Постанова

від 14.02.2024 по справі 320/2985/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 320/2985/19

провадження № 61-17706св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Урупи І. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - РФ «Придніпровська залізниця»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - СП «Мелітопольське локомотивне депо»), про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з наказом № 40 від 28 серпня 1996 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» на посаду помічника машиніста тепловоза і електровоза в цех експлуатації.

Наказом № 65/ОС від 3 квітня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади машиніста електровоза цеха експлуатації СП «Мелітопольське локомотивне депо» згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин. При ознайомленні з наказом про звільнення позивач зробив запис про незгоду, так як вважав звільнення незаконним.

Наказом № 58/С від 14 травня 2018 року він як машиніст тепловоза притягнутий до дисциплінарної відповідальності за необґрунтовану перевитрату дизельного палива, а саме порушення вимог пункту 3.12 Інструкції локомотивної бригади від 22 листопада 2004 року № ЦТ-0106, затвердженої наказом АТ «Українська залізниця» від 22 листопада 2004 року № 876/ЦЗ (далі - Інструкція), щодо економічного використання паливно-енергетичних ресурсів, та на підставі статті 147 КЗпП України йому оголошена догана. Наказом № 114/С від 16 жовтня 2018 року за аналогічне порушення йому як машиністу тепловоза також оголошено догану.

З 1 липня 2016 року позивач працює на посаді машиніста електровоза та звільнений з роботи з цієї посади. З вказаного періоду і до дня звільнення накази про його переведення з посади машиніста електровоза на посаду машиніста тепловоза не видавалися. В наказах про притягнення до дисциплінарної відповідальності немає посилань на наявність доказів вини позивача в перевитратах дизельного палива, а тому накладені на нього дисциплінарні стягнення є неправомірними. В наказі № 65/ОС від 3 квітня 2019 року взагалі не зазначено змісту порушення, що стало підставою для його звільнення, мотивований наказ про звільнення відсутній.

Позивач вказував на відсутність в його діях ознак систематичного невиконання або неналежного невиконання трудових обов`язків. Крім того, звільнення проведено без згоди профспілкового органу. На момент видання наказу № 65/ОС від 3 квітня 2019 року адміністрація підприємства не зверталася до профспілкової організації з поданням про надання згоди на його звільнення.

Оскільки звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог чинного трудового законодавства України, позивач вважає, що його права порушено, тому є підстави для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування понесених судових витрат.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ СП «Мелітопольське локомотивне депо» № 65/ОС від 3 квітня 2019 року про звільнення з посади машиніста електровоза цеху експлуатації СП «Мелітопольське локомотивне депо» за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на вказаній посаді та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 4 квітня 2019 року, до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника СП «Мелітопольське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська

залізниця» № 65/ОС від 3 квітня 2019 року про звільнення машиніста електровоза ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста електровоза цеху експлуатації з 3 квітня 2019 року.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає 196 700 грн 77 коп, з обов`язковим відрахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з даної суми, у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 500 грн.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1 536 грн80 коп.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав, що у наказі № 65/ОС від 3 квітня 2019 року не наведені конкретні факти допущеного позивачем невиконання обов`язків; не зазначено, коли вони мали місце, який проступок вчинив позивач після застосування до нього стягнень, що стало приводом до звільнення, та коли і які дії він повинен був вчинити і які не вчинив, чи була в нього об`єктивна можливість виконати ці обов`язки, тобто чи були поважні причини, з яких він не виконав свої службові обов`язки, чи міг бути вказаний проступок підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Місцевий суд вказав, що з наданих представником відповідача матеріалів щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом № 56/с від 14 травня 2018 року та наказом № 114/с від 16 жовтня 2018 року вбачається, що в порушення статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани від позивача також не відбиралися письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни. Належних та допустимих доказів того, що позивач відмовився від надання пояснень суду не надано, інформація, що міститься в наданих представником відповідача актах щодо відмови ОСОБА_1 від надання пояснень, в судовому засіданні не доведена, доводи позивача про те, що письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни у нього не відбиралися, в судовому засіданні не спростовані.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, та вказав, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вину в діях позивача та вказували на систематичність невиконання ним своїх функціональних обов`язків. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, тому оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2020 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази, надані відповідачем у справі, що переглядається, а лише констатували, що підставою для звільнення позивача з роботи є наказ № 56/С від 14 травня 2018 року та наказ № 114/С від 16 жовтня 2018 року про оголошення догани за порушення вимог пункту 3.12 Інструкції.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц (провадження № 61-5206св18) та від 16 січня 2019 року у справі № 499/78/17-ц (провадження №61-26598св18).

Заявник вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що в розпорядженні про звільнення відповідачем не вказано, в чому полягало систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків та чим ці обов`язки передбачені, а відповідач обмежився лише загальним посиланням на пункт З частини першої статті 40 КЗпП України при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення, та не врахував положення пункту З частини першої статті 40 КЗпП України, згідно з якими при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок.

В касаційній скарзі вказано на помилковий характер висновків судів попередніх інстанцій про те, що при звільненні позивача з роботи на підставі пункту З частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем порушено вимоги трудового законодавства щодо дотримання процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та його подальшого звільнення, невідібрання пояснень з приводу вчинених позивачем порушень трудової дисципліни.

Заявник зазначає, що під час розгляду справи представником відповідача до суду надано клопотання про долучення до матеріалів справи копії пояснень машиніста ОСОБА_1 від 3 квітня 2019 року та копії акта від 5 травня 2018 року про відмову позивача надати пояснення з приводу перевитрат палива.

Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки, викладені у постановах Верховного суду України від 1 липня 2015 року № 6-119нс1 та від 4 квітня 2007 року № 6-19357кс04.

У касаційній скарзі вказано, що із розрахунку розміру витрат на правничу допомогу, наданого адвокатом Лапшиной А. І до суду, вбачається, що сума, сплачена позивачем, скаладає 6 000 грн, тому встановлена судом компенсація за надання правничої допомоги у розмірі 6 500 грн не відповідає частині третій статті 137 ЦПК України та підлягає зменшенню. Крім того, судом першої інстанції при визначенні суми компенсації за надання правничої допомоги не враховано складність справи, характер спірних правовідносин, обсяг доказів і кількість засідань.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першоїінстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц (провадження № 61-5206св18), у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-119цс15, від 4 квітня 2007 року у справі № 6-19357кс04 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає недослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом № 40 від 28 серпня 1996 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» на посаду помічника машиніста тепловоза і електровоза в цех експлуатації. 1 грудня 2015 року внаслідок реорганізації Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» перетворено в СП «Мелітопольське локомотивне депо». Відповідно до наказу № 174/ОС від 1 липня 2016 року ОСОБА_1 переведений на посаду машиніста електровоза.

Наказом № 58/С від 14 травня 2018 року ОСОБА_1 як машиніст тепловоза притягнутий до дисциплінарної відповідальності за необґрунтовану перевитрату дизельного палива, а саме порушення вимог пункту 3.12 Інструкції щодо економічного використання паливно-енергетичних ресурсів, та на підставі статті 147 КЗпП України йому оголошена догана. Наказом № 114/С від 16 жовтня 2018 року за аналогічне порушення йому як машиністу тепловоза також оголошено догану.

Наказом № 65/ОС від 3 квітня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади машиніста електровоза цеха експлуатації СП «Мелітопольське локомотивне депо» згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при звільненні позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем порушено вимоги трудового законодавства щодо дотримання процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та його подальшого звільнення, у позивача не відбиралися пояснення з приводу вчинених ним порушень трудової дисципліни, а в розпорядженні про звільнення не вказано, в чому саме полягало систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків, та чим ці обов`язки передбачені.

Встановлено, що розірвання трудового договору та звільнення позивача відбулось без згоди профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з витягом з протоколу № 49 від 23 липня 2019 року, який отримано в ході розгляду справи по суті, профспілковий комітет Мелітопольського локомотивного депо (далі - профспілковий комітет) не надав згоду на звільнення машиніста електровоза ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Профспілковий комітет вказав, що до ОСОБА_1 могли бути застосовані інші міри, окрім звільнення, наприклад: повернення його на постійне місце роботи машиністом електровоза, зниження класу кваліфікації, призначення позачергових іспитів, навчання у школі передового досвіду, позбавлення премії, переведення на посаду помічника машиніста та інше.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої іта апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

У статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника

(стаття 149 КЗпП України).

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц (провадження № 61-5206св18), оскільки вказана постанови ухвалена за інших фактичних обставин, що стосуються звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Щодо посилання заявника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 499/78/17-ц з приводу того, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника, колегія суддів виходить з наступного. Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що при звільненні позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем порушено вимоги трудового законодавства щодо дотримання процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та його подальшого звільнення з підстав, з якими роботодавець пов`язував таке звільнення, у позивача не відбиралися пояснення з приводу вчинених ним порушень трудової дисципліни, а в розпорядженні про звільнення не вказано, в чому саме полягало систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків та чим ці обов`язки передбачені. Відповідач обмежився лише загальним посиланням на пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення, та не врахував положення пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно з якими при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок.

У наказі № 65/ОС від 3 квітня 2019 року не наведені конкретні факти допущеного позивачем невиконання обов`язків; не зазначено, коли вони мали місце, який проступок вчинив позивач після застосування до нього стягнень, що стало приводом до звільнення, та коли і які дії він повинен був вчинити і які не вчинив, чи була в нього об`єктивна можливість виконати ці обов`язки, тобто чи були поважні причини, з яких він не виконав свої службові обов`язки, чи міг бути вказаний проступок підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

У зв`язку з вказаним колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про звільнення позивача з порушенням вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги ОСОБА_1 суди правильно задовольнили.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про необгрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо того, що у позивача не відбиралися пояснення з приводу вчинених ним порушень трудової дисципліни, так як під час розгляду справи представником відповідача до суду надано клопотання про долучення до матеріалів справи копії пояснень машиніста ОСОБА_1 від 3 квітня 2019 року та копії акта від 5 травня 2018 року про відмову машиніста ОСОБА_1 надати пояснення з приводу перевитрат палива, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зміст протоколу наради при начальнику локомотивного депо від 3 квітня 2019 року не містить відомості про те, що від позивача відбирали пояснення з приводу вказаних порушень, їх причини, а також про вжиті заходи реагування керівництва з приводу вказаних порушень.

Щодо посилань заявника на висновки, викладені у постановах

Верховного суду України від 1 липня 2015 року № 6-119нс1 та від 4 квітня 2007 року № 6-19357кс04 щодо права власника або уповноваженого ним органу звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій зі змісту протоколу засідання профспілкового

комітету № 49 від 23 липня 2019 року встановлено ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вказане рішення профспілкового комітету мотивовано тим, що згідно з пунктом 3.16 Інструкції ОСОБА_1 повинен зробити запис виявлених зауважень в роботі локомотива до журналу ТУ-152 після виконання поїздки, але в той час, коли здійснювалась передача зміни, тепловоз перевіряли співробітники воєнізованої охорони, перевірка тривала протягом години і локомотивна бригада не встигла зробити запис. Це порушення не є підставою для звільнення. Профспілковий комітет вважав, що до ОСОБА_1 могли бути застосовані інші міри, окрім звільнення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій. В силу вимог

статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника щодо невідповідності встановленої судом компенсації за надання правничої допомоги у розмірі 6 500 грн частині третій статті 137 ЦПК України. Ця сума підлягає зменшенню, оскільки з матеріалів справи вбачається, що сума, сплачена позивачем за надання правничої допомоги, складає 6 000 грн і саме такий розмір позивач просив йому компенсувати.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 369/3817/19 (провадження № 61-12073св21).

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Заявляючи про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, позивач визначив її розмірі 6 000 грн та на підтвердження понесення цих витрат в такому розмірі надав відповідні докази, тому стягнення судом першої інстанції 6 500 грн на відшкодування зазначених витрат порушує принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, шляхом зменшення розміру стягнених витрат на професійну правничу допомогу з «6 500 грн» до «6 000 грн».

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши розмір таких витрат з 6 500 грн до 6 000 грн.

В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк