Ухвала

від 08.04.2024 по справі 206/215/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1523/24 Справа № 206/215/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.2 ст.121 КК України (далі-КК).

За матеріалами справи ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 23 січня 2024 року ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час підготовчого судового засідання ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2024 року, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 20 травня 2024 року включно.

В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з незаконністю та несправедливістю.

Вважає, що прокурором не було надано суду переконливих доводів на існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК та недостатність застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, а також, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам п.п.2,3,4 ч.1 ст.196 КПК України (далі-КПК), оскільки її мотивувальна частина не містить відомостей про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам та посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.

Крім того вказує, що обвинувачений ОСОБА_8 має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, де мешкає разом із рідними, на момент затримання мав постійне місце роботи, де працював без оформлення, що дозволяло йому забезпечувати сім`ю. Таким чином, в разі пом`якшення запобіжного заходу обвинувачений ОСОБА_8 зможе влаштуватися на постійне місце роботи та обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в період часу з 21-00 до 06-00 години, забезпечить належне виконання ним покладених на нього процесуальних обов`язків та виключить у нього можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Тому захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2024 року та ухвалити нову, якою обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та ухвалити нову, якою обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є тяжкими (ч.2 ст.121 КК) та особливо тяжкими (ч.4 ст.187 КК) злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні шляхом вмовляння, підкупу, психологічними чи фізичними методами впливу з метою схилення їх до зміни показань, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.

З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.

Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 ще не розпочався, по справі ще не допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків згідно реєстру досудового розслідуванння, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.

З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 20 травня 2024 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.

Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.

Водночас, колегія суддів вважає неспроможними посилання сторони захисту про недоведеність стороною обвинувачення наявності ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки такий ризик не заявлявся прокурором у клопотанні про продовження строку тримання під вартою та відповідно судом першої інстанції встановлений не був.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.

Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п`ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)

Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.

Водночас, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 міцних соціальних зв`язків та постійного місця проживання не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2024 року, якою продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 20 травня 2024 року, включно, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4