Постанова

від 09.04.2024 по справі 380/15567/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15567/23 пров. № А/857/22551/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року у справі № 380/15567/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Військова частина НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції ОСОБА_2 ,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (далі також КЕВ м. Львова, відповідач 1), Міністерства оборони України в особі Комісії контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі також МОУ в особі Комісії, відповідач 2), в якій просив:

- визнати протиправними бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова щодо не підготовки документів для виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових та не подання клопотання до виконавчого комітету Львівської міської ради, з необхідними документами для виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових;

- зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, прийняти рішення щодо погодження ОСОБА_1 , який перебуває на обліку у Львівському гарнізоні та членам його сім`ї у наданні постійного житла, квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова подати до Львівської міської ради клопотання, разом з належно оформленими документами, про виключення з числа службового житла та надання для постійного проживання ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 43,2 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на даний час проходить військову службу у Збройних Силах України та має військову вислугу більше 20 років. Зазначає, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , позивач разом з сім`єю отримав службове житло, - квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 43,2 кв.м. У вказану квартиру позивач оселився на підставі службового ордера серії №0000753 від 27.04.2018, виданого виконавчим Комітетом Львівської міської ради, згідно з наказом директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 219 від 19.04.2018, у зв`язку з проходженням військової служби.

В подальшому, позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо виключення вказаної квартири з числа службового житла, за результатом розгляду якого житловою комісією Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 43,2 кв. м, що підтверджується Протоколом Житлової комісії військової частини від 20.09.2022 №153. Дане рішення затверджене наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №24.

Позивач також зазначає про те, що після прийняття військовою частиною відповідного рішення, він звернувся до КЕВ м. Львова зі заявою щодо виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_1 , проте, станом на дату подання позову не отримав жодної відповіді. Вважає, що бездіяльність КЕВ м. Львова та Міністерства оборони, в особі Комісії контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, не узгоджується з чинним законодавством, а тому звернувся з цим позовом до суду.

Щодо вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю прийняти рішення щодо погодження позивачу у наданні постійного житла, квартири АДРЕСА_1 , позивач зазначив, що відповідно до п.11 розділу ІІ та п.5 розділу VII Інструкції №380 до повноважень Комісії з контролю за результатами розгляду Списку надання постійного житла відноситься прийняття одного з рішень: погодження надання постійного житла або відмова в погодженні надання постійного житла, із зазначенням причини такої відмови. Позивач стверджує, що йому повідомили засобами телефонного зв`язку уповноважені представники МОУ, що протягом 2022 та 2023 років Комісія з контролю не виносить на порядок денний розгляд питань, що пов`язані з виключення з числа службового житла та надання для постійного проживання у зв`язку з рішенням заступника Міністра оборони України. Стверджує, що за наявних обставин справи та доказів, відсутні законні підстави для відмови у погодженні позивачу для надання постійного житла, а відтак і варіантів прийняття будь-якого іншого рішення, ніж позитивного для позивача, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням позивач оскаржив його в апеляційному порядку та просив скасувати його та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Вважає рішення суду першої інстанції неправомірним та таким, що прийняте внаслідок неповного з`ясування судом обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Апелянт зокрема звертає увагу суду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання до Львівської міської ради, про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності рішення командира військової частини НОМЕР_1 з цього приводу. Натомість відповідач-1 повідомив військову частину НОМЕР_1 , що наданий час відсутня можливість реалізації визначеної Державою пільги щодо забезпечення апелянта та його сім`ї постійним житлом зі зняттям з квартирного обліку, у зв`язку з тим що він не є військовослужбовцем Львівського гарнізону.

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач зазначає, що оскільки документи, а саме витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копія протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) зі списком надання житлової площі для постійного проживання ОСОБА_1 від ГКЕУ до Міністерства оборони України не надходили, відповідно Міністерство оборони України не приймало жодного рішення про виключення житлового приміщення із числа службового квартири АДРЕСА_1 . Також звертає увагу суду на те, що позивач не зазначає в чому полягає протиправність Міністерства оборони України, в дії чи в рішенні. За таких обставин, МОУ вважає, що підстав для звернення до суду із захистом порушеного права у позивача немає, оскільки його права не є порушеними. Просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 року у справі № 380/15567/23 - без змін.

Третьою особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військовою частиною НОМЕР_1 до суду скеровано додаткові пояснення у справі, у яких просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на наступні обставини.

Так, під час розгляду адміністративної справи № 380/15567/23 Львівський окружний адміністративний суд третьої особи військової частини НОМЕР_1 , встановленим порядком до розгляду справи не залучав, позовну заяву з додатками не надсилав, за вказаних обставин третя особа - військова частина НОМЕР_1 до суду першої інстанції жодних пояснень щодо предмету позову та доказів не надавала.

Військова частина НОМЕР_1 погоджується з доводами апелянта, вважає що судом першої інстанції надано не вірну оцінку доказам, на основі чого зроблено помилковий висновок стосовно того, що військовою частиною НОМЕР_1 не передавалися копія протоколу житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2023 №153, витяг з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та облікова справа ОСОБА_1 до КЕВ м. Львова.

Також звертає увагу суду на те, що враховуючи, що військова частина НОМЕР_1 веде активні бойові дії, в листопаді 2022 представником житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 на виконання абзацу 3 п. 3 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міноборони 31.07.2018 №380, з метою реалізації соціальних гарантій пов`язаних з забезпеченням житлом апелянта та його сім`ї було наручною доставлено до КЕВ м. Львова протокол житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022 №153, витяг з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та облікова справа ОСОБА_1 , проте представниками Житлової групи КЕВ м. Львова посилаючись на окреме рішення заступника Міністерства оборони України №2551/з/5 від 04.11.2022 було не прийнято вказані документи.

Також зазначає, що військовослужбовець ОСОБА_1 неодноразово звертався до житлової комісії військової частини НОМЕР_1 щодо забезпечення його соціальних гарантій та пільг на житло. Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято рішення повторно направити документи до КЕВ м.Львова, в квітні та в листопаді 2023 представником житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 наручною були доставлені документи ОСОБА_1 до Житлової групи КЕВ м. Львова, однак представники КЕВ знову повернули такі документи, посилаючись, що апелянт станом на 2023 проходить службу в іншому гарнізоні.

Враховуючи, що відповіді КЕВ м. Львова надавало представнику житлової комісії військової частини НОМЕР_1 в усному порядку та відмовлялось проставляти відмітки про прийом документів, Військовою частиною НОМЕР_1 засобами СЕДО та наручною з супровідним листом доставлено документи ОСОБА_1 до КЕВ м. Львова протокол житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022 №153, витяг з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та перший примірник облікової справи ОСОБА_1 , та забезпечено проставлення відповідної відмітки на супровідному листі.

Таким чином, просить врахувати суд апеляційної інстанції, що невмотивована бездіяльність відповідача -1 обмежує права апелянта на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та наявна бездіяльність відповідача щодо не підготовки документів для виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових та не подання клопотання до виконавчого комітету Львівської міської ради, з необхідними документами для виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових для забезпечення апелянта та його сім`ї постійним житлом.

Позивач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому зокрема вказав про те, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком. Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який має вислугу більше 20 років, перебуває на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов, відповідно він та члени його сім`ї (дружина ОСОБА_4 , яка теж є військовослужбовцем (лікар) військової частини НОМЕР_1 , яка, як і позивач, виконує службові обов`язки в зоні бойових дій, та 2 неповнолітніх дітей, які проживають у службовій квартирі ) має право на отримання житла для постійного проживання шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового. Звертає увагу на те, що право позивача на отримання постійного житла шляхом виключення наданого йому житла з числа службового підтверджено наявними у справі доказами та не оспорюється сторонами.

Зазначає, що суд першої інстанції підтвердив, що позивачем вчинено всіх передбачених чинним законодавством дій, спрямованих на отримання постійного житла шляхом виключення його житла з числа службового, а саме: позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо виключення вказаної квартири з числа службового житла, за результатом розгляду якого житловою комісією Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 43,2 кв.м., що підтверджується Протоколом Житлової комісії військової частини від 20.09.2022 №153. Дане рішення затверджене наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №24.

Однак, судом не враховано, що подальша процедура реалізації рішення щодо виключення житла з числа службового та надання його для постійного проживання здійснюється уповноваженими державними органами без участі позивача. Позивач жодним чином не має можливості впливати на повноту та своєчасність передавання уповноваженими державними органами документації (протоколу житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022 №153, який оголошений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 з адміністративно-господарської діяльності від 24.09.2022 №24 та облікової справи) від військової частини до КЕВ АДРЕСА_3 та від КЕВ м.Львова до ГоловКЕУ, від КЕВ м. Львова до міськвиконкому. Натомість в основу рішення про відмову в позові суд першої інстанції поклав висновок про те, що в діях КЕВ м. Львова та ГоловКЕУ відсутня протиправна бездіяльність, оскільки вказані державні органи нібито не отримували від житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 вищезазначені документи. При цьому до вказаного висновку суд І інстанції прийшов виключно на підставі твердження КЕВ м. Львова про неотримання ним документів (протоколу житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022 №153, який оголошений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 з адміністративно-господарської діяльності від 24.09.2022 №24 та облікової справи). Жодних доказів на підтвердження неотримання документів відповідачем-1 та подальшої їх не передачі ГоловКЕУ суду не надано. Суд І інстанції вказане твердження відповідача не перевірив, від третьої особи - Військової частини НОМЕР_1 не витребував інформацію про те, чи скеровувались нею документи до КЕВ району. Суд І інстанції взагалі не згадав в оскаржуваному рішенні третю особу без самостійних вимог військову частину НОМЕР_1 .

Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації від 20.12.2006 затверджено додатковий список військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 про зарахування на квартирний облік, до якого включено ОСОБА_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2023 №2 оголошено станом на 01 січня 2023 року вислугу років військовослужбовцям офіцерського складу, зокрема ОСОБА_1 , згідно з яким вислуга років останнього у календарному обчисленні військової служби становить 22 роки 5 місяців 12 днів, а в загальному обчисленні - 33 роки 7 місяців 15 днів.

Згідно з Витягом із Протоколу №153 засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022, майору ОСОБА_1 надано жиле приміщення для постійного проживання шляхом виключення з числа службових трикімнатної службової квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 43,2 кв.м., в якій зареєстрована та проживає сім`я ОСОБА_1 у складі 4-х осіб, зі зняттям ОСОБА_1 та членів його сім`ї з квартирного обліку, як такого, що має вислугу на військовій службі більше 20-ти календарних років.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 оголошено вищевказане рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 .

05 червня 2023 року позивачем засобами поштового зв`язку на адресу КЕВ м. Львова направлено звернення щодо вжиття заходів реагування та подання до Львівської міської ради клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового та надання ОСОБА_1 для постійного проживання квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 43,2 кв.м.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова листом від 04.07.2023 №575/2865 по суті звернення позивача, зареєстрованого 14.06.2023 повідомило ОСОБА_1 , що протокол житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2023 №153, який оголошений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та облікова справа ОСОБА_1 , на які він посилається у зверненні, до КЕВ м. Львова не надходили, у зв`язку з чим КЕВ м. Львова немає змоги вчиняти жодних дій, визначених Інструкцією щодо виключення квартири з числа службових.

Позивач стверджує, що станом на дату подання позовної заяви (06.07.2023), відповідач 1 відповіді на вказане вище звернення від 05.06.2023 не надав, відтак звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що згідно з Витягом із Протоколу №153 засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022, майору ОСОБА_1 надано жиле приміщення для постійного проживання шляхом виключення з числа службових трикімнатної службової квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 43,2 кв.м., в якій зареєстрована та проживає сім`я ОСОБА_1 у складі 4-х осіб, зі зняттям ОСОБА_1 та членів його сім`ї з квартирного обліку, як такого, що має вислугу на військовій службі більше 20-ти календарних років.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 оголошено вищевказане рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 .

Поряд з цим, суд звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що на виконання абзацу 3 п. 3 Розділу VII Інструкції №380 Військовою частиною НОМЕР_1 направлялося до КЕВ м. Львова вказаний вище протокол житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2023 №153, витяг з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та облікова справу ОСОБА_1 .

Суд зауважив, що відсутність протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та облікової справи позивача безумовно позбавляє можливості відповідача 1 вчиняти дії, визначені Інструкцією №380 щодо виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових.

В той же час питання правомірності/неправомірності дій/бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 в частині направлення протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та облікової справи до КЕВ м. Львова позивачем не заявляється. Жодних доказів направлення вищевказаних документів відповідачу 1 на підтвердження доводів позовної заяви, позивач суду не надав.

Також суд вважав, що відсутня протиправна бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо не підготовки документів для виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових та не подання клопотання до виконавчого комітету Львівської міської ради, з необхідними документами для виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових, оскільки Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, листом від 04.07.2023 №575/2865 повідомив ОСОБА_1 , що протокол житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2023 №153, який оголошений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та облікова справа ОСОБА_1 , на які він посилається у зверненні, до КЕВ м. Львова не надходили, у зв`язку з чим КЕВ м. Львова немає змоги вчиняти жодних дій, визначених Інструкцією щодо виключення квартири з числа службових.

Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ізстаттею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі здійснюєЗакон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту Закон № 2011-ХІІ).

Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-ХІІ, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінету Міністрів України.

Військовослужбовцям, які мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, визначений Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 (далі по тексту Порядок № 1081).

Відповідно до частини 1 пункту 3 Порядку № 1081, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.

Згідно із частиною 3 пункту 3 Порядку № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.

Відповідно до частини 2 пункту 11 Порядку № 1081, виключення житлових приміщень з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Згідно із пунктом 22 Порядку № 1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей), визначено в Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою Наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380 (далі по тексту Інструкція № 380).

Розділом 7 Інструкції № 380 передбачено порядок та умови виключення квартир з числа службових.

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на даний час позивач проходить військову службу Збройних Силах України, має вислугу станом на 1 січня 2023 року у календарному обчисленні 22 років 5 місяців 13 день, у пільговому обчисленні 33 роки 07 місяців 15 днів. Згідно посвідчення серія НОМЕР_2 від 31.01.2006 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Позивач разом із своєю сім`єю перебуває на квартирному обліку у Львівському гарнізоні. Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , позивач отримав службове житло, разом з сім`єю: дружиною ОСОБА_5 , дочкою ОСОБА_6 та дочкою ОСОБА_7 , які постійно проживають та зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 43,2 кв. м., яка має статус службової, що підтверджується копією службового ордера серії №0000753 від 27.04.2018, виданого виконавчим Комітетом Львівської міської ради, згідно до наказу директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №219 від 19.04.2018, у зв`язку з проходженням військової служби.

Зважаючи на службовий статус вищевказаної квартири, ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 рапортом від 30.08.2022.

Житловою комісією військової частини НОМЕР_1 було прийняте рішення щодо виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 43,2 кв.м, що підтверджується Протоколом Житлової комісії військової частини від 20.09.2022 №153 та затверджене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №24.

Відтак, судом встановлено, що позивачем вчинено всіх передбачених чинним законодавством дій, спрямованих на отримання постійного житла шляхом виключення його житла з числа службового.

Отже, колегія суддів вважає, що наявні усі, визначені пунктом 10 Інструкції № 380, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання у встановленому порядку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 розділу 7 Інструкції № 380, виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що за наявності умов, визначених пунктом 10 Інструкції № 380, виключення житла зі службового здійснюється в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу 7 Інструкції № 380.

Так, пунктами 3-7 Інструкції № 380 передбачено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла) (додаток 23).

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:

погодження надання постійного житла;

відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.

ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків).

Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

З аналізу наведених вище положень вбачається чітка процедура, дотримання якої є обов`язковим, зокрема, надсиланню клопотання квартирно-експлуатаційним органом передує розгляд спеціальною житловою Комісією військової частини, в якій несе службу військовослужбовець, питання щодо погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, яке займає позивач.

Крім того, пунктом 11 Порядку № 1081 передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

З вищенаведеного правового регулювання, слід дійти висновку, що для дотримання всіх необхідних етапів зняття із житла статусу «службового» за заявою військовослужбовця, необхідним є наявність не тільки клопотання КЕВ м. Львова, а й клопотання начальника гарнізону та командира військової частини.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, та із наданих під час апеляційного розгляду письмових пояснень ВЧ НОМЕР_1 встановив, що в листопаді 2022 представником житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 на виконання абзацу 3 п. 3 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міноборони 31.07.2018 №380, з метою реалізації соціальних гарантій пов`язаних з забезпеченням житлом апелянта та його сім`ї було наручно доставлено до КЕВ м. Львова протокол житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022 №153, витяг з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та облікова справа ОСОБА_1 , проте, представниками Житлової групи КЕВ м. Львова посилаючись на окреме рішення заступника Міністерства оборони України №2551/з/5 від 04.11.2022 було не прийнято вказані документи.

Враховуючи, що відповіді КЕВ м. Львова надавало представнику житлової комісії військової частини НОМЕР_1 в усному порядку та відмовлялось проставляти відмітки про прийом документів, Військовою частиною НОМЕР_1 засобами СЕДО та наручно з супровідним листом доставлено документи ОСОБА_1 до КЕВ м. Львова протокол житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2022 №153, витяг з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2022 №604 та перший примірник облікової справи ОСОБА_1 , та забезпечено проставлення відповідної відмітки на супровідному листі.

Зазначене підтверджується долученими Військовою частиною НОМЕР_1 до матеріалів справи копіями супровідних листів.

Також на виконання вимог ухвали апеляційного суду, КЕВ м. Львова надав суду копію листа від 11.12.2023 №575/5759 у якому зокрема зазначається, що заступником Міністра оборони України 25.05.2022 було прийнято рішення № 2551/з/1 щодо розгляду питання забезпечення житлом для постійного проживання шляхом виключення його з числа службового, виключно для військовослужбовців, які звільнені з військової служби у запас або у відставку.

Також зазначено, що розгляд житловою комісією військової частини НОМЕР_1 та прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 24.09.2022 рішення про надання ОСОБА_1 житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службового фонду Міністерства оборони України квартири АДРЕСА_1 , були прийняті з порушенням вимог керівництва Міністерства оборони України, а саме рішення Міністра оборони України від 31.08.2022 №20241/з/2, яким було призупинено розгляд пропозицій (до окремого розпорядження) із забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України житлом для постійного проживання шляхом виключення житла із числа службового.

Відтак, вказано, що облікова справа військовослужбовця була повернута без реалізації на виконання рішення заступника Міністра оборони України № 2551/3/5 від 04.11.2022 щодо надання командирами військових частин, керівниками установ та організацій пропозицій щодо надання житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службових членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти, як виняток, у зв`язку з неможливістю надання іншого житла.

Однак, колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне вказати про те, що наявність рішення заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 №2551/з/5 суд не приймає в якості законної підстави для виключення наданого житла з числа службового в постійне проживання зі зняттям з квартирного обліку.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Лист заступника міністра, на який посилається відповідач, не є наказом міністра, який обов`язковий до виконання. Крім того, його зміст жодним чином не забороняє відповідачу виконати вимоги Інструкції №380, розглянувши та прийнявши рішення щодо погодження надання постійного житла позивачу або щодо відмови.

Відтак, суд приходить до висновку, що повертаючи облікову справу позивача без реалізації вихідним листом, відповідач діяв не у спосіб, встановлений законом, а з порушенням вимог Інструкції №380, чим порушили права позивача.

Отже, унаслідок бездіяльності відповідача, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відтак, колегія суддів вважає дії КЕВ м. Львова щодо відмови вирішити це питання у встановленому Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра Оборони України № 380 від 31.07.2018 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 р. за № 1020/32472 (далі- Інструкція) порядку такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Слід також вказати про те, що реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов`язується з наявністю квартирної черги особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом.

У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженоїНаказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року, передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир із числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

На цей час не прийнято у встановленому порядку жодних правових норм, які б обмежували встановлену п. 10 Інструкції та ч. 3 п. 3 Порядку житлову пільгу щодо можливості реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.

Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно дост. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).

З огляду на викладене, суд наголошує, що позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією, зокрема, на цей час позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, має календарну вислугу на військовій службі більше 20 років, перебуває на квартирному обліку, а отже має право на забезпечення житлом, зокрема, право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, тому позовні вимоги про зобов`язання відповідачів вчинити певні дії, підлягають задоволенню.

Разом з тим, слід зазначити, що питання виключення житла з числа службового має вирішуватися виконавчим комітетом Львівської міської ради, а не відповідачем.

Відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальнику гарнізону та командира військової частини.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від12 листопада 2020 року у справі № 640/10473/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 636/1480/19, від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, від 18 лютого 2021 року у справі №636/3680/19, провадження № 61-9428св20, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що зазначена бездіяльність останнього обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на те, що позивач переведений для подальшого проходження військової служби у АДРЕСА_4 , а тому мав бути виключений із квартирного обліку суд вважає необґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в той час як чинним законодавством не встановлено підстав для відмови квартирно-експлуатаційного органу у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.

Однак, суд наголошує, що обов`язок по підготовці, оформленні документів та передання у власність громадян квартир (будинків) покладено саме на уповноважені на це органи приватизації, створені при КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність дій Квартирно-експлуатаційного відділу (уповноваженого органу приватизації, що створений при ньому) у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи те, що під час апеляційного розгляду судом встановлено, що відповідачем жодних дій по підготовці, оформленні документів та передання у власність квартири за адресою АДРЕСА_2 , Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (уповноваженим органом приватизації, що створений при ньому) вчинено не було, то відповідно судом не може бути надана оцінка таким діям.

Колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту», у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Таким чином, з метою надання ефективного захисту порушеному права позивача, суд з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту, який є доцільним та відповідає меті адміністративного судочинства, а саме:

- визнати протиправною відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова в організації, у встановленому Інструкцією забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства Оборони України № 380 від 31.07.2018 року, Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, порядку реалізації права ОСОБА_1 на житлову пільгу виключення з числа службових квартири за адресою АДРЕСА_2 для забезпечення апелянта та його сім`ї постійним житлом;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова вчинити дії щодо організації, у встановленому Інструкцією забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства Оборони України № 380 від 31.07.2018 року, Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, порядку реалізації права ОСОБА_1 на житлову пільгу виключення з числа службових квартири за адресою АДРЕСА_2 для забезпечення апелянта та його сім`ї постійним житлом.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року у справі № 380/15567/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова в організації, у встановленому Інструкцією забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства Оборони України № 380 від 31.07.2018 року, Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, порядку реалізації права ОСОБА_1 на житлову пільгу виключення з числа службових квартири за адресою АДРЕСА_2 для забезпечення апелянта та його сім`ї постійним житлом;

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова вчинити дії щодо організації, у встановленому Інструкцією забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства Оборони України № 380 від 31.07.2018 року, Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, порядку реалізації права ОСОБА_1 на житлову пільгу виключення з числа службових квартири за адресою АДРЕСА_2 для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї постійним житлом.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 09 квітня 2024 року