Постанова

від 21.10.2020 по справі 320/2985/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.10.2020 Справа № 320/2985/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №320/2985/19 Головуючий у 1 інстанції Урупа І.В.

Провадження № 22-ц/807/2219/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Крилової О.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Мелітопольського міськрайонного суд Запорізької області від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця , третя особа - Структурний підрозділ Мелітопольське локомотивне депо регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного Товариста Українська залізниця про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця , третя особа - Структурний підрозділ Мелітопольське локомотивне депо регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного Товариста Українська залізниця про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В позові зазначав, що згідно наказу №40 від 28.08.1996 він був прийнятий на роботу в Мелітопольське локомотивне депо Придніпровської залізниці в якості помічника машиніста тепловоза і електровоза в цех експлуатації. 01.12.2015 внаслідок реорганізації Мелітопольське локомотивне депо Придніпровської залізниці було перетворено в Структурний підрозділ Мелітопольське локомотивне депо регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ Українська залізниця .

Відповідно до наказу № 174/ОС від 01 липня 2016 року він був переведений на посаду машиніста електровоза 3 класу цеху експлуатації.

27.12.2018 регіональну філію Придніпровська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця перейменовано в регіональну філію Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця .

Наказом № 65/ОС від 03 квітня 2019 року його було звільнено з роботи з посади машиніста електровоза цеха експлуатації Структурного підрозділу Мелітопольське локомотивне депо регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Укрзалізниця згідно п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.

При ознайомленні з наказом про звільнення він зробив запис про свою незгоду, так як вважає своє звільнення незаконним. Для звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність факту повторного, здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього вже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

Наказом № 58/С від 14.05.2018 він, як машиніст тепловоза, був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за необґрунтовану перевитрату дизельного палива, а саме порушення вимог п.3.12 Інструкції локомотивної бригади від 22.11.2004 № ЦТ-0106 щодо економічного використання паливно-енергетичних ресурсів, та на підставі ст. 147 КЗпП України йому оголошена догана.

Наказом №114/С від 16.10.2018 за аналогічне порушення йому, як машиністу тепловоза, також оголошено догану.

Але, з 01 липня 2016 року він є машиністом електровоза та звільнений з роботи саме з цієї посади. З вказаного періоду і по день звільнення накази про його переведення з посади машиніста електровоза на посаду машиніста тепловоза не видавалися.

В наказах про притягнення його до дисциплінарної відповідальності немає жодних посилань саме на наявність його вини в перевитратах дизельного палива та доказів, якими вона може бути підтверджена, а тому накладені на нього дисциплінарні стягнення є неправомірними.

В наказі 65/ОС від 03.04.2019 взагалі не зазначено в чому проявилося порушення, що стало приводом для його звільнення, мотивованого наказу про його звільнення немає.

В його діях відсутня система невиконання або неналежного невиконання трудових обов`язків.

Крім того, його звільнення було проведено без згоди профспілкового органу. На час видання наказу № 65/ОС від 03 квітня 2019 року адміністрація підприємства не зверталася до профспілкової організації з поданням про надання згоди на його звільнення.

Посилаючись на вищевикладене, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Структурного підрозділу Мелітопольське локомотивне депо регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця № 65/ОС від 03.04.2019 про звільнення його з посади машиніста електровоза 3 класу цеху експлуатації Структурного підрозділу Мелітопольське локомотивне депо регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин, у відповідності до п. 3 ст.40 КЗпП України, поновити його на вказаній посаді та стягнути на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 04.04.2019 по день поновлення на роботі.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суд Запорізької області від 11 березня 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу Мелітопольське локомотивне депо Регіональна Філія Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця №65/ОС від 03.04.2019 про звільнення машиніста електровоза ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста електровоза цеху експлуатації з 03 квітня 2019 року.

Стягнуто з АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця АТ Українська залізниця , на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає 196 700 грн. 77 коп. з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Стягнуто з АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця АТ Українська залізниця , на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6500 грн.

Стягнуто з АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця АТ Українська залізниця судовий збір в сумі 1536 грн. 80 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця АТ Українська залізниця подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України не можна вважати законним, у зв`язку з чим є достатні правові підстави для скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення незаконно звільненого працівника на роботі.

Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 1996 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в Мелітопольське локомотивне депо Придніпровська залізниця ст. Мелітополь на посаду помічника машиніста тепловоза, електровоза.

Наказом № 174 від 01.07.2016 позивача було переведено на посаду машиніста електровоза 3 класу цеху експлуатації.

Наказом № 65/ОС від 03 квітня 2019 року позивача було звільнено з посади машиніста електровоза цеха експлуатації Структурного підрозділу Мелітопольське локомотивне депо регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця згідно п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин. З вказаним наказом позивач ознайомився 03 квітня 2019 року. На наказі зроблено запис про незгоду позивача.

Наказом начальника локомотивного депо від 14.05.2018 № 56/с машиніст тепловоза ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення йому догани на підставі п.1ст.147 КЗпП України через порушення ним вимог п. 3.12 Інструкції локомотивній бригаді від 22.11.2004 № ЦТ-0106 щодо економного використання паливо-енергетичних ресурсів.

Наказом начальника Мелітопольського локомотивного депо від 16.10.2018 № 114/с машиніст тепловоза ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення йому догани на підставі п.1ст.147 КЗпП України через порушення ним вимог п. 3.12 Інструкції локомотивній бригаді від 22.11.2004 № ЦТ-0106 щодо економного використання паливо-енергетичних ресурсів.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що підставою для звільнення позивача з роботи став наказ № 56/С від 14.05.2018 та наказ № 114/С від 16.10.2018 про оголошення догани за порушення вимог п.3.12 ЦТ-0106.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Відповідно до вимог статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем порушено вимоги трудового законодавства щодо дотримання процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та його подальшого звільнення з підстав, з якими роботодавець, пов`язував підстави такого звільнення.

Встановлено, що у позивача не відбиралися пояснення з приводу вчинених ним порушень трудової дисципліни, а в розпорядженні про звільнення не вказано, в чому саме полягало систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків, та чим ці обов`язки передбачені, а відповідач обмежився лише загальним посиланням на п.3 ст.40 КЗпП при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення, та не врахував положення пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно з якими при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за які вчинено проступок.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що у вказаному наказі про звільнення позивача від 03 квітня 2019 року, не наведені конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, не зазначено, коли саме вони мали місце, який саме проступок вчинив позивач після застосування до нього стягнень, що стало приводом до звільнення та коли, які дії він повинен був зробити та які не зробив, та чи була в нього об`єктивна можливість виконати ці обов`язки, тобто чи була наявність чи відсутність поважності причин, з яких він не виконав свої службові обов`язки, чи міг бути вказаний проступок підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Зі змісту наказу про звільнення вбачається, що обставини вчинення порушення не викладені взагалі, а зазначено підстави звільнення, якими є накази № 56/с від 14.05.2018 та № 114/с від 16.10.2018 про оголошення догани за порушення вимог п.3.12 ЦТ-0106.

З протоколу наради при начальнику локомотивного депо від 03.04.2019 не вбачається, що від позивача відбиралися пояснення з приводу вказаних в ньому порушень, їх причини, а також не зазначено про вжиті заходи реагування керівництва з приводу вказаних порушень.

Дослідивши пояснення ОСОБА_1 колегією суддів встановлено, що позивачем в поясненнях викладені обставини щодо подій повідомлення працівниками ВОХР про їх припущення здійснення крадіжки дизельного пального на тепловозі та виклик працівників поліції, що не є письмовими поясненнями з приводу порушення трудової дисципліни, за яке було звільнено позивача.

Дослідивши протокол наради при начальнику локомотивного депо від 03.04.2019 року, судом першої інстанції вірно встановлено, що перевірка стану паливної системи та визначення фактичних залишків дизельного пального на тепловозі проводилася за інформацією отриманої від працівників ВОХР, якими виявлено 14 каністр з дизельним пальним, а на протилежній стороні від каністр знаходився автомобіль марки ВАЗ, на задньому сидінні якого знаходилося 8 каністр та біля нього ще 2 каністри.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що до подій, пов`язаних з виявленням каністр з дизельним пальним причетний ОСОБА_1 , а згідно протоколу наради матеріали перевірки по вказаному випадку надані до слідчого відділу національної поліції. Відповідних письмових пояснень з приводу обставин, викладених в протоколі наради при начальнику локомотивного депо від 03.04.2019 до застосування дисциплінарного стягнення від позивача не відбиралося, а доказів того, що ОСОБА_1 відмовився їх надавати суду не представлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вину в діях позивача та вказували на систематичність невиконання ним своїх функціональних обов`язків.

Такі докази не надавалися відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем було порушено встановлений порядок накладення дисциплінарних стягнень.

З наказу № 56/с від 14.05.2018 та наказу № 114/с від 16.10.2018 вбачається, що в порушення ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани від позивача також не відбиралися письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни.

Належних та допустимих доказів того, що позивач відмовився від дачі пояснень ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було.

Інформація, що міститься в наданих представником відповідача актах щодо відмови ОСОБА_1 від дачі пояснень в судовому засіданні не доведена.

Відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами доводи позивача про те, що письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни у нього не відбиралися.

З матеріалів справи вбачається, що 03 квітня 2019 року на нараді при начальнику Мелітопольського локомотивного депо розглядалося питання щодо можливого відбору дизельного пального з тепловоза 2ТЕ1116-1154 працюючого на базі КМС-136 в період з 01.04.2019 - 02.04.2019 та паливовикористання локомотивних бригад у складі машиністів тепловозу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , помічниками машиністів тепловозу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та встановлено у тому числі, що 02.04.2019 о 22 год.30 хв. в.о. заступника начальника з експлуатації ОСОБА_6 та машиніст інструктор локомотивних бригад ОСОБА_5 провели перевірку тепловозу 2ТЕ116-1154 на території КМС-136 станції Федорівка. Комісія отримала розпорядження від керівництва локомотивного депо провести перевірку стану пломбування, фарбування паливної системи та визначити фактичні залишки дизельного пального на тепловозі. Локомотивна бригада у складі машиніста тепловоза ОСОБА_1 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_4 явкою о 15 год. по 126 км перегону Федорівка- Світлодолинське виконували господарчу роботу на тепловозі 2ТЕ116-1154 по заявці КМС -136, після закінчення роботи прибули поїздом № 8204 вагою 750т. 37 вісей на станцію Федорівка. Контрольним розрахунком машиніста-інструктора ОСОБА_5 з урахуванням розшифрування швидкостемірної стрічки, можливих недоліків в роботі локомотиву, погодних умов та профілю колії, норма витрат склала 99 кг, фактичні витрати - 144. Перевитрати склали 45 кг.

01 квітня 2019 року локомотивна бригада у складі машиніста тепловоза ОСОБА_1 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_4 , явкою о 19 год. по станції Федорівка виконувала господарчу роботу на тепловозі 2ТЕ116-1154 по заявці КМС -136, після закінчення роботи прибули поїздом №4715 на станцію Мелітополь, зі станції Мелітополь на станцію Федорівка слідували поїздом № 4715 та після прибуття о 23:48 до 06:21тепловоз знаходився у гарячому стані. контрольним розрахунком машиніста-інструктора ОСОБА_5 з урахуванням розшифрування швидкостемірної стрічки, можливих недоліків в роботі локомотиву, погодних умов та профілю колії, норма витрат склала 245 кг, фактичні витрати - 399 кг. Перевитрати склали 154 кг.

Крім того виявлено факт завищених витрат локомотивною бригадою у складі машиніста тепловоза ОСОБА_1 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_4 на тепловозі 2ТЕ116-1154, яка працювала з 31.03.2019 явкою о 21: здачею о 07:00 01.04.2019. Виконувала транспортування господарчого поїзду на дільниці Мелітополь-Стульневе № 8504 вагою 600т 64 вісей, Стульневе-Федорівка слідував п№ 4703. Контрольним розрахунком машиніста-інструктора ОСОБА_5 з урахуванням розшифрування швидкостемірної стрічки, можливих недоліків в роботі локомотиву, погодних умов та профілю колії, норма витрат склала 657 кг, фактичні витрати - 818 кг. Перевитрати склали 161 кг. Також було виявлено значна різниця витрат по секціях тепловоза у кількості 150 літрів або 40%, витрати по секції А склали 525 літрів, по секції Б 375 літрів.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за наслідками виявлених порушень було складено протокол наради при начальнику Мелітопольського локомотивного депо від 03.04.2019 за результатами якого було прийнято рішення про розірвання трудового договору з машиністом тепловоза ОСОБА_1 та зазначено про необхідність підготовки та направлення профспілковій організації Мелітопольського локомотивного депо подання про розірвання трудового договору з машиністом тепловоза ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розірвання трудового договору та звільнення позивача відбулось без згоди профспілкової організації, членом якої є працівник. Відповідне рішення профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо було отримано в ході розгляду справи.

Згідно витягу з протоколу № 49 від 23.07.2019 року засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо не надано згоду на звільнення машиніста електровоза ОСОБА_1 на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.

З вищевказаного витягу вбачається, що вказане рішення мотивовано тим, що згідно Інструкції ЦТ-01026 п. 3.16 машиніст ОСОБА_1 повинен був зробити запис виявлених зауважень в роботі локомотива до журналу ТУ -152 після виконання поїздки, але в той час, коли була передача зміни тепловоз почали перевіряти робітники воєнізованої охорони, перевірка тривала протягом години і локомотивна бригада не встигла зробити запис. Це порушення не є підставою для звільнення.

Встановлено, що Машиніст ОСОБА_1 за записом в трудовій книжці є машиністом електровоза, проте, з матеріалів справи вбачається, що останнім часом маючи право управління тепловозом та 3-й клас машиніста тепловоза, працював машиністом тепловоза.

За період з 2018 по 2019 р.р. у ОСОБА_1 часто змінювалися помічники машиніста, в колоні №2, в якій працював ОСОБА_1 змінювалися виконуючі обов`язки машиністів - інструкторів локомотивних бригад, а останнім часом цю колону ніхто не очолював зовсім. Профспілковий комітет вважає, що до машиніста ОСОБА_1 могли бути застосовані інші міри окрім звільнення, наприклад: повернути його на постійне місце роботи машиністом електровоза, зниження класу кваліфікації, призначення позачергових іспитів, навчання у школі передового досвіду, позбавлення премії, переведення на посаду помічника машиніста та інше.

Положеннями статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим.

У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Так, зі змісту протоколу засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо від 23.07.2019 року № 49 вбачається, що профкомом одноголосно не надано згоди на розірвання трудового договору з машиністом електровозу цеху експлуатації структурного підрозділу Мелітопольське локомотивне депо ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання ОСОБА_1 трудових обов`язків, та не врахував положення ч. 3 ст.149 КЗпП України згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України не є законним.

При визначенні середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції вірно та обґрунтовано керувався положеннями ч.2 ст. 235 КЗпП України та положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2019 по 11.03.2020 в розмірі 196 700 грн. 77 коп. з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції правомірно виходив з приписів статей 133, 137 ЦПК України та ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суд Запорізької області від 11 березня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2020 року.

Головуючий

Судді: