Рішення

від 01.04.2024 по справі 910/315/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.04.2024Справа № 910/315/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" (вулиця Івана Мазепи, будинок 10, місто Київ, 01010)

до 1) Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (вулиця Володимирська, будинок 46, місто Київ, 01601)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" (вулиця Лесі Українки, будинок 14, село Щасливе, Бориспільський район, Київська область, 08325)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" (08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, ідентифікаційний код 426939260)

про стягнення 7 247 631,06 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Шульга А.В.

Від відповідача-1: Разумов М.А.

Від відповідача-2: Осадча Н.О.

Від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.01.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" з вимогами до Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" про стягнення 7 247 631,06 грн збитків.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачі, на підставі статті 1213 Цивільного кодексу України, у зв`язку із неможливістю повернути позивачу в натурі безпідставно набуте майно, повинні відшкодувати його вартість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі №910/315/22 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 23.08.2023, справу № 910/315/22 передано для розгляду судді Андреїшиній І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 справу № 910/315/22 прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання у справі на 25.09.2023.

22.09.2023 через відділ діловодства суду на електронну пошту від позивача надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

25.09.2023 у засіданні суду представник позивача подав клопотання про призначення судової експертизи.

Представник відповідача-2 повідомив, що ним направлено до суду письмові пояснення, та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення із поясненнями, поданими позивачем.

Розгляд та вирішення клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи відкладено на наступне судове засідання.

У судовому засіданні 25.09.2023 судом на підставі ч. 5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 23.10.2023.

25.09.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. на лікарняному, підготовче засідання 23.10.2023 не відбулося.

30.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли заперечення на клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи.

Ухвалою господарського суду від 02.11.2023 призначено підготовче засідання на 20.11.2023.

У засіданні суду 20.11.2023 представники відповідачів заперечили проти клопотання про призначення судової експертизи, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт відсутності спірного майна в натурі та неможливості його повернення, а також не доведено належними та допустимими доказами взагалі факту існування майна, переліченого у додатку до позову, у приміщеннях.

Розглянувши у судовому засіданні подане позивачем клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, судом відмовлено у його задоволенні.

У підготовчому засіданні 20.11.2023 присутніми представниками відповідачів надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду від 20.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2023.

У судовому засіданні 04.12.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представники відповідачів заперечили проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У ході виступу у судовому засіданні представником ТОВ "Стар Ріелті" було повідомлено, що приміщення ним, як орендарем, у 2021 було передано в суборенду, про що є посилання в договорі оренди нерухомого майна.

Зважаючи на такі обставини, про які відповідач не повідомляв раніше, з метою повного і всебічного розгляду справи, господарський суд визнав за доцільне встановити, кому саме було передано в суборенду нерухоме майно, в якому, імовірно, перебувало, майно позивача.

Зважаючи на те, для справедливого та неупередженого вирішення даного спору необхідно встановити фактичні обставини, які не підтверджуються та не спростовуються жодними наявними в матеріалах справи доказами, суд визнав за необхідне повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 постановлено повернутися до розгляду справи № 910/315/22 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання, підготовче засідання призначити на 15.01.2024.

25.12.2023 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

12.01.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про поновлення позивачу строку на подачу доказів та долучення доказів щодо замовлення ТОВ "7-Я" товарознавчої експертизи.

Також 12.01.2024 від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" (08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, ідентифікаційний код 426939260) та витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" пояснень та підтверджуючих документів щодо відносин суборенди, за якими Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" було передано нерухоме майно у суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14; в тому числі щодо цільового призначення використання орендованих приміщень; щодо наявності спірного у даній справі рухомого майна в цих приміщеннях як на час їх зайняття суборендарем, так і на час припинення суборенди, а також у разі використання приміщень для готельно-ресторанної справи щодо витрат суборендаря на придбання необхідного устаткування, обладнання та меблів з метою організації у приміщеннях ресторану та готелю.

У засіданні суду 15.01.2024 представники відповідачів щодо задоволення клопотання про залучення третьої особи заперечень не навели та заперечили проти задоволення клопотання про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ".

Обґрунтовуючи клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ", позивач зазначає, що із письмових пояснень ТОВ "СТАР РЕАЛТІ" стало відомо, що в той же день, коли між AT "СБЕРБАНК" та ТОВ "СТАР РЕАЛТІ" було укладено договір оренди № 28 199 від 22.12.2018 року, останній відразу передав приміщення в суборенду ТОВ "МК-2000 ІНВЕСТ" відповідно до Договору суборенди № 1-12/18 від 22.12.2018 року. Також позивач зазначає, що рішення у даній справі може вплинути на права останнього у зв`язку з тим, що дане товариство безпосередньо брало участь у спірних правовідносинах і ймовірно йому відомі відомості щодо наявності майна ТОВ "7-Я" у приміщеннях як на час їх зайняття, так і на час припинення суборенди. Також позивач зазначає, що, якщо майно позивача використовувалося саме ТОВ "МК-2000 ІНВЕСТ", рішення в межах даної справи може вплинути на права та обов`язки останнього, адже до нього відповідачі у разі задоволення даного позову зможуть заявити позов про відшкодування вартості такого майна як до фактичного користувача.

З огляду на предмет та підстави позовних вимог, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд визнав за необхідне задовольнити клопотання представника позивача та залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ".

Враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів звернення із запитом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" з метою отримання зазначених доказів самостійно, судом відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" про витребування доказів.

Розгляд та вирішення клопотання щодо долучення доказів, яке подано до суду представником позивача 12.01.2024 відкладено на наступне судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 відкладено підготовче засідання на 31.01.2024.

24.01.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення копії позовної заяви на адресу третьої особи, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 31.01.2024 представник позивача підтримав клопотання про поновлення позивачу строку на подачу доказів та долучення доказів щодо замовлення ТОВ "7-Я" товарознавчої експертизи.

Представники відповідачів заперечили щодо задоволення даного клопотання.

Розглянувши дане клопотання, суд відмовляє у його задоволенні, у зв`язку з необґрунтованістю та відсутністю підстав.

Також 31.01.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" додаткових доказів у справі, зокрема: інформації та підтверджуючих документів щодо відносин суборенди відповідно до договору суборенди № 1-12/18 від 22.12.2018, за яким Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" було передано нерухоме майно у суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14.

Представник позивача у засіданні суду підтримав клопотання про витребування доказів, просив його задовольнити.

Представники відповідачів поставили вирішення даного клопотання на розсуд суду та частково заперечили щодо його задоволення.

Враховуючи наведене та той факт, що дана інформація та документи від ТОВ "МК-2000 ІНВЕСТ" є необхідними для повного з`ясування всіх обставин справи, адже однією із ключових обставин, що мають бути з`ясовані, є наявність або відсутність спірного рухомого майна в натурі, суд задовольнив клопотання позивача про витребування додаткових доказів у третьої особи.

Третя особа участь свого представника у засідання суду 31.01.2024 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Разом з тим, 31.01.2024 на адресу суду повернувся конверт з ухвалою суду від 15.01.2024, який було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" з довідкою Укрпошти "адресат відмовився".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 відкладено підготовче засідання на 19.02.2024.

У підготовчому засіданні 19.02.2024 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Третя особа участь свого представника у засідання суду 19.02.2024 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2024.

20.02.2024 через відділ діловодства суду третьою особою подані письмові пояснення.

18.03.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення висновку експерту та про поновлення строку долучення документів до справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 відкладено судове засідання на 01.04.2024.

21.03.2024 через відділ діловодства суду позивачем подані додаткові пояснення.

Представник позивача у судовому засіданні 01.04.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів у судовому засіданні 01.04.2024 проти заявлених позовних вимог заперечили.

01.04.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Акко Груп" з 2012 року було орендарем приміщень, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку з вбудованими офісними приміщеннями по вулиці Л. Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області, відповідно до Господарського договору оренди № 25-СС від 01.08.2012 про оренду приміщень площею 3641,4 кв.м. (термін дії якого закінчився 30.06.2015), укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт", Господарського договору оренди № 23-ССС від 01.08.2012 про оренду приміщень площею 1081,57 кв. м. (термін дії якого закінчився 30.06.2015), укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітістейтсервіс", та Господарського договору оренди № 20СС-07/15 від 01.07.2015 (термін дії якого закінчився 30.05.2018), укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт".

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акко Груп", назву якого 29.04.2021 змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "7-Я" (орендар за договором, позивач у справі) укладено господарські договори оренди № 46-СС від 01.06.2017, № 4/18-ССС від 01.06.2017 та 29-СС від 22.09.2017, відповідно до умов яких орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування частину багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями, розташованого за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області, а саме: частина офісного приміщення №11 секції 9 площею 91,6 кв.м; нежитлове приміщення №12 площею 77,1 кв.м; нежитлове приміщення №216.1 загальною площею 112,9 кв.м; нежитлове приміщення №217 площею 190,2 кв.м; квартира №184 площею 75,3 кв.м; квартира №185 площею 69,7 кв.м; квартира №186 площею 71,7 кв.м; квартира №187 площею 71,2 кв.м; квартира №188 площею 69,4 кв.м; квартира №189 площею 72,9 кв.м; квартира №190 площею 70,6 кв.м; квартира №191 площею 68,6 кв.м; квартира №192 площею 71,2 кв.м; квартира №196 площею 66,8 кв.м; квартира №197 площею 63,9 кв.м; квартира №198 площею 71,2 кв.м; нежитлове приміщення №218 площею 229,4 кв.м; нежитлове приміщення №200 площею 65,8 кв.м; нежитлове приміщення №201 площею 69,1 кв.м; нежитлове приміщення №202 площею 69,5 кв.м; нежитлове приміщення №203 площею 66,3 кв.м; нежитлове приміщення №204 площею 68,8 кв.м; нежитлове приміщення № 205 площею 69,4 кв.м; нежитлове приміщення №206 площею 66,4 кв.м; нежитлове приміщення №207 площею 69,6 кв.м; нежитлове приміщення №208 площею 69,3 кв.м; нежитлове приміщення №209 площею 65,3 кв.м; нежитлове приміщення №223 площею 136,4 кв.м; нежитлове приміщення №224 площею 28,1 кв.м; офісне приміщення №8 площею 144,3 кв.м.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Акко Груп" було розроблено проект реконструкції вказаних приміщень під готель та ресторан, отримано відповідний дозвіл на реконструкцію та за кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Акко Груп" було проведено ремонтні та оздоблювальні роботи. Всі приміщення готелю було умебльовано, обладнано відповідним обладнанням за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Акко Груп" та в подальшому дане обладнання, меблі, устаткування оновлювалось і доповнювалось, що підтверджується відповідними первинними документами за 2012 - 2018 роки, видатковими накладними та актами.

Після проведення вказаних робіт було введено в експлуатацію першу чергу готелю (в тому числі ресторан на першому поверсі), зокрема, 22.07.2014 позивачем зареєстровано в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області відповідну декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Крім цього, 29.09.2014 Товариством отримано експлуатаційний дозвіл (для ресторану "ANISE") Бориспільського міжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Київській області № 08325/18/13 для потужностей (об`єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів .

01.04.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Акко Груп" було отримано Сертифікат про відповідність готельних послуг готелю "GreLive" за адресою: 08325, с. Щасливе, вул. Л.Українки, 14 виданий ДП "Укрметртестандарт" № ВГ UА9.003.00282-15.

Також, 01.04.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Акко Груп" було отримано Сертифікат про відповідність послуг харчування ресторану "ANISE" за адресою: 08325, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14, виданий ДП "Укрметртестандарт" № ВГ UA9.003.00283-15.

Відповідно до довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.12.2017, Акціонерне товариство "Сбербанк" набуло у власність приміщення готельного комплексу, які використовувались Товариством з обмеженою відповідальністю "Акко Груп" згідно з вищезазначеними договорами оренди. Таке набуття права власності відбулось у позасудовому порядку у зв`язку з невиконанням позичальником Дочірнім підприємством "Край Проперті" умов договору про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/KJI, забезпеченням по якому виступала іпотека за договорами № 18699 від 10.12.2011 року та № 2259 від 24.02.2012 вказаних приміщень.

Позивач стверджує, що 08.01.2019 приміщення готелю та ресторану разом з усім устаткуванням, обладнанням, іншим рухомим майном та документацією, належними Товариству з обмеженою відповідальністю "Акко Груп", було фізично захоплене особами, які називали себе представниками Акціонерного товариства "Сбербанк", що підтверджується повідомленням про вчинення кримінального правопорушення з відміткою Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області від 08.01.2019 та відповідним витягом з реєстру досудових розслідувань.

В подальшому, Акціонерне товариство "Сбербанк", як власником приміщень, що знаходяться в 7, 10, 11 та 12 секціях, передав у тимчасове платне користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" нерухоме майно, яке знаходить за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області, на підставі договору оренди № 28_199 від 22.12.2018.

У зв`язку з цим позивач звернувся до Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк", як правонаступника Акціонерного товариства "Сбербанк", та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" з вимогами про стягнення балансової вартості рухомого майна станом на 28.12.2021 у розмірі 7247 631,06 грн, як збитків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі повинні відшкодувати позивачу вартість безпідставно набутого ними рухомого майна, яке належить позивачу, у зв`язку із неможливістю повернути це майно позивачу в натурі, на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинене ним цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

Відповідно до частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З наведених норм права вбачається, що чинне законодавство забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання, державних та суспільних інтересів. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача.

Відповідно до частини 1 статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Захист порушених прав особи, яка є власником майна, що було протиправно відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених статтею 387 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Водночас, згідно частини третьої вказаної статті якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

При цьому,суд зауважує, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Із аналізу вищенаведених норм матеріального права вбачається, що для подання віндикаційного позову, тобто, позову про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України, обов`язковими умовами є існування в натурі спірного майна та знаходження цього майна у володінні відповідача (ів).

Відповідно до вимог статей 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Позивач у даній справі подав кондикційний позов на підставі статей 1212, 1213 ЦК України, обґрунтовуючи свої позовні вимоги саме неможливістю повернути позивачу в натурі безпідставно набуте відповідачами майно. Позивач у позовній заяві посилається на те, що спірного майна позивача вже немає в натурі, що його численні спроби (протягом 3,5 років) повернути спірне майно були безуспішними, а офіційні звернення позивача до відповідачів проігноровані.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач вважає, що зважаючи та те, що відповідачі безпідставно (без відповідної правової підстави та поза будь-якими договірними відносинами з позивачем) набули у володіння рухоме майно, яке знаходилося станом на 08 січня 2019 року в готельному комплексі та не виконали свій обов`язок щодо повернення даного майна на вимогу позивача понад протягом 3 років з дня захоплення, що свідчить про неможливість такого повернення, відповідачі, на думку позивача, зобов`язані на підставі статті 1213 ЦК України відшкодувати позивачу вартість такого майна на момент розгляду справи.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, враховуючи ст. 316 ГПК України та вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/315/22, суд при новому розгляді справи вважає за необхідне дослідити обставини, на необхідність встановлення яких вказав Верховний Суд, зокрема, як вибуло спірне майно від власника; чи існує спірне рухоме майно в натурі на даний час; якщо існує, то у чиєму володінні таке майно знаходиться; чи існує можливість повернення в натурі зазначеного в позовній заяві майна.

Суд зазначає, що першочергово треба з`ясувати та встановити факт наявності або відсутності зазначеного майна в натурі та можливості/неможливості його повернення позивачу.

Така позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду викладеною, зокрема, в постановах від 20.10.2020 у справі №910/13503/19, від 16.12.2020 у справі №336/2836/18, тощо.

Так, судом встановлено, що 22.12.2018 між ТОВ «Стар Реалті» та АТ «Сбербанк» було укладено договір оренди № 28_199.

У п. 1.1. договору оренди зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування наступні об`єкти нерухомого майна.

Перелік об`єктів, якими позивач користувався:

- частина офісного приміщення №11 секції 9 площею 91,6 кв.м.;

- нежитлове приміщення №12 площею 77,1 кв.м.;

- нежитлове приміщення №216.1 загальною площею 112,9 кв.м.;

- нежитлове приміщення №217 площею 190,2

- квартира №184 площею 75,3 кв.м.;

- квартира №185 площею 69,7 кв.м.;

- квартира №186 площею 71,7 кв.м.;

- квартира №187 площею 71,2 кв.м.;

- квартира №188 площею 69,4 кв.м.;

- квартира №189 площею 72,9 кв.м.;

- квартира №190 площею 70,6 кв.м.;

- квартира №191 площею 68,6 кв.м.;

- квартира №192 площею 71,2 кв.м.;

- квартира №196 площею 66,8 кв.м.;

- квартира №197 площею 63,9 кв.м.;

- квартира №198 площею 71,2 кв.м.;

- нежитлове приміщення №218 площею 229,4 кв.м.;

- нежитлове приміщення №200 площею 65,8 кв.м.;

- нежитлове приміщення №201 площею 69,1 кв.м.;

- нежитлове приміщення №202 площею 69,5 кв.м.;

- нежитлове приміщення №203 площею 66;3 кв.м.;

- нежитлове приміщення №204 площею 68,8 кім.;

- нежитлове приміщення №205 площею 69,4 кв.м.;

- нежитлове приміщення №206 площею 66,4 кв.м.;

- нежитлове приміщення №207 площею 69,6 кв.м.;

- нежитлове приміщення №208 площею 69,3 кв.м.;

- нежитлове приміщення №209 площею 65,3 кв.м.;

- нежитлове приміщення №223 площею 136,4 кв.м.;

- нежитлове приміщення №224 площею 28,1 кв.м.;

- офісне приміщення №8 площею 144,3 кв.м.

Згідно з п. 1.2. договору оренди № 28_199 від 22 грудня 2018 року об`єкти оренди повинні використовуватися виключно для здійснення діяльності, основним цільовим призначенням якої є:

- по нежитловим приміщенням з переліку об`єктів оренди - для здійснення статутної діяльності; .

- по житловим приміщенням з переліку об`єктів оренди - проживання фізичних осіб.

Відповідно до п.1.4. договору оренди відповідач -1, як власник об`єктів оренди підтвердив, що об`єкти оренди нікому не продані, не подаровані, іншим способом не відчужені, не передані в користування, управління, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесені, про існування будь-яких інших договорів щодо відчуження об`єктів оренди відповідачу -1 не відомо, та в разі існування таких договорів вони вважаються нікчемними.

Термін дії договору неодноразово продовжувався.

Також 22.12.2018 між ТОВ «Стар Реалті» та ТОВ «МК-2000 ІНВЕСТ» було укладено договір суборенди № 1-12/18.

Відповідно до п. 1.1. договору суборенди суборендодавець передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування наступні об`єкти нерухомого майна (надалі - об`єкт суборенди), розташовані за адресою: вулиця Лесі Українки, 14, село Щасливе, Бориспільського району, Київської області, згідно переліку (наявний в долученому договорі).

Відповідно до п.1.2. договору суборенди суборендодавець підтверджує та гарантує, що на момент укладання цього договору право володіння та користування об`єктом суборенди належить йому на праві оренди на підставі договору № 28 199 від 22 грудня 2018 року, укладеного між суборендодавцем та АТ «Сбербанк».

Згідно з п. 1.3. договору суборенди об`єкти суборенди повинні використовуватися виключно для здійснення діяльності, основним цільовим призначенням якої є по нежитловим приміщенням з переліку об`єктів оренди - для здійснення статутної діяльності.

Відповідно до акту прийому передачі майна з суборенди від 15.11.2021 об`єкти суборенди були повернуті суборендодавцю 15.11.2021.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-200 ІНВЕСТ» у своїх поясненнях зазначило, що протягом 2019 року частина об`єктів суборенди використовувалися під офісні приміщення, а інша частина не використовувалася взагалі, оскільки тривали судові тяганини між групою компаній "АККО ГРУП" та Акціонерним товариством «Сбербанк», ТОВ «Стар Реалті» зокрема і щодо визнання недійсним договору оренди № 28_199 від 22.12.2018 року, укладеного між Акціонерним товариством «Сбербанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Реалті».

Функціонування саме готелю та ресторану почалося в 2020 році.

Крім того, з письмових пояснень третьої особи вбачається, що будь-якого рухомого майна ТОВ «МК-2000 ІНВЕСТ» від ТОВ «Стар Реалті» у суборенду не передавалося та на момент здійснення господарської діяльності третьою особою в суборендованих приміщеннях було відсутнє.

На підтвердження понесення витрат на придбання необхідного устаткування, обладнання та меблів з метою організації у орендованих приміщеннях ресторану та/або готелю ТОВ «МК-2000 ІНВЕСТ» долучено до матеріалів справи копії оборотно-сальдової відомості по рахунку 104 за 2020, оборотно-сальдової відомості по рахунку МЦ за 2020, оборотно-сальдової відомості по рахунку 104 за 2021, оборотно-сальдової відомості по рахунку МЦ за 2021.

У свою чергу, відповідач-2 зазначив, що останньому стало відомо про те, що на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна AT «Сбербанк» в 2021 році відчужив більшість об`єктів нерухомості ТОВ «ФК «АРСЕНАЛ» (Київ)» та іншим особам, що використовувались відповідачеві -2 на підставі договору оренди № 28 199 від 22 грудня 2018 року до моменту закінчення дії договору оренди.

Таким чином, відповідач- 2 не користується зазначеними об`єктами нерухомості, тому будь-яка інша інформація в нього відсутня щодо зміни власника/власників. Більше того, відповідач- 2 не являється розпорядником зазначеної інформації.

Судом встановлено, що позивачем у ході розгляду справи не було надано належних доказів на підтвердження того, що майно за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області, перебувало за зазначеною адресою станом на день, коли, за твердженнями позивача, зазначене позивачем рухоме майно було фізично захоплене особами, які називали себе представниками Акціонерного товариства "Сбербанк" (08.01.2019).

Разом з тим, балансові довідки, які містяться в матеріалах справи, підтверджують те, що майно за вказаною адресою обліковувалось за позивачем, проте не підтверджує його місцезнаходження та користування майном за зазначеною адресою. Дана обставина має особливе значення для вирішення спору, оскільки у позивача господарська діяльність пов`язана з наданням готельних послуг за декількома об`єктами, і представник позивача підтвердив дану обставину в судових засіданнях.

Суд також вказує, що надані накладні не свідчать про те, що зазначене позивачем рухоме майно було наявне за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області станом на день коли, за твердженнями позивача, зазначене позивачем рухоме майно було фізично захоплене представниками Акціонерного товариства "Сбербанк", а саме - 08.01.2019. Крім того, у переважній більшості наданих позивачем видаткових накладних адреса доставки є іншою, ніж зазначена вище.

Позивач наголошував, що у відзивах та поясненнях відповідачів відсутні заперечення того, що в приміщеннях, які знаходяться за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області станом на 08 січня 2019 року знаходилося зазначене позивачем рухоме майно. Проте, суд бере до уваги, що відповідачі і не визнають факту наявності цього майна станом на 08.01.2019 за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області.

Судом також береться до уваги те, що позивач тривалий час не звертався до банку або інших осіб з вимогами про повернення зазначеного майна.

На підтвердження обставин щодо фізичного заволодіння майном позивача представниками відповідача-1 без будь-яких попереджень та без надання позивачу можливості забрати своє рухоме майне, останнім надано до суду відповідні звернення ТОВ « 7-Я» до правоохоронних органів.

В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 12019110100000258, з якого вбачається, що правова кваліфікація кримінального правопорушення - ст. 356 КК України (самоправство). У короткому викладі обставин, серед іншого, зазначено, що невстановлені особи не впускають працівників ТОВ «Сіті-стейт» та здійснюють протидію господарській діяльності ТОВ «Сіті-стейт».

Також, в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 12019110100000200, з якого вбачається, що правова кваліфікація кримінального правопорушення - ст. 356 КК України (самоправство). У короткому викладі обставин, серед іншого, зазначено, що невстановлені особи вчинили самоправство відносно працівників готелю ТОВ «Акко Груп».

Більше того, в матеріалах справи мітиться відповідь Національної поліції України про розгляд адвокатського запиту від 05.12.2022 №7/1928, в якій зазначено, що кримінальне провадження №12019110100000258 від 02.02.2019, за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України (самоправство) закрито 20.09.2019 за п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи звернення до правоохоронних органів та документи, що підтверджують відкриття кримінальних проваджень, судом встановлено, що з наданих документів не вбачається, що позивач звертався до останніх саме про повернення або витребування майна, не йшлось про крадіжку спірного майна, а йшлось тільки про перешкоджання доступу до зазначеного позивачем майна.

Щодо наявного в матеріалах справи висновку експерта від 15.03.2024, суд зазначає наступне.

Висновок експерта №334/03-2024 від 15.03.2024 не підтверджує факт того, що позивач володів та користувався рухомим майном позивача у заявленому ним обсязі за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області, станом на 08.01.2019 не підтверджений належними та допустимими доказами.

Крім того, у висновку експерта №334/03-2024 від 15.03.2024 (стр. 24) вказано, що інформаційними джерелами, що застосовуються під час оцінки, серед іншого, є результати огляду об`єкта оцінки, що здійснений, зокрема, з використанням технічних засобів та інформаційних джерел. Для аналізу, експертом були використані документи з матеріалів справи (видаткові накладні, акти, балансові довідки, перелік майна) надані заявником.

Тобто, фактично огляду спірного майна наживо не було.

Так, звертаючись до суду з вказаним позовом позивач, стверджував, що не повернувши рухоме майно його власнику (позивачу), АТ «Сбербанк» порушив майнові права останнього і повинен відшкодувати вартість такого майна. Вартість майна визначена позивачем виходячи з його балансової вартості на час звернення до суду та станом на 28.12.2021, що складає 7 247 631,06 грн збитків.

Водночас, суд звертає увагу на суперечливість поведінки позивача, оскільки, як встановлено судом, позивач неодноразово наголошував на тому, що рухомого майно вже немає в наявності, проте представником позивача у судовому засіданні 01.04.2024 зазначено, про те, що на сайтах в мережі Інтернет, є актуальні світлини, які свідчать про наявність саме майна позивача майна за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Проте, суду не надано належних доказів на підтвердження протиправності дій відповідача-1 та відповідача-2.

Таким чином, у спірному випадку не підтверджується наявність всіх складових цивільного правопорушення, необхідних для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідача-1, що свідчить про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Для притягнення сторони до відповідальності у вигляді відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язань за договором необхідно довести наявність у діях такої сторони складу цивільного правопорушення. Отже, якщо позивачем не доведено факту існування між сторонами договірних відносин, то немає підстав для притягнення його до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 916/410/19.

З наданих суду доказів неможливо встановити, як вибуло майно від власника, чи існує воно в натурі під час розгляду справи, якщо існує, то у чиєму володінні таке майно знаходиться та чи існує можливість повернення в натурі зазначеного в позовній заяві майна.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте судом установлено, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" ґрунтуються на припущеннях: зокрема, припущеннях як стосовно факту наявності рухомого майна позивача у нежитлових приміщеннях станом на 08.01.2019, як обсягу та кількості цього майна, так і припиненнях щодо протиправної поведінки відповідачів, які спричинили шкоду.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 916/2586/20.

З огляду на вимоги ст. 86 ГПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Водночас, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а судове рішення прийматись на основі цих припущень.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 910/3140/19.

Більше того, представник позивача неодноразово наголошував на застосування принципу вірогідності доказів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В даній справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався Верховний Суд, зокрема у справах №921/319/17-г та №908/1581/17.

В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що спірне рухоме майно позивача відсутнє за адресою: вул. Лесі Українки, 14, село Щасливе Бориспільського району Київської області.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення 7 247 631,06 грн збитків, визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" відмовити повністю.

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" (вулиця Івана Мазепи, будинок 10, місто Київ, 01010)

Відповідач-1 - Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (вулиця Володимирська, будинок 46, місто Київ, 01601)

Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" (вулиця Лесі Українки, будинок 14, село Щасливе, Бориспільський район, Київська область, 08325)

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-2000 ІНВЕСТ" (08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, ідентифікаційний код 426939260)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.04.2024

Суддя І.О. Андреїшина