумабом, а також, і як захист власних прав та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що головною метою діяльності позивача є здійснення, провадження та підтримка благодійної діяльності в інтересах суспільства, через надання допомоги та сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, а також розвиток і підтримка українського суспільства у сфері впровадження комплексних проектів з профілактики та нерозповсюдження інфекційних та неінфекційних захворювань, що мають соціальне значення, у тому числі ВІЛ/СНІДу та інших захворювань як в Україні, так і в країнах за її межами (в тому числі в регіоні Східної Європи та Центральної Азії), сприяння у наданні якісних і доступних послуг з профілактики та діагностики ВІЛ-інфекцій, а також впровадження інших благодійних програм, водночас позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній інтерес у вирішенні питання, що є предметом позову, не обґрунтував зв`язок між метою своєї діяльності та предметом позову, не зазначив інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту, не зазначив у чому полягає порушення його прав та законних інтересів.

Також суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є самостійною підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.10.2015 у справі № 3-649гс15.

Предметом даного спору є визнання недійсним патенту України № НОМЕР_1 на винахід, з підстав його невідповідності умовам надання правової охорони, зокрема умові патентоздатності "винахідницький рівень".

Що ж до доводів Організації, що діяльність позивача та пред`явлення ним позову направлена на задоволення колективних потреб та суспільних інтересів і становить той охоронюваний законом інтерес, який узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України, то, як вбачається з матеріалів справи, та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, позивачем не було зазначено які колективні потреби ним будуть задоволені у випадку задоволення даного позову, не надано належних доказів на підтвердження наявності запиту суспільства на вирішення таких потреб та доказів на підтвердження активного прагнення позивача до користування немайновим благом, яке є предметом даного позову - правами на винахід за патентом України № НОМЕР_1 та доказів того, що дія оспорюваного патенту перешкоджає чи унеможливлює здійснення позивачем благодійної діяльності, яким чином реєстрація і дія оскаржуваного патенту здійснює перешкоди у здійсненні благодійної діяльності позивача. Позивач зводить свій власний охоронюваний законом інтерес до дороговизни препаратів Відповідачів-2 і 3 на фармацевтичному ринку, проте позивач жодними доказами не доводить, що визнання недійсними прав на винахід за патентом № НОМЕР_1 призведе до зниження вартості інших лікарських засобів або розширить обсяги реалізації лікарських засобів з "тоцилізумабом" на фармацевтичному ринку України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу, який би підлягав судовому захисту, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Що ж до доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій частини другої статті 107 ГПК України та статті 86 ГПК України та не врахування висновків Верховного Суду, викладених в низці постанов, які наводить в касаційній скарзі, в яких зроблено висновки про необхідність дослідження судами висновків судових експертиз, так і рецензій на ці висновки та необґрунтованого відхилення (на думку скаржника) клопотання про призначення у справі судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Отже відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Верховний Суд зазначає, що встановивши відсутність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, який підлягав би судовому захисту, суди не повинні вдаватися до правової оцінки по суті спору, встановлення обставин відповідності/невідповідності винаходу за спірним патентом умовам надання правової охорони, тому встановлення судами відсутність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (таку позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті спору, Верховний Суд до уваги не бере.

З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзивах Відповідача1 та Відповідача-3 на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною постановою.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Крім того, Організацією подано клопотання про передачу даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Дане клопотання мотивоване наявністю у даній справі виключних правових проблем вирішення яких не знайшли свого відображення у судових рішеннях судів попередніх інстанцій, а саме:

"Чи мають право суди обмежуватись розглядом тільки одного елементу спірних правовідносин, чи вони повинні проаналізувати і зробити відповідні судові висновки стосовно усіх трьох елементів правовідносин: об`єкт, суб`єкт, зміст і лише після цього ухвалювати судове рішення по суті?";

"Чи можуть господарські суди при вирішенні справ щодо правовідносин в сфері інтелектуальної власності відмовляти у задоволенні позову не на підставі норм закону, а на підставі правових висновків судів інших юрисдикцій у справах щодо інших правовідносин, та чи можуть суди вирішувати питання про наявність чи відсутність порушених прав або інтересів позивача не досліджуючи предмету і підстав позову?";

"Чи має взагалі право благодійна організація звертатись до суду з вимогами про визнання недійсними прав (охоронних документів) на об`єкти інтелектуальної власності, чи таке право обмежене якимось додатковими умовами?"

Відповідачем-2 та Відповідачем-3 подано заперечення на клопотання про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду, в якому відповідачі зазначають, що зазначені Організацією питання не містять виключної правової проблеми та можуть бути вирішені Касаційним господарським судом, просять залишити клопотання Організації без задоволення.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас, проаналізувавши зміст вказаного клопотання, Верховний Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, не створює підстави для передачі справи № 910/21780/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 906/677/19.

Подане клопотання не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права. Клопотання не обґрунтоване відсутністю сталої судової практики у відповідних питаннях та наявністю виключної правової проблеми з врахуванням якісного показника, не доведено існування різних позицій при вирішенні подібного питання, зокрема Верховним Судом.

З урахуванням наведеного клопотання Організації про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 не вбачається.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Організацією у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Організацію, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтею 129, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу благодійної організації "Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 910/21780/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя Т. Малашенкова