Рішення

від 05.04.2024 по справі 473/2346/21

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/2346/21

РІШЕННЯ

іменем України

"05" квітня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Матвійця Ю.П., позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вознесенську цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук Кирило Борисович, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, в якому вказувала, що 18 квітня 2003 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 . Вказаний заповіт в день його складання був посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №168.

19 червня 2015 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, згідно якого належні їй дві земельні ділянки площами 5,29 га та 2,27 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_7 , а ділянки площами 5,43 га та 2,15 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_8 . Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б. та зареєстрований в реєстрі за №283.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. У зв`язку з цим відкрилася спадщина, до складу якої входять чотири земельні ділянки, розпорядження якими на випадок своєї смерті здійснила спадкодавиця.

28 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вознесенського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, недійсним.

Справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

13 лютого 2019 року Верховний Суд у справі №473/1584/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним ухвалив остаточну постанову, в якій встановлено нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, у зв`язку з його складенням з порушенням форми та порядку посвідчення.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом від 18 квітня 2003 року, реєстр. №168, прийнявши спадщину, звернулася до приватного нотаріуса Нехимчука К.Б. з приводу оформлення спадкових прав на земельні ділянки. Проте нотаріус своєю постановою від 09 квітня 2019 року, №414/02-31, відмовив позивачці в посвідченні спадкових прав на земельні ділянки. Свою відмову нотаріус мотивував тим, що визнання недійсним заповіту, складеного останнім, не призводить до відновлення дії попереднього заповіту, за винятком випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, або ж вчинення його під впливом насильства. Оскільки нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, була обумовлена порушенням його форми та порядку посвідчення, тобто, не призвела до відновлення дії попереднього, а тому ОСОБА_1 не має право на успадкування земельних ділянок.

Проте постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №473/1878/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії визнано незаконною та скасовано постанову приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. від 09 квітня 2019 року №414/02-31. У вказаній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на хибність висновків нотаріуса.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 повторно звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. з приводу оформлення своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_5 шляхом видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкові земельні ділянки.

Проте нотаріус своєю постановою від 09 квітня 2021 року, №39/02-31, відмовив позивачці у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Свою відмову нотаріус мотивував ненаданням спадкоємицею оригіналу заповіту ОСОБА_5 від 18 квітня 2003, року №168, складеного на користь ОСОБА_1 , його невідповідністю вимогам закону щодо форми та змісту, а також видачею свідоцтв про право на спадщину на спадкові земельні ділянки іншим особам - спадкоємцям за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зокрема, на підставі договору про поділ спадщини від 05 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., реєстр. №399, 05 червня 2020 року ОСОБА_3 було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом з №№ НОМЕР_1 та 401, якими посвідчено її право на частину спадщини земельні ділянки площами 5,2903 га та 5,428 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім цього, на підставі договору про поділ спадщини від 05 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., реєстр. №399, 05 червня 2020 року ОСОБА_4 було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом з №№ НОМЕР_2 та 406, якими посвідчено її право на частину спадщини земельні ділянки площами 2,2656 га та 2,1467 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Проте ОСОБА_1 вказувала на те, що оспорювані свідоцтва видані з порушенням вимог закону, а саме:

- за відсутності у відповідачів бажання приймати спадщину до встановлення нікчемності заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, а в подальшому - за наявності між спадкоємцями незавершеного спадкового спору, в тому числі з підстави наявності спадкоємиці за заповітом;

- за умови подачі відповідачами заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 з порушенням встановленого законом строку;

- за відсутності в матеріалах спадкової справи документів, що підтверджують їх право на спадкування за законом (документів, що підтверджують наявність між відповідачами та спадкодавицею родинних відносин).

У зв`язку з цим позивачка просила визнати оспорювані свідоцтва про право на спадщину недійсними.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року відкрито провадження у справі та справу в порядку загального позовного провадження призначено до підготовчого засідання. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б.

Своєю ухвалою від 02 листопада 2021 року суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №473/3884/21 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 від 18 квітня 2003 року, посвідченого секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Апоновою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №168.

02 січня 2024 року суд своєю ухвалою відновив провадження у справі.

23 січня 2024 року суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , їх представник ОСОБА_10 , третя особа приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К.Б. в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивачка та її представниця не заперечували проти такого порядку вирішення спору.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема суд встановив, що 18 квітня 2003 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 . Вказаний заповіт в день його складання був посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №168.

19 червня 2015 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, згідно якого належні їй дві земельні ділянки площами 5,29 га та 2,27 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_7 , а ділянки площами 5,43 га та 2,15 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_8 . Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б. та зареєстрований в реєстрі за №283.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. У зв`язку з цим відкрилася спадщина, до складу якої входять чотири земельні ділянки, розпорядження якими на випадок своєї смерті здійснила спадкодавиця.

28 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вознесенського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, недійсним.

Справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

13 лютого 2019 року Верховний Суд у справі №473/1584/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним ухвалив остаточну постанову, в якій встановлено нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, у зв`язку з його складенням з порушенням форми та порядку посвідчення.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом від 18 квітня 2003 року, реєстр. №168, прийнявши спадщину, звернулася до приватного нотаріуса Нехимчука К.Б. з приводу оформлення спадкових прав на земельні ділянки. Проте нотаріус своєю постановою від 09 квітня 2019 року, №414/02-31, відмовив позивачці в посвідченні спадкових прав на земельні ділянки. Свою відмову нотаріус мотивував тим, що визнання недійсним заповіту, складеного останнім, не призводить до відновлення дії попереднього заповіту, за винятком випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, або ж вчинення його під впливом насильства. Оскільки нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, була обумовлена порушенням його форми та порядку посвідчення, тобто, не призвела до відновлення дії попереднього, а тому ОСОБА_1 не має право на успадкування земельних ділянок.

Проте постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №473/1878/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії визнано незаконною та скасовано постанову приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. від 09 квітня 2019 року №414/02-31. У вказаній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на хибність висновків нотаріуса.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 повторно звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. з приводу оформлення своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_5 шляхом видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкові земельні ділянки.

Проте нотаріус своєю постановою від 09 квітня 2021 року, №39/02-31, відмовив позивачці у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Свою відмову нотаріус мотивував ненаданням спадкоємицею оригіналу заповіту ОСОБА_5 від 18 квітня 2003, року №168, складеного на користь ОСОБА_1 , його невідповідністю вимогам закону щодо форми та змісту, а також видачею свідоцтв про право на спадщину на спадкові земельні ділянки іншим особам - спадкоємцям за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зокрема, на підставі договору про поділ спадщини від 05 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., реєстр. №399, 05 червня 2020 року ОСОБА_3 було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом з №№ НОМЕР_1 та 401, якими посвідчено її право на частину спадщини земельні ділянки площами 5,2903 га та 5,428 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім цього, на підставі договору про поділ спадщини від 05 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., реєстр. №399, 05 червня 2020 року ОСОБА_4 було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом з №№ НОМЕР_2 та 406, якими посвідчено її право на частину спадщини земельні ділянки площами 2,2656 га та 2,1467 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Водночас, рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, однак частково зміненим постановою Верховного Суду від 20 березня 2024 року у цивільній справі №473/3884/21 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, про визнання недійсним заповіту відмовлено у визнанні недійсним заповіту ОСОБА_5 від 18 квітня 2003 року, посвідченого секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Апоновою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №168. У цьому рішенні суд, зокрема, підтвердив чинність вказаного заповіту.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ч. 1 ст. 1225 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ч. 1 ст. 1235, ч.ч. 1, 2 ст. 1236 ЦК України).

Таким чином, закон встановлює пріоритет спадкування за заповітом перед спадкуванням за законом.

Виключенням з цього правила є наявність у спадкоємця за законом права на обов`язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі №383/18/19, тлумачення частин першої та другої статті 1223 ЦК України надає можливість зробити висновок, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті. Тому за наявності заповіту право на спадкування виникає лише в осіб, визначених у заповіті. В інших осіб, які належать до спадкоємців певних черг, установлених у главі 86 ЦК України, у цьому разі право на спадкування не виникає.

Право на спадкування здійснюється шляхом вчинення спадкоємцями протягом шести місяців з часу відкриття спадщини передбачених ст.ст. 1268, 1269 ЦК України дій, що свідчать про прийняття ними спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Однак, згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як зазначено в абз. 3 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Вказані висновки також викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 563/1101/19.

УЦивільному кодексі Українизакріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 285/2226/20.

В судовому засіданні встановлено, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я відповідачів, як спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_5 (які не належать до осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині) без врахування наявності спадкоємиці за заповітом - ОСОБА_1 , яка належним чином та у встановлені строки прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори, протягом строків для прийняття спадщини не відмовилася від неї.

Тобто, свідоцтва про право на спадщину були видані спадкоємцям за законом без урахування наявності у позивачки, як спадкоємиці за заповітом, пріоритету на спадкування усього майна ОСОБА_5 , у тому числі спадкових земельних ділянок, що вказує на те, що оспорювані свідоцтва були видані особам, які не мають право на спадкування та з порушенням прав спадкодавиці за заповітом.

Тому, з урахуванням встановлених обставин та вимог ст. 1301 ЦК України, свідоцтва про право на спадщину від 05 червня 2020 року за №№400, 401, 405, 406, якими посвідчено право ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , слід визнати недійсними.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів (в рівних частках) на користь позивачки також підлягають стягненню 4086 грн судового збору, по 2043 грн з кожної.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук Кирило Борисович, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину задовольнити повністю.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 червня 2020 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком Кирилом Борисовичем та зареєстроване в реєстрі за №400, яким посвідчено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її рідні племінниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на 1/2 частку майна кожна), що складається із земельної ділянки площею 5,2903 га, кадастровий номер 4822081500:06:000:0079, що розташована: Воронівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (свідоцтво видане ОСОБА_3 ).

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 червня 2020 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком Кирилом Борисовичем та зареєстроване в реєстрі за №401, яким посвідчено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її рідні племінниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на 1/2 частку майна кожна), що складається із земельної ділянки площею 5,428 га, кадастровий номер 4822081500:06:000:0125, що розташована: Воронівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (свідоцтво видане ОСОБА_3 ).

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 червня 2020 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком Кирилом Борисовичем та зареєстроване в реєстрі за №405, яким посвідчено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її рідні племінниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на 1/2 частку майна кожна), що складається із земельної ділянки площею 2,2656 га, кадастровий номер 4822081500:06:000:0041, що розташована: Воронівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (свідоцтво видане ОСОБА_4 ).

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 червня 2020 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком Кирилом Борисовичем та зареєстроване в реєстрі за №406, яким посвідчено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її рідні племінниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на 1/2 частку майна кожна), що складається із земельної ділянки площею 2,1467 га, кадастровий номер 4822081500:06:000:0124, що розташована: Воронівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (свідоцтво видане ОСОБА_4 ).

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 (місцереєстрації: АДРЕСА_1 ;ідент.номер НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ідент. номер НОМЕР_5 ) 4 086 (чотири тисячі вісімдесят шість) гривень судового збору, по 2043 (дві тисячі сорок три) гривні з кожної.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовими заявами відповідачів, які можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2024 року.

Суддя: О.В. Вуїв