Рішення

від 19.04.2024 по справі 473/2346/21

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/2346/21

РІШЕННЯ

іменем України

(ДОДАТКОВЕ)

"19" квітня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Ціліциної О.В.,

без участі учасників справи,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вознесенську цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук Кирило Борисович, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, в якому вказувала, що 18 квітня 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 . Вказаний заповіт в день його складання був посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №168.

19 червня 2015 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, згідно якого належні їй дві земельні ділянки площами 5,29 га та 2,27 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_6 , а ділянки площами 5,43 га та 2,15 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_7 . Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б. та зареєстрований в реєстрі за №283.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. У зв`язку з цим відкрилася спадщина, до складу якої входять чотири земельні ділянки, розпорядження якими на випадок своєї смерті здійснила спадкодавиця.

28 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вознесенського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, недійсним.

Справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

13 лютого 2019 року Верховний Суд у справі №473/1584/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним ухвалив остаточну постанову, в якій встановлено нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, у зв`язку з його складенням з порушенням форми та порядку посвідчення.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом від 18 квітня 2003 року, реєстр. №168, прийнявши спадщину, звернулася до приватного нотаріуса Нехимчука К.Б. з приводу оформлення спадкових прав на земельні ділянки. Проте нотаріус своєю постановою від 09 квітня 2019 року, №414/02-31, відмовив позивачці в посвідченні спадкових прав на земельні ділянки. Свою відмову нотаріус мотивував тим, що визнання недійсним заповіту, складеного останнім, не призводить до відновлення дії попереднього заповіту, за винятком випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, або ж вчинення його під впливом насильства. Оскільки нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, була обумовлена порушенням його форми та порядку посвідчення, тобто, не призвела до відновлення дії попереднього, а тому ОСОБА_1 не має право на успадкування земельних ділянок.

Проте постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №473/1878/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії визнано незаконною та скасовано постанову приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. від 09 квітня 2019 року №414/02-31. У вказаній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на хибність висновків нотаріуса.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 повторно звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. з приводу оформлення своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_4 шляхом видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкові земельні ділянки.

Проте нотаріус своєю постановою від 09 квітня 2021 року, №39/02-31, відмовив позивачці у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Свою відмову нотаріус мотивував ненаданням спадкоємицею оригіналу заповіту ОСОБА_4 від 18 квітня 2003, року №168, складеного на користь ОСОБА_1 , його невідповідністю вимогам закону щодо форми та змісту, а також видачею свідоцтв про право на спадщину на спадкові земельні ділянки іншим особам - спадкоємцям за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зокрема, на підставі договору про поділ спадщини від 05 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., реєстр. №399, 05 червня 2020 року ОСОБА_2 було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом з №№ НОМЕР_1 та 401, якими посвідчено її право на частину спадщини земельні ділянки площами 5,2903 га та 5,428 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім цього, на підставі договору про поділ спадщини від 05 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., реєстр. №399, 05 червня 2020 року ОСОБА_3 було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом з №№ НОМЕР_2 та 406, якими посвідчено її право на частину спадщини земельні ділянки площами 2,2656 га та 2,1467 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Проте ОСОБА_1 вказувала на те, що оспорювані свідоцтва видані з порушенням вимог закону, а саме:

- за відсутності у відповідачів бажання приймати спадщину до встановлення нікчемності заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283, а в подальшому - за наявності між спадкоємцями незавершеного спадкового спору, в тому числі з підстави наявності спадкоємиці за заповітом;

- за умови подачі відповідачами заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 з порушенням встановленого законом строку;

- за відсутності в матеріалах спадкової справи документів, що підтверджують їх право на спадкування за законом (документів, що підтверджують наявність між відповідачами та спадкодавицею родинних відносин).

У зв`язку з цим позивачка просила визнати оспорювані свідоцтва про право на спадщину недійсними.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року відкрито провадження у справі та справу в порядку загального позовного провадження призначено до підготовчого засідання. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б.

Своєю ухвалою від 02 листопада 2021 року суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №473/3884/21 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 від 18 квітня 2003 року, посвідченого секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Апоновою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №168.

02 січня 2024 року суд своєю ухвалою відновив провадження у справі.

23 січня 2024 року суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду.

05 квітня 2024 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалив рішення (повний текст якого було складено 10 квітня 2024 року) про повне задоволення позовних вимог.

Водночас 09 квітня 2024 року представниця позивачки ОСОБА_9 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі в частині стягнення понесених позивачкою судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Вирішення заяви суд призначив на 19 квітня 2024 року о 09 год. 30 хв., про що повідомив учасників справи.

17 квітня 2024 року від представниці позивачки ОСОБА_9 надійшла заява про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення на підставі наявних матеріалів.

Від позивачки ОСОБА_1 , відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , їх представника ОСОБА_10 , третої особи приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчука К.Б. жодних заяв, клопотань на адресу суду не надходило.

Суд відповідно до ст. 270 ЦПК України вирішує питання щодо ухвалення додаткового рішення без участі учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановленихстаттею 430цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 947/32389/21, нормами ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового заочного рішення, так як при ухваленні додаткового рішення суду відсутня така обов`язкова умова як для заочного рішення, а саме належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини першої статті 280 ЦПК України).

Таким чином, додаткове рішення ухвалюється виключно в загальному (а не заочному) порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2021 року між адвокатом Берікул Л.В. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги б/н (т. 2, а.с. 53).

Відповідно до умов договору адвокат зобов`язалася надати ОСОБА_1 професійну правничу допомогу, пов`язану з представництвом її інтересів, як позивачки, у Вознесенському міськрайонному суді Миколаївської області, для чого ОСОБА_1 надала адвокату усі встановлені законом процесуальні права позивача.

Зі свого боку ОСОБА_1 зобов`язалося сплатити на користь адвоката вартість наданої правничої допомоги (гонорар) у розмірі, визначеному сторонами окремим розрахунком.

Згідно розрахунку вартості правничої допомоги від 15 лютого 2024 року (т. 2, а.с. 40) адвокат Берікул Л.В. надала позивачці ОСОБА_1 наступну правничу допомогу: ознайомлення з документами клієнта, вартість послуги 500 грн; підготовка позовної заяви, вартість послуги 3000 грн; участь у судовому засіданні, вартість послуги 2000 грн. Водночас визначила загальну вартість наданих послуг у 5000 грн.

Проте вказаний розрахунок не відповідає наданому адвокатом Берікул Л.В. опису робіт з надання правничої допомоги від 29 червня 2021 року (т. 1, а.с. 34), згідно якого правнича допомога передбачала: ознайомлення з документами клієнта, вартість послуги 500 грн; підготовка позовної заяви, вартість послуги 1800 грн; участь у судовому засіданні, вартість послуги 700 грн за годину роботи. Загальна вартість послуг - 3000 грн, що згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 29 червня 2021 року (т. 1, а.с. 35) була сплачена позивачкою у повному розмірі.

В той же час, згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 12 лютого 2024 року (т. 2, а.с. 39) ОСОБА_1 сплатила адвокату Берікул Л.В. 5000 грн в якості сплати вартості наданих послуг з правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст.627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Водночас Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, щоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічно у своїх постановах (зокрема від 08 грудня 2021 року у справі №454/3919/18 та від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19 та інших) Верховний Суд неодноразово висловлювався, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу лише у разі наявності клопотання відповідної сторони про зменшення таких витрат. Відсутність такого клопотання відповідно до приписів ч. 5ст.137ЦПК України унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.

Матеріали справи не містять клопотань учасників щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд не перевіряв їх за ознакою їх співмірності складності справи, витраченому часу, здійсненим процесуальним діям тощо.

Проте, як раніше встановив суд, до матеріалів справи долучено укладений між позивачкою та її представницею договір про надання правничої допомоги від 01 листопада 2021 року.

В той же час в заяві про ухвалення додаткового рішення ставиться питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в тому числі й до укладення вказаного договору (до 01 листопада 2021 року), а саме витрат на підготовку позовної заяви.

Однак матеріали справи не містять доказів укладення між вказаними особами договору про надання правничої допомоги до 01 листопада 2021 року (відповідний договір відсутній в матеріалах справи, його умови суду не відомі).

Разом з тим, зі змісту договору про надання правничої допомоги від 01 листопада 2021 року вбачається, що у ньому сторони цього правочину узгодили лише питання, пов`язані з представництвом інтересів позивачки в суді, проте не дії адвоката, пов`язані з підготовкою позовної заяви.

Крім цього, суд встановив невідповідність наданих розрахунку вартості правничої допомоги та опису робіт з надання правничої допомоги.

За встановленого, суд вважає недоведеними витрати позивачки на професійну правничу допомогу, понесені до 01 листопада 2021 року (до укладення відповідного договору), а тому з відповідачів (в рівних частках) на користь позивачки підлягають стягненню лише підтверджені матеріалами справи витрати, понесені після 01 листопада 2021 року, а саме пов`язані з участю адвоката в судових засіданнях, всього у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 270 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 (місцереєстрації: АДРЕСА_1 ;ідент.номер НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ідент. номер НОМЕР_5 ) 2000 (дві тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу, по 1000 (одній тисячі) гривень з кожної.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв