Постанова

від 10.04.2024 по справі 145/569/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/569/23

Провадження № 22-ц/801/882/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вальчук В. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 рокуСправа № 145/569/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О.,

за участюсторін:прокурора Моніч Л.В.,представника Вінницької обласної військової адміністрації Страшка О.В., представника КЕВ містаВінниця Єзерської О.С.,представника Міністерстваоборони України Григорчука С.А.,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №145/569/23запозовом керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця Міністерства оборони України, Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , Вінницької районної військової адміністрації про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бойка Артура Миколайовича на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2023 року,яке ухвалив суддя Вальчук В.В. в Тиврівському районномусуді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 11 грудня 2023 року,

в с т а н о в и в:

В квітні 2023 року керівник Тульчинськоїокружної прокуратурив інтересахдержави вособі Вінницькоїобласної військовоїадміністрації,Квартирно-експлуатаційноговідділу містаВінниця Міністерстваоборони України,Міністерства оборониУкраїнизвернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 ,Вінницької районноївійськової адміністраціїпро усуненняперешкод укористуванні тарозпорядженні земельноюділянкою шляхомїї повернення,який мотивованийтим,що відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року Гайсинській квартирно-експлуатаційній частині, виконавчим комітетом Тиврівської районної Ради депутатів трудящих, надано у безстрокове та безоплатне користування 179,8 га землі, в межах згідно з планом землекористування, для внутрішньогосподарських потреб.

На теперішній час указана земельна ділянка перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниця, яка прийнята Вінницькою КЕЧ району від Васильківської КЕЧ району згідно акту приймання-передачі від 26 квітня 2002 року (військове містечко № НОМЕР_1 ).

Розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок», на частину указаної земельної ділянки, без погодження з постійним землекористувачем (Міністерством оборони України та КЕВ м. Вінниця), затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Великовулизької сільської ради, зокрема, земельної ділянки площею 25,0342 га ОСОБА_2 та надано їй указану земельну ділянку на умовах оренди строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У подальшому Тиврівською районною державною адміністрацією, відповідно до розпорядженням № 296 від 07 червня 2007 року, надано дозвіл членам ФГ «Колос-ВВ», зокрема ОСОБА_3 , на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки у розмірі середньої земельної частки (паю) 2,74 га в умовних кадастрових гектарах на земельну ділянку, яка була надана на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 .

Розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області № 431 від 16 серпня 2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки фермерського господарства «Колос-ВВ» на території Великовулизької сільської ради та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі середньої земельної частки (паю) членам ФГ «Колос-ВВ» на території Великовулизької сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та прийнято рішення видати державні акти на право власності на земельні ділянки.

На виконання цього розпорядження ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 385112 від 12 грудня 2007 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,9574 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0524581300:02:002:0192.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 вересня 2022 року №СЕ-19/102-22/1768-ЗТ встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 знаходиться в межах земель площею 179,8 га, наданих у користування Гайсинській КЕЧ (на теперішній час КЕВ м. Вінниця, військове містечко № НОМЕР_1 ).

Зазначає, що КЕВ м. Вінниця, в користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка, а також Міністерство оборони України, як орган управління майном, згоди на припинення права постійного користування ними та надання у приватну власність частини земельної ділянки загальною площею 24,7428 га, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) не надавало, а Кабінет Міністрів України відповідного рішення не приймав.

Вказує, що Тиврівська районна державна адміністрація з перевищенням наданих їй законом повноважень розпорядилась землями оборони, тому перебування земельної ділянки з кадастровим номером 0524581300:02:002:0192 у власності ОСОБА_3 є протиправним.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Тиврівської районної

державної адміністрації №431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної

документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 .

Усунути перешкоди у здійсненні Вінницькій обласній військовій адміністрації та Квартирно-експлуатаційному відділу м. Вінниця Міністерства оборони України права розпорядження та користування земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 повернути в державну власність в особі Вінницької обласної військової адміністрації з правом користування Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця Міністерства оборони України земельну ділянку з кадастровим номером: 0524581300:02:002:0192, загальною площею 2,9574 га, що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району (раніше Великовулизької сільської ради Тиврівського району) Вінницької області.

Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Рішенням Тиврівського районногосуду Вінницькоїобласті від08грудня 2023рокупозов задоволено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України;

до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади;

Тиврівська районна державна адміністрація при прийнятті розпорядження № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» (в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди) та розпорядження № 431 від 16 серпня 2007 року «Про затвердження технічної документації та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки» перевищила надані їй повноваження щодо передачі земель у користування фермерському господарству «Колос-ВВ» та у власність громадянам, оскільки розпорядження землями оборони відноситься до повноважень Вінницької обласної державної адміністрації;

Кабінет Міністрів України, виключно за поданням Міністерства оборони України, має право припинити користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони;

земельна ділянка, площею 24,7428 га, розташована на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області (на даний час Тульчинського району) рахується на обліку КЕВ м. Вінниця та не внесена Міністерством оборони України до переліку військового майна, що підлягає відчуженню;

КЕВ м. Вінниця, в користуванні якого знаходиться земельна ділянка, та Міністерство оборони України, як орган управління майном, згоди на припинення права постійного користування ними та надання у приватну власність частини земельної ділянки, загально площею 24,7428 га, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) не надавало, а Кабінет Міністрів України відповідно рішення не приймав, тому Тиврівська районна державна адміністрація не є органом, уповноваженим розпоряджатися землями оборони;

незаконне відчуження земель оборони та використання їх сторонніми особами негативно впливає на обороноздатність держави, що спричиняє неможливість використання землі за призначенням військовими частинами, установами, організаціями Збройних Сил України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Бойко А.М. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що згідно державного акту на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року Гайсинській КЕЧ виконавчим комітетом Тиврівської районної ради депутатів трудящих надано у безстрокове та безоплатне користування 179,8 га землі в межах згідно з планом землекористування. Державний акт на право постійного користування землею не зареєстрований у встановленому законом порядку, на ньому відсутні підписи та відтиски печаток Голови Тиврівської районної ради народних депутатів, Головного (старшого) інженера землевпорядника району. Указане свідчить про те, що державний акт на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року видано не було, а Гайсинська КЕЧ не набула права користування та не стала повноправним користувачем указаних земель.

Спірна земельна ділянка не відноситься до земель оборони, в користуванні КЕВ м. Вінниці та Міністерства оборони України не перебувала. Звітність форми 6-зем близько 20 років велась не вірно.

Рішенням у справі № 120/5582/21-а встановлено, що спірна земельна ділянка ніколи не перебувала та не перебуває у користуванні (оренді) чи у власності фізичних або юридичних осіб, у тому числі користуванні Збройних Сил України чи Міністерства оборони України.

Крім того вважає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту та пропущено строки давності для звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Судом порушено норми процесуального права, оскільки не було залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу Тульчинська окружна прокуратура просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційний відділ міста Вінниця просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає.

Частиною першою статті 13 Конституцію України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади на землі державної власності та територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі оборони.

Відповідно до статті 77 ЗК України (станом на час прийняття спірних розпоряджень) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військового-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Відповідно до статті 20 ЗК Української РСР (в редакції чинній на час видачі Гайсинській КЕЧ державного акту) право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею, форми яких встановлюються Радою Міністрів СРСР.

До розмежувань земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Згідно зі статтею 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (стаття 124 ЗК України).

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 4 указаної статті встановлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України).

Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України має право припиняти користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України (стаття 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів, за правилами статті 6 цього Закону, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил регулюється положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919.

Відповідно до пункту 6 указаного Положення, рішення про відчуження військового майна, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міністерства оборони України, погодженого з Міністерством економіки України, переліку такого майна за відповідною формою.

Згідно з пунктом 5.14 Положення про організацію Квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448, фонди земельних містечок та земельні ділянки, обліковуються у КЕВ.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

У справі, що переглядається встановлено, що у 1983 році Гайсинській КЕЧ (на теперішній час КЕВ м. Вінниця) видано державний акт на право користування землею серії Б № 000751 на безстрокове користування 179,8 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Земельна ділянка надана для внутрішньогосподарських потреб.

Державний акт є чинним, ніким не оспорювався, його правомірність презюмується.

Вказана земельна ділянка перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниця, яка прийнята Вінницькою КЕЧ району від Васильківської КЕЧ району згідно акту прийому-передачі будівель, споруд і територій військового містечка НОМЕР_1 від 26 квітня 2002 року.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 385112 від 12 грудня 2007 року ОСОБА_3 , на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 431 від 16 серпня 2007 року, є власником земельної ділянки кадастровий номер: 0524581300:02:002:0192, площею 2,9574 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 вересня 2022 року № СЕ-19/102-22/1768-ЗТ, проведеної у межах кримінального провадження № 42021020000000001 від 05 січня 2021 року, встановлено, що земельна ділянка, зокрема, 0524581300:02:002:0190 знаходиться в межах земель площею 179,8 га наданих у користування Гайсинській КЕЧ (на теперішній час КЕВ м. Вінниця, військове містечко 114) на підставі державного акту серії Б № 000751 від 1983 року.

Вказаний висновок експертизи відповідає положенням статті 102 ЦПК України та підготовлений у рамках кримінального провадження судовим експертом відділу будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Вінницького НДЕКЦ МВС Пилипенко О. В., яка має відповідну освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень, кваліфікацію і стаж експертної роботи, порушень порядку його отримання судом не встановлено. Експерт попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Проведення земельно-технічної експертизи, оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою віднесено до компетенції експерта ОСОБА_4 , складений нею висновок містить інформацію щодо предмета доказування та є належним доказом у цій справі.

Істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особам є отримання згоди на це Міністерства оборони України.

Доказів надання Міністерством оборони України, як органу управління майном, згоди на припинення права постійного користування та надання у приватну власність частини земельної ділянки загальною площею 2,9574 га розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) матеріали справи не містять.

Разом з тим, Тиврівська районна державна адміністрація за відсутності дотримання встановленого законодавством порядку розпорядилась землями оборони.

Враховуючи правовий режим спірної земельної ділянки оборонного значення, розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , надання її на умовах оренди та розпорядження № 431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 порушує охоронювані законом права позивача на користування ними та спрямоване на подальше вилучення і передачу у власність іншим особам.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, яка знаходиться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається нею, тому повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою не належали Тиврівській районній державній адміністрації.

Встановивши відсутність доказів надання Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України згоди на припинення права постійного користування та відчуження спірної земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Тиврівська районна державна адміністрація не є органом, уповноваженим розпоряджатися землями оборони.

Отже Тиврівська районна державна адміністрація перевищила надані їй повноваження щодо передачі спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 0524581300:02:002:0192 у користування юридичної особи та у власність ОСОБА_3 .

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» Тиврівська районна державна адміністрація реорганізувалась шляхом приєднання до Вінницької районної державної адміністрації, тому Вінницька районна державна адміністрація Вінницької області є правонаступником Тиврівської районної державної адміністрації.

Частиною першою статті 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі статтею 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Враховуючи викладене та встановлений факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони державної форми власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання незаконними та скасування розпорядження № 431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 .

Щодо доводів апеляційної скарги про спосіб захисту

За загальним правилом визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном, що в свою чергу визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Указані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (постанови Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17).

У справі, що переглядається, є чинною підстава, яка підтверджує право сторони позивача щодо безстрокового і безоплатного використання земельної ділянки, тому відсутні підстави для висновку, що сторона позивача втратила права на спірну земельну ділянку у розмірі 179,8 га, у межах якої відповідачу було виділено земельну ділянку у розмірі 2,9574 га.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду викладеним у постановах суду від 31 травня 2023 року у справі № 947/5/20, від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17.

Встановлено, що спірна земельна ділянка віднесена до земель оборони, яка в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України належить до земель державної власності.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 487/10128/14-ц від 12 червня 2019 року зроблено висновок, що: «власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України)».

З аналізу указаної постанови слідує, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями державної власності всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Розташування земель оборонного призначення вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 77 ЗК України (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц).

Отже зайняття земельної ділянки державної власності з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки державної власності (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки оборонного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

В постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс-14 зроблено висновок, що: «у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачуваних законом підстав то особа не набуває право власності на неї. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України)».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зроблено висновок, що: «як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним такої земельної ділянки не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою».

До таких земель, які за жодних умов не можуть перебувати у приватній власності, - закон відносить, зокрема, землі оборони.

Саме тому, як зайняття земельної ділянки оборонного відомства, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням норм ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов. У такому разі позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов (стаття 391 ЦК України, стаття 152 ЗК України). (правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц. від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та ін.).

Вказані правові висновки узгоджуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17, від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц.

Право власності на землі оборони на законних підставах не може виникнути в інших суб`єктів, крім держави. Тому всі умови встановлення володіння, виду володіння тощо для захисту права на землі оборони значення не мають. Так, не має значення добросовісність набувача, оскільки він завжди буде незаконним і недобросовісним (законним володільцем є завжди власник). Правовий режим земель оборони, установлений законом, не може втрачатися внаслідок незаконних дій третіх осіб. Допоки зберігається правовий титул - зберігаються повноваження правової охорони та захисту права.

Володіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність всупереч положенням земельного законодавства є неможливим. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Враховуючи особливий статус земель оборони законодавець навіть не обмежив, а саме виключив будь-яку можливість виникнення права приватної власності на землі оборони. Особливість правового регулювання земель оборони вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду з порушеного питання, слід констатувати, що в цьому випадку стосовно спірної земельної ділянки оборонного відомства в силу закону за жодних умов не може виникнути право приватної власності, то і будь-яке володіння, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки оборони не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Відтак належним способом захисту прав власника у цій справі є негаторний позов, тому позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права розпорядження та користування земельною ділянкою має розглядатись як негаторний позов.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення, а тому є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності.

Матеріалами справи встановлено, що перебування земельної ділянки площею 2,9574 га, з кадастровим номером 0524581300:02:002:0192, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) Вінницької області, у власності ОСОБА_3 є протиправним, отримана з порушенням вимог ЗК України та Закону України «Про використання земель оборони», тому вказана земельна ділянка має бути повернута у власність держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації та у користування КЕВ м. Вінниці Міністерства оборони України.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , розташована на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області, в користуванні Міністерства оборони не перебувала та не перебуває, а також не відноситься до земель оборони є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року, № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України є державною власністю України.

Згідно з Законом України «Про оборону України» (1932-12) та Законом України «Про Збройні Сили України» (1934-12) на базі військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, сил Чорноморського Флоту, інших військових формувань, що дислокуються на території України, крім військ, які входять до складу Стратегічних Сил Стримування створено Збройні Сили України, обов`язки командувача якими було покладено на Міністра оборони України.

Указом Президента Україна «Про Збройні Сили України» від 12 грудня 1991 року № 4/91, Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави» від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ все майно, у тому числі і землі Міністерства оборони СРСР, перейшли відповідно до Міноборони в державну власність.

Тобто, з прийняттям Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані та території України» №1540-ХІІ, усе майно, яке належало Збройним Силам СРСР як об`єкти союзного підпорядкування набуло статусу державного майна і зі створенням на базі військових округів - як державне майно, перейшло у володіння Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» установи, організації, які мають у своєму користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного Кодексу Української РСР 1990 року, зберігають свої права на землекористування. При цьому землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ, визнаються землями для потреб оборони.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.6-4099/2-22 від 04 листопада 2022 року земельна ділянка площею 179,8 га, яка розташована на території с. Мала Вулига та с. Велика Вулига Тульчинського району Вінницької області, згідно земельно-облікових даних (форма № 6-зем) відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України 15.01), землекористувач - Міністерство оборони України (шифр рядка 76, вид угідь - сіножаті).

Відтак вказана земельна ділянка, починаючи з 1983 року перебувала у користуванні Гайсинської КЕЧ, у подальшому Васильківської КЕЧ району, а на даний час перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниці Міністерства оборони України (прийнята Вінницькою КЕЧ району від Васильківської КЕЧ району згідно акту приймання-передачі від 26 квітня 2002 року).

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності на земельній ділянці площею 179,8 га військових формувань та навчальних закладів є безпідставними з огляду на таке.

Закон України «Про використання земель оборони» регулює питання використання земель оборони в господарських цілях, зокрема військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо невірного ведення звітності форми 6-зем, оскільки невірне ведення обліку земель не спростовує факт належності земельної ділянки площею 179,8 га, зокрема, спірної земельної ділянки, до земель оборони.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, після затвердження проекту землеустрою, щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 25,0342 га та передачі її на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вказана земельна ділянка була розпайована між членами ФГ «Колос-ВВ», з подальшим відведенням земельних ділянок у їх власність, зокрема відповідачу в справі ОСОБА_3 .

Колегія суддів приходить до висновку, що доказів порушення прав ОСОБА_2 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для залучення у цій справі в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК Українисуд своєюухвалою закриваєпровадження усправі,якщонабрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №320/9224/17 (провадження №14-225цс19) зазначено: «Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщонабрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №761/7978/15-ц (провадження №14-58цс18) зазначено, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2023 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року (справа №145/564/23) позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 .

Усунуто перешкоди у здійсненні Вінницькою обласною військовою адміністрацією та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця Міністерства оборони України права розпорядження та користування земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_5 повернути в державну власність в особі Вінницької обласної військової адміністрації з правом користування Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця Міністерства оборони України земельну ділянку з кадастровим номером: 0524581300:02:002:0190, загальною площею 2,9574 га, що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району (раніше Великовулизької сільської ради Тиврівського району) Вінницької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Нормами ч.1ст.377ЦПК Українивизначено,що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбаченихстаттями 255та257цього Кодексу.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з закриттям провадження у справі в частині вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди, оскільки унеможливлює ухвалення рішення про повторне визнання незаконним та скасування розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №475 від 20 жовтня 2006 року.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання незаконним та скасування розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та усунення перешкод шляхом повернення спірної земельної ділянки відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, тому рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

В частині визнання незаконним та скасування розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №475 від 20 жовтня 2006 року, суд першої інстанції належним чином не пересвідчився, що це розпорядження уже скасоване судом.

Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бойка Артура Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Тиврівського районногосуду Вінницькоїобласті від08грудня 2023року в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди скасувати, провадження в справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2024 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Матківська М.В.